АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Спеціальні дослідження

Який і для якого дослідження відібрано матеріал. Результати досліджень.

Не проводились.

Патологоанатомічний висновок:

Основне захворювання або його ускладнення, що призвело організм до загибелі.

1. Основне захворювання: сальмонельоз поросят.Salmonellosis suum

2. Механізм смерті: інтоксикація організму.

Заходи:

Використання шкіри та залишків трупу. Санітарні заходи.

Утилізація в біотермічній ямі. _____________________________________________

ПІДПИСИ ____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

2. Епікриз.

2.1. Коротке визначення хвороби.

Сальмонельоз (паратиф) Salmonellosis suum - це група інфекційних хвороб, переважно молодняку сільськогосподарських тварин усіх видів і людини, що характеризується при гострому перебігу лихоманкою, діареєю, явищами септицемії, токсикозу і ураженням кишечника, а при хронічному - пневмонією та дегенеративними змінами в тонкому і товстому кишечнику.

2.2. Епізоотична характеристика.

Основним джерелом інфекції є хворі і перехворіли тварини-бактеріоносії та їх екскременти. Особливу небезпеку становлять підсисні свиноматки - носії сальмонельозних бактерій. Хвороба виникає в гніздах таких свиноматок і поширюється на інші гнізда. Відзначено випадки всередині маточного зараження поросят. Зараження відбувається через корми, воду, молоко і обрат, отримані від тварин, хворих на мастит сальмонельозної етіології. Маточне поголів'я може заражатися при поїданні гризунів хворих або померлих внаслідок сальмонельозу. Для людини і домашніх тварин джерелом інфекції може бути м'ясо та м'ясні конфіскати від тварин сальмонелоносіїв.

2.3. Етіологія і патогенез.

Сальмонели, потрапивши в кишечник з кормом і водою, розмножуються в тонкому кишечнику, заселяють товстий, проникають в солітарні фолікули і пеєрові бляшки, а також мезентеральні лімфатичні вузли, з яких потрапляють у кров. Захворювання в таких випадках протікає по типу септицемії. Якщо організм тварини володіє достатньою резистентністю, то під впливом захисних факторів (фагоцити, антитіла та інші) частина збудників гине в крові. В організмі виробляється імунітет.

Якщо ж резистентність організму слабка, то збудник розмножується, і мікробні клітини частково руйнуються з звільненням ендотоксину. У місцях розмноження розвивається запалення (слизова кишечника, жовчний міхур, печінка), а ендотоксин обумовлює ексудативні процеси та діапедез з подальшою появою рясних геморагій на серозних і слизових оболонках, і призводить до некрозу клітин печінки, селезінки і нирок. Можливі ураження легень, суглобів, головного мозку, матки і плода. Загибель тварини настає від обезводнення, численних крововиливів, інтоксикації та сепсису.

2.4. Діагноз та диференційна діагностика.

Діагностика. У всіх випадках остаточний діагноз встановлюють на підставі лабораторних досліджень з урахуванням епізоотологічних, клінічних та патологоанатомічних даних. У лабораторію надсилають нерозкритий труп або шматочки паренхіматозних органів у 30%-му розчині стерильного гліцерину.

Диференційний діагноз. Сальмонельоз поросят слід в першу чергу диференціювати від дизентерії, потрібно мати на увазі колібактеріоз і чуму.

При дизентерії ціаноз відсутній, з появою проносу температура підвищена на початку хвороби, знижується. На відміну від сальмонельозу протікає тільки гостро. У полеглих від дизентерії поросят селезінка не збільшена, немає казеїнозно - некротичних виразок в кишечнику, лімфовузлах, брижі і легенях.

Колібактеріозом хворіють поросята в перші 3-5 днів життя, а на сальмонельоз - у більш старшому віці. На відміну від колібактеріозу сальмонельоз завжди супроводжується високою температурою тіла.

Чума відрізняється швидким поширенням всередині господарства і за його межами серед свиней різного віку. Пронос з'являється лише після ускладнення сальмонельозом.

2.5. Профілактика та заходи боротьби.

Високий рівень санітарного стану свинарників і території ферм, своєчасне прибирання гною та знезараження його, чітке проведення комплексу ветеринарних заходів, профілактичне карантинування знову надходять у господарство тварин, своєчасна ізоляція хворих і лікування підозрілих у захворюванні тварин, хороші умови їх утримання та годівлі, боротьба з гризунами - ось умови, виконуючи які можна профілактувати і ліквідувати сальмонельоз.

Профілактика сальмонельозу повинна починатися з вирощування здорового і міцного молодняку, виявлення та видалення тварин-бактеріоносіїв, недопущення проникнення інфекції ззовні, підвищення рівня зоогігієнічного утримання тварин та забезпечення їх повноцінними кормами, а також підвищення ветеринарно-санітарної освіти обслуговуючого персоналу.

При загрозі занесення інфекції в господарство або у випадку стаціонарного неблагополуччя території з цієї хвороби необхідно провести активну вакцинацію тварин.

Турові опороси сприяють поліпшенню структури стада (підбір свиноматок і виробників), що позитивно позначається на збереженні приплоду і підвищенні продуктивності праці. Ця система дозволяє краще планувати осіменіння свиноматок в короткий термін. При турових опоросах свинарники займаються повністю і одночасно. Також повністю та звільняються, що дуже важливо для проведення ветеринарно-санітарних заходів на фермі. Поросята рівномірно і одночасно зростають, звикають до кормів. Легко організувати систематичні прогулянки.

В системі профілактичних та оздоровчих заходів дуже важливо передбачити літнє табірне утримання тварин. Це корисно для тварин і дозволяє навести санітарний порядок на фермі (відремонтувати і продезінфікувати приміщення, прибрати територію).

У стійловий період у свинарниках потрібно своєчасно прибирати гній і вивозити його в гноєсховище; систематично, не рідше одного разу на місяць, проводити дезінфекцію приміщень 2-3%- ним розчином їдкого натру або свіжогашеним вапном. Корита після годування треба мити, дезінфікувати 1%- ним розчином їдкого натру, а потім обполіскувати водою. Влітку корисно просушити їх на сонці. Територію, навколо свинарника, треба дезінфікувати розчином їдкого натру або хлорним вапном.

Одночасно з поліпшенням умов утримання покращують і годівлю тварин. У раціон вводять всі необхідні для нормального росту і розвитку поросят і свиноматок корми, що містять повноцінний білок, мінеральні речовини і вітаміни А, В, С, D і інші вітаміни, а починаючи з 5-7-го дня після народження їх слід привчати до підгодівлі. З третього дня корисно давати деревне вугілля, крейда, м'ясо-кісткове борошно і воду, а з п'ятого дня - коров'яче молоко, риб'ячий жир (по 10 - 15 г на добу на голову), сінну борошно..

У період відлучення внаслідок переведення поросят на інші корми або згодовування важко перетравних кормів у них виникають розлади травлення. Нерідко похибки в годівлі поглиблюються несприятливими умовами утримання (сирі, холодні, погано вентильовані свинарники), що обумовлює спалах сальмонельозу.

Згідно з чинною інструкції на неблагополучній по сальмонельозу свинофермі забороняються перегрупування свиней і переведення їх на благополучну ферму. Не допускається комплектування ремонтних груп з приплодів, де реєстрували хворих поросят. Зазначені обмеження проводять до повного припинення захворювання. Перед зняттям обмежень на свинофермі слід провести вибракування поросят - заморишів, очищення свинарників, заключну дезінфекцію і щеплення молодняку ​​вакциною проти сальмонельозу.[3]

3. Опис основних технічних моментів і особистої безпеки при розтині, знезараження місця розтину і охорони навколишнього середовища, способів утилізації або знищення тупу і трупних залишків.

Повний патологічний розтин трупу тварин проводять в спеціально обладнаних приміщеннях (секційних залах чи прозекторіях), які є у ветеринарних інститутах та лабораторіях, лікарнях і заводах по виробництву м’ясо-кісткового борошна. Розтин проводять в присутності робітників господарства (господарів) або представників влади, а при судово-ветеринарному розтині – представники слідчих органів.

Якщо спеціальних приміщень немає, розтин проводять біля огороджених утиль установок чи біотермічним ям. Вибір місця і його обладнання вибирає спеціальна комісія у складі представників влади та органів ветеринарно-санітарного надзору. При розтині трупу в польових умовах створюють умови для безпечної роботи. Не можна розтинати трупи в тваринницьких приміщеннях, на пасовищах і інших місцях скупчення тварин.

Секційні приміщення повинні бути просторими і світлими, які легко вентилюються, обладнані водопроводом з гарячою та холодною водою і каналізацією. Співвідношення площі вікон до полу 1:4 – 1:5. Витяжна вентиляція повинна бути розрахована на повну заміну повітря в приміщенні за 1 годину. Стіни і стелю покривають водонепроникним матеріалом який легко миється. Підлогу вистеляють асфальтом, цементом. Він повинен мати необхідний кут нахилу до стоку води і спеціальний резервуар для знезараження її холодним вапном і ін. В загальну каналізацію вода потрапляє після попереднього знезараження.

В секційному приміщенні повинні бути міцні столи для розтину трупів тварин, шафи для зберігання спецодягу, інструментів, посуду, реактивів і патологічного матеріалу, столи для інструментів і ведення записів, рукомийник з дезінфікуючими розчинами, електроплитка, автоклав, ваги та інше.

Секційних столів повинно бути не менше двох: один розміром 2,5х1,1х0,3 м для розтину трупів великих тварин, а другий розміром 1,4х0,8х0,8-0,9 м для розтину дрібних тварин і для дослідження органів. Кришка столу по краях повинна мати підвищення (бортики) і схил до центру, до стічного отвору. Для транспортування трупів обладнують підвісні підстельові рельси і блоки чи спеціальну лебідку.

Розтин проводять при денному чи при люмінесцентному освітленні, але при штучному освітленні важко оцінити всю кольорову гамму органів і тканин трупу.

Також для проведення повного патологічного розтину необхідно мати спеціальний анатомічний набір інструментів. При розтині необхідно досліджувати три основні порожнини: черепну, грудну і черевну. Якщо якась із цих порожнин не була дослідженою – розтин вважають не повноцінним.

Перш ніж почати патологічне дослідження, ветеринарний лікар чи фельдшер, як персонал відповідальний за повне і неухильне виконання ветеринарно-санітарних правил, гарантуючих охорону здоров’я людини і навколишнього середовища, створюють умови для проведення даної роботи. Приймають всі загальні і спеціальні міри безпеки, які попереджують розповсюдження збудників інфекції, забруднення тваринницьких ферм і навколишнього середовища, забезпечують безпеку оточуючих і особисту безпеку як самого розтинаючого, так і його помічників, обслуговуючого персоналу, а також інших осіб, які мають відношення до розтину.

Розтинаючий працює в спецодязі: халат, щільна шапочка, захисний екран чи окуляри, клейончастий або прорезинений фартух, нарукавники, гумові рукавички, чоботи. Люди, які присутні при розтині надягають халати. Перед початком роботи руки і піднігтьові простори оглядають на наявність пошкоджень і змащують настойкою йоду, а наявні подряпини і інші пошкодження заклеюють пластиром.

Лікар чи фельдшер який проводить розтин не має права відволікатись від процесу, поправляти руками елементи спецодягу, торкатись обличчя, відлучатись з секційної зали чи іншої території де проходить даний розтин.

Під час розтину підтримують чистоту, додержуватись акуратності і обережності в роботі. При пораненні рук їх швидко миють, видавлюють декілька крапель крові з рани, обробляють настойкою йоду, забинтовують, одягають нову рукавичку і продовжують роботу.

По закінченні розтину трупний матеріал прибирають, проводять заключну обробку і дезінфекцію спецодягу, взуття, інструментарію, столу і секційного приміщення. Інструменти та елементи спецодягу знезаражують шляхом занурення в дезінфікуючий розчин (різні ємкості), потім промивають теплою водою і висушують на повітрі, за необхідності автоклавують. Рукавички знезаражують не знімаючи з рук, потім промиваю та утилізують. Як для дезінфекції інструментарію, спецодягу і столу так і секційного приміщення використовують дезінфектанти широкого спектру дії.

Трупи тварин утилізують згідно чинних нормативних документів. На даний момент в цілях безпечного знищення трупів тварин, які виключають можливість розповсюдження інфекційних хвороб і забруднення навколишнього середовища, використовують чотири методи: переробка на ветеринарно-санітарних утилізаційних заводах, спалювання, знезараження в біотермічних ямах і захоронення на скотомогильниках.

Найбільш безпечним в медико-ветеринарному відношенні і ефективним є спосіб знищення трупів і вибракуваної технічної сировини тваринного походження на ветеринарно-санітарних утилізаційних заводах.

В польових умовах трупи тварин спалюють в ямі з природною тягою. На дно ями кладуть дрова, на них труп, обливають його горючою сумішшю (нафта, соляра, бензин та ін.) і підпалюють. Для спалювання великих тварин викопують хрестоподібно дві траншеї довжиною 2,6 м, шириною 0,6 і глибиною 0,5 м. В центрі яму перекривають рельсами чи колодами, на них кладуть труп, обкладають його дровами, обливають горючою сумішшю і підпалюють. Потрібно близько 1,25 м³ дров і 10 кг рідкого палива.

В біотермічних ямах (ямах Беккері та ін.) трупи знищуються і знешкоджуються під дією високої температури (65-70⁰С), яка виникає в результаті бурхливої життєдіяльності термофільних бактерій. Протягом 40 днів трупи знищуються і знешкоджуються навіть від спороутворюючих патогенних мікробів при їх проростанні у вегетативну форму.

Закопування трупів на скотомогильниках найбільш простий, але найменш безпечний спосіб знищення трупів, так як в грунті збудники багатьох хвороб можуть довго зберігати свою життєздатність. Яму риють глибиною не менше 2 м, а зверху насипають землю на 0,5 м вище країв ями. Шар землі, на якому лежав труп, скидають в яму разом з трупом.

У всіх випадках трупи знищують під суворим ветеринарно - санітарним наглядом [4].

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 547 | Нарушение авторских прав