АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Засоби які знижують апетит або анорексигенні.

Застосовують у випадках аліментарного ожиріння, яке погіршує перебіг багатьох захворювань, призводить до порушення обміну речовин, розладів з боку

серцево-судинної системи, печінки та інш.

Провідним методом лікування хворих на ожиріння є різке обмеження їжі з високою енергетичною цінністю і посилення фізичної активності, що створює в організмі негативний енергетичний баланс. Проте під час такого лікування звичайно виникає тяжке відчуття голоду, що примушує застосовувати препарати, які знижують апетит.

Класифікація.

1. Препарати, що впливають на катехоламінергічну систему і стимулюють ЦНС -- фепранон, дезопімон, мазиндол.

2. Препарати, що впливають на серотонінергічну систему: фенфлурамін, фенілпропаноламін.

3. Препарати, що пригнічують шлунково-кишкові ліпази: арлістат.

Препарати: дезопімон, фепранон,(див.опорн.конспект.), стимулюють центр насичення, що викликає пригнічення центру голоду. Цим препаратам властива слабка психостимулююча і періферічна адреноміметична дія.

Препарати переносяться добре, але можливі тахікардія, аритмія, підвищення артеріального тиску, неспокій, порушення сну. При тривалому застосуванні розвивається звикання і лікарська залежність.

Протипоказання: вагітність, гіпертонічна хвороба, порушення мозкового і вінцевого кровообігу, інфаркт міокарда, глаукома, тиреотоксикоз, захворювання, що супроводжуються підвищеною збудливістю центральної нервової системи і судомами тощо.

I I

А). Як засоби, що стимулюють секрецію залоз шлунка і тому застосовуються з діагностичною метою, використовують деякі продукти харчування, особливо екстрактивні м'ясні бульйони, капустяний сік. Їх застосовують як пробний сніданок перед взяттям шлункового соку для дослідження. Для цього також використовують і лікарськи засоби, а саме: кофеін, пентагастрин, гістамін.

Пентагастрин використовують як стимулятор шлункової секреції для визначення секреторної та кислотоутворювальної функції шлунка. Вводять підшкірно або внутрішньом'язово по 6 мкг/кг. Після введення препарату взяття і дослідження шлункового соку проводять через кожні 15 хв протягом години і більше.

Побічна дія: слинотеча, нудота, короткочасне зниження артеріального тиску, неприємні відчуття в ділянці живота.

Гістаміну гідрохлорид вводять підшкірно по 0,01мг/кг у вигляді 0,1% розчину. У разі недостатності залоз шлунка гістамін підвищує секрецію парієтальних клітин, які продукують хлороводневу кислоту. Ефект настає через 7-10 хв, досягає максимального рівня через 20-30 хв, продовжується близько 60-90 хв. При органічних порушеннях шлункових залоз введення гістаміну є не ефективним.

Побічна дія: відчуття жару, головний біль, почервоніння шкіри, спазм бронхів.

Б). При недостатності секреторної функції шлункових залоз у зв'язку з їх органічним ушкодженням застосовують засоби замісної терапії; сік шлунковий натуральний, або препарати які містять основні його компоненти - пепсин і хлороводневу кислоту.

Сік шлунковий натуральний (див. Опорн. Консп.) отримують від тварин (собак, коней) методом уявного харчування, розробленого І.П.Павловим. Діючими агентами цього препарату є кислота хлороводнева, пепсин та інші ферменти слизової оболонки шлунка.

Кислота хлороводнева розбавлена містить 1 частину кислоти хлороводневої і 2 частини води (див. Опорн.консп.). Як головний компонент шлункового соку створює необхідне кисле середовище для максимальної протеолітичної дії пепсину.

Препарат введений в шлунок до їди, стимулює секрецію шлункового соку, перетворює неактивний пепсиноген на активний пепсин. Зменшує перистальтику шлунка, викликає затульний рефлекс. При вживанні під час їди сприяє розчиненню сполучної тканини м'ясних продуктів, оптимальному рн для активності пепсину, підвищує тонус і моторно-евакуаторну функцію шлунка

(кислотний рефлекс), гальмує перехід недостатньо перетравленої їди в кишки, зменшує процеси бродіння в шлунку, в наслідок чого зникає печія і біль у надчеревній ділянці. Препарат здатен стимулювати продукцію гастрину (гормон утворюється в слизовій оболонці переважно воротарної печери і сприяє виділенню хлороводневої кислоти), стимуляторів зовнішньосекреторної функції підшлункової залози (секретин і холецистокінин) і виделення жовчі у дванадцятипалу кишку.Сприяе також абсорбції заліза із шлунка і тонкої кишки.

Показання: (часто в поєднанні з пепсином): ахілія, гіпоацидні стани, диспепсія, гіпохромна анемія.

Протипоказання: ацидоз, гострий гастрит.

Побічна дія: ацидоз, розм'якшення емалі зубів.

Пепсин - протеолітичний препарат шлункового соку. Отримують із слизової оболонки шлунка свиней. У кислому середовищі шлункового вмісту гідролізує білок до пептидів, частково до амінокислот. Подібну дію мають препарати пепсидин і ацедин-пепсин.

I I I

При захворюваннях шлунка, які супроводжуються підвищеною кислотністю шлункового соку (виразкова хвороба, гіперацидний гастрит), використовуються холіноблокуючи засоби і засоби які усувають стимулюючий вплив ендогенного гістаміну на залози шлунка.

1) М₁ - холіноблокатори - гастроцепін, - вибірково блокує М₁ - холінорецептори слизової шлунка і пригнічує секрецію хлороводневої кислоти і пепсиногену.

Показання: гострі і хронічні виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, гіперацід ні гастрити.

Побічна дія: сухість у роті, порушення бачення близьких предметів.

2) Блокатори Н₂ - рецепторів - ранітидин та фамотидин: вони є конкурентними антагоністами гістаміну. Впливають на Н₂ – рецептори парієтальних клітин і значно зменшують секрецію кислоти хлороводневої.
Меншою мірою пригнічують секрецію пепсину і гастромукопротеїду (внутрішнього фактора Касла).

Показання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, рефлекс, ерозивний гастрит, дуоденіт.

Побічна дія: головний біль, шкірний висип, пронос, запор.

3). Блокатори протонного насоса (Н+, К+, АТФ-аза) -- омепразол. Біотрансформується в кислому середовищі канальців парієтальних клітин на активній метаболіт сульфонамид. Останній утворює дисульфідний місток з Н+, К+, АТФ-азою і блокує її активність. Пригнічує секрецію хлороводневої кислоти, пепсину, має гастропротекторну дії (захищає слизову оболонку шлунка та дванадцятипалої кишки.)

Показання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, рефлекс, синдром Зіленгера-Єллісона.

Побічна дія: діарея, нудота, кишкова коліка, слабкість, головний біль.

Якщо гіперсекреція шлункових залоз не ліквідується холіноблокуючими засобами і блокаторами Н₂ – рецепторів, застосовують антацидні засоби, які завдяки своїм лужним властивостям, нейтралізують хлороводневу кислоту та знижують кислотність шлункового соку.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 474 | Нарушение авторских прав