ЦЕФАЛОСПОРИНИ
Є 4 генерації цефалоспоринів, які різняться особливостями протимікробного спектра та фармакокінетики.
Але для всіх цефалоспоринів характерне:
- стійкісь до β- лактамази стафілококів;
- однакова фармакодинаміка (порушують синтез мікробної тінки в момент мітозу);
- широкий спектр протимікробної дії.
Тип дії – бактерицидний.
Механізм дії – порушення синтезу клітинної стінки в момент мітозу.
Є препарати для парентерального введення (цефазолін, цефотаксим(клафоран), цефуроксим, цефпірон) та для внутрішнього застосування – целексин, цефаклор, цефадроксил (дурацеф).
Застосовують при лікуванні захворювань дихальних шляхів (пневмонії, плевриті, абсцесі легень), бактеріальному менінгіті, інфекційних захворюваннях кісток, суглобів, шкіри, мяких тканин, при тяжких госпітальних інфекціях.
У разі застосування цефалоспоринів можливі:
- алергійні реакції;
- біль при введенні в/м, тому препарати розводять у розчині новокаїну. ПРИ введенні в/в можливі флебіти (слід вводити повільно, а краще крапельно); при прийомі перорально – диспепсичні розлади.
- нефротоксичність (особливо цефалоридин);
- нейротоксичність (марення, судоми);
- гепатотоксичність;
- дисбактеріоз (особливо при внутрішньому застосуванні).
МАКРОЛІДИ
- антибіотики, що продукуються деякими грибами Streptomices. Макроліди мають широкий спектр дії: патогенні коки, грамнегативні бактерії, бруцели, рикетсії, збудники трахоми та сифілісу.
Тип дії – бактеріостатичний. Механізм дії - гальмування синтезу білків мікробної клітини.
До них швидко розвивається резистентність, тому курс лікування – до 7 діб.
Існує 2 покоління макролідів:
І покоління – природні – еритроміцин, олеандоміцин;
ІІ покоління – напівсинтетичні – кларитроміцин, рокситроміцин.
Близькими за дією до препаратів ІІ покоління є азаліди – сумамед (азитроміцин).
Макроліди застосовують при:
- нетяжких формах бронхітів, тонзилітів, опіків, маститі;
- кашлюку та дифтерії;
- хламідійному кон′юнктивіті;
- пневмонії;
- первинному сифілісі та гонореї;
- холециститі, холангіті, ентериті, коліті;
- токсоплазмозі;
- урогенітальні інфекції.
Еритроміцин – призначають внутрішньо. Біодоступність – 30 – 70 %, таблетки слід
запивати лужною мінеральною водою або розчином натрію гідрокарбонату. Призначають також в/в та місцево. Добре проникає в тканини та рідини організму, а також через плаценту (малотоксичний, тому можна призначати вагітним). Не можна призначати жінкам в період лактації, бо інтенсивно накопичується в материнському молоці. Виводиться з сечею і жовчю.
До олеандоміцину сульфату мікрофлора швидко стає стійкою, тому його комбінують з тетрацикліном (олететрин).
Кларитроміцин – препарат ІІ покоління. Добре адсорбується з травного тракту, максимальна концентрація в крові – через 1 – 2 год. та утримується 8 – 12 год. Виділяється з нирками та жовчю. Має високу протимікробну активність відносно коків, мікоплазм, хламідій, токсоплазми, хелікобактера.
Азитроміцин (сумамед) – напівсинтетичний антибіотик ІІ покоління з широким спектром дії, більш стійкий у кислому середовищі, високоефективний при захворюванні дихальних, сечовивідних шляхів, має значну тривалість дії (вводять 1 раз на добу).
Макроліди – це малотоксичні препарати. Серед побічних ефектів слід виділити:
- диспепсичні явища (нудота, блювання, діарея);
- стоматит, гінгівіт;
- флебіт (при введенні внтурішньовено). Для запобігання цьому вводять інфузійно протягом 30 – 60 хв.
Не можна вводити макроліди в одному шприці з вітамінами групи В, аскорбіновою
кислотою, тетрацикліном, левоміцетином, гепарином, оскільки утворюються комплекси, що випадають в осад.
ТЕТРАЦИКЛІНИ
Препарати широкого спектру дії. Поділяються на 2 групи:
- природні препарати, отримані біосинтетичним шляхом з грибів Streptomyces aurefacies (тетрациклін);
- напівсинтетичні препарати: доксіцикліну гідрохлорид (вібраміцин), метацикліну гідрохлорид (рлондоміцин). Вони мають більшу тривалість дії, їх застосовують у менших дозах, що дозволяє зменшити можливість прояву побічних явищ.
Спектр протимікробної дії: грам позитивні та грам негативні бактерії, спірохети, лептоспіри, рикетсії, крупні віруси, хелікобактер.
Тип дії – бактеріостатичний.
Механізм дії – гальмування синтезу білка мікробною клітиною, пригнічення ферментних систем.
Тетрацикліни досить токсичні антибіотики, тому з появою нових високоактивних препаратів їх застосовують обмежено при:
- особливо небезпечних інфекціях (холера, чума, бруцельоз, туляремія);
- рикетсіозах;
- хламідіозах;
- урогенітальній інфекції, зумовленій хламідіями, трепонемою або гонококом.
Побічні явища та ускладнення:
- гепатотоксичність;
- фотосенсибілізація (підвищена чутливість шкіри до ультрафіолетового опромінення);
- порушення розвитку кісток і зубів у дітей (може виникнути синдром тетрациклінових зубів);
- дисбактеріоз, кандидоз.
Не можна вводити в одному шприці з гепарином, барбітуратами, глюкокортикоїдами,
макролітами (хімічна взаємодія).
Необхідно пам’ятати про несумісність тетрациклінів при пероральному введенні з молоком та молочними продуктами, а також антацидами.
Протипоказані вагітним (тератогенна дія) та дітям віком до 8 років (порушення розвитку кісткової системи та зубів).
Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 517 | Нарушение авторских прав
|