АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПРОТИАЛЕРГІЧНІ ЗАСОБИ

Предмет: «Фармакологія з рецептурою»

Спеціальність: «Акушерська справа»

Тема: Антибактеріальні препарати

План

1. Хіміотерапевтичні засоби, відмінність їх від антисептиків.

2. Класифікація хіміотерапевтичних засобів.

3. Основні принципи хіміотерапії.

4. Антибіотики: загальна характеристика, біологічне значення; джерела отримання антибіотиків.

5. Класифікація антибіотиків. Уявлення про антибіотики вибору та резерву.

6. Препарати групи пеніциліну: механізм дії, тип та спектр протимікробної дії, особливості застосування природніх та напівсинтетичних антибіотиків групи пеніциліну.

7. Макроліди: спектр дії, застосування, побічна дія.

8. Тетрацикліни: спектр та тип протимікробної дії, особливості застосування, побічна дія.

9. Спектр дії та застосування цефалоспоринів.

10. Спектр дії та застосування левоміцетину, побічна дія, протипокази.

11. Протимікробні властивості аміноглікозидів, застосування, побічна дія.

12. Особливості дії та застосування поліміксину М сульфату.

13. Комбіновані препарати антибіотиків.

14. Сульфаніламідні препарати: загальна характеристика групи, спектр, тип та механізм дії; класифікація препаратів за процесами всмоктування та тривалістю дії. Застосування препаратів окремих груп. Побічна дія, запобігання їй.

15. Комбіновані препарати сульфаніламідів.

16. Синтетичні протимікробні засоби різної хімічної структури. Особливості спектра дії та фармакокінетики окремих препаратів, їх застосування, побічна дія.

Література:

1) Западнюк В.Г., Гарбарець М.О. Фармакологія з рецептурою. – К.: Вища шк., 1989.

2) Скакун М.П., Посохова К.А. Основи фармакології з рецептурою. –Тернопіль: Укрмедкнига, 1999.

3) Майский В.В., Муратова В.К. Фармакология с рецептурой. – М.: Медицина, 1986.

Близько 50 % захворювань у людини викликають збудники, серед яких значне місце посідають мікроорганізми. Для профілактики цих захворювань і лікування хворих використовують протимікробні засоби.

Протимікробні засоби поділяють на антисептичні, дезінфікуючі та хіміотерапевтичні.

Антисептичні та дезинфікуючі засоби здатні викликати загибель або припиняти ріст і розвиток мікроорганізмів середовища, що оточує хворого, а також тих, що перебувають на поверхні його тіла.

Хіміотерапевтичні засоби – це речовини, що вибірково діють на певних збудників захворювань, що перебувають в організмі людини. В порівнянні з антисептиками ці засоби менш токсичні для людини і більш вибірково діють на збудників захворювань. Кожний хіміотерапевтичний засіб має свій протимікробний спектр дії.

За спектром дії серед хіміотерапевтичних засобів розрізняють протибактеріальні, протитуберкульозні, протиспірохетозні, протипротозойні, протигрибкові та протиглисні засоби. Крім того, хіміотерапевтичні засоби класифікують за джерелом отримання та хімічній будові: антибіотики, сульфаніламіди, похідні нітрофуранів.

Лікування інфекційних та паразитарних захворювань хіміотерапевтичними засобами позначають терміном «хіміотерапія».

Основні принципи хіміотерапії:

1) при хіміотерапії необхідно використовувати лише той препарат, до якого чутливий збудник даного захворювання; в зв’язку з цим необхідно перш за все встановити діагноз і чутливість збудника до препарату;

2) лікування хіміотерапевтичними засобами необхідно починати якнайшвидше після початку захворювання;

3) лікування починають і продовжують максимально припустимими дозами, точно дотримуючи інтервали між введеннями окремих доз препарату; при недотриманні цього принципу може розвинутись стійкість мікроорганізмів до препарату, виникнути загострення захворювання чи характер його набуває хронічного перебігу;

4) тривалість лікування повинна бути точно визначена (за тими ж причинами);

5) хіміотерапія ряду інфекцій повинна проводитись поєднанням препаратів, тобто бути комбінованою, оскільки при цьому створюються умови для пригнічення збудників в різних стадіях їх розвитку. Крім того, при комбінованій терапії повільно розвивається лікарська стійкість до хіміопрепаратів;

6) при необхідності слід проводити повторні курси лікування для профілактики рецидивів захворювання.

Антибіотики – це речовини мікробного, рослинного, тваринного походження, їх напівсинтетичні та синтетичні аналоги та похідні, котрі мають високу протимікробну активність, в основі якої лежить принцип антагонізму.

Суть антибіозу – одні види мікроорганізмів пригнічують життєдіяльність інших видів завдяки виділяємих ними в оточуюче середовище специфічних речовин – антибіотиків (явище антагонізму).

Класифікація антибіотиків за хімічною будовою:

1. β-лактамні антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини, монобактами).

2. Тетрацикліни.

3. Левоміцетини.

4. Карбапенеми.

5. Аміноглікозиди.

6. Поліміксини.

7. Макроліди.

8. Рифампіцини.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 660 | Нарушение авторских прав