АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Тема : Інфекції зовнішніх покривів: сказ, правець, сибірка.

Лекція № 9

Курс: ІІІ

Спеціальність: “Лікувальна справа”

Кількість годин: 2 години

План:

1. Характеристика збудника сказу.

2. Особливості епідемічного процесу.

3. Резервуар інфекції в природі.

4. Організація ветеринарно-санітарних заходів. Імунопрофілактика.

5. Показання до щеплення.

6. Характеристика збудника правця.

7. Джерела збудника інфекції і шляхи зараження.

8. Загальна і специфічна профілактика.

9. Відповідальність фельдшера за своєчасне проведення щеплення проти правця.

СКАЗ

Не гострий вірусний зооноз, який характеризується смертельним ураженням центральної нервової системи теплокровних тварин, і. людини

Актуальність, Сказ залишається актуальною проблемою для більшості країн світу, де є його природні осередки. За даними ВООЗ, щорічно від сказу на земній кулі гине біля 50 тис. людей і мільйони тварин, близько 1 млн людей щорічно щепляться проти цієї хвороби, що визначає ще й неабияку соціальну значущість сказу. В Україні за останнє десятиліття рівень захворюваності знизився, щорічно реєструється 2-3 випадки сказу у людей.

Л. Пастер у 80-х роках XIX сторіччя розробив метод запобігання цьому захворюванню шляхом уведення рабічної вакцини. Цей метод урятував від смерті сотні тисяч людей. Протещеплення людей не перешкоджає циркуляції вірусів сказу серед тварин. Вирішення проблеми потребує спільних зусиль медицини, ветеринарії і комунальної служби.

Етіологія. Збудник сказу - нейротропний РНК-вірус. Він розмножується та накопичується у клітинах мозку, а також слинних і слізних залоз.

Вірус сказу, що циркулює у природі, одержав назву вуличного, або дикого. Л. Пастер встановив, що такий вірус після тривалих пасажів через мозок кроля втрачає патогенні властивості, однак зберігає антигенні. Такі штами вірусу називають фіксованими. Саме з них виготовляють рабічні вакцини. Вірус сказу добре зберігається при низькій температурі, однак чутливий до нагрівання (температура +50 °С і вища для нього згубна). Інактивується при висушуванні, під дією прямого сонячного світла, кисню. Звичайні дезінфекційні засоби швидко убивають вірус.

Джерело збудника. Основним джерелом є дикі й свійські тварини, головним чином хижаки з родини собачих і котячих: лисиці, вовки, кішки, собаки, а також, зрідка, кажани.

Хвора на сказ тварина виділяє величезну кількість вірусів зі слиною. Заразною вона є з останніх днів інкубаційного періоду і протягом усього захворювання аж до загибелі.

У слині хворої людини також містяться віруси, однак епідеміологічного значення це не має, бо заражень від людини практично не буває.

Механізм і шляхи передачі. Єдиний механізм передачі сказу - контактно-рановий. Він реалізується через укус скаженої тварини або ослинення нею ушкодженої ділянки шкіри, якщо вірус, що є у слині, потрапляє в рану.

У період збудження хвора тварина нападає на усіх, хто трапляється їй на шляху, ковтає неїстівні предмети, відмовляєте» ся від води. Вона у великій кількості виділяє пінисту слину, що сприяє інфікуванню. Іноді у собак буває тихий (паралітичний) сказ. Тварина не є агресивною, не їсть і не п'є. З часом у неї з'являються паралічі й рясне слиновиділення. Це призводить до того, що сказ не діагностують, і догляд за твариною несе величезну небезпеку.

Прояви епідемічного процесу. Природні осередки сказу підтримуються за рахунок диких тварин. Свійські, а також бродячі тварини, які живуть поряд з людьми, втягуються в епізоотію випадково. Поширення сказу на людей залежить від ряду соціальних чинників: санітарної очистки території від бродячих собак і котів, регламентації собаківництва, рівня організації рабічних щеплень. Недостатній об'єм таких заходів, а також сусідство з природними осередками зумовлюють те, що на сказ захворюють переважно мешканці сіл. Зараження частіше виникають у літньо-осінню пору, коли люди тривалий час перебувають поза житлом, а легкий одяг не захищає шкіру в разі нападу скаженої тварини. У 75 % випадків захворюють чоловіки.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Санепідемстанція разом з ветеринарним спеціалістом

організовує епідеміологічне обстеження осередку, щоб виявити джерело збудника (хвору тварину). При

цьому збирають додаткові дані про підозрювану тварину (з'ясовують, дика вона чи свійська, зникла чи

є у господаря, за яких умов відбувся контакт з потерпілою людиною тощо). Необхідно виявити усіх

осіб, котрі контактували з нею, для проведення їм специфічної профілактики.

Підтвердити діагноз сказу в більшості випадків вдається після смерті тварини чи людини. Найбільш

чутливою для експрес-діаг-ностики є реакція імунофлюоресценції, яка дає змогу виявити антиген вірусу у

відбитках мозку і слинних залоз, а прижиттєво - у відбитках рогівки. У гістологічних зрізах головного

мозку вдається знайти тільця Бабеша-Негрі, специфічні для сказу.

Протиепідемічні заходи передусім спрямовані на нейтралізацію джерела збудника серед тварин.

►. Найважливішим є контроль за утриманням домашніх собак і котів (домашніх собак обов'язково
реєструють і щорічно щеплять проти сказу).

Бродячих тварин слід відловлювати.

У природних осередках мисливські господарства регулюють чисельність диких тварин (особливо
вовків і лисиць).

Тварину, що завдала ушкоджень людині, стараються відловити, оглянути і за відсутності ознак сказу
карантину вати у ветеринарному закладі. Якщо ж така тварина загинула,

то її труп направляють на обстеження у ветеринарну лабораторію в опечатаній металевій коробці. Хвору людину ізолюють в окрему палату з клінічних міркувань. До заходів, спрямованих на другу ланку епідемічного процесу, належать наступні.

Медичний персонал повинен працювати в захисному одязі,
щоб захиститись від попадання слини хворого на шкіру і
СЛИЗОВІ.

Здійснюють поточну дезінфекцію, а після смерті хворого -
заключну.

За окремими показаннями необхідно вдаватися до вироблення несприйнятливості людей. З цією

метою використовують пасивну імунізацію антирабічним гамаглобуліном а (або)

► щеплення антирабічною інактивованою вакциною.

У профілактиці сказу велике значення має санітарно-освітня робота, спрямована на формування розуміння населенням важливості правильного утримання домашніх тварин і якомога раннього звертання за щепленнями в разі укусів тваринами.

Специфічна профілактика. У запобіганні захворювань людей вирішальне значення має активна і пасивна імунізація осіб, які були покусані, обслинені чи подряпані скаженими, підозрілими на сказ і невідомими тваринами. Такі особи звертаються у травматологічні пункти, де їм надають першу допомогу: ретельно промивають рану 20 % мильним розчином, її краї обробляють настойкою йоду, накладають пов'язку. Тут заповнюють «Карту звернення за антирабічною допомогою» (форма № 045/о) і надсилають повідомлення в санепідемстанцію.

Активну імунізацію (вакцинацію) здійснюють за життєвими показаннями. Та обставина, що тварина у момент укусу не мала видимих ознак сказу, ще не виключає можливості зараження, її треба утримувати під спостереженням протягом 10 днів. Відсутність захворювання протягом цього періоду виключає можливість сказу і дає змогу скоротити курс щеплення людині, яка постраждала. Небезпечні укуси (у пучки пальців, обличчя, голову) чи значні глибокі рани є показанням для пасивної імунізації (додаткового ведення антирабічного гамаглобуліну), яка здійснюється одно моментно з вакцинацією. За таких умов здовжується інкубаційнийм завдяки цьому встигає виробитися активний імунітет, який стає ефективним лише через 7 тижнів вакцинації. Вакцину вводять у стаціонарних умовах у ділянку живота підшкірно, антирабічний гамаглобулін - внутрішньом'язово за Безредком. Профілактичну імунізацію проти сказу проводять особам, які професійно пов'язані з ризиком зараження (гицлі, мисливці, працівники ветеринарних станцій тощо).

У період щеплень і протягом 6 міс. після їхнього закінчення не можна вживати алкоголь, здійснювати інші щеплення, застосовувати гормони, імунодепресанти. Вакциновані особи протягом 1 року не можуть бути донорами.

У деяких країнах Європи і Північної Америки диким тваринам згодовують корм з оральною рабічною вакциною. Таким чином забезпечується створення несприйнятливості серед тварин, що є передумовою для припинення епідемічного процесу.

ПРАВЕЦЬ

Це гострий бактерійний зооноз, який проявляється тонічними й клонічними:удомами скелетних й'язів що призводить до

Актуальність. Правець найбільш поширений у тропічних і субтропічних країнах. Щорічно у світі від

нього гине коло 1 млн людей, з них 80 % становлять новонароджені. Зараз в Україні правець

реєструється у вигляді спорадичних випадків. Однак летальність від нього, незважаючи на сучасні методи терапії, залишається високою (20-35 %). Застосування специфічної сироватки для екстреної

профілактики правця дозволило домогтися значного зниження захворюваності, та оскільки цей метод не впливає на поширення збудників у природі, ліквідація інфекції неможлива.

Етіологія. Збудник правця СіозігіаЧит іеіапі — грампози-тивна анаеробна паличка. У довкіллі при доступі кисню і температурі 12-14 °С і вище утворює спори.

Вегетативна форма бактерій малостійка, спори ж вирізняються надзвичайно високою стійкістю:

кип'ятіння витримують протягом 60 хв, у дезінфекційних розчинах зберігаються 6-12 год, у ґрунті – до 10-11 років. За відсутності кисню, при температурі 36-37 °С і відповідній вологості спори знову можуть проростати у вегетативну форму. Саме такі сприятливі умови створюються у глибоких ранах, куди заносяться збудники. Вегетативна форма утворює надзвичайної сили екзотоксин, який складається з

дврх фракцій - тетаноспазміну, що зумовлює тонічні судоми поперечносмугастої мускулатури, і тетаногемолізину, який розчиняє еритроцити і, можливо, зумовлює місцевий некроз тканин. Під впливом тепла і травних ферментів токсин інактивується, що пояснює безпеку вегетування правцевих паличок у

кишках теплокровних тьарин.Джерело збудника. Носіями правцевої палички є переважно травоїдні тварини: коні, корови, вівці, кози, кролі тощо, а також люди, травний канал яких є природним

середовищем проживання цих мікробів. Разом з фекаліями збудник потрапляє у ґрунт, де тривалий час

зберігається. У районах з розвинутим тваринництвом і сприятливими кліматичними умовами (Україна)

обсіменіння ґрунтів досягає 100 %. Тому правець можна віднести не лише до зоонозів, але й до

сапронозів.

Хвора на правець людина чи тварина не є епідемічно небезпечною для оточуючих.

Механізм і шляхи передачі. Єдиний механізм зараження -рановий. Спори збудників потрапляють в

організм через дрібні (переважно колоті) рани, гнояки, некротизовану від опіків чи відморожень шкіру,

пупкову ранку тощо. Факторами передачі є гній, ґрунт, пилюка, а також забруднені спорами одяг,

дерев'яні скалки, колючі й ріжучі інструменти, кетгут (оброблені вирізки кишок овець) тощо.

Прояви епідемічного процесу. Захворюваність на правець безпосередньо залежить як від ступеня

обсіменіння ґрунту спорами збудників, так і від рівня травматизму. Найбільш небезпечні

сільськогосподарський і побутовий травматизм, які пов'язані із забрудненням рани ґрунтом. Реальна

небезпека захворювання виникає після кримінальних абортів і навіть у разі незначних травм, бо за таких

умов постраждалі часто не звертаються за медичною допомогою, а тому не отримують екстреної

профілактики. При пологах у домашніх умовах іноді розвивається правець породіллі й

новонародженого. Захворюваність різко зростає під час воєн. Зараз рівень захворюваності визначається

повнотою активної імунізації населення і організацією екстреної профілактики.

У країнах з холодним і помірним кліматом правець має чітку літню сезонність (період

сільськогосподарських робіт, ходіння

босоніж).

Сприйнятливість людей висока, ризик захворювання зростає, якщо в рані створюються анаеробні

умови.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. З'ясовують наявність травми, яка передувала

захворюванню у період від 4 діб до 3 тижнів. Звертають увагу навіть на найдрібнішіушкодження,

які можуть і не дошкуляти хворому (садно, поріз, потертість). Уточнюють документальні дані про

вакцинацію захворілого, а також за допомогою серологічних реакцій (РПГА, ІФА) визначають рівень

післявакцинального імунітету. Для виділення бактерій з матеріалу від хворого (гній з рани) або

довкілля (зразки ґрунту, реманент тощо) потрібні анаеробні умови вирощування на штучних

живильних середовищах.

Протиепідемічні заходи. Хворий для оточуючих є безпечним, а способи розриву механізму передачі

малоефективні. Тому протиепідемічні заходи, спрямовані на 1-у і 2-у ланки епідпроце-су, мають радше

умовний характер. Хворого на правець госпіталізують у реанімаційне відділення, виходячи лише з

клінічних міркувань (з метою проведення інтенсивного лікування). Серед населення систематично

проводять роз'яснювальну роботу, агітуючи за планову імунізацію і негайне звернення за медичною допомогою у разі травми. Слід уникати травм, рекомендуючи носіння взуття при роботі в полі чи на городі, щільних рукавиць, працюючи з деревиною, у хліві тощо. Провідне значення у запобіганні правцю має специфічна профілактика.

Специфічна профілактика проводиться у плановому порядку для усього населення, а в разі травм здійснюється екстрена профілактика. Для активної імунізації використовують правцевий анатоксин, що дозується в одиницях зв'язування (03). Його можна застосовувати як самостійно - адсорбований правцевий анатоксин (АП-анатоксин), - так і у комплексі з іншими вакцинами: адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин (АДП-анатоксин); подібний препарат із зменшеною концентрацією ан­тигенів (АДП-М-анатоксин); адсорбована кашлючно-дифтерійно-правцева вакцина (АКДП-вакцина) та ін. (див. «Дифтерія»).

Екстрену специфічну профілактику здійснюють при різноманітних травмах з пошкодженням шкіри або слизових оболонок, обмороженнях, опіках II, III та IV ступенів, позалікарняних абортах і пологах, при гангрені або некрозі тканин, укусах тваринами, порушенні цілісності кишок. Профілактику правця у разі поранень починають з хірургічної обробки рани і комплексної активно-пасивної імунізації (табл. 6). Активна імунізація забезпечується АП-анатоксином, а пасивна - протиправцевим людським імуноглобуліном чи гетерогенною протиправцевою сироваткою. При укусах тваринами екстрену профілактику правця поєднують (у разі відповідних показань) з курсом антирабічних щеплень. Протиправцеву сироватку, як і всі гетерогенні білкові препарати, слід уводити за методом Безредка.

М.А. Андрейчин. В.С. Копча ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

Примітка. Застосовують протиправцевий людський імуноглобулін (віддають перевагу) або протиправцеву сироватку.

Після пасивної чи активно-пасивної профілактики пацієнти мають бути щеплені або ревакциновані 0,5

мл правцевого анатоксину в період від б міс. до 2 років. При повторних травмах -тією ж дозою

анатоксину.

Нині засоби для специфічної профілактики правця призначають на підставі результатів РПГА або

інших апробованих експрес-методів, які дозволяють встановити напруженість протиправцевого

імунітету. Якщо концентрація антитоксину в крові потерпілого становить 0,1 МО/мл або більше, то

специфічні засоби профілактики йому не показані. Якщо титрантитоксину перебуває в межах 0,01-

0,1 МО/мл, слід ввестилише 0,5 мл правцевого анатоксину. Якщо ж цей титр менший

за 0,01 МО/мл, то вводять 1 мл анатоксину, а потім - протиправцевий людський імуноглобулін (250

МО) або протиправцеву сироватку (3000 МО).

На 4-у добу після термінової профілактики знову контролюють титр правцевого антитоксину в крові і,

за умови його неефективності (показник, менший від 0,01 МО/мл), активно-пасивну профілактику

повторюють.

СИБІРКА

Це гострий бактерійний зооноз, який перебігає із серозноеморагічним запаленням шкіри і лімфатичних
вузлів, рідше -легень, кишок або у формі сепсису, що супроводжується тяжкою інтоксикацією і
гарячкою.:

Актуальність. Сибірка - актуальна інфекційна хвороба передусім для тваринницьких ферм, що завдає значних економічних збитків. У разі виникнення епізоотій серед тварин виникає реальна небезпека зараження людей. В останні роки у деяких регіонах України (Волинська, Донецька області, АР Крим) зареєстровані групові спалахи сибірки серед сільськогосподарських тварин і людей. Це - тяжка інфекція з можливим летальним кінцем, особливо у разі розвитку сепсису.

Прогноз щодо сибірки в Україні не можна вважати сприятливим, оскільки у нас нараховується більш як 10 тис. стаціонар-но-неблагополучних пунктів, Грунти яких забруднені збудниками сибірки. їх існування зумовлює постійну загрозу появи нових осередків сибірки серед тварин і людей.Етіологія. Збудник сибірки - ВасШиз апіНгасіз - велика грампозитивна паличка, що у зараженому організмі утворює капсулу. За несприятливих умов довкілля і доступі кисню перетворюється у надзвичайно стійкі спори. Влітку у чорноземі при достатньо високій вологості спори можуть проростати, і мікроби починають розмножуватися.

Вегетативна форма В. апіНгасіз гине у трупі через 1-3 доби, при 55 °С - через 15 хв, при кип'ятінні -майже миттєво. Ефективно знищують палички розчин сулеми 1:1000, 3 % хлорамін. У ґрунті, гною, дубленій шкірі спори зберігаються десятки років. Вони дуже стійкі: пряме сонячне світло витримують 100 год, кип'ятіння - 5-10 хв, автоклавування при температурі ПО °С -40 хв. Згубні для спор активовані розчини хлораміну, гарячого формальдегіду, перекису водню.

Джерело збудника. Джерелом є передусім травоїдні домашні тварини: вівці, кози, корови, буйволи, коні, рідше - свині, які протягом усього періоду хвороби виділяють збудників у довкілля з сечею, калом й іншими виділеннями. Особливістю сибіркиостаннім часом є те, що в епізоотичний процес включились хут рові звірі (норки). Цей факт зареєстровано в Україні вперше. Після загибелі хворої тварини заразними є всі органи і тканини. Хвора на сибірку людина може бути джерелом лише теоретично. Від хворих тварин здоровим ця інфекція передається через забруднені корми і воду, рідше - через кровосисних комах. Забруднений спорами збудників сибірки ґрунт є небезпечним для худоби і людини й залишається резервуаром інфекції багато років.

Механізм і шляхи передачі. Сибірка здатна передаватися за допомогою усіх 4 механізмів. Провідний механізм - 'контактно-рановий. Зараження людей шкірною формою, на яку припадає 95 % випадків сибірки, відбувається у разі проникнення збудників через пошкоджену шкіру. Це трапляється при безпосередньому контакті з хворою твариною (під час догляду за нею, забою) чи сировиною від неї (при обробці м'яса, шкури, шерсті, кісток). Описані зараження через вироби із сировини, контамінованої бактеріями: шапки, коміри, кожухи, валянки, рукавиці, щіточки для гоління тощо. У деяких випадках відбуваються зараження від ґрунту (хода босоніж, земляні роботи, зокрема, на скотомогильниках). Аліментарний шлях реалізується у разі вживання свіжих молокопродуктів або недостатньо термічно обробленого м'яса, одержаних від хворої тварини; аерогенний - при вдиханні пилу зі спорами збудників, зокрема під час роботи з шерстю тварин. Можливі також трансмісивні зараження при укусах мух-жига-лок і ґедзів, які механічно переносять збудників від хворих тварин та їх трупів. Прояви епідемічного процесу. Епідеміологічною особливістю сибірки є наявність так званих ґрунтових осередків інфекції -пасовиськ, забруднених спорами мікробів (як правило, у місцях к-рлишніх скотомогильників).

Для цієї хвороби характерна чітка літньо-осіння сезонність, що зумовлено переважним інфікуванням тварин (а від них і людей) на випасах і при укусах літаючих комах (мухи-жигалки, комарі). Хворіє переважно сільське населення, причому захворюваність має чіткий професійний характер (уражаються тваринники, ветеринари, працівники м'ясокомбінатів).

Сприйнятливість людей при контактному шляху зараження невисока (захворює до 20 % осіб), при аерогенному - досягає 100 %.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Епідеміологічне обстеження здійснює лікар-епідеміолог разом з представником ветеринарно-санітарного нагляду. Основні зусилля спрямовують на виявлення джерела збудника і факторів передачі інфекції. Звертають увагу на можливий забій худоби без ветеринарного нагляду. З'ясовують професію хворого, його участь в обробці тваринної сировини, які продукти споживалися і коли, чи кусали комахи, місце проживання, чи були поблизу

епізоотії сибірки і т.д. Важливо уточнити факти вакцинації тварин і людей проти сибірки.

Діагноз підтверджують за допомогою бактеріологічного методу (посіви вмісту шкірних уражень,

крові, калу, трупних органів) і шкірної алергічної проби з антраксином. її ставлять на першому тижні

захворювання, вона досить чутлива (у 85-90 % випадків). Тваринну сировину досліджують за

допомогою реакції термопреципітації Асколі.

Протиепідемічні заходи спрямовані на усі три ланки епідемічного процесу. Виділяють ветеринарні і

медичні заходи. Так, у разі появи сибірки негайно сповіщають ветеринарну службу й проводять

епідеміологічне обстеження. Крім цього у тваринницьких господарствах

► хворих тварин ізолюють у недоступних для літаючих комах приміщеннях;

►: на неблагополучні господарства накладають 15-денний ветеринарний карантин;

► забороняють забій хворих тварин, зняття шкур із загиблих і будь-яке порушення цілісності їх шкірних покривів, позаяк це створює доступ кисню до тканин і сприяє утворенню спор;

► туші загиблих тварин спалюють, заборонено закопувати їх у землю. Для переривання
механізму передачі

► здійснюють ретельну дезінфекцію забруднених предметів, застосовуючи спалювання, обробку
в парових камерах,

кип'ятіння протягом 1 год у 1-2 % содовому розчині, об-

Обробку 20 % активованим розчином хлорного вапна за тем­ператури 60-70 °С; забруднені збудником сибірки готові вироби негайно ви-]|§ лучають з ужитку і знищують;

), який після роботи піддають дез-

Усім тваринам господарства

► здійснюють пасивну й активну імунізацію.Медичні заходи, спрямовані на першу ланку
епідемічного процесу, передбачають:

госпіталізацію хворих на шкірну форму сибірки в інфекційні відділення, а осіб з кишковою,
легеневою чи септичною формою - в окремі бокси, і їх лікування до клінічного одужання;

організацію режимних умов стосовно трупів хворих (їх не розтинають і хоронять загорнутими у
целофанову плівку);

встановлення кола контактних з хворим осіб, організацію медичного спостереження за ними
протягом 8 днів.

Другу ланку епідемічного процесу можна перервати шляхом:

► повного знешкодження усіх виділень хворих і використаного перев'язувального матеріалу від
них;

► дезінфекції в осередку спороцидними препаратами. Контактним з хворими тваринами чи їх
сировиною особам

створення несприйнятливості до сибірки досягається завдяки:

► пасивній імунізації протисибірковим гамаглобуліном;

► екстреній хіміопрофілактиці (у перші 5 діб після ймовірного зараження) антибіотиками
пеніцилінового або тетра-

циклінового ряду./ Важливе значення має проведення санітарно-освітньої ро-|боти серед

населення.

Специфічна профілактика. Розроблені сибіркові вакцини 1 для імунізації тварин і людей.

Щеплення тварин здійснюють у р.інонах, тривало неблагополучних стосовно сибірки.

В Україні з 1990 р. відмінено щеплення проти сибірки лю-ІДсй за умови високого рівня охоплення

щепленням тварин.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 1929 | Нарушение авторских прав