 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ6.1. МЕТА ЗАНЯТТЯ: • оволодіти методикою тестування функціональної і фізичної підготовленості людини за показниками окремих фізіологічних систем; • навчитись розраховувати коефіцієнт резерву (рівень здоров’я) за окремими показниками функцій вегетативних систем киснезабезпечення організму; • знати механізми впливу рухової активності на здоров’я і довголіття людини; • вміти розв’язувати ситуаційні задачі і знати відповіді на запитання комп’ютерного контролю знань. 6.2. ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ 1. М’язова діяльність як засіб підтримання гомеостазу внутрішнього середовища. Філогенетичний розвиток м’язової тканини. Різновиди пристосування живих організмів до змінних умов довкілля. Функції м’язів. Феномен мікровібрації м’язів (внутрішньом’язових периферійних сердець). 2. Рухова активність – основна умова збільшення обсягу функціональних резервів організму людини. Фізіологічне обґрунтування потреб людини в руховій активності. Функціональні резерви організму людини. Фізіологічні показники рівня здоров’я. 1. М’язова діяльність як засіб підтримання гомеостазу внутрішнього середовища. Функції м’язів В процесі еволюції м’язова тканина все більше диференціюється, а рухи організму стають все більш точними і швидкими. У найпростіших (інфузорії та ін.) в зовнішніх шарах цитоплазми є скоротливі ниткоподібні "міонеми". У багатоклітинних тварин рухи здійснюються за допомогою особливих спеціалізованих клітин. В кишковопорожнинних (гідри, медузи) функцію скорочення виконують епітеліальном’язові клітини – скоротливі волокна. У черв’яків і нижчих молюсків більша частина м’язів гладенька, тільки серцевий м’яз і невелика частина м’язів тіла поперечносмугасті; у головоногих молюсків майже всі м’язи поперечносмугасті. В членистоногих поперечносмугасті м’язи кріпляться до хітинного скелету і складаються з окремих м’язів. У хордових, починаючи з ланцетника, спостерігається чіткий поділ м’язів на поперечносмугасті, які здійснюють рух тіла, і на гладеньку мускулатуру внутрішніх органів. Поява поперечносмугастих м’язів дала можливість тваринам швидше пересуватись. 3. Фізіологічна природа впливу рухової активності і гіподинамії на організм людини. Вісцеро-моторні та моторно-вісцеральні рефлекси. Наслідки гіподинамії. 4. Рухова активність і тривалість життя. Фактори довголіття. Залежність тривалості життя від інтенсивності енергообміну. Професійний спорт і здоров’я спортсменів. 5. Фізіологічні механізми адаптації організму людини до фізичних навантажень. Функціональні ефекти фізичного тренування. Специфічність і зворот-ність функціональних ефектів адаптації до фізичних навантажень. В процесі еволюційного розвитку і ускладнення рухової функції у хребетних з’являються все нові м’язи і групи м’язів, які виконують нові рухи, забезпечуючи можливість більш ефективного пристосування до постійно змінних умов довкілля. Філогенетичне становлення і розвиток м’язової системи є одним з багатьох прикладів виявлення законів діалектики. Так, розвиток поперечносмугастих (скелетних) м’язів у філогенезі є відображенням переходу кількісних змін в якісні: формування в черв’яків і молюсків поперечносмугастих м’язів серця відбувалося з гладенької м’язової тканини кровоносних судин. Ця діалектична закономірність виявляється і щодо розвитку скелетної мускулатури: на основі кількісних змін в м’язах (накопичення маси), викликаних систематичними тренуваннями, відбувається подальший розвиток сили, прудкості, витривалості та інших рухових здібностей. Нормальне функціонування і вдосконалення м’язової системи неможливе без тісних зв’язків з нервовою і ендокринною системами. Без таких взаємозв’язків було б неможливим підтримання постійності внутрішнього середовища як обов’язкової умови "вільного і незалежного" життя індивіду в постійно змінному довкіллі. Порушення вказаного взаємозв’язку, викликане гіподинамією, приводить до по- 6.3. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ рушень функцій, не лише опорно-рухового апарата, а й інших систем організму, що спричиняє розвиток різних захворювань (неврози, інфаркти, атеросклероз судан тощо). Існує три основних засоби (форми) пристосувань живих організмів до змінних умов довкілля. Першою, найбільш простою формою адаптації є здатність організмів в несприятливих умовах (при виражених змінах внутрішнього середовища) переходити на максимально низький рівень обміну речовин (гіпобіоз). Цей спосіб пристосувань характерний для мікроорганізмів (спороутворення) і частково хребетних тварин (низька активність пойкілотермних організмів зимою, зимова сплячка ведмедів та інших теплокровних). Здатність живих організмів до гіпобіозу використовується в медицині для тривалого зберігання сперматозоїдів, яйцеклітин, окремих тканин і органів. Другою формою пристосувань є пошуки найбільш сприятливих для підтримання гомеостазу внутрішнього середовища організму умов існування. Ця форма пристосувань реалізується через здатність тварин до переміщення в просторі. Розрізняють пасивне (водою, вітром), активне (осінні перельоти птахів) і змішане переміщення тварин у просторі (весняні активно-пасивні переміщення гірських жаб з гір в долини за допомогою гірських потоків). На відміну від тварин, для людини найбільш характерним способом підтримання постійності внутрішнього середовища є спосіб активного пристосування. Активно діючи на навколишній світ, людина навчилася пристосовувати його для своїх гомеостатичних потреб. При цьому трудова діяльність людини стала прямим наслідком і причиною подальшого вдосконалення її рухової активності. За таких умов рух є не просто засобом переміщення в просторі, а визначальним фактором реалізації всіх форм трудової, творчої і перетворюючої діяльності. Тому цей спосіб пристосування називається способом активного перетворення. На жаль, це активне перетворення, особливо в теперішній час, все частіше приносить шкоду здоров’ю людини: забруднення повітря, води, їжі, недостатність загартованості зумовлюють зниження імунної реактивності організму, викликають неінфек-ційні захворювання (хвороби цивілізації). Функції м’язів. Скелетні м’язи виконують такі основні функції: опорно-рухову, інтерорецептивну, депонуючу (глікоген, водносольові розчини), теплотворну та насосну (нагнітально-присмоктувальну). Доведено, що скелетні м’язи, як і серцевий м’яз, здатні виконувати роль потужної, постійно діючої при-смоктувально-нагнітальної помпи крові та лімфи. Встановлено, що для виконання своєї нагнітальної функції по перекачуванню крові і лімфи серцевий м’яз мав би бути в 40 разів потужнішим, ніж є. Допомагають серцю рухати кров по судинах поперечносмугасті скелетні м’язи – "внутрішньом’язові серця" (М.І. Арінчин, Р.Д. Медвецька та ін. 1972; М.І. Арін-чин, Р.Д. Медвецька 1984; 1987). Особливо виразний вплив м’язових скорочень на венозний кровообіг (мал34)
Мол. 34. Вплив м ‘язового скорочення на венозний кровообіг. "Внутрішньом’язові серця" функціонують нелише в умовах фізичних навантажень, а і в стані спе-кою, що зумовлено постійною мікровібрацією м’язових волокон. Феномен мікровібрації був відкри- тий австрійським невропатологом Рорахером ще в 1943 році. Активна внутрішньоорганна присмоктувально-нагнітальна функція притаманна не лише для попе-речносмугастих скелетних м’язів, а і для серцевого м’яза (наявність в серці функціонуючого додаткового "серця"). Таким чином, серцевий м’яз одночасно ви-конує дві насосні функції: перша забезпечує нагні-тання крові в судини малого і великого кіл кровообі гу, друга – зумовлює рух крові у власних судинах (присмоктує артеріальну кров, проштовхує її по мік-роциркулярному руслу і нагнітає у венозні судини та порожнини серця). "Ефективність внутрішньоорганної насосної функції серця і скелетних м’язів не однакова в різні вікові періоди. Поступово дозріваючи з моменту народження дитини, внутрішньом’язові серця найбільш ефективно функціонують в зрілому віці. У чоловіків ефективність насосної функції скелетних м’язів більш висока, ніж у жінок. В процесі старіння людини внутрішньоорганна насосна функція поперечносмугастих м’язів згасає. Особливо помітне це згасання в осіб, які ведуть малорухливий спосіб життя. Методом гемодинамографії досліджено роботу: скелетних м’язів людини як периферійних м’язових помп (М.І. Арінчин, 1984). Встановлено, що лише у 50% з числа обстежених дітей підготовчих і пер-ших класів шкіл міста периферійні м’язові серці проявляють активність, у інших вони недорозвину ті. Найбільш високі показники роботи периферійних м’язових помп характерні для спортсменів ви-тривалісних видів спорту (Г.Д. Медвецька, 1987). Таким чином, довільно регулюючи інтенсивність та обсяг рухової активності, можна направлено змінювати ефективність насосної функції скелетних м’язів, а отже, керувати центральним та периферійним кровообігом. Факт наявної природної мікровібрації скелетних м’язів використовується в пошуках методів електричної та біомеханічної стимуляції скелетних м’язів. Біомеханічна стимуляція працюючих м’язів з частотою, близькою до частоти природної мікровібрації м’язів, сприяє більш швидкому зростанню сили, покращує рухливість в суглобах. Так, при використанні біомеханічних тренажерів, вже через 2-3 тижні систематичних занять, спортсмени здатні виконати такий важкий гімнастичний елемент, як поперечний шпагат. В звичайних умовах тренувань учні опановують дану вправу не раніше, ніж через 1-2 роки. Метод біомеханічної стимуляції успішно використовується з метою відновлення рухової активності після перенесених операцій і травм. Висока ефективність використання біомеханічних тренажерів в практиці опанування новими руховими навичками зумовлена покращенням кро-во- і лімфообігу в м’язах під впливом потужного зростання їх мікронасосної функції. 2. Рухова активність – обов’язкова умова збільшення обсягу функціональних резервів організму людини Загальновідомо, що в умовах оптимального емоційного збудження людина може виконати значно більший обсяг роботи, ніж в умовах відсутності вольового зосередження. Значно більші можливості мобілізації функцій має фізично натренований організм в порівнянні з ненатренованим. Таким чином, резервні можливості організму зростають в процесі систематичних фізичних тренувань, в умовах тривалої дії тих чи інших несприятливих факторів довкілля (тепла, холоду, атмосферного тиску тощо). Натренована людина відрізняється від ненатре-нованої не лише за обсягом фізіологічних резервів, а і за будовою тіла, розвитком м’язової і кісткової тканин, міцністю і рухливістю зв’язок та суглобів. Виходячи з цього, всі резерви умовно поділяють на функціональні і морфологічні. До складу функціональних резервів входять резерви біологічні (біохімічні та фізіологічні) і соціальні (психічні та спортивно-технічні). Психічні резерви, пов’язані з пусковими (оцінки значимості сигналів до діяльності) і корегуючими (вольові зусилля) механізмами мобілізації функцій. Спортивно-технічні резерви визначаються наявністю рухових і тактичних навичок, спроможністю до їх вдосконалення, ефективністю формування нових навичок на базі старих. Біохімічні резерви лежать в основі ефективності енергозабезпечення діяльності та швидкості відновлення енергоресурсів. Фізіологічні резерви пов’язані з інтенсивністю і тривалістю роботи окремих клітин (нервових, м’язових тощо), органів (серця, легень, нирок тощо), систем органів (кардіо-респіраторної, видільної тощо), з досконалістю механізмів нейрогуморальної регуляції функцій. При цьому фізіологічні резерви клітин переважно забезпечують адаптацію до тривалої дії тих чи інших зовнішніх факторів; резерви органів і систем органів обумовлюють безпосередній перехід організму від спокою до діяльності; резерви ругуляторних систем забезпечують узгоджені зміни функцій вегетативних і анімальних систем для досягнення найбільшого пристосувального ефекту – розвитку високого рівня фізичної підготовленості. Фізіологічні системи в організмі взаємозв’язані і входять до складу функціональних систем, які зумовлюють вирішення конкретних задач (П.К. Анохін, 1947, 1962, 1968, 1975) і досягнення певної мети (А.С. Моз-жухін, 1980). Проте, хоч фізіологічні резерви є основною складовою частиною функціональних резервів і сприяють досягненню високої працездатності, вони не гарантують її. Адже висока працездатність (спортивний успіх) є результатом мобілізації усіх видів резервів. Для об’єктивної оцінки міри резервів організму людини академік М.М. Амосов (1989) пропонує користуватись терміном "кількість здоров’я". Здоров’я – це сумарна величина резервів легень, серця, нирок, інших органів і організму в цілому, якими володіє дана людина. Про рівень резервів окремих органів і систем організму судять за показниками коефіцієнту резерву (КР). КР – це відношення величини функції даної системи, визначеної в умовах максимальних навантажень до її величини в стані спокою (таблиця 23). Таблиця 23 Величини фізіологічних резерві кардіо-респіраторної системи
Активізація тканини і органів даної функціональної системи при виконанні людиною напруженої фізичної роботи (як і при дії інших факторів довкілля) єдиноспрямована – посилення функції одних органів, як правило, проходить на фоні компенсаторного гальмування функцій інших (таблиця 24). Таблиця 24 Резерви перерозподілу кровообігу при максимальному фізичному навантаженні (М.М. Амосов, А.Я. Вендет, 1975)
Основною умовою збільшення обсягу фізіологічних резервів організму людини є фізичні тренування. Викликані ними функціональні зміни в організації активізують компенсаторні механізми адаптації, формуючи якісно новий структурний слід в системі (Ф.З. Меєрсон, 1986, 1988). При цьому збільшується синтез нуклеїнових кислот і білків, які відповідають за специфічну адаптацію до дії даного подразника (тренувального навантаження). Як наслідок, активізуються структури, що раніше лімітували функцію даної клітини (тканини органу), збільшуються резерви тих функціональних систем, які обумовлюють розвиток специфічної працездатності. Мобілізація фізіологічних резервів відбувається завдяки активації механізмів нервової і гуморальної регуляції. Механізмом термінової мобілізації резервів є емоції і вольові зусилля. їх направленого вдосконалення можна досягти систематичним аутогенним тренуванням. Для швидкого збільшення обсягу фізіологічних резервів, що визначають ефективний розвиток рухових здібностей, використовують різноманітні фармакологічні засоби. Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 704 | Нарушение авторских прав |
