АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Гігієнічне значення ґрунту

Ґрунт це:

- середовище, в якому відбуваються процеси трансформації та накопичення сонячної енергії;

- провідна ланка кругообігу речовин у природі, середовище, в якому безперервно перебігають різноманітні складні процеси руйнування та синтезу органічних речовин;

- головний елемент біосфери, де відбуваються процеси міграції, трансформації та обміну всіх хімічних речовин як природного, так і антропогенного (техногенного) походження. Міграція здійснюється по коротких (ґрунт –– рослина –– ґрунт, ґрунт –– вода –– ґрунт, ґрунт –– повітря –– ґрунт) та довгих (ґрунт –– рослина –– тварина –– ґрунт, ґрунт –– вода –– рослина –– ґрунт, ґрунт –– вода –– рослина –– тварина –– ґрунт, ґрунт –– повітря –– вода –– рослина –– тварина –– ґрунт та інших) міграційних ланцюгах;

- формує хімічний склад продуктів харчування рослинного і тваринного походження;

- відіграє важливу роль у формуванні якості води поверхневих і підземних джерел господарсько-питного водопостачання;

- впливає на якісний склад сучасної атмосфери;

- має ендемічне значення – аномальний природний хімічний склад ґрунту в ендемічних провінціях є причиною виникнення і локального розповсюдження ендемічних хвороб (геохімічних ендемій): ендемічного флюорозу і карієсу, ендемічного зобу, копитної хвороби, молібденової подагри, урівської хвороби або хвороби Кашина-Бека, хвороби Кешана, селенозу, борного ентериту, ендемічної нефропатії тощо;

- має епідемічне значення – може бути фактором передачі збудників інфекційних захворювань та інвазій людей: кишкових інфекцій бактеріальної (черевний тиф, паратифи А і В, бактеріальна дизентерія, холера, ешерихіоз), вірусної (гепатит А, ентеровірусні інфекції: поліомієліт, Коксакі, ЕСНО) та протозойної етіології (амебіаз, лямбліоз); зооантропонозів (лептоспірози: інфекційна жовтуха або хвороба Васильєва-Вейля, безжовтушний лептоспіроз, бруцельоз, туляремія, сибірка); мікобактерій туберкульозу; спороутворюючих клостридій – збудників правцю, газової гангрени, ботулізму; геогельмінтозів – аскаридозу, трихоцефальозу, анкілостомідозу.

- є природним середовищем для знешкодження рідких та твердих побутових та промислових відходів за рахунок процесів самоочищення (санітарне значення ґрунту). Самоочищення ґрунту обумовлене наявністю сапрофітних гнильних, нітри- та нітрофікуючих бактерій, простіших організмів, личинок комах, хробаків, грибків, вірусів, бактеріофагів, а також його фізико-хімічними властивостями. Полягає в здатності ґрунту перетворювати органічні сполуки на мінеральні речовини, придатні для засвоєння рослинами: вуглеводи – на воду і вуглекислоту; жири – на гліцерин і жирні кислоти, а потім – також на воду і вуглекислоту; білки – на амінокислоти, з виділенням аміаку, амонійних солей і подальшим їх окисленням до нітритів і нітратів; сірки білків – на сірководень і т.д.

Класифікація ґрунтів за механічним складом (за М.А.Качинським)

Основні фізичні властивості ґрунту:

- механічний склад – процентний розподіл часток ґрунту за їх розміром. Визначається просіюванням через сита Кнопа, яких існує 7 номерів з отворами діаметром від 0,25 до 10,0 мм (мал. 18.1). До механічних елементів ґрунту належать: каміння та гравій (розміром > 3 мм); пісок великий (3-1 мм), середній (1-0,25 мм), дрібний (0,25-0,05 мм); пил великий (0,05-0,01 мм), середній (0,01-0,005 мм), дрібний (0,005-0,001 мм); мул (< 0,001 мм). За механічним складом ґрунти класифікують в залежності від питомої ваги фізичного піску (частки розміром > 0,01 мм) та фізичної глини (частки розміром < 0,01 мм) (Додаток 3);

- пористість – сумарний об'єм пор в одиниці об'єму ґрунту, виражений у відсотках. Розмір пор тим більший, чим більші за розміром окремі механічні елементи ґрунту. Пористість ґрунту тим вища, чим менші за розміром окремі механічні елементи ґрунту;

- повітропроникність – здатність ґрунту пропускати повітря через свою товщу. Підвищується із збільшенням розмірів пор та не залежить від їх загального об'єму (пористості);

- водопроникність – здатність ґрунту поглинати та пропускати воду, яка надходить з поверхні. Перебігає в дві фази: всмоктування (вільні пори послідовно заповнюються водою до повного насичення ґрунту) і фільтрації (при повному насиченні ґрунту водою вона починає рухатися в порах під дією сили тяжіння);

- вологоємність – кількість вологи, яку здатний утримати ґрунт сорбційними та капілярними силами. Тим більша, чим менший розмір пор (чим дрібніші механічні елементи ґрунту) та чим більший їх сумарний об'єм (пористість);

- капілярність ґрунту – здатність ґрунту піднімати по капілярах воду з нижніх шарів догори. Чим менший розмір механічних часток ґрунту, тобто чим дрібніші пори, тим більшою буде капілярність ґрунту, тим вище і повільніше буде підніматися в такому ґрунті вода.

В ґрунтах легкого механічного складу (піщаних, супіщаних і легких суглинистих) порівняно з важкими (глинами, важкими суглинками) превалює фізичний пісок, пори мають більший розмір, пористість невисока, повітропроникність, водопроникність та фільтраційна здатність значні, капілярність і вологоємність малі. В таких ґрунтах, з одного боку, швидко перебігають процеси самоочищення від органічних забруднень, з іншого – більш потужною є міграція хімічних речовин з ґрунту в підземні та поверхневі водойми, атмосферне повітря та рослини.

Ґрунт складається з біотичної (ґрунтові мікроорганізми) та абіотичної компонент. Абіотична компонента включає тверду речовину ґрунту (мінеральні й органічні сполуки та органо-мінеральні комплекси), ґрунтову вологу та ґрунтове повітря.

Мінеральні (неорганічні) речовини ґрунту на 60––80% представлені кристалічним кремнеземом (кварц), а також алюмосилікатами (польовий шпат, слюда, вторинні глинисті мінерали). Тут містяться практично усі елементи періодичної системи Д.І. Мендєлєєва переважно у вигляді солей.

Органічні речовини ґрунту наведені як власне ґрунтовими органічними сполуками (гумінові кислоти, фульвокислоти та інші), синтезованими ґрунтовими мікроорганізмами (саме це носить назву гумус), так і сторонніми для ґрунту органічними речовинами, що потрапили у ґрунт іззовні внаслідок природних процесів та техногенного (антропогенного) забруднення.

Ґрунтова волога може знаходитись в твердому та рідкому стані, а також у вигляді пари. Найбільший інтерес з гігієнічної точки зору має рідка волога, яка може знаходитись у формі: 1) гігроскопічної води, що конденсується на поверхні ґрунтових частинок; 2) плівкової води, що утримується на поверхні ґрунтових частинок; 3) капілярної води, що утримується капілярними силами в тонких порах ґрунту; 4) вільної гравітаційної води, що знаходиться під дією сили тяжіння або гідравлічного напору та заповнює великі пори ґрунту.

Ґрунтове повітря – суміш газів та пари, яка заповнює пори ґрунту. За складом відрізняється від атмосферного та постійно взаємодіє з ним шляхом дифузії за градієнтом концентрацій. Ґрунтове повітря та вода є антагоністами відносно простору пор. Природний склад ґрунтового повітря регулюється швидкістю використання кисню та утворення диоксиду вуглецю внаслідок мікробіологічних процесів мінералізації органічних речовин. Із збільшенням глибини вміст в ґрунтовому повітрі диоксиду вуглецю збільшується, а кисню зменшується.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 675 | Нарушение авторских прав