АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

РАДІАЦІЙНІ АВАРІЇ

Прочитайте:
  1. Аварії на радіаційно небезпечних об'єктах.
  2. Аварії на хімічно небезпечних об'єктах.
  3. Внаслідок аварії каналізаційної мережі, вміст її потрапив до системи водопостачання міста. Спалаху захворюваності на яку інфекційну хворобу слід очікувати?
  4. Національний реєстр України з наслідків аварії на ЧАЕС
  5. Транспортні аварії.
  6. У населеному пункті внаслідок аварії на каналізаційному колекторі є загроза спалаху кишкових інфекцій. Вкажіть найбільш ефективний метод знезараження води за даних умов.
  7. Яке визначення аварії найповніше?

При радіаційних аваріях з викидом радіонуклідів у довкілля здійснюється комплекс заходів щодо захисту населення від зовнішнього і внутрішнього опромінювання. Для планування і реалізації цих заходів доцільно виділити три основні фази перебігу аварій.

Рання фаза включає період від початку викиду радіоактивних речовин в атмосферу до моменту його припинення та завершення формування радіоактивного сліду. Тривалість цієї фази в залежності від розвитку аварії може становити від кількох годин до декількох діб. У цей час зовнішнє опромінювання формується випромінюванням радіоактивних речовин, що є в радіоактивній хмарі. І за рахунок радіонуклідів, що осіли на шкіру й слизові оболонки. Внутрішнє опромінення обумовлене інгаляційним надходженням радіоактивних речовин.


Термін першого етапу визначається тим, що перші аварійні викиди, як правило, найпотужніші, вони формують вагому частину прогнозованих доз опромінення, у тому числі інгаляційної дози радій йоду на щитовидну залозу, яка накопичується дуже швидко, а ефективність йодопрофілактики стрімко знижується із часом. Це зумовлює необхідність із першим сигналом сповіщення про аварію "автоматичного" здійснення екстрених контрзаходів у прогнозованому осередку, зоні, секторові без додаткових вказівок відповідних вищих органів державного управління за умов, коли інформація є досить обмеженою або відсутньою.

Середня (проміжна) фаза охоплює період від моменту формування радіоактивного сліду до виконання всіх заходів щодо захисту населення. У залежності від характеру аварії тривалість цієї фази може становити від декількох днів до декількох місяців. У цей період джерелом опромінення є радіоактивні речовини, що сформували радіоактивний слід. Можливе інгаляційне надходження дрібнодисперсивних аерозолів грунту, піднятих у повітря вітровими потоками та через органи травлення за рахунок забруднення продуктів і води.

Пізня фаза - це післяаварійний, чи відновлювальний період, коли відбувається поступове повернення до нормальної життєдіяльності. Вона триває багато років, оскільки медико-соціальні та еколого-економічні наслідки аварії вимагають здійснення тривалих науково обґрунтованих заходів (таб.4). Пізня фаза триває до завершення необхідних захисних заходів і завершується одночасно зі скасуванням усіх обмежень на житгєдіяльність населення забруднених територій і переходом до повсякденного санітарно-дозиметричного контролю радіаційної обстановки, що характерна для умов контрольованого опромінення. Джерела зовнішнього і внутрішнього опромінення залишаються тими самими, що й у попередній фазі.

Для прийняття рішень стосовно медичного забезпечення в разі великих радіаційних аварій з радіоактивним забрудненням території


необхідно співставити наявний рівень забруднення з нормативним, наведеним у "Нормах радіаційної безпеки України" (НРБУ-97).

До захисних заходів за цих умов належить: оповіщення, укриття, йодна профілактика, використання індивідуальних засобів, захисту, регулювання доступу в зону катастрофи та виходу з неї, зонування радіоактивного забруднення території, спеціальна санітарна обробка, дезактивація території і поверхонь, медична допомога, заборона або обмеження споживання продуктів місцевого виробництва і води, евакуація населення.

За цих умов медична допомога включає здійснення комплексу заходів щодо діагностики, медичного сортування, лікування і реабілітації осіб, що потрапили в зону аварії, в першу чергу тих, хто має клінічні виявлення радіаційних уражень (симптоми гострої променевої хвороби), а також надання невідкладної медичної допомоги за життєвими показниками, які можуть бути результатом дії супутніх чинників (травматичний шок, кровотеча, стресові стани тощо).

Радіаційні ураження при аваріях на радіаційно-небезпечних об'єктах залежить від характеру катастрофи, виду джерела випромінювання, а також потужності дози і розподілу її по площі тіла уражених (таб.5).

Виділяють п'ять основних видів ураження, які з найбільшою ймовірністю трапляються під час радіаційних аварій:

1) короткочасне рівномірне - опромінення чи опромінення нейтронного
характеру;

2) нерівномірне опромінення;

3) загальне довготривале, або фракційне опромінення;

4) одночасно комбінована, або послідовна дія радіаційного та інших
уражаючих факторів;

5) місцеве, або сполучене радіоактивне ураження, спричинене
зовнішнім опромінюванням і дією радіонуклідів, що апліковані на шкірі,
слизових оболонках або потрапили всередину.


Проте відсутність санітарних втрат серед населення в разі величезної аварії на АЕС не лише не виключає, а й робить необхідного завчасну оцінку категорій населення, яке потребує уваги і додаткових заходів, що здійснюються для захисту та збереження здоров'я на ранній і середній фазах аварій. Тому необхідно виділити основні категорії населення, стосовно потреби в медичному захисті:

Перша - населення, яке потребує екстрених контрзаходів для зниження променевих навантажень і попередження радіогенних наслідків; до таких заходів належать:

а) профілактика опромінення щитовидної залози над допустимими дозами
радій йоду, насамперед серед критичних груп (дітей та вагітних жінок) з
вибірковим контролем доз опромінення;

б) санітарна обробка потерпілих. За потреби зі зміною одягу, що
надходить у лікувальні заклади, з подальшим радіометричним контролем.

Друга - населення з виявленням реактивних психічних розладів, яке потребує психічної корекції та психотерапевтичної допомоги;

Третя - амбулаторні та стаціонарні хворі, у тому числі нетранспортабельні, серед населення, яке підлягає евакуації й потребує постійного медичного обслуговування як у ході евакуації, так і в місцях розселення. До того ж функціональні можливості лікувально-профілактичних закладів, що евакуюються разом із населенням, на деякий час можуть неухильно знижуватись, особливо, коли виникає необхідність евакуювати центральні районні лікарні.

Із цього випливає, що в разі виникнення великої радіаційної аварії та необхідності здійснення додаткових ї термінових профілактичних і лікувально-діагностичних заходів завжди буде виникати диспропорція між потребами і можливостями місцевих органів охорони здоров'я. Тому для здійснення найневідкладніших заходів захисту в планах медичного забезпечення на випадок аварій на радіаційно небезпечних об'єктах повинні передбачатися сили швидкого реагування державної служби


медицини катастроф, що включають як сили і засоби посилення загально медичного призначення (переважно для третьої категорії), так і спеціалізовані (для всіх категорій населення).

Це і є найістотніша проблема медичного захисту населення - перехід із щоденного функціонування на режим роботи в аварійній ситуації на ранній і середній фазах аварії (в межах періоду "йодової небезпеки").

У залежності від масштабу радіаційної аварії в зону катастрофи може потрапити різна кількість населення і площа відповідальної адміністративної одиниці. Певним орієнтиром у цьому питанні є досвід Чорнобильської катастрофи, який показав, що чисельність населення декількох областей Росії, України і Білорусії, в районах яких вводились тривалі заходи жорстокого контролю, становили в середньому 35% - від 17% (Могильовська область Білорусії) до 58% (Київська область України). Винятком була Брянська область Росії, де в зону радіаційної катастрофи потрапило 72,7% населення. Таким чином, за деяким винятком, в аварійну ситуацію VII рівня потрапляє не більше половини населення і адміністративної території зони потенційної небезпеки, а при аваріях V і VI рівнів - значно менше. Отже, чим нижчий адміністративний рівень управління такої території, тим повніше органи управління і заклади системи охорони здоров'я повинні включатися в аварійний режим роботи. Дотримання цього принципу має практичне значення для формування рівневої адміністративної належності сил державної служби медицини катастроф, а також для керівництва й управління медичними заходами в разі аварії.

Для управління і координації діяльності сил і засобів охорони здоров'я різних адміністративно-територіальних рівнів, а також організації оперативної взаємодії з органами та установами інших відомств, що беруть участь у ліквідаційних заходах, формуються оперативні групи обласних відділів охорони здоров'я МОЗ України, що зарекомендували себе позитивно під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Чисельність і склад оперативних груп недоцільно обмежувати.


Таким чином, найадекватніша перебудова існуючої системи охорони здоров'я та її ефективна робота в аварійній ситуації досягаються поєднанням наявної мережі ЛПЗ і територіальних органів управління охорони здоров'я з пересувними формуваннями державної служби медицини катастроф. Це забезпечує посилення і спеціалізацію медичних закладів у зонах масової евакуації й розселення евакуйованих.


Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 627 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.005 сек.)