Визначення ТА актуальність проблеми.

- розвивається внаслідок різних причин, основними з яких є алкоголь та біліарна патологія;

- має тенденцію до прогресування поширеності і вираженості структурних змін;

- може мати при виражених загостреннях характер гострого панкреатиту і практично від нього не відрізнятися, однак можливий і безрецидивний (латентний) або неперервно-рецидивуючий (постійно-активний) перебіг;

- характеризується не тільки запально-деструктивними, але й дистрофічно-дегенеративними і склеротичними (фіброзними) явищами, тому (особливо поза загостренням) правильніше було б застосовувати більш загальний термін – «панкреатопатія», однак він не дістав достатнього поширення в медичній практиці;

- рідко буває самостійним захворюванням. Навпаки, часто поєднується з ураженням (первинним, вторинним чи паралельним) інших органів і систем, що накладає значний відбиток на симптоматику ХП.

Частота ХП серед захворювань травної системи становить 6–9% і має тенденцію до поступового зростання.

ХП відноситься до тих захворювань, результати лікування яких нерідко не приносять заспокоєння ні хворому, ні лікарю, оскільки не вдається реально вплинути ні на впертий больовий синдром, ні на ризик ускладнень та смертність на фоні хвороби. Двадцятирічний анамнез ХП збільшує ризик розвитку раку підшлункової залози (ПЗ) в 5 разів. На протязі 10 років помирають 30%, на протязі 20 років – понад 50% хворих ХП (Н.Б.Губергріц, 2000).

Взаємозв’язок гострого і хронічного панкреатиту
та питання термінології.

У закордонній літературі переважає думка про відносну незалежність гострого і хронічного панкреатиту, яка знаходить відображення і в ряді вітчизняних публікацій останніх років. При цьому стверджується, що біліарна патологія переважно приводить до розвитку гострого панкреатиту (ГП), а панкреатит алкогольного генезу, як правило, хронізується і протікає з менш вираженими загостреннями або навіть без них. Водночас є підстави вважати гострий і хронічний панкреатити проявами однотипного запально-дегенеративного процесу в підшлунковій залозі (ПЗ). Слід пам’ятати про спільні риси ГП і ХП:

а) обидва різновиди хвороби мають спільні етіологічні моменти, наприклад, вони тісно пов’язані з прийомом алкоголю або інших токсичних речовин;

б) загострення, рецидиви ХП за клінічними проявами практично не відрізняються від вперше виниклого ГП;

в) для обох різновидів панкреатиту характерна нерівномірність, вогнищевість змін у підшлунковій залозі та навколишніх тканинах;

г) однаковий характер ускладнень при ГП і виражених загостреннях ХП.

Звичайно, розвиток ХП можливий і без вираженого гострого «старту», який спостерігається у 10–20% хворих. Іноді між приступом ГП та появою клініки ХП проходить тривалий період часу (декілька років). Імовірне також стерте (латентне) протікання ХП без гострого початку та рецидивів. У ряді випадків гострий панкреатит (чи гострий початок ХП) затушовується клінікою супутньої патології (біліарної сфери, гастродуоденальної зони, кишок, хребта тощо). Водночас, можливими є і випадки, коли після атаки ГП внаслідок адекватно проведеної терапії клінічно значимі прояви панкреатичної патології більше не спостерігатимуться.

З методичної точки зору можна прийняти, що клінічні та морфологічні прояви активного запалення підшлункової залози, які вперше виникли і виявляються на протязі перших 3-х місяців, слід вважати гострим панкреатитом, від 3-х до 6-ти місяців – підгострим панкреатитом, а понад 6 місяців – переходом у ХП. Популярний у медичній практиці термін «реактивний панкреатит» (який не фігурує в загальноприйнятих класифікаціях) допустимо застосовувати як тимчасовий робочий діагноз при вперше виявлених вторинних невиражених змінах структури (наприклад, набряк) і функції (гіперферментемія, диспанкреатизм), які повністю нормалізуються на фоні адекватного лікування основної патології (холециститу, пептичної виразки тощо). При відсутності такої нормалізації слід поставити діагноз ГП чи ХП.

Необхідно також звернути увагу на наступний момент. При більш поглибленому розгляді проблеми виявляються розбіжності в трактуванні гострого панкреатиту у вітчизняній (країни СНД) та закордонній літературі. До прикладу, розглянемо два сучасні визначення ГП: а) «вітчизняне»; б) «західне».

Отже, гострий панкреатит –