АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Висока захворюваність працюючого населення

Забезпечення громадянських прав на безпечні і здорові умови праці є стратегічним напрямком соціальної політики всіх розвинутих країн. Вона узгоджується з принципами Європейської соціальної Хартії (1998) та Глобальної стратегії Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).

Нині проблема охорони здоров’я працюючого населення знаходиться в центрі уваги ВООЗ. На 49 сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я схвалена Глобальна стратегія ВООЗ щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці на кожному робочому місці, у травні 2007 року прийнято Глобальний план дій з охорони здоров’я працюючих на 2008-2017 роки з метою створення відповідної директивної основи для наступного впровадження на національному рівні.

За даними Міжнародної організації праці у світі щорічно реєструється близько 160 млн. випадків професійних захворювань, економічні втрати суспільства від яких оцінюються у розмірі 4-5% світового ВВП, тобто більше 1251,3 млрд. доларів США.

Показники здоров’я працюючого населення формуються не лише під впливом умов праці, але й способу життя, за рахунок генетичних та екологічних факторів, доступності та якості медичного обслуговування. Проте, при виконанні будь-якої роботи втрачається фізична і психічна енергія, яка повинна відновлюватись під час відпочинку. Якщо цього не відбувається, накопичується хронічна втома, знижується мотивація до праці, настає хронізація хвороб, поступова інвалідізація.

Одним з основних показників здоров’я населення є поширеність захворювань. За даними наукових досліджень Інституту медицини праці АМН України (директор – академік Кундієв Ю.І.) в Україні у 2010 році на 20,9 млн. зайнятого населення працездатного віку (з них працюючого за видами економічної діяльності – 11,5 млн.) було зареєстровано 41,1 млн. випадків захворювань, або 1476,1 випадків на 1000 працюючих (у 1997 році цей показник складав 1108,0 або на 33,2% менше).

Складною проблемою в Україні є поширення хвороб за класом «Розлади психіки та поведінки», які у 2010 році склали майже 1,2 млн. випадків, з них 608 тис. хворих на хронічний алкоголізм і 700 тис. осіб, що вживають психоактиві речовини.

Ще однією з ознак часу стало зростання захворюваності на туберкульоз серед працездатного населення: у чоловіків вона складає 150-195 випадків на 100 тис. населення (порівняно з 118 для загальної кількості населення – тобто у 1,3-1,6 рази більше), а у жінок – 45-73 у порівнянні з 39 випадками для усього населення на 15,4% - 1,9 рази більше.

Основним чинниками високої захворюваності населення, зайнятого у виробничій сфері, є:

–низька якість профілактичних медичних оглядів, недостатнє виявлення при їх проведенні початкових проявів професійних захворювань працівників,

– неповний облік диспансерних груп хворих, їх оздоровлення, медична та професійна реабілітація,

– неповне виконання медичних рекомендацій заключних актів медоглядів щодо лікування працівників, у яких виявлені захворювання, а також працевлаштування працівників за станом їх здоров’я.

До незадовільного проведення та низької ефективності профілактичних медичних оглядів призвела практична ліквідація інституту медицини праці та цехової медицини (закриття на підприємствах здоров пунктів та медико-санітарних частин, різке зменшення кількості лікарів з професійної патології, цехових лікарів тощо). Так, з 1991 року кількість медико-санітарних частин, заводських лікарень, поліклінік, кількість ліжок, лікарів, цехових лікарів зменшилась у 8-11 разів.

Особливо негативно вплинула ця ліквідація на ефективність попередження професійних захворювань.

Кількість діючих заводських здоровпунктів у 2010 році (109) була меншою у 19,4 рази у порівнянні з рівнем 1941 року та у 43,2 рази – з рівнем 1991.

Постійно зростає смертність населення працездатного віку, особливо серед чоловіків, що призвело до появи нового терміну у статистиці – «надсмертність чоловіків працездатного віку», яка у 3,2-3,8 разів перевищувала в останні 5 років смертність серед жінок.

В структурі причин смертності провідні місця традиційно займають хвороби системи кровообігу, нещасні випадки (травматизм) та злоякісні новоутворення. Слід зазначити, що в умовах сьогодення серед названих причин може бути керованою лише найбільш масова – травматизм.

За класами хвороб смертність чоловіків працездатного віку більше, ніж у жінок у 5,7 рази (нещасні випадки, травми), у 4,8 рази (хвороби системи кровообігу. У 3,8 рази (хвороби органів дихання, у 2,9 рази (хвороби органів травлення та у 1,8 рази (злоякісні новоутворення).

Показники смертності у працездатному віці серед сільського населення були більшими, ніж серед міського у 1,9 рази (самогубства та отруєння алкоголем) на 33,2% (хвороби органів дихання, на 28,9% (хвороби органів кровообігу), що відображає загальну негативну медико-соціальну ситуацію на селі, зокрема є результатом руйнації сільської системи медико-профілактичної допомоги населенню.

Рівні смертельного травматизму в Україні на 37,3% більші, ніж у Німеччині, у 2,7 рази – ніж у Фінляндії, 4,4 рази – ніж у Швеції, у 5,0 разів – ніж в Японії та у 6,1 рази – ніж у Великобританії.

Зазначені особливості захворюваності і смертності серед працюючих вкрай негативно впливають на проблему збереження трудового потенціалу країни.

Крім того, слід зазначити, що в Україні відмічається розбіжність між даними щодо кількості травмованих МОЗ, Національного інституту охорони праці та Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві з причини відмінностей щодо обліку та оцінки випадків виробничого травматизму за відповідні періоди часу. Цього парадоксу можна уникнути лише створенням Національного Державного реєстру постраждалих від травм (отруєнь) на виробництві та професійних захворювань.

Демографічна криза, високий рівень загальної захворюваності та виробничого травматизму є тим фоном, на тлі якого формується професійна захворюваність.

Її основною причиною є незадовільний стан умов праці, а складовими настання – недоліки у проведенні періодичних медичних оглядів, недостатнє забезпечення та застосування працівниками колективних та індивідуальних захисних засобів, недоліки у медичній та професійній реабілітації працівників.

Протягом 2005-2009 років в Україні спостерігається збільшення кількості випадків професійних захворювань (з 5,9 у 2005 році до близько 7 тис. у 2009). Рівень захворюваності на 10000 працюючих складав від 4,6 (2005) до 4,8 (2009).

90% професійної патології реєструється у осіб чоловічої статі. 15% потерпілих – особи віком 50-54 років, 23% – старше 60 років. Звертає увагу збільшення кількості професійних захворювань у осіб до 29 років, питома вага яких у загальній кількості складає 3,0%.

Середній період формування професійної патології становить від 17,6 до 19,4 років, вона супроводжується високим рівнем інвалідності та істотного зниження працездатності працівників.

За даними 2009 року 74,1% профзахворювань реєструються серед працівників вугільної промисловості, 5,3% – металургійної, 5,4% –машинобудування. Питома вага хворих на профзахворювання у працівників інших галузей становить від 0,1 до 0,4%.

В структурі професійної захворюваності переважають захворювання органів дихання, на які припадає 63,2% всіх профзахворювань; 26,7% становлять захворювання опорно-рухомого апарату; 6,3% – хворі на вібраційну хворобу,1,8% - хвороби хімічної етіології.

Професійні захворювання мають особливості щодо регіонального розповсюдження, оскільки найбільші їх рівні (на 10000 працюючих) – 8,1-11,5 – реєструються, відповідно в Донецькій та Луганській областях. На другому місці – Дніпропетровська (6,3), Львівська (5,6), Волинська (3,6) та Харківська (2,3) області.

Відмічаються також особливості професійної патології у працівників окремих видів економічної діяльності, які зумовлені місцем їх роботи та видом економічної діяльності підприємства.

В Україні існують суттєві проблеми щодо встановлення діагнозу професійного захворювання (недоліки у проведенні періодичних медичних оглядів та виконання медичних рекомендацій заключних актів медоглядів, розслідування випадку професійного захворювання, складання санітарно-гігієнічної характеристики, підтвердження діагнозу професійного захворювання), а також соціального захисту хворих із професійними захворюваннями (встановлення ступеню втрати працездатності та середній розмір пенсії).

Перехід до «територіального принципу» медичного обслуговування працівників підприємств, установ та організацій призвів до створення в лікувально-профілактичних закладах (районні або територіальні поліклініки) спеціальних комісій для проведення періодичних профілактичних медичних оглядів. Як свідчить накопичений досвід, члени таких комісій часто не мають професійних знань з гігієни праці та профпатології, та не знайомі з особливостями трудових процесів, в яких зайняті працівники, що підлягають таким медоглядам.

До складу таких комісій майже не включаються кваліфіковані фахівці лікарі-профпатологи, не говорячи вже про представників науково-дослідних установ відповідного профілю.

Проблеми своєчасного виявлення хворих на професійні захворювання зумовлена також певними недоліками у статистичній звітності, особливо щодо відомостей про розповсюдженість цих хвороб та їх наслідків.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 705 | Нарушение авторских прав