АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Топографо-анатомічні дані

Череп поділяється на мозковий і лицьовий. Мозковий має склепіння, яке складається з верхніх частин лобової, вискової, по­тиличних і тім'яних кісток. Основа його складається з потиличної, основної і вискової кісток, орбітальних відростків лобної кістки, дірчастої пластинки решітчастої кістки. Всі кістки черепа (склепіння) з'єднані швами. Шов між тім'яними кістками називається стріловидним або сагітальним, між тім'яними і лобною – вінцевий, між тім'яними і потиличною – лямбдоподібний.

Уся поверхня склепіння черепа покрита надчерепним м'язом (m.еріcrаnius), середину якого займає апоневротичний шлем (galea aponeurotica), підшкірна основа в ділянці склепіння відсутня.

Лицьовий череп складається з верхньої та нижньої щелеп, скулових, носових та сльозних кісток. В лобній та верхньощелеп­них кістках наявні повітряні порожнини, додаткові до порожнини носа лобна пазуха (sinus frontalis), пазуха верхньої щелепи – гай­морова порожнина (sinus maxillaris).

Зовнішні частини голови по­стачаються кров'ю за рахунок зов­нішніх сонних артерій, мозок – за рахунок внутрішніх хребетних артерій, які утворюють на основі черепа велізієве коло.

Відтік крові з порожнини черепа та із зовнішніх покривів проходить через систему внутрі­шньої яремної вени, яка бере свій початок від поперечної па­зухи (sinus transversus).

Крім того, голова та облич­чя поділяються на певні топографоанатомічні зони.

ГОЛОВА

Огляд

При огляді звертають увагу на форму і величину голови. У дітей малі розміри голови (мікроцефалія) спостерігаються при ідіо­тизмі, а велика голова (макроцефалія) – при головній водянці. Квадратна голова, сплющена зверху та з виступаючими лобовими горбами говорить про перенесений рахіт. "Баштовий череп", низький і високий, як правило, поєднується з вродженою гемолітичною жовтяницею.

Положення голови може бути характерним для багатьох захворювань нервової системи. Зупинимось лише на симптомах, що зустрічаються частіше. Нерухоме положення голови спостерігається при нерухомості суглобів шийної частини хребта (спондилоартроз, спондилоартрит), або при контрактурі шийних м'язів (міозит), якщо м'язи зведені тільки з одного боку, голова схилена на один бік (кривошия – torticollis), закидання голови назад (внаслідок контрактури потиличних м'язів) і обмеження пасивних рухів голови (ригідність потиличних м'язів) – характерний симптом при подразненні й запаленні мозкових оболонок (менінгіт).

Місцева деформація склепіння черепа (випинання або запа­дання) може свідчити про перелом кісток або пухлини м'яких тка­нин. Наявність кровотечі, виділень спинномозкової рідини з носа і вух є ознакою перелому основи черепа.

Дифузне випадання волосся на голові (алопеція) спостері­гається при променевій хворобі, кахексії, анемії, гіпотиреозі, бе­шисі. Місцеве (гніздове) облисіння спостерігається при фурунку­льозі, сифілісі, грибковому ураженні.

ОБЛИЧЧЯ

Огляд

Оглядаючи лице, звертають увагу на вираз, його симетричність і пропорційність окремих його частин, колір шкіри, наявність виси­пу, набряку. Плямистий рум'янець з блиском очей, гіперемія судин склер і збуджений загальний вираз лиця спостерігається у хворих з лихоманкою.

Приступи тонічних судом із скороченням м'язів лиця у хворих на правець або гіпопаратиреоз призводять до появи виразу сар­донічної посмішки. Запальні процеси на лиці, особливо при локалізації на верхній губі (фурункул, карбункул), можуть набувати тяж­кого перебігу з утворенням великого запального інфільтрату і на­бряку тканин. Запальний процес може поширюватись на ділянку ока, через венозні анастомози – на мозкові оболонки і ділянку печеристого синуса. При розвитку тромбозу печеристого синуса спостерігається набряклість повік і випинання очних яблук. Найбільш виражена деформація – при передніх вивихах нижньої щелепи. Рот широко відкритий, хворий не може стулити щелепи, нижня щелепа висунена вперед, ковтання і мова утруднені, жування неможливе, спостерігається слинотеча.

У хворих на неврит лицевого нерву ротова щілина аси­метрична. Рот при цьому перетягнутий у здоровий бік, а на боці ураження кут рота опущений, носогубна складка менш вира­жена. Відкриття рота болісне і утруднене при паратонзилярному абсцесі, фурункулі зовнішньо­го слухового проходу. Сильне стискання рота зумовлене тоніч­ними судомами жувальних м'язів (тризм).

При тяжких захворюваннях органів черевної порожнини (гострі і гнійні перитоніти) спос­терігається типове лице, описане ще Гіппократом: мертвенно-бліде із синюшним відтінком, з різко загостреними рисами, з глибоко запалими страждальними очима, з великими краплями холодного поту на лобі (facies Нурросrаtіса). Набрякле, заплиле – при захворюванні нирок, бліде спотво­рене – при набрякових формах захворювань або одутле і бліде з байдужим, сонливим і ніби небачущим поглядом – при хронічних захворюваннях з явищами недостатності нирок (діабетична нефропатія, зморщені нирки).

У хворих на СНІД шкіра лиця нерідко уражується саркомою Капоші у вигляді червоних, темно-фіолетових або бурого кольору плям, вузликів, висипів. Кругле, заплиле жиром, блискуче, з рум'ян­цем (місяцеподібне), з наявністю волосся характерне для жінок з хворобою Іценко-Кушінга.

При флегмонах обличчя виникає гіперемія відповідної ділянки шкіри або слизової оболонки без різко виражених меж, набряклість іноді значна. Гіперемія шкіри настільки інтенсивна, що симулює бе­шиху. Шкіра лисніє, напружена, важко збирається в складку. Природні складки або заглиблення при значній набряклості згладжуються внаслідок запальної припух­лості і колатерального набряку навколишніх тканин обличчя хворо­го нерідко спотворюється. При од­нобічних флегмонах впадає у вічі асиметрія лиця. Характерним є зміни слизової оболонки губ, внутрішньої поверхні рота, язика, шкіра стає сухою, блідою або синюшною. Язик при цьому обкладений. Інфільтрат при розвинутій флегмоні визна­чається у вигляді ущільнення, зак­ладеного в масі набряклих тканин.

Планомірний і уважний огляд голови і лиця має особливе значення при свіжих травматичних по­шкодженнях, до розвитку набряку навколишніх тканин.

Особливу увагу потрібно звернути на огляд очей. Спочатку візуально визначають ширину і рівномірність очних щілин, поло­ження очних яблук. Звертають увагу на форму і рухомість повік, стан їх шкіри, збереження брів і вій. Двобічне звуження очних щілин внаслідок набряку – «водянисті» повіки характерні для захворю­вання нирок. До збільшення в об'ємі повік призводить також емфі­зема, яка виникає при переломі орбіти з проникненням повітря з додаткових пазух носа, при їх пальпації виникає крепітація. Одно­бічний набряк повік зумовлений запаленням, травмою або пухлиною. При запаленні повіки припухлі, гіперемовані, гарячі на дотик і болючі, гіперпігментовані при тиреотоксикозі (симптом Елінека). Птоз (опущення) верхньої повіки, перекошене лице свідчать про парез або параліч лицевого нерва.

Оглядають слизову оболонку кон'юнктиви і очних яблук. Визначають колір слизової оболонки, ступінь її вологості (блиск), стан судинного малюнка, наявність висипу і патологічних виділень. При огляді очних яблук дають характеристику стану склер, рогівки. Для цього лікар великими пальцями відтягує донизу нижні повіки і просить хворого дивитись вгору.

При огляді очей звертають увагу на форму, розмір, реакцію на світло і акомодацію зіниць.

Мідріаз (розширення зіниць) спостерігається при деяких отруєн­нях (беладонною, грибами) і при печінковій комі.

Міоз (звуження зіниць) виникає у хворих з уремічною комою, при алкогольній інтоксикації, пухлині мозку, крововиливах у шлу­ночки мозку. Якщо зіниці звужені, необхідно уточнити, чи не вводили омнопон або морфій. Різкий міоз спостерігається при тяжких інтоксикаціях.

Нерівність зіниць (анізокорія) має діагностичне значення. Зіниця буває розширена на тому боці, де виник субарахноїдальний або субдуральний крововилив при гострій травмі черепа, при переломі основи черепа, розвитку тромбозу кавернозного синуса. Слід відзна­чити, що при коматозному стані, коли зникають видимі ознаки життя (пульс, дихання, биття серця), необхідно звернути увагу на стан зіниць, які при біологічній смерті розширюються. Якщо зіниці залишаються звужені, необхідно проводити реанімаційні заходи.

При перевірці рогівковомигального рефлексу необхідно: при­тримуючи пальцями повіки доторкнутись кінчиком ватного ґноту до рогівки; рух повік і його інтенсивність свідчить про позитивну пробу.

Реакцію зіниці на світло виявляють наступним методом. По­передньо візуально визначають розмір зіниць, закривають обидва оки долонями на декілька секунд і, відкриваючи їх почергово, визнача­ють зміни розміру зіниць.

Западання очей (enophtalmus) типове для мікседеми, також одна з характерних рис перитонеального обличчя.

Випинання очей (ехophtalmus) – симптом, характерний для гіперфункції щитовидної залози, необхідно перевірити так звані очні симптоми.

Симптом Грефе – хворому рекомендують спостерігати за рухом вказівного пальця зверху донизу. При повороті очного яблу­ка донизу між краєм повіки і рогівки залишається смуга склери.

Симптом Кохера – рух пальцем проводиться в зворотньому напрямку. Верхнє повіко рухається швидше очного яблука і відкриває частину склери вище рогової оболонки.

Симптом Мебіуса (недостатність конвергенції) – хворий спо­стерігає за кінчиком пальця, який лікар підводить до його носа. Внаслідок слабості внутрішніх м'язів при фіксації зору поблизу очей одне із них відходить на бік.

Симптом Штельвага – хворі рідко мигають (у нормі 5-10 разів за хвилину) внаслідок ретракції верхньої повіки.

Однобічне западання ока при одночасному звуженні очної щілини, опущенні очної повіки і звуженні зіниці є симптомом Клод Бернара-Горнера; до вказаних явищ нерідко приєднується ще підви­щення температури і потовиділення на хворому боці. Цей симптом пов'язаний із парезом чи паралічем шийної або грудної частини симпатичного нерва і вказує на стиснення його пухлиною середо­стіння, метастазом в середостіння або аневризмою аорти. Вияв­лення тріади Горнера після вагосимпатичної новокаїнової блокади свідчить про правильне її виконання. Якщо при огляді лиця вдається встановити, що хворий не в змозі зімкнути повіки, або може це зробити частково, то ми спостерігаємо "заяче око" (lagophtalmus), яке в комбінації зі звисанням кута рота і вирівнюванням носогубної складки є результатом периферичного паралічу лицевого нерва.

НІС

Огляд

Звертають увагу на розміри, форму, стан шкіри. Збільшення розмірів і болюча припухлість, гіперемія шкіри виникають при фу­рункулі носа. При травмі ніс припухлий і синюшний. Непропорційно великий, м'ясистий характерний для хворих на акромегалію. «Шишкоподібний ніс» багряно-червоного кольору характерний для алкоголіків. У хворих на склеродермію ніс вузький зі стонченою шкірою, не збирається в складку. Риносклерома, туберкульоз, рецидивуючий перихондрит призводить до деформації спинки носа внаслідок змор­щення хрящевої частини. Западання спинки носа (сідлоподібний ніс) виникає після перенесених травм, сифілісу, прокази.

Утруднене носове дихання може викликатися багатьма при­чинами: вазомоторним ринітом, поліпозним синуситом, аденоїда­ми, гематомою або абсцесом, стороннім тілом, пухлиною. При тяжкій ядусі нерідко спостерігається посилений рух крил носа під час дихання.

ВУХА

Огляд

Звертають увагу на положення, розміри, форму вух, стан шкіри. Запальні процеси хрящів (перихондрит) призводять до при­пухлості та збільшення розмірів вух. Однобічний перихондрит час­тіше інфекційного походження, двобічний спостерігається при за­пальному ураженні хрящової тканини (рецидивуючий поліхондрит).

Деформація вух спостерігається при рубцевому зморщуванні хрящів внаслідок перенесеного перихондриту, туберкульозу, а також при вродженій аномалії розвитку сполучної тканини (синдром Марфана) і хромосомних аномаліях (синдром Шерешевського-Тернера). Відхилення вуха вперед виникає при запаленні соскоподібного відростка (мастоідит) у хворих на гнійний отит і може супроводжуватись припухлістю та гіперемією шкіри. У хворих із запаленням білявушних слинних залоз (паротит) спереду від вушної раковини з’являється одно- або двобічне припухання.

Огляд зовнішніх слухових проходів дозволяє виявити зміни шкіри і наявність виділень. Серозні або гнійні виділення спостерігаються у хворих із запаленням середнього вуха (мезотимпаніт); кров'янисті виділення з вух, які з'явилися після травми, є проявом перелому основи черепа, або наслідком баротравми.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 341 | Нарушение авторских прав