АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

МЕТОДИКА ЗБОРУ АНАМНЕЗУ У ХІРУРГІЧНОГО ХВОРОГО

Опитування. Лікар в певній послідовності проводить опитування, прагнучи з'ясувати ту чи інший бік захворювання. Велике значення має правильне формулювання питань. З отриманих при опитуванні відомостей повинні враховуватися лише ті, які можуть допомогти з'ясувати причини і суть захворювання.

Обстеження починають із з'ясування скарг хворого. Необхідно охарактеризувати кожну з них. Так, за наявності болю слід з'ясувати його точну локалізацію, характер, інтенсивність, тривалість, іррадіацію, час появи, повторюваність і періодичність виникнення, зв'язок з фізичною напругою, травмою, фізіологічними відправленнями, поєднання болю із запамороченням, втратою свідомості, коливання температури тіла з моменту виникнення захворювання і появи болю.

При скаргах на блювоту уточнюють характер блювотних мас, частоту виникнення блювоти, зв'язок з іншими скаргами, чи наступає полегшення після блювоти.

При з'ясуванні історії розвитку захворювання (аnатnеsis тоrbi) потрібно встановити час появи перших ознак хвороби і їх розвиток до теперішнього часу, уточнити, яке лікування (хірургічне, санаторне, амбулаторне) проводилося і які його результати. Слід вивчити що є у хворого медичні документи: довідки, виписки з історії хвороби, аналізи, дані рентгенологічного дослідження і зафіксувати їх в історії хвороби.

Історія життя хворого (аnатnеsis vitae) включає короткі біографічні дані з вказівкою на характер зростання і розвитку хворого, умов побуту і праці, харчування. З'ясовують перенесені захворювання, дані про спадковість, у жінок збирають гінекологічний анамнез. Необхідно з'ясувати алергологічний анамнез: як хворий переносив у минулому лікування антибактеріальними препаратами (в першу чергу антибіотиками), чи проводилося раніше переливання крові і кровозамінників, яка була реакція на них хворого. Слід з'ясувати наявність шкідливих звичок, професійних шкідливостей.

Далі переходять до об'єктивного обстеження хворого з використанням загальних клінічних методів: огляду, термометрії, пальпації, перкусії, аускультації.

МЕТОДИКА ОБСТЕЖЕННЯ ГОЛОВИ ТА ЛИЦЯ

Голова

Пальпація

За допомогою пальпації м'яких тканин черепа виявляють доб­роякісні пухлини, визначають їх щільність, консистенцію, рухомість, фіксацію до шкіри і апоневрозу. При тривалому перебігу вони можуть викликати вдавлення або овальний дефект кістки черепа.

При пошкодженні кісток черепа за допомогою пальпації виз­начають вид перелому (лінійний, осколковий, вдавлений, дірчас­тий або вікончастий).

Перкусія

Перкусію черепа проводять напівзігнутим вказівним пальцем, постукуючи по склепінню. При об'ємних внутрішньочерепних утво­реннях, які знаходяться близько від кісток (пухлина, гематома, абсцес) отримуємо чіткий тимпаніт. Перкусія вискової кістки викликає біль при запаленні середнього вуха.

Обличчя

Пальпація

За допомогою пальпації встановлюємо межу патологічного процесу стосовно кістковопізнавальних елементів. Таким пізнаваль­ним елементом в ділянці голови є потиличний горб (prominentia occipitalis externa), від якого до соскоподібного паростка йде lіnеа nuche suреrіоr. Перед вухами пальпується верхній та нижній край щелепної дуги, її суглоб, краї очної орбіти, носові кістки. Болючість, яка виникає при натисканні вказівним пальцем місця виходу верх­ньої гілки трійчастого нерва в ділянці надбрівної дуги, вказує на запалення лобного синуса (фронтіт).

Для визначення стану нижньої щелепи при її травмі останню охоплюють двома руками за зуби і нижній край відповідно до різців і молярів. Обережне стиснення в протилежний бік до отри­мання перших проявів патологічної рухомості дає можливість виявити ознаку перелому.

Ніс

Носові ходи оглядають наступним методом – лікар однією рукою відхиляє назад і фіксує голову хворого, а великим пальцем другої руки незначно піднімає кінчик носа вгору.

Наявність у носових ходах спизоподібних гнійних виділень вказує на запалення слизових оболонок або додаткових пазух. Кров'янисто-гнійні виділення з носа спостерігаються при пато­логічних процесах, що призводять до некрозу й утворення виразок слизової оболонки (дифтерія, ту­беркульоз, рак, проказа). При цьому нерідко виділення мають неприємний запах. Смердючий нежить характерний для особли­вої форми атрофічного риніту - озени. Носові кровотечі виникають при травмі носа, судинній пух­лині (гемангіоми) носових ходів, геморагічних діатезах, гіпертоніч­них кризах, швидкій декомпресії у пілотів і водолазів, а також при підвищеній ранимості слизової оболонки. У більшості випадків джерелом носової кровотечі є судинне сплетіння в передньому відділі носової перегородки (локус Киссельбаха). Витікання з носа прозо­рої цереброспінальної рідини (назальна лікворея) спостерігається при травмі черепа.

Вуха

Пальпація

Білявушні слинні залози в нормі не помітні, не пальпуються. У хворих із запальним ураженням білявушних залоз пальпується пухлиноподібне болюче новоутворення, м'якотістовидної або щільно-еластичної консистенції. Незначно болюча припухлість і болючість спереду від вуха виникають при артриті висковонижньощелепного суглоба.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 570 | Нарушение авторских прав