АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Спеціальні дослідження

Прочитайте:
  1. III. Дані об'єктивного дослідження.
  2. Аналіз та оцінка результатів лабораторного дослідження крові, спинномозкової рідини, сечі, калу, мієлограми, медико-генетичних проб, ІФА-діагностики.
  3. Б. Дані інструментального дослідження структури ПЗ.
  4. Бактеріологічне дослідження на стафілокок
  5. БІОХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КРОВІ
  6. Ваша інтерпретація даного дослідження?
  7. Ваша інтерпретація даного дослідження?
  8. Ваша інтерпретація даного дослідження?
  9. Ваша інтерпретація даного дослідження?
  10. Ваша інтерпретація даного дослідження?

Який і для якого дослідження відібрано матеріал. Результати досліджень.

Не проводились.

Патологоанатомічний висновок:

Основне захворювання або його ускладнення, що призвело організм до загибелі.

1. Основне захворювання: сальмонельоз поросят.Salmonellosis suum

2. Механізм смерті: інтоксикація організму.

Заходи:

Використання шкіри та залишків трупу. Санітарні заходи.

Утилізація в біотермічній ямі. _____________________________________________

 

 

ПІДПИСИ ____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

2. Епікриз.

2.1. Коротке визначення хвороби.

Сальмонельоз (паратиф) Salmonellosis suum - це група інфекційних хвороб, переважно молодняку сільськогосподарських тварин усіх видів і людини, що характеризується при гострому перебігу лихоманкою, діареєю, явищами септицемії, токсикозу і ураженням кишечника, а при хронічному - пневмонією та дегенеративними змінами в тонкому і товстому кишечнику.

2.2. Епізоотична характеристика.

Основним джерелом інфекції є хворі і перехворіли тварини-бактеріоносії та їх екскременти. Особливу небезпеку становлять підсисні свиноматки - носії сальмонельозних бактерій. Хвороба виникає в гніздах таких свиноматок і поширюється на інші гнізда. Відзначено випадки всередині маточного зараження поросят. Зараження відбувається через корми, воду, молоко і обрат, отримані від тварин, хворих на мастит сальмонельозної етіології. Маточне поголів'я може заражатися при поїданні гризунів хворих або померлих внаслідок сальмонельозу. Для людини і домашніх тварин джерелом інфекції може бути м'ясо та м'ясні конфіскати від тварин сальмонелоносіїв.

2.3. Етіологія і патогенез.

Сальмонели, потрапивши в кишечник з кормом і водою, розмножуються в тонкому кишечнику, заселяють товстий, проникають в солітарні фолікули і пеєрові бляшки, а також мезентеральні лімфатичні вузли, з яких потрапляють у кров. Захворювання в таких випадках протікає по типу септицемії. Якщо організм тварини володіє достатньою резистентністю, то під впливом захисних факторів (фагоцити, антитіла та інші) частина збудників гине в крові. В організмі виробляється імунітет.

Якщо ж резистентність організму слабка, то збудник розмножується, і мікробні клітини частково руйнуються з звільненням ендотоксину. У місцях розмноження розвивається запалення (слизова кишечника, жовчний міхур, печінка), а ендотоксин обумовлює ексудативні процеси та діапедез з подальшою появою рясних геморагій на серозних і слизових оболонках, і призводить до некрозу клітин печінки, селезінки і нирок. Можливі ураження легень, суглобів, головного мозку, матки і плода. Загибель тварини настає від обезводнення, численних крововиливів, інтоксикації та сепсису.

2.4. Діагноз та диференційна діагностика.

Діагностика. У всіх випадках остаточний діагноз встановлюють на підставі лабораторних досліджень з урахуванням епізоотологічних, клінічних та патологоанатомічних даних. У лабораторію надсилають нерозкритий труп або шматочки паренхіматозних органів у 30%-му розчині стерильного гліцерину.

Диференційний діагноз. Сальмонельоз поросят слід в першу чергу диференціювати від дизентерії, потрібно мати на увазі колібактеріоз і чуму.

При дизентерії ціаноз відсутній, з появою проносу температура підвищена на початку хвороби, знижується. На відміну від сальмонельозу протікає тільки гостро. У полеглих від дизентерії поросят селезінка не збільшена, немає казеїнозно - некротичних виразок в кишечнику, лімфовузлах, брижі і легенях.

Колібактеріозом хворіють поросята в перші 3-5 днів життя, а на сальмонельоз - у більш старшому віці. На відміну від колібактеріозу сальмонельоз завжди супроводжується високою температурою тіла.

Чума відрізняється швидким поширенням всередині господарства і за його межами серед свиней різного віку. Пронос з'являється лише після ускладнення сальмонельозом.

2.5. Профілактика та заходи боротьби.

Високий рівень санітарного стану свинарників і території ферм, своєчасне прибирання гною та знезараження його, чітке проведення комплексу ветеринарних заходів, профілактичне карантинування знову надходять у господарство тварин, своєчасна ізоляція хворих і лікування підозрілих у захворюванні тварин, хороші умови їх утримання та годівлі, боротьба з гризунами - ось умови, виконуючи які можна профілактувати і ліквідувати сальмонельоз.

Профілактика сальмонельозу повинна починатися з вирощування здорового і міцного молодняку, виявлення та видалення тварин-бактеріоносіїв, недопущення проникнення інфекції ззовні, підвищення рівня зоогігієнічного утримання тварин та забезпечення їх повноцінними кормами, а також підвищення ветеринарно-санітарної освіти обслуговуючого персоналу.

При загрозі занесення інфекції в господарство або у випадку стаціонарного неблагополуччя території з цієї хвороби необхідно провести активну вакцинацію тварин.

Турові опороси сприяють поліпшенню структури стада (підбір свиноматок і виробників), що позитивно позначається на збереженні приплоду і підвищенні продуктивності праці. Ця система дозволяє краще планувати осіменіння свиноматок в короткий термін. При турових опоросах свинарники займаються повністю і одночасно. Також повністю та звільняються, що дуже важливо для проведення ветеринарно-санітарних заходів на фермі. Поросята рівномірно і одночасно зростають, звикають до кормів. Легко організувати систематичні прогулянки.

В системі профілактичних та оздоровчих заходів дуже важливо передбачити літнє табірне утримання тварин. Це корисно для тварин і дозволяє навести санітарний порядок на фермі (відремонтувати і продезінфікувати приміщення, прибрати територію).

У стійловий період у свинарниках потрібно своєчасно прибирати гній і вивозити його в гноєсховище; систематично, не рідше одного разу на місяць, проводити дезінфекцію приміщень 2-3%- ним розчином їдкого натру або свіжогашеним вапном. Корита після годування треба мити, дезінфікувати 1%- ним розчином їдкого натру, а потім обполіскувати водою. Влітку корисно просушити їх на сонці. Територію, навколо свинарника, треба дезінфікувати розчином їдкого натру або хлорним вапном.

 

Одночасно з поліпшенням умов утримання покращують і годівлю тварин. У раціон вводять всі необхідні для нормального росту і розвитку поросят і свиноматок корми, що містять повноцінний білок, мінеральні речовини і вітаміни А, В, С, D і інші вітаміни, а починаючи з 5-7-го дня після народження їх слід привчати до підгодівлі. З третього дня корисно давати деревне вугілля, крейда, м'ясо-кісткове борошно і воду, а з п'ятого дня - коров'яче молоко, риб'ячий жир (по 10 - 15 г на добу на голову), сінну борошно..

У період відлучення внаслідок переведення поросят на інші корми або згодовування важко перетравних кормів у них виникають розлади травлення. Нерідко похибки в годівлі поглиблюються несприятливими умовами утримання (сирі, холодні, погано вентильовані свинарники), що обумовлює спалах сальмонельозу.

Згідно з чинною інструкції на неблагополучній по сальмонельозу свинофермі забороняються перегрупування свиней і переведення їх на благополучну ферму. Не допускається комплектування ремонтних груп з приплодів, де реєстрували хворих поросят. Зазначені обмеження проводять до повного припинення захворювання. Перед зняттям обмежень на свинофермі слід провести вибракування поросят - заморишів, очищення свинарників, заключну дезінфекцію і щеплення молодняку ​​вакциною проти сальмонельозу.[3]

3. Опис основних технічних моментів і особистої безпеки при розтині, знезараження місця розтину і охорони навколишнього середовища, способів утилізації або знищення тупу і трупних залишків.

Повний патологічний розтин трупу тварин проводять в спеціально обладнаних приміщеннях (секційних залах чи прозекторіях), які є у ветеринарних інститутах та лабораторіях, лікарнях і заводах по виробництву м’ясо-кісткового борошна. Розтин проводять в присутності робітників господарства (господарів) або представників влади, а при судово-ветеринарному розтині – представники слідчих органів.

Якщо спеціальних приміщень немає, розтин проводять біля огороджених утиль установок чи біотермічним ям. Вибір місця і його обладнання вибирає спеціальна комісія у складі представників влади та органів ветеринарно-санітарного надзору. При розтині трупу в польових умовах створюють умови для безпечної роботи. Не можна розтинати трупи в тваринницьких приміщеннях, на пасовищах і інших місцях скупчення тварин.

Секційні приміщення повинні бути просторими і світлими, які легко вентилюються, обладнані водопроводом з гарячою та холодною водою і каналізацією. Співвідношення площі вікон до полу 1:4 – 1:5. Витяжна вентиляція повинна бути розрахована на повну заміну повітря в приміщенні за 1 годину. Стіни і стелю покривають водонепроникним матеріалом який легко миється. Підлогу вистеляють асфальтом, цементом. Він повинен мати необхідний кут нахилу до стоку води і спеціальний резервуар для знезараження її холодним вапном і ін. В загальну каналізацію вода потрапляє після попереднього знезараження.

В секційному приміщенні повинні бути міцні столи для розтину трупів тварин, шафи для зберігання спецодягу, інструментів, посуду, реактивів і патологічного матеріалу, столи для інструментів і ведення записів, рукомийник з дезінфікуючими розчинами, електроплитка, автоклав, ваги та інше.

Секційних столів повинно бути не менше двох: один розміром 2,5х1,1х0,3 м для розтину трупів великих тварин, а другий розміром 1,4х0,8х0,8-0,9 м для розтину дрібних тварин і для дослідження органів. Кришка столу по краях повинна мати підвищення (бортики) і схил до центру, до стічного отвору. Для транспортування трупів обладнують підвісні підстельові рельси і блоки чи спеціальну лебідку.

Розтин проводять при денному чи при люмінесцентному освітленні, але при штучному освітленні важко оцінити всю кольорову гамму органів і тканин трупу.

Також для проведення повного патологічного розтину необхідно мати спеціальний анатомічний набір інструментів. При розтині необхідно досліджувати три основні порожнини: черепну, грудну і черевну. Якщо якась із цих порожнин не була дослідженою – розтин вважають не повноцінним.

Перш ніж почати патологічне дослідження, ветеринарний лікар чи фельдшер, як персонал відповідальний за повне і неухильне виконання ветеринарно-санітарних правил, гарантуючих охорону здоров’я людини і навколишнього середовища, створюють умови для проведення даної роботи. Приймають всі загальні і спеціальні міри безпеки, які попереджують розповсюдження збудників інфекції, забруднення тваринницьких ферм і навколишнього середовища, забезпечують безпеку оточуючих і особисту безпеку як самого розтинаючого, так і його помічників, обслуговуючого персоналу, а також інших осіб, які мають відношення до розтину.

Розтинаючий працює в спецодязі: халат, щільна шапочка, захисний екран чи окуляри, клейончастий або прорезинений фартух, нарукавники, гумові рукавички, чоботи. Люди, які присутні при розтині надягають халати. Перед початком роботи руки і піднігтьові простори оглядають на наявність пошкоджень і змащують настойкою йоду, а наявні подряпини і інші пошкодження заклеюють пластиром.

Лікар чи фельдшер який проводить розтин не має права відволікатись від процесу, поправляти руками елементи спецодягу, торкатись обличчя, відлучатись з секційної зали чи іншої території де проходить даний розтин.

Під час розтину підтримують чистоту, додержуватись акуратності і обережності в роботі. При пораненні рук їх швидко миють, видавлюють декілька крапель крові з рани, обробляють настойкою йоду, забинтовують, одягають нову рукавичку і продовжують роботу.

По закінченні розтину трупний матеріал прибирають, проводять заключну обробку і дезінфекцію спецодягу, взуття, інструментарію, столу і секційного приміщення. Інструменти та елементи спецодягу знезаражують шляхом занурення в дезінфікуючий розчин (різні ємкості), потім промивають теплою водою і висушують на повітрі, за необхідності автоклавують. Рукавички знезаражують не знімаючи з рук, потім промиваю та утилізують. Як для дезінфекції інструментарію, спецодягу і столу так і секційного приміщення використовують дезінфектанти широкого спектру дії.

Трупи тварин утилізують згідно чинних нормативних документів. На даний момент в цілях безпечного знищення трупів тварин, які виключають можливість розповсюдження інфекційних хвороб і забруднення навколишнього середовища, використовують чотири методи: переробка на ветеринарно-санітарних утилізаційних заводах, спалювання, знезараження в біотермічних ямах і захоронення на скотомогильниках.

Найбільш безпечним в медико-ветеринарному відношенні і ефективним є спосіб знищення трупів і вибракуваної технічної сировини тваринного походження на ветеринарно-санітарних утилізаційних заводах.

В польових умовах трупи тварин спалюють в ямі з природною тягою. На дно ями кладуть дрова, на них труп, обливають його горючою сумішшю (нафта, соляра, бензин та ін.) і підпалюють. Для спалювання великих тварин викопують хрестоподібно дві траншеї довжиною 2,6 м, шириною 0,6 і глибиною 0,5 м. В центрі яму перекривають рельсами чи колодами, на них кладуть труп, обкладають його дровами, обливають горючою сумішшю і підпалюють. Потрібно близько 1,25 м3 дров і 10 кг рідкого палива.

В біотермічних ямах (ямах Беккері та ін.) трупи знищуються і знешкоджуються під дією високої температури (65-700С), яка виникає в результаті бурхливої життєдіяльності термофільних бактерій. Протягом 40 днів трупи знищуються і знешкоджуються навіть від спороутворюючих патогенних мікробів при їх проростанні у вегетативну форму.

Закопування трупів на скотомогильниках найбільш простий, але найменш безпечний спосіб знищення трупів, так як в грунті збудники багатьох хвороб можуть довго зберігати свою життєздатність. Яму риють глибиною не менше 2 м, а зверху насипають землю на 0,5 м вище країв ями. Шар землі, на якому лежав труп, скидають в яму разом з трупом.

У всіх випадках трупи знищують під суворим ветеринарно - санітарним наглядом [4].

 

 


Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 538 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.005 сек.)