АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

РОЗПОДІЛ НАСЕЛЕННЯ НА ГРУПИ ЗДОРОВ’Я ЗА ЙОГО КРИТЕРІЯМИ

Захворюваність — це рівень, частота розповсюдження усіх хвороб разом і кожної окремо серед населення загалом і в його окремих вікових, статевих, соціальних, професійних та інших групах.

Аналіз особливостей захворюваності населення різних регіонів дає змогу виділити такі основні типи патології:

— неепідемічний - характеризується поширенням хронічних захворювань (серцево-судинна патологія, злоякісні новоутворення, ендокринні, нейропсихічні та ін.), а також травматизмом;

— епідемічний - масове поширення інфекційних і паразитарних захворювань, що призводить до високого рівня смертності населення;

— перехідний тип -визначається для тих регіонів (країн), де поруч з інфекційними хворобами інтенсивно поширюються неінфекційні.

Перш за все, з поняттям «захворюваність» пов’язують три показники: суто захворюваність, хворобливість та патологічна враженість.

Захворюваність (первинна захворюваність) — сукупність раніш не зареєстрованих, а вперше протягом року виявлених серед населення захворювань з гострим і хронічним перебігом (знак «+»). Показник первинної захворюваності – це відношення числа вперше зареєстрованих за певний термін часу (як правило рік) випадків захворювань та травм на населення (100, 1000, 10000,т.д).

Поширеність хвороб (загальна захворюваність)— сукупність усіх хвороб серед населення («гострі», вперше зареєстровані хронічні у поточному році, а також хронічні хвороби, що перейшли з попередні років (знаки «+»,

«-»).

Суттєва різниця між цими показниками полягає ось у чому.

Показник захворюваності (первинної захворюваності) більш чутливий до впливу змін у навколишньому середовищі. Аналізуючи його за ряд років, можна отримати правильне уявлення про виникнення і динаміку захворюваності та ефективність відповідних соціально-гігієнічних і лікувальних заходів.

Показник поширеності хвороб більш стійкий до факторів навколишнього середовища. Зростання рівня цього показника ще не свідчить про нарос­тання негативних змін у стані здоров’я населення. Адже це могло відбутися за рахунок лікувальних заходів, що в процесі диспансерного спостереження продовжили життя хворих і сприяли зростанню їх чисельності.

Крім того, покращання роботи щодо виявлення контингентів хворих з хронічним перебігом хвороби також призводить до зростання показників захворюваності.

Патологічна враженість — це патологічний стан населення, виявлений під час медичних оглядів. При цьому виявляються як самі захворювання, так і факти патологічного стану, які до моменту обстеження не спонукали відповідних осіб звертатися по медичну допомогу. Розраховують як показник частоти паталогічних станів на 100 обстежених.

Показники захворюваності разом із демографічними і, перш за все, з показниками смертності, характеризують стан здоров’я населення, його динаміку. Дійсно, статистика самих лише тільки причин смерті дає певне уявлення зокрема про ту захворюваність, що призвела до втрат серед населення.

Вивчення структури причин смерті спонукає до заходів, спрямованих на зниження рівня смертності. Проте показники структури смертності дозволяють аналізувати динаміку здоров’я — в окремих вікових групах може змінити кількість інших захворювань, яка впливає на величину екстенсивного показника.

Однією з основних методологічних умов вивчення захворюваності населення є обов’язкове використання статистичної класифікації і номенклатури хвороб, травм та причин смерті.

Міжнародну статистичну класифікацію хвороб десятого перегляду (МКХ-10), затверджену ВООЗ 1.01.1993 р., в Україні впроваджено в дію з 01.01.95 р. Вона є обов’язковою для використання при проведенні статистичних розробок і формуванні державної та галузевої звітності в галузі. Основними принципами побудови МКХ-10 є спільність етіології чи патогенезу захворювань або поєднання локально-етіологічного та локально-патогенетичного принципів. Кожен клас хвороб поділяється на групи, а групи - на рубрики. Основним нововведенням МКХ – 10 є використання алфавітно-цифрового кодування(що змінює попереднє цифрове), коли за певною літерою латинського алфавіту позначаються дві цифри коду, а при необхідності більшої деталізації рубрики – його третя цифра.

Статистика захворюваності включає кілька розділів, або напрямків вивчення захворюваності, що характеризуються особливостями методів збирання, опрацювання та аналізу даних, а саме:

— за даними звернень населення по медичну допомогу;

— за даними медичних оглядів;

— за даними про причини смерті.

За даними звернень неможливо отримати інформацію про всі захворювання, особливо коли вивчається ситуація за короткий період часу (наприклад, один рік). Зрозуміло, що деякі особи з початковою формою деяких захворювань могли ще не звернутися до лікаря протягом поточного року, також це стосується осіб з хронічними хворобами, особливо при покращанні їх стану.

Дані медичних оглядів мають свою обмеженість. Медичному огляду підлягають не тільки новонароджені, але й усі інші вікові групи.

Стосовно даних про причини смерті слід пам’ятати, що у разі наявності у померлої людини похилого віку кількох тяжких хвороб не завжди можна визначити певну хворобу (навіть після патологоанатомічного дослідження) як причину смерті. Наприклад, онкохворий міг померти і не від раку.

Значно доповнити наведені вище дані про захворюваність дають змогу спеціальні періодичні обстеження. Вони провадяться, як правило, вибірково за спеціальними програмами. Для вивчення захворюваності за окремими контингентами або по окремих територіях, нозологічних формах та ін.

При вивченні захворюваності виділяють такі її види:

— первинна захворюваність та поширеність захворювань;

— гостра інфекційна (епідемічна) захворюваність;

— захворюваність на найважливіші неепідемічні хвороби;

— захворюваність з тимчасовою та стійкою втратою працездатності;

— «госпіталізована» захворюваність;

— захворюваність за даними активного спостереження (медоглядів);

— захворюваність за даними реєстрації причин смерті.

Розглянемо їх детальніше.

Захворюваність фіксується в процесі поточної реєстрації звернення пацієнтів до амбулаторно-поліклінічного закладу. При цьому здійснюється суцільний облік всіх хвороб.

За одиницю спостереження береться перше звернення з приводу конкретної хвороби в поточному календарному році до лікаря в амбулаторно-поліклінічний заклад або виклик лікаря із згаданої причини додому. Якщо було кілька звернень з приводу хронічної хвороби (наприклад, серцево-судинної), що має тривалий перебіг, то фіксується лише перше звернення). Звернення з приводу загострення вказаних хронічних хвороб не реєструються. Діагнози гострих хвороб, що виникають протягом року, реєструються при кожному зверненні. Отже, в однієї особи протягом року може бути зареєстровано кілька гострих захворювань. Кожен візит до лікаря після першого звернення вважається як повторне звернення. Їх кількість певною мірою характеризує обсяг медичної допомоги. Облік усіх хвороб на підставі першого звернення до амбулаторно-поліклінічного закладу являє собою щорічну перереєстрацію хвороб і характеризує контингент хворих (поширеність хвороб) серед населення, що проживає в зоні діяльності даного медичного закладу.

Серед захворювань, за даними первинних звернень, окремо виділяють захворювання, діагноз яких встановлено вперше в житті конкретної особи.

Кожен встановлений в результаті звернення і уточнений діагноз реєструється в Талоні амбулаторного пацієнта (ТАП) — який є основною обліковою статистичною формою в амбулаторно-поліклінічному закладі (АПЗ). ТАП заповнюється на конкретного хворого в кабінеті лікаря, що веде прийом, зберігається там, до досягнення мети звернення (але не більше трьох тижнів) і передається для обробки в статистичний підрозділ (інформаційно-аналітичний відділ). В поліклініках і територіальних медичних об’єднаннях (ТМО), оснащених сучасними комп’ютерними системами, використовуючи бази даних, сформованих на основі ТАП, отримують близько 20 аналітичних форм.

Для поглибленого аналізу загальної захворюваності використовують інші облікові документи, наприклад:

— медичну карту амбулаторного хворого;

— індивідуальну карту вагітної;

— медичну карту стоматологічного хворого;

— індивідуальну карту розвитку дитини та ін.

Облік та звітність про захворюваність за даними звернень у різні поза лікарняні заклади (наприклад, в диспансери) проводиться з урахуванням їх особливостей. У поза лікарняних зак­ладах при реєстрації окремих захворювань в ТАП заповнюються й інші документи. Відомості про захворюваність населення за даними звернень в АПЗ найбільш повно відображають поширеність хвороб. На думку спеціалістів, до них не вносяться лише випадки доставляння хворих у стаціонари засобами швидкої медичної допомоги та випадки раптової смерті в результаті хвороби, з приводу якої у поточному році не було звернень. Але кількість таких випадків відносно незначна.

При виконанні необхідних умов дані за зверненнями достатньо повно відтворюють як захворюваність, так і хворобливість, і, в разі необхідності, можуть бути доповнені даними медичних оглядів.

Слід мати на увазі, що відсутність умов для зручного та своєчасного звернення населення по медичну допомогу, низький рівень його санітарної культури, недбале ставлення до власного здоров’я призводять до заниженої кількості зареєстрованих захворювань проти фактичної.

Вивчення загальної захворюваності населення базується не тільки на даних обов’язкового статистичного обліку, а також на результатах спеціально організованих вибіркових спостережень.

Вихідна інформація та система показників повинні забезпечити аналіз захворюваності населення в розрізі окремих нозологічних груп за територіальним, статевим, віковим, професійним та іншим поділом структур сукупностей за контингентами хворих, динаміки захворюваності, впливу основних соціально-гігієнічних факторів і довкілля. Результати аналізу захворюваності разом із іншою інформацією необхідні для оцінки здоров’я населення, діяльності та планування роботи лікувально-профілактичних закладів, розробки окремих профілактичних заходів і програм.

Основні показники захворюваності наведено в табл. 3.

Таблиця 3.

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЗАХВОРЮВАНОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Назва показника	Змістова характеристика	Спосіб обчислення
1. Захворюваність	Частота захворю­вань, виявлених вперше
2. Поширеність хвороб	Частота хвороб се­ред населення
3. Показники 1, 2 в розрізі: форм хвороб, статі, віку, територій	Поширеність ок­ремих хвороб в окремих групах населення	Спосіб 1, 2 відносно відповідної групи населення
4. Частка окре- мих форм хвороб (груп) у складі всіх захворювань	Структура захворюваності
5. Показник 4 в розрізі статі, віку, територій	Структура захво­рюваності окремих груп населення	Аналогічно способу 4
6. Середньоден­ний рівень захво­рюваності в окре­мі місяці на окремі хвороби	Сезонність захворюваності
7. Контингент осіб, що звернулися по меддопомогу	Частка населення, що звернулась по меддопомогу
8. Розподіл осіб, що звернулися, за кратністю звер­нень	Характеристика контингентів, що звертаються по меддопомогу

ТЕМА: Показники здоров'я населення. Захворюваність. Система обліку особливо соціально-небезпечних хвороб та своєчасне повідомлення у відповідні медико-санітарні заклади.

Отримати точну інформацію про захворюваність, її види, сучасні рівні та структуру, ми можемо лише за умови, що на кожному рівні надання медичної допомоги населенню буде проводитись її активна реєстрація. Обов’язковою умовою є також вміння кожного лікаря правильно заповнювати медичну облікову документацію. Робота з загальнообліковою документацією була представлена на попередніх занняттях.

У нашій країні існує спеціальний облік і звітність тих випадків захворювань, які потребують особивої уваги з боку лікаря.Це такі види захворюваності як:

Інфекційна захворюваність: - облік проводиться з метою запобігання розповсюдженню та виникненню епідемічних спалахів, а також попередженню професійних і харчових отруєнь.

Обов'язковій реєстрації та обліку підлягають такі захворювання: черевний тиф, паратифи, інші інфекції, викликані сальмонельозами, бруцельоз, всі форми дизентерії та ряд інших. Перелік захворювань, який періодично змінюється, регламентує МОЗ України.

Встановлено також порядок позачергових повідомлень при особливо небезпечних інфекціях у разі появи їх на території нашої країни.

Особливий облік передбачено також для виявлених інфікованих і хворих на СНІД, що регламентується спеціальними інструктивно-методичними документами.

Одиницею спостереження при вивченні інфекційної захворюваності є кожний випадок захворювання чи підозра на нього. При виявленні їх заповнюється "Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння" (ф. № 058/0), що є основним документом» для вивчення епідемічної захворюваності.

Екстрене повідомлення повинен заповнити лікар поліклініки чи іншого медичного закладу, незалежно від того, де мешкає хворий. Таким же чином необхідно діяти при виявленні інфекційного захворювання у особи, госпіталізованої для лікування до стаціонару, чи при зміні діагнозу хворого, що вже знаходиться на лікуванні. Заповнює екстрене повідомлення і лікар швидкої медичної допомоги.

В сільській місцевості, окрім лікарів сільських дільничних лікарень і амбулаторій, повідомляти про ці хвороби зобов'язані завідувачі фельдшерсько-акушерських пунктів.

Екстрені повідомлення в лікувально-профілактичних закладах реєструються в журналі реєстрації інфекційних захворювань. При зміні діагнозу інфекційного захворювання лікувальний заклад, у якому це було, зроблено, зобов'язаний заповнити нове екстрене повідомлення на хворого та направити його до санітарно-епідеміологічної станції ага місцем виявлення хвороби.

Всі екстрені повідомлення мають бути протягом 12 годин направлені до санітарно-епідеміологічної станції, котра забезпечує епідеміологічне обстеження осередку інфекційного захворювання за місцем його виявлення (незалежно від місця проживання хворого).

Для аналізу інфекційної захворюваності застосовуються такі показники:

• рівень інфекційної захворюванності (співвідношення їх числа до чисельності населення даної території; показники розраховуються на 100 тисяч населення);

• сезонність (за основу беруться дані про число захворювань по місяцях, показники сезонних коливань - це співвідношення даних за місяць до середньо­річних);

• рівень госпіталізації та повнота охоплення нею (в першому випадку -це відношення числа госпіталізованих до чисельності населення, в другому - до числа виявлених захворювань, у відсотках);

• рівень інфекційної захворюванності за віком, статтю, професією (співвідношення числа захворювань у відповідній групі до чисельності населення даної групи);

• число виявлених бацилоносіїв на 1000 обстежених.

Захворюваність на найважливіші неепідемічні захворювання:

Спеціальному обліку підлягають деякі неепідемічні захворювання:

• злоякісні новоутворення;

• психічні хвороби;

• венеричні хвороби;

• активний туберкульоз;

• важкі мікози.

Необхідність спеціального обліку вказаних захворювань обумовлена:

• високим рівнем розповсюдження;

• значною частотою смертності при деяких із них;

• епідеміологічною значимістю;

• соціальною обумовленістю.

Як правило, при цих захворюваннях необхідне раннє виявлення та всебічне обстеження, активне динамічне спостереження за хворими, спеціальне лікування та виявлення контактів.

Для реєстрації неепідемічних захворювань існують два основних документи:

1. Повідомлення про хворого, якому вперше в житті встановлено діагноз активного туберкульозу, венеричної хвороби, трихофітії, мікроспорії, фавусу, корости, трахоми, психічного захворювання (ф. № 089/0).