АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Рухова активність і тривалість життя

Збільшення тривалості життя людини в процесі філогенезу є перш за все наслідком науково-технічного прогресу, зокрема в області медико-біологічних наук. Так, тривалість життя людини у первісному суспільстві складала 20-25 років, у мі дному, бронзовому і залізному віках – 30, сього дні – біля 70 років. Середня тривалість життя чо ловіків у Японії – 76,5 років, жінок – 81,6 роки, в нашій країні чоловіки живуть біля 60 років, жін ки – біля 70 років.

Рис. 36. Гіпокінезія і ії наслідки (за Е.Кбваленком і М.Гуровським, 1980).

Основними причинами різної тривалості життя людей у різних країнах світу є різний рівень розвитку науки та різна ступінь забруднення довкілля (води, продуктів харчування, повітря, грунту) відходами промислових підприємств, отруйними речовинами захисту рослин. Фактор науки, що суттєво впливає на тривалість життя, відомий під назвою фактора цефалізації. Вченими встановлено, що серед собак однієї породи довше живуть ті, у яких більше відношення маси мозку до маси тіла. Цю закономірність лікар Г.Фріденталь ще у 1910 році виразив афоризмом" розумніший живе довше усіх".

Важливо пам’ятати, що із зростанням ефективності медичної допомоги число хворих осіб не зменшується, а зростає. Це зумовлено тим, що завдяки сучасним методам лікування значно зросла середня тривалість життя людей. Поряд з цим зросло і число осіб, особливо старшого і похилого віку, які звертаються до лікарів за допомогою. Іншою причиною збільшеної потреби в медичній допомозі є зростання захворювань, які передаються спадково. Раніше більшість людей з спадковими захворюваннями помирали в ранньому віці. Сьогодні, завдяки ефективним методам лікування, такі хворі доживають до зрілого віку, і у них народжуються спадково хворі діти. В цілому, за даними ВООЗ, здоров’я людини на 40-60 % залежить від способу життя, на 20% – від екології і ще на 20% -від спадковості.

Серед факторів, що істотно впливають на рівень здоров’я і тривалість життя людини, особлива роль належить руховій активності. Проведені І.В.Мудро-вим (1935) дослідження на лабораторних тваринах одного приплоду показали, що тривалість життя щурів дослідної групи (з моменту обмеження рухової активності) в середньому становила 82,2 доби, тварини контрольної групи жили 529 днів. Таким чином, гіпокінезія скоротила тривалість життя піддослідних тварин більш, ніж у шість разів.

З давніх-давен існує думка про те, що втома шкідлива для організму. Цю точку зору підтримував відомий фізіолог першої половини XX ст. Макс Рубнер. Досліджуючи собак різних порід, серед яких були карлики вагою 5 кг і гіганти вагою більше 40 кг, вчений виявив, що у великих тварин інтенсивність обміну речовин і функціонування вегетативних органів (частота пульсу, частота дихання тощо) менша, ніж у малих. Тривалість життя великих тварин більша, ніж малих. Враховуючи цю закономірність і виходячи з положення про те, що кожній людині (тварині) "відпущено" природою на життя чітко визначена кількість енергії, М.Рубнер зробив помилковий висновок – тривалість життя організму являє собою функцію інтенсивності обміну речовин і енергії.

Згідно з цією концепцією всі види тварин (ссавців) можуть витрачати протягом всього життя біля 1916000 ккал енергії на 1 кг маси тіла.Потенціальний запас життєвої енергії для людини за Рубнером -720000 ккал на 1 кг маси тіла. Отже, при енерговитра-тах 2000 кілокалорій на добу тривалість життя людини складатиме 69 років (720000 ккал • 70 кг = = 50400000 ккал; 50400000:2000=25200 діб або 69 років). Відмічена величина життєвої енергії, яка запрограмована в генах і передається спадково. Успадковану організмом життєву енергію Г.Сальє порівнює з банківськими заощадженнями, які можна вичерпати, але не можна збільшити. Отже, кожна стресова реакція, особливо у стадії виснаження, обумовлюючи зношення організму, наближає його до старості і смерті. Таким чином, згідно концепції Рубнера, щоб довше прожити, необхідно менше втомлюватися, витрачаючи на фізичну роботу менше енергії.

Спростовуючи біологічну концепцію Рубнера про залежність тривалості життя від величини енер-говитрат, І.О.Аршавський приводить дані тривалості життя таких звірів, як кріль та заєць, кінь та корова, щур і білка, звичайна миша та летюча миша. При однакових лінійних розмірах, однаковій масі тіла, тривалість життя згаданих родичів досить різна: кролі живуть 5 років, а зайці – 15 років, корови – 20-25 років, а коні – 40-45 років тощо (табл.26).

Таблиця 26

Фізична активність, стан серця і тривалість життя тварин різних видів (за 1.А. Аршавським, 1967)

Ці протиріччя в енергетичному правилі Рубнера І.О.Аршавський пояснює "енергетичним правилом скелетних м’язів", згідно якого більш висока рухова активність є основним фактором активізації процесів анаболізму (позитивного енергобалансу). Після інтенсивної фізичної роботи спостерігається не просте відновлення енергії до початкового пе-редробочого рівня, а зверхвідновлення енергосубс-тратів (суперкомпенсація). Збільшене накопичення запасів енергії лежить в основі збільшення функціональних резервів роботи органів та систем організму, що обумовлює більш високу продуктивність діяльності і більшу тривалість життя.

Людина може жити біля 100-120 років. Така тривалість життя буде тоді, коли лікарі зможуть більш успішно лікувати хворих на серцево-судинні та ракові захворювання. А сьогодні прогрес в цій області помітно уповільнюється. В середньому для одного року приросту тривалості життя необхідно біля 10 років прогресу суспільства.

Існує два основних реальних шляхи збільшення тривалості життя:

• соціально-економічні перетворення, боротьба з хворобами та несприятливими факторами довкілля;

• активне втручання в процеси старіння і направлена їх зміна перш за все на молекулярно-генетичному рівні.

Важливим фактором збільшення тривалості життя та зміцнення здоров’я є заняття фізичними вправами. Раніше вважалось, що, не змінюючи саму тривалість життя, фізична культура тільки допомагає людині досягти її без втрат. Сьогодні доведено: оптимальна за величиною рухова активність може підняти саму межу тривалості життя. Ця залежність тривалості життя від рівня рухової активності генетично обумовлена і є специфічною видовою особливістю організму.

Дослідженнями вчених (І.О.Аршавський, 1966, 1981; І.В.Мудров, 1969; Е.Ретцслаф та інші, 1966) встановлено, що систематичні фізичні тренування, розпочаті в ранньому віці, сприяють продовженню життя піддослідних тварин на 20-25% зверх їх видової біологічної межі. Одним із механізмів цього є викликана фізичним тренуванням економічність діяльності органів і систем організму. Так, при однаковій масі тіла і розмірах малорухові кролики мають ритм серця біля 250 ск/хв. і живуть 4-5 років; ЧСС зайця 70-80 ск/хв., а тривалість життя – 10-12 років. Значно менше своїх вільних родичів, живуть циркові тварини, тварини в зоопарках. Так, слони в зоопарках живуть 50-60 років, а на волі – 150 років та більше.

Приведені у таблиці 4 дані щодо фізичної активності, стану серця і активності життя характерні не лише для тварин різних видів, вони проявляються і щодо тварин одного виду. П’ятимісячні фізичні тренування кроликів з місячного віку сприяли зменшенню енерговитрат в стані спокою на 30%, в два рази стала менша частота дихання, на 100 ск/хв. стало економічніше працювати серце (І.О. Аршавський, 1966). Натреновані кролики набули ознак, які властиві зайцям. Аналогічні зміни функції кардіораспіраторної системи були виявлені і при тренуванні щурів. І хоч прямі докази продовження тривалості життя людини за рахунок систематичних занять фізичними вправами ще відсутні, проте весь досвід фізкультурного руху країн світу переконливо свідчить про великий оздоровчий ефект фізичної культури.

Таким чином, фізичні вправи є могутнім специфічним фактором адаптації людини до дії самих різноманітних подразників. Особливо висока ефективність фізичних вправ, як профілактичного засобу на етапах неспецифічних змін в організмі, дисинхроніз-мів, перенапруги.

Щодо впливу великого спорту на тривалість життя рекордсменів міркування вчених неоднозначні. Загальноприйнятою сьогодні є точка зору про те, що спорт і пов’язані з ним великі фізичні навантаження не сприяють реалізації генетично запрограмованої тривалості життя. Аналізуючи цю проблему, необхідно враховувати той факт, що сам по собі фактор величини фізичного навантаження при цьому не є ви-

значальним, головне – відповідність величини навантажень рівню підготовленості конкретної особи. Окрім того, істотними факторами, які впливають на тривалість життя спортсменів високої кваліфікації, є психоемоційні переживання, конфліктні ситуації, які постійно виникають в процесі підготовки до змагань, на самих змаганнях і після змагань. Важливими причинами негативного впливу великого спорту на стан здоров’я та тривалість життя спортсменів є нехтування педагогічними принципами тренування, в зеніті спортивної слави, порушення режиму праці (тренування) та відпочинку спортсменів у наступні після занять великим спортом, роки.

Вчені вважають, що для попередження передчасного старіння і забезпечення фізіологічно повноцінного довголіття необхідно так організувати фізичне тренування людини, щоб досягти у дорослому віці економної роботи серця (50-60 ск/хв.) і економічного дихання (8-10 за хв.). Зрозуміло, що здійснити це без систематичних тренувань у молодому віці неможливо. Окрім того, слід пам’ятати, що позитивний ефект, спортивних занять у молодому віці короткотривалий, і, щоб підтримувати здоров’я на належному рівні, необхідно продовжувати посильні фізичні тренування.

При вивченні проблеми "спорт – здоров’я – довголіття", необхідно враховувати ряд особливостей, які властиві сьогоднішньому спорту. Перш за все це значне збільшення тренувальних і змагальних навантажень. В окремих видах спорту величина тренувальних навантажень сьогодні збільшилась в порівнянні з минулим в 2-5 разів. Тепер вже нерідкість – три та більше тренувань протягом доби. Одноразово із зростанням спортивних результатів, зростає число випадків порушень основних принципів спортивного тренування з наступною втратою рівня здоров’я.

Спортивні змагання сьогодні часто проходять в боротьбі суперників рівних за рівнем розвитку рухо вих здібностей. За таких умов значно зросли психо емоційні напруження, на фоні яких спортсменам при ходиться тренуватись і виступати на змаганнях. Вели ка кількість зовнішніх (сторонніх) подразників, зок рема напружена розумова діяльність (більшість спортсменів навчаються у вузах), є додатковим фак тором, який впливає на розвиток натренованості спортсмена, на успішність його участі у змаганнях.

Особливістю сьогоднішнього спорту є виражена тенденція омолодження, особливо в таких видах, як плавання, фігурне ковзання, гімнастика тощо. Непов на завершеність розвитку ЦНС, відсутність досвіду змагальної боротьби підлітків, які виходять на арені великих змагань, без сумніву відбивається на їхньому психічному стані, на стабільності спортивної праце здатності, здоров’ї.

Неможливий сучасний спорт і без науки, досяг нення якої сьогодні як ніколи широко використову ються тренерами і спортсменами. Це дозволяє їм тво рчо вдосконалювати тренувальний процес, підвищу ючи тим самим його ефективність.

Дослідженнями Л.Н. Ботхіна, Р.Д. Дібнер (198 встановлено значне зниження у спортсменів рівня загальної працездатності. З віком і в міру зростання спортивної кваліфікації збільшується кількість спор

сменів (особливо витривалісних видів спорту) з дистрофічними змінами міокарда, порушеннями обміну речовин і травлення. Більше ніж 30% членів збірних команд країни мають різні хронічні хвороби, 40% -пошкодження та захворювання опорно-рухового апарату. Біля 50% травм атлети одержують із-за неправильної організації навчально-тренувального і змагального процесу, помилок у методиці занять. Це і є ті травми, яких могло б і не бути, якби тренери і спортивні керівники мали достатній рівень кваліфікації, вміли правильно визначити належну величину навантажень на кожному етапі річного тренувального циклу, не гналися за короткочасними успіхами, не форсували підготовку до змагань, а бачили перспективу та працювали на неї.

Більшість науковців сьогодні вважають, що зберігати енергію (життя в режимі гіподинамії) значить позбутися її взагалі, адже життєва енергія – це не просто наявність енергосубстратів в організмі, це перш за все спроможність організму до їх відновлення. Без витрат немає відновлення, а отже, немає і вдосконалення механізмів нервової та гормональної регуляції функцій, розвитку загальної і спеціальної працездатності.

Найбільш природним збудником (активатором) процесів відновлення є втома. Позбавлення людини від втоми (один з головних недоліків трудового виховання в сім’ї і в школі) призводить до поступового, проте неухильного зменшення обсягу функціональних резервів органів і систем організму, зниження її спеціальної та загальної працездатності. Навпаки, систематично втомлюючись, ми стимулюємо відновні процеси, підвищуємо обсяг функціональних резервів і працездатність. Таким чином, втома є специфічним подразником для активізації відновних процесів. Дозована втома сприяє загоєнню ран, прискорює відновлення пошкоджених в процесі напруженої діяльності тканин.

У більшості людей, які систематично не тренуються, втома є неприємним відчуттям. Згодом, через три-п’ять років систематичних тренувань, особливо при виконанні циклічної роботи завчасно не визначеної величини, це відчуття змінюється відчуттям м’язової ейфорії (радості). Наявність даного відчуття свідчить про оптимальний перебіг адаптивних реакцій в організмі, про те, що величина виконаних навантажень відповідає рівню підготовленості, тобто нормативна як за обсягом, так і за інтенсивністю.

5. Фізіологічні механізми адаптації організму людини до фізичних навантажень

Вивчення морфофункціональних особливостей адаптації організму до постійно змінних та зростаючих за інтенсивністю несприятливих умов довкілля на сучасному етапі розвитку людства є однією з найважливіших проблем біології і медицини, Оскільки ефективність адаптивних процесів в організмі є першоосновою доброго здоров’я і високопродуктивної діяльності, то вирішення нез’ясованих питань цієї проблеми має важливе значення для профілактики і лікування захворювань, пошуку ефективних реабілітаційних заходів. Знання закономірностей адаптації організму людини (спортсмена) до фізичних навантажень-об’єктивна передумова ефективного використання фізичних вправ в справі раціоналізації фізичного тренування, направленого на збереження і зміцнення здоров’я людей, підвищення їх працездатності, реалізації генетично запрограмованої програми довголіття.

Визначальною функцією діяльності м’язів є функція активної адаптації організму до постійно змінних умов довкілля. Кінцевою метою цього активного пристосування є підтримання постійності внутрішнього середовища, розширення гомеостатичних меж окремих фізіологічних констант, забезпечення високопродуктивної діяльності. Найефективнішим засобом адаптивної зміни власної природи людини є систематичні фізичні тренування. При цьому основними факторами високого рівня адаптації є: 1) висока досконалість механізмів нейро-гуморального регулювання функцій; 2) оптимізація міжсистемних і внутрішньо-системних зв’язків; 3) високий розвиток саморегуляції в діяльності функціональних систем (В.С.Мі-щенко, 1990).

Існує прямий взаємозв’язок між потужністю роботи і досконалістю механізмів регуляції функцій: чим інтенсивніше функціонує організм в умовах фізичних навантажень, тим більша напруженість регулюючих систем, чим досконаліше працює система регуляції функцій, тим більшу потужність роботи зможе розвинути організм. Таким чином, ефективність діяльності систем регуляції (управління), які забезпечують адаптацію організму до тренувальних навантажень, можна оцінити за рівнем напруженості регуляторних механізмів нейро-гуморальної регуляції функцій. Обсяг же функціональних резервів системи управління може бути об’єктивним непрямим показником рівня адаптації (фізичної підготовленості) спортсмена.

В процесі тренування збільшується обсяг біохімічних резервів, які лежать в основі підвищення працездатності. При цьому в натренованому організмі можливості до посиленого синтезу білків більш сприятливі, ніж в ненатренованім. Засобом управління реакціями негайної адаптації через активізацію синтезу білків є посилення функції залоз внутрішньої’ секреції, зокрема зростання активності адренокортикаль-ної системи (А.А.Віру, 1977). Саме зміни гормонального спектру під час тренувальних навантажень (поряд з дією продуктів метаболізму) є визначальними факторами специфічного перебігу процесів білкового обміну і розвитку спеціальної працездатності.

Можливості до адаптації в процесі тренування залежать перш за все від сумарної дії стресових впливів. Так, холодовий стресор, діючий одночасно з фізичним тренуванням, здатний посилювати ефект тренування. При надмірній величині стресових впливів (тренування дослідних тварин в прохолодній воді з максимальними навантаженнями) адаптивні можливості організму знижуються.

Ефективне функціонування органів і систем організму можливе лише при своєчасному посиленні синтезу структурних і ензимних білків. Пластичне забезпечення функцій безпосередньо пов’язане з пла-

стичним резервом клітин і всього організму і полягає в обновленні енергоутворюючих, транспортних і опорних структур клітин. Пластичний резерв клітини визначається стабільністю структурно-організованих білків, клітини і можливостями клітини синтезувати нові молекули білків. Можливості синтезу білків в свою чергу залежать від функції генетичного апарата клітини, а також від забезпечення його енергією і амінокислотами (Ф.З.Меєрсон, 1967). В першу чергу клітини використовують власний запас вільних амінокислот і попередників синтезу нуклеїнових кислот. Згодом, після вичерпання цих запасів, використовуються резерви з тканин, функціонування яких в даний момент є другорядним.

Мобілізація пластичного резерву всього організму – один з основних компонентів механізму загальної адаптації (Ф.З.Меєрсон, 1967, 1986; М.М.Яковлев, 1974; А.А.Віру, 1980). Після виконання значних фізичних навантажень рівень вільних амінокислот в тканинах суттєво знижується (А.К.Еллер, А.А.Віру, 1976). Таким чином, систематичне виконання фізичних навантажень достатньої величини (порогової та зверхпорогової) призводить до морфофункціональних змін із збільшенням тканинних структур (перш за все м’язових білків), повернення до спокою (бездіяльність) призводить до зменшення обсягу структурних компонентів м’язових клітин (мал.37).

В процесі адаптації до фізичних навантажень в клітинах організму проходять структурні зміни. Фіксуючи діючу функціональну систему, вони одночасно збільшують її фізіологічну потужність (Ф.З.Меєрсон, 1988). Цей внутрішньоклітинний процес здійснюється генетичним апаратом клітини (формування структурного сліду в системі). Наслідком посиленого синтезу нуклеїнових кислот і білків при виконанні навантажень нормативної (порогової) величини є активізація росту маси тих структур клітини, які лімітують її функцію. Формування системного структурного сліду забезпечує специфічну адаптацію до конкретної діяльності, сприяє збільшенню функціональних резервів системи.

Перебіг адаптаційних процесів при систематичних фізичних тренуваннях має фазовий характер

Мал. 37. Адаптація до великих фізичних навантажень (співвідношення функції і структури).

(Ф.З. Меєрсон, 1986): поступове збільшення концентрації енергосубстратів (1-а стадія), підвищення активності ферментів (2-а стадія) з подальшим вдосконаленням регуляції метаболічних реакцій (3-а стадія). Вказані стадії адаптації метаболізму до фізичних навантажень находять відображення в зміні функціональної активності ЦНС і вегетативних систем енергозабезпечення.

Таким чином, адаптація організму до систематичних фізичних навантажень (тренувань) полягає в метаболічних, морфологічних, функціональних змінах в органах і тканинах організму, у вдосконаленні механізмів нейро-гуморальної регуляції функцій. Кінцевим результатом цих змін є функціональні ефекти тренування, які проявляються в підвищенні натренованості організму.

Функціональні ефекти фаичного тренування (ФЕТ). ФЕТ – це показники натренованості (спеціальної працездатності), вони відображають особливості морфо-функціонального стану різних органів та систем організму і є наслідком систематичних тренувань.

При оцінці рівня функціональної підготовленості порівнюють окремі фізіологічні показники натренованих спортсменів з відповідними показниками ненатренованих осіб, а також з модельними показниками спортсменів-рекордсменів.

Функціональні ефекти тренування визначають шляхом вимірювання фізіологічних показників основних систем організму в стані спокою, при виконанні стандартних навантажень та навантажень максимальної потужності.

Натренованість в стані спокою (перший функціональний ефект тренування) характеризується високою економічністю функціонування тканин і органів фізично натренованої людини. Це зумовлено відповідними морфо-функціональними особливостями адаптації до систематичних навантажень і більш високою, ніж у ненатренованих осіб досконалістю механізмів нейро-гуморальної регуляції функцій.

Другий функціональний ефект тренування виявляється в умовах виконання стандартного немаксимального навантаження. Внаслідок більш економної трати енергоресурси дозоване навантаженні виконується фізично натренованими учнями завжди більш ефективно (з більшим коефіцієнтом корисної дії), ніж ненатренованими осо бами. У спортсмени швидше проходять процеси впрацьовуван ня вегетативних і а мальних функцій. У них менш високий і більш стабільний рівень фізі ологічних реакцій в процесі виконання до зованого навантаження, а відновлення функцій

органів і систем організму після тестового навантаження проходить завжди швидше. При виконанні дозованої субмаксимальної роботи підвищення температури тіла у фізично натренованих осіб менш виразне, ніж у неспортсменів (мал.38).Це пояснюється більш високою досконалістю механізмів нейрогуморальної регуляції периферійного кровообігу, хімічної і фізичної терморегуляції.

300 600 900

Мал. 38. Температура ядра тіла під час виконання навантажень різної аеробної потужності у ненатрено-ваних (І) і натренованих (2) чоловіків (ЯМ.Коц, 1986)

Третій функціональний ефект тренування виявляється при виконанні навантажень максимальної потужності. Натренованість за цих умов полягає в швидкій і більш повній мобілізації функціональних резервів організму, у здатності тканин, органів і систем організму продовжувати роботу в умовах зміненого внутрішнього середовища (зменшенні глюкози в крові, підвищенні концентрації молочної кислоти, зміні рН тощо).

Таким чином, стан натренованості при виконанні напруженої м’язової діяльності визначається більш високим рівнем функціональних можливостей організму. Завдяки наявності великого обсягу функціональних резервів розширюється діапазон адаптивних реакцій натренованих осіб, вони здатні продовжувати роботу в значно змінених умовах внутрішнього середовища.

В умовах дії на організм факторів, які зумовлюють зміни гомеостазу внутрішнього середовища, підвищення життєдіяльності можливе лише за умови включення спеціальних компенсаторних реакцій і захисних механізмів, направлених на відновлення порушеного гомеостазу. Оскільки, вказані захисні механізми і компенсаторні зміни забезпечують захист організму лише щодо дії даного подразника, то їх називають специфічними.

Специфічні функціональні зміни виникають в організмі людини, яка систематично виконує певну величину специфічних фізичних навантажень (специфічність функціональних ефектів тренування). При систематичному повторенні даної вправи (або комплексу вправ) найбільшої досконалості набуватимуть ті функціональні системи, які найбільше активізуються при тренуванні. Так, систематичне виконання силових вправ, перш за все сприяє вдосконаленню механізмів, які обумовлюють розвиток саме цієї здібності, значно менше сприяючи розвитку інших рухових здібностей. Отже, специфічність тренувальних навантажень лежить в основі направленого розвитку ведучих рухових здібностей.

Специфічність функціональних ефектів тренування обумовлена специфічністю адаптації організму до тренуючої вправи. Так, у учнів, які систематично тренуються на витривалість функціональні зміни з боку органів дихання і кровообігу в стані спокою будуть більш виражені, ніж у спортсменів у тренувальній програмі яких переважають бігові вправи на спринтерські дистанції. Різні в них будуть і реакції організму на дозовані навантаження. У стайєрів на одиницю виконаної роботи легенева вентиляція збільшуватиметься менше, а коефіцієнт використання кисню буде більшим, ніж у спринтерів. Фізіологічна суть цього явища полягає в спрямованості впливу специфічних тренувальних вправ і режимів на ті фізіологічні системи, які визначають розвиток саме даної функціональної системи.

Специфічність тренувальних ефектів проявляється і щодо складу активних м’язових груп. Так, у нена-тренованих учнів найбільша величина максимального споживання кисню (МСК) досягається при бігові на тредбані, значно менше при роботі на велоергометрі; у спортсменів найбільша величина МСК реєструється при виконанні специфічних вправ: у гребців – при греблі, у лижників – при бігові на лижах тощо (Я.М.Коц, 1986).

Специфічність функціональних ефектів тренування лежить в основі поділу фізичних вправ (навантажень) на спеціалізовані і неспеціалізовані. Використання спеціалізованих вправ, як засобу спеціальної підготовки, пов’язане з прямим і позитивним перенесенням рухових навичок і здібностей. Неспеціалізовані вправи виявляють менш виражений специфічний тренувальний ефект, вони широко використовуються як засіб загальної підготовки спортсмена.

В кожному окремому виді спорту співвідношення спеціалізованих і неспеціалізованих засобів тренування різне. Воно залежить від кваліфікації спортсмена. Для спортсменів високої кваліфікації спеціалізованими (специфічними) будуть лише тренувальні вправи дуже близькі за структурою до змагальних, для початківців – специфічними можуть бути і вправи істотно відмінні від змагальних.

Позитивні тренувальні ефекти виникають за умови, коли тренувальні навантаження досягають певного (порогового) рівня. При відсутності тренувань, а також тоді, коли величина навантажень недостатня за обсягом та інтенсивністю, розвиток натренованості припиняється, обсяг функціональних резервів зменшується.

Таким чином, тренувальні ефекти зворотні. Достатньо 5-8 місяців повного припинення тренування, щоб наступило повернення досягнутого висококваліфікованим спортсменом рівня натренованості до попереднього (Я.М.Коц, 1986). У спортсмена масових розрядів більшість набутих позитивних тренувальних ефектів втрачається вже через 1-2 місяці. Найбільш високі темпи зменшення (втрат) тренувальних ефектів спостерігається в перші місяці припинення тренувань. Для збереження більшості тренувальних ефектів величина тренувальних навантажень може

бути в два-три рази меншою від тих, які використо-вуються для розвитку натренованості. Зворотність тренувальних ефектів лежить в основі таких важливих педагогічних принципів тренування, як повторність i систематичність.

6.4. ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

Матеріальне забезпечення заняття. Таблиці, схеми, діапозитиви (кадопозитиви) з теми "Функціональні ефекти адаптації організму людини до фізичних навантажень", діапроектор (кодоскоп).

РОБОТА 1

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 1196 | Нарушение авторских прав