АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Особливості гігієнічного тлумачення понять: втома та хронічна втома

Будь - який вид діяльності - фізичної або розумової - завжди зумовлює напружену діяльність центральної нервової системи. Тому оптимальний рівень працездатності забезпечується відповідним рівнем функціонування центральної нервової і автономної вегетативної систем та визначається рядом умов, погодженість яких створює їх функціональну єдність та забезпечує координуючу дію. Порушення координуючої та регуляційної функцій, внаслідок стресових ситуацій або постійного нервово-емоційного напруження в умовах інтенсивної і тривалої праці, призводить до зниження працездатності, тобто до втоми. Втома як при фізичній, так і при розумовій праці настає внаслідок розвитку гальмівних процесів у клітинах головного мозку. У зв’язку з цим інтенсивна розумова праця може призвести до втоми та перевтоми не менш, ніж інтенсивна фізична праця.

Виділяють п'ять станів психіч­ного навантаження: оптимальний, стан норми, стомленості, втоми, перевтоми. Два перші стани не порушу­ють психічного здоров'я людини, але три наступні – його руй­нують.

Стомлення – суб'єктивне виявлення втоми, яке супроводжуєть­ся ослабленням організму, відчут­тям певної розбитості, небажанням працювати.

Втома – тимчасовий стан організму, який настає в результаті виконання інтенсивної або тривалої праці та характеризується зниженням рівня функціонування організму, порушенням координації та розладами регуляції обмінних процесів, зниженням працездатності. Стан втоми супроводжується відчуттям втомленості, тобто суб’єктивним вираженням процесів, які об’єктивно відбуваються в організмі при втомі. Проте важливо усвідомити, що втома носить тимчасовий і зворотний характер, є процесом фізіологічним, і після відповідного відпочинку працездатність повністю відновлюється. З відомих структурних компонентів втоми (психологічний та фізіологічний), як правило, головним у розвитку втоми є психологічний.

Якщо після праці, відпочинок є недостатнім для відновлення працездатності до початку послідуючого трудового періоду, а також у разі продовження роботи, втома може накопичуватися зі дня на день, реєструються ознаки кумуляції втоми та з’являються ознаки перевтоми, тобто хронічної втоми, яка на відміну від втоми являє собою патологічний стан і не ліквідується впродовж звичайних (щоденних та щотижневих) періодів відпочинку.

Перевтома (хронічна втома) – це високий ступінь втоми, при якому виникає різка невідповідність між витратами енергії організмом та процесами її поповнення, що й, ослаблює адаптаційні можливості та знижує опірність організму до дії шкідливих чинників зовнішнього середовища, в першу чергу, інфекційних чинників та шкідливих хімічних речовин. Перевтома може призвести до розвитку захворювань ЦНС: неврозів втоми, неврастенії, істерії, а також до підвищення рівня загальної захворюваності. Прояви перевтоми важко віддиференціювати від доклінічних проявів багатьох захворювань. Найчастіше її симптомами є: частий головний біль, підвищена дратівливість, в’ялість, швидка втомлюваність, порушення сну тощо. Такі скарги супроводжуються функціональними порушеннями, до яких відносять астенічний синдром, вегето-судинну дисфункцію, субдепресію. В свою чергу, вони можуть призвести до формування клінічних симптомів гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, виразкової хвороби і захворювань нервової системи. Характерним слід вважати те, що всупереч втомі фізіологічні процеси в організмі внаслідок хронічної втоми не є повністю зворотними.

Перевтома у разі відсутності спеціальних заходів, щодо відновлення функціонування стану організму, в свою чергу, може привести до виникнення перенапруження, тобто несприятливого пограничного стану між нормою та патологічними зрушеннями з боку органів і систем. За умови, коли перевтома приймає затяжний характер та фізичне обстеження не дає пояснень щодо цього стану, цей стан визначається як синдром хронічної втоми.

Для постановки діагнозу синдрому хронічної втоми необхідна наявність обов’язкових критеріїв, до числа яких слід віднести: втому з невідомої причини, яка не зникає навіть при ліжковому режимі протягом не менше 6 місяців та знижує звичайну активність більш ніж на 50% на тлі відсутності захворювань та інших причин, які можуть викликати такий стан, а також наявність м’язового дискомфорту, лихоманки, болючості лімфатичних вузлів, артралгій, зниження пам’яті, депресії тощо. Такі критерії діагностики запропоновані у зв’язку з тим, що ані симптоми, ані лабораторні ознаки не є специфічними за своєю природою.

Типовими клінічними проявами для синдрому хронічної втоми також неодмінно визнати: слабкість, швидку втомлюваність, підвищену дратівливість, нестійкий емоційно-психічний стан, головний біль не пов’язаний з будь-якою патологією, що повторюється та наростає, розлади сну, біль в суглобах, безрадісний настрій, емоційну пригніченість.

Показниками ступеня хронічної втоми служать суб’єктивні та об’єктивні критерії.

Суб’єктивні критерії втоми:

відчуття стомлення;

пригнічений настрій;

в’ялість;

сонливість;

головний біль тощо.

Об’єктивні критерії втоми:

зниження працездатності;

зміни артеріального тиску;

біохімічні зрушення тощо.

Фактори, які сприяють виникненню симптомів хронічної втоми:

одночасне спостереження за декількома виробничими процесами, які змінюються у часі, або потреба у дослідженні декількох параметрів за короткий час;

сприйняття та переробка різноманітної та численної інформації, яка має емоційне забарвлення;

часте та швидке переключення уваги то з одного об’єкту або предмету на інший, потреба в їх запам’ятовуванні, постійній переадаптації, швидкій видачі розпоряджень підлеглим;

гострий дефіцит часу, що необхідний для переробки значної інформації та прийняття відповідальних рішень;

підвищена відповідальність за прийняття рішення, особливо в екстремальних умовах, які відрізняються високою імовірністю виникнення емоційного стресу;

потреба у тривалому підтриманні високої інтенсивності і напруженості праці;

виникнення проблемних ситуацій в умовах ліміту часу та надлишку інформації, яка надходить;

виникнення мотиваційно-емоційної домінанти у ході для реалізації інтелектуальних і емоційних актів;

переважне виконання професійної діяльності в нічний час;

виробнича гіпокінезія у зв’язку з незначною участю у ході виконання професійної діяльності соматосенсорного (рухового) аналізатора.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 509 | Нарушение авторских прав