АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ І ВДОСКОНАЛЕННЯ РУХОВИХ НАВИЧОК У ШКОЛЯРІВ

8.1. МЕТА ЗАНЯТТЯ:

закріпити знання матеріалу з теми (обговорення запитань для самопідготовки); вивчити механізм і умови формування рухових навичок у школярів;

з’ясувати роль безумовних тонічних рефлексів, свідомості, мотивацій та емоцій у формуванні і управлінні довільними рухами;

оволодіти методичними прийомами формування рухових навичок; вміти розв’язувати ситуаційні задачі і знати відповіді на запитання комп’ютерного контролю знань.

8.2. ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

Поняття про довільні рухи і рухові навички. Роль безумовних тонічних рефлексів і домінанти у формуванні довільних рухів, в управлінні м’язовою діяльністю. Рівні побудови рухів.

Роль свідомості у формуванні і управлінні довільними рухами. Поняття ідеомоторного тренування.

5. Фази формування рухових навичок. Перенесення рухових навичок.

6. Функціональні системи і управління діяльністю людини. Стадії (блоки) функціональної системи.

7. Роль мотивацій та емоцій в забезпеченні цілеспрямованої поведінки людини.

8.3. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Поняття про довільні рухи і рухові навички

Формування систем рухових умінь і навичок є одним із основних завдань фізичної культури і спорту. Знання закономірностей цього процесу дають можливість вчителю (тренеру) з позицій науки підходити до вирішення проблеми навчання руховим діям, творчо вирішувати завдання побудови системи уроків і підготовчих вправ, раціонально використовувати ефект перенесення рухових навичок, інших закономірностей їх формування. Проте проблемі навчання дітей рухам науковцями і практиками досить часто приділяється недостатня увага. Це зумовлено тим, що багато спеціалістів фізичної культури стоять на позиціях біологізації навчання і виховання. Зокрема вважається, що людина народжується зі здатністю виконувати будь-які акти без спеціального навчання і тренування. Таке розуміння проблеми приводить до висновку про недоцільність витрат часу та енергії на навчання дітей руховим діям. Роль і завдання фізичного виховання при цьому зводиться до розвитку у дитини природжених здібностей, до створення умов, які б не обмежували її рухову активність.

Педагогічні спостереження за дітьми, які в силу певних обставин виросли поза людським суспільством, спеціальні фізіологічні дослідження вказують на те, що без навчання і направленого тренування самі по собі не виникають і не створюються такі життєво важливі; вміння і навички, як ходьба, біг, стрибки тощо, і, тим паче, складні рухові дії, основою формування яких є мислення. Таким чином, для шкільного процесу фізичного виховання освітні завдання повинні бути не менш важливими, ніж оздоровчі і виховні.

Розширення обсягу сформованих рухових навичок підвищує працездатність людини при виконанні найрізноманітнішої роботи, а тому доведення до автоматизму виконання ряду рухів робить працю менш втомливою, вивільнює свідомість від потреби контролювати кожний елемент руху, розширює простір для творчої ініціативи.

Дитина народжується з комплексом готових, але ще незрілих і недосконалих безумовних рухових рефлексів, безумовнорефлекторних механізмів регуляції вегетативних функцій. Усе це – первинні автоматизми, а щодо рухових реакцій – мимовільні рухи. Вони приходять поза свідомістю людини.

Протягом життя, починаючи з раннього дитинства, людина навчається багатьом рухам. Це довільні рухи або вторинні автоматизми. Серед них немає природжених рухів. Довільна рухова діяльність людини є вольовою. Проте згодом після багаторазових повторень довільної вправи, виникає здатність до автоматизованого (підсвідомого, без спеціального вольового контролю) виконання окремих її частин або усієї вправи в цілому. Поява автоматизму у виконанні даної фізичної вправи є свід-

ченням переходу довільного руху в рухову навичку. Таким чином, автоматизм руху – основна ознака рухової навички.

Всі набуті протягом життя рухові акти, рухові дії об’єднуються під загальною назвою – рухові навички. Рухова навичка – це нова форма рухових дій, яка виникає за механізмом; умовних рефлексів внаслідок систематичного повторення вправ. Рухові навички утворюються найчастіше на основі умовних рефлексів другого роду – за методом спроб і помилок, тобто в результаті пробних пошукових рухів; вони є наслідком досвіду, набутого протягом індивідуального життя.

Процес навчання руховим діям згідно з курсом теорії і методики фізичного виховання умовно ділять на три рівні: формування рухового вміння, формування рухової навички і формування рухового вміння вищого порядку (Б.А. Ашмарін, 1979). При цьому під руховим вмінням розуміється здатність учня виконувати рухову дію за умови концентрування уваги на кожному елементі рухової вправи. Якщо учень виконує рухову вправу, акцентуючи увагу не на окремих рухах, які входять до неї, а на умовах і результатах дії, говорять про рухову навичку. Рухове вміння вищого порядку – це вміння застосовувати вивчені рухові дії (рухові навички) в реальних умовах життя (мал.41,Л.П.Матвєєв, 1991).

В цій умовній і спрощеній схемі формування рухових дій наголошується на той факт, що можливість навчитись раціональних дій залежить перш за все від набуття вірних знань про суть, правила і умови їх виконання; перетворення ж знань у дію може відбутися на основі практики. Усвідомлена побудова дії розпочинається з направленого формування її орієнтувальної частини (орієнтувальної основи дії – ООД), яка виконує роль програми. ООД включає в себе загальний логічний проект дії (розуміння суті даного завдання), і основні опорні точки (ООТ) реалізації програми: основні моменти дії, умова її виконання тощо. При стихійному формуванні дії шляхом спроб і похибок формування відносно доцільної ООД проходить з надмірними витратами енергії і часу. При системно організованому навчанні формування ООД проходить більш швидко і ефективно.

Мал.41. Схема формування рухової дії як процесу переходу від її вихідних передумов до рухового вміння і навички (Л.М. Матвеев, 1991):

ООД – орієнтувальна основа дії; навколо контуру, який позначує цю дію (незастраховані – усвідомленні, заштриховані – без потреби не усвідомлені.

Найбільш характерною ознакою рухової навички є автоматизм регулюючої діяльності ЦНС при одночасному зниженні активності тих центрів кори великих півкуль, які в даній функціональній системі виконують підпорядковану роль. Автоматично виконана дія може усвідомлюватися після виконання вправи. В міру автоматизації рухів кірковий контроль змінюється регулюючою діяльністю підкіркових центрів. Таким чином, рухова навичка, з позиції фізіології – це індивідуально набуті в процесі життя рухові акти, сформовані на основі механізму тимчасових зв’язків.

2. Роль безумовних тонічних рефлексів і домінанти у формуванні довільних рухів

Важливою складовою частиною рухових навичок, базисом, без якого неможливе формування найпростіших дій, є безумовні тонічні рефлекси. Природжені рухові рефлекси узгоджують позу з положенням голови щодо тулуба, забезпечують підтримання необхідної пози і рівноваги в умовах постійної дії сил земного тяжіння.

Дитина народжується з незрілими безумовнорефлекторними руховими актами, для їх дозрівання необхідний певний час. Тому такі безумовнорефлекторні акти, як перевертання, повзання, пересування рачки можливі лише через декілька місяців після народження. Без навчання самі по собі ніколи не виникають такі навички, як ходьба, біг, стрибки, метання тощо.

Безпосереднє управління скелетними м’язами (за винятком м’язів обличчя) забезпечується спинним мозком. Його мотонейрони беруть безпосередню участь у прояві міотонічного рефлексу, згинальних рефлексів на подразнення рецепторів шкіри, розгинальних рефлексів. Спинний мозок забезпечує також рефлекторну взаємодію центрів м’язів-антагоністів, що має важливе значення в здійсненні перехресних, розгинальних і крокуючих рефлексів. Більш складні рухові рефлекси здійснюються за участю підкіркових ядер, мозочка, а довільні рухові дії з обов’язковою участю кори великих півкуль.

Міотонічний (міотатич-ний) рефлекс – це рефлекс активної протидії м’яза його розтягненню. Він виникає внаслідок збудження чутливих нервових закінчень в м’язових веретенах при розтягуванні м’яза. Імпульси від них направляються в спинний мозок і безпосередньо (без участі проміжних нейронів) передаються на рухові альфа-мотонейрони, що і викликає скорочення м’язів. В природних умовах подразником рецепторів м’язових веретен є сила земного тяжіння, яка розтягує скелетні м’язи, особливо м’язи-розгиначі. У відповідь на це подразнення пропріорецепторів виникає тривале тонічне скорочення м’язів. Тонічні скоро-

чення скелетних м’язів лежать в основі утримання пози. Рефлекси на розтягнення беруть участь у здійсненні таких локомоторних актів, як ходьба і біг, вони активізуються при метанні (сильний замах, розтягуючи м’язи, викликає їх наступне, більш сильне рефлекторне скорочення).

Згинальні рефлекси виникають при подразненні відповідними адекватними подразниками больових, температурних, тактильних та інших рецепторів шкіри. Швидке і сильне скорочення м’язів-згиначів при дії на шкіру кінцівки пошкоджуючого подразника має захисне значення. В спортивній практиці шкірно-рухові рефлекси часто свідомо пригнічуються спортсменами (у боксі, единоборствах, гімнастиці).

Розгинальні рефлекси. До цієї групи рефлексів спинного мозку належать рефлекс відштовхування і перехресний розгинальний рефлекс. Рефлекс відштовхування (рефлекс тиснення на опору) виникає при подразненні шкіри стопи тиском. На відміну від згинального рефлексу рефлекс відштовхування призводить не до відсмикування кінцівки від подразника, а, навпаки – наближення до нього. Цей цілеспрямований рефлекторний акт забезпечує контакт з опорою при стоянні і відштовхування від опори при переміщенні, він лежить в основі таких складних локомоцій, як ходьба, біг, стрибки.

З допомогою перехресних розгинальних рефлексів у рухові акти втягується не лише подразнена кінцівка, але й друга, симетрична: згинання однієї ноги викликає перехресний розгинальний рефлекс іншої ноги, яка бере на себе вагу тіла при стоянні, ходьбі, бігу. Перехресні рефлекси включаються в більш складні рефлекси співдружніх рухів верхніх кінцівок, крокуючих рефлексів тощо.

Ритмічні рефлекси є складовою частиною довільних і мимовільних складних рухових дій циклічної направленості. Вони базуються на механізмах рецепторної взаємодії центрів м’язів-антагоністів. Найбільш проста форма ритмічного рефлексу є чухальний рефлекс. Він забезпечується поперемінним скороченням і розслабленням одних і тих же м’язів однієї кінцівки.

Установчі рефлекси. До них належать статичні і статокінетичні рефлекси, які забезпечують збереження пози тіла. Ці рефлекси виникають внаслідок подразнення вестибулярних рецепторів (при зміні положення голови в просторі – лабіринтні рефлекси), про-пріорецепторів шиї (при зміні положення голови щодо тулуба – шийні рефлекси), а також рецепторів шкіри і сітківки ока (при порушенні нормальної пози тіла – випрямні рефлекси). Забезпечуючи послідовне скорочення м’язів шиї і тулуба, випрямні рефлекси обумовлюють повернення тіла у вертикальне положення тім’ям до верху. У людини вони чітко проявляються в час пірнання у воду. Випрямні рефлекси пригнічуються при виконанні колових рухів і перекиду в гімнастиці, виконанні складних за координацією рухів у фігурному ковзанні.

Статокінетичні рефлекси компенсують відхилення тіла при прискоренні або уповільненні прямолінійного руху, а також при колових рухах. Так, при швидкому підніманні вгору, внаслідок зростання тонусу м’язів-згиначів, людина присідає, а при швидкому спусканні вниз, внаслідок переважного посилення тонусу м’язів-розгиначів, випрямляється (ліфт-ні рефлекси). Ліфтні рефлекси мають велике значення при навчанні дітей правильному приземленню в час виконання стрибків. Незважаючи на спадковий характер цих рефлексів, слід постійно корегувати правильність приземлення дітей.

До статокінетичних рефлексів належать також рефлекси обертання (ністагми). При обертанні тіла реакції проти обертання проявляються у відхиленні голови і очей у бік, протилежний руху. Рухи очей відповідають швидкості колових обертань тіла, але протилежні за напрямком. Швидке повертання очей в початкове положення забезпечує збереження відображення довкілля на сітківці очей таким, яким воно є (зорова орієнтація).

Спортивна орієнтація пов’язана з безперервними змінами у взаємодії організму і довкілля. Оволодіння складною технікою фізичних вправ при зміні зовнішніх умов діяльності (постійні зміни ситуацій в ігрових видах спорту) є наочним прикладом такої взаємодії. Формування тонких і точних диференційовок, які дозволяють раціонально виконувати вправу, є результатом аналітико-синтетичної діяльності кори головного мозку. На основі цієї діяльності формується система управління довільними рухами.

Роль домінанти в управлінні м’язовою діяльністю. В умовах, коли на організм діє велика кількість різноманітних подразників, виникає потреба реагування на ті з них, які найбільш значимі для успішного виконання рухового завдання. Вирішенню цього важливого завдання сприяє домінанта – панівне вогнище збудження в найбільш важливих для даного моменту часу нервових центрах кори мозку. Якщо в одному з нервових центрів виникає стійке вогнище збудження, то подразнення, адресоване в інший центр, перехоплюється домінуючим центром (О.О. Ухтомський). Спрямовуючи роботу усіх інших рефлекторних дуг, цей тимчасово пануючий центр в значній мірі зумовлює поведінку людини.

Домінанта характеризується стійкістю збудження (здатністю домінантного вогнища знаходитись тривалий час у стані збудження), підвищеною збудливістю (здатністю до відповіді не лише на адекватні, а й на побічні, другорядні подразнення), здатністю до сумації збудження (під впливом побічних подразників сила збудження домінантного вогнища зростає), спроможністю гальмувати інші рефлекторні реакції.

Кожний нервовий центр має свій індивідуальний ритм активності, а значить, і свою імпульсацію при збудженні. При наявності домінантного вогнища збудження більшість нервових центрів починає працювати в близькому ритмі і більш синхронно. Така організуюча роль домінанти, направлена на забезпечення ефективного виконання необхідної дії, названа О.О. Ухтомським засвоєнням ритму.

Систематичні тренування швидкісної направленості сприяють підвищенню функціональної рухливості нервових центрів. Механізм цього явища спостерігається у легкоатлетів, які використовують звуколідер для тренування швидкості. Настроюючи спортсмена на перемогу в поєдинку, домінанта відіграє вирішальну роль у визначенні кінцевого результату рухової дії: гальмуючи інші вогнища збудження, домінанта сприяє досягненню мети навіть у несприятливих умовах. Проте домінанта може і зашкодити ефективній діяльності. О.О. Ухтомський з цього приводу писав: "Домінанта як загальна формула нічого не обіцяє. Як загальна формула домінанта говорить лише про те,

що із найрозумніших речей неук знайде привід для продовження дурниць, а з найбільш несприятливих умов розумний здобуде розумне". У ряді випадків інертність домінанти може зашкодити спортсмену швидко і ефективно пристосуватись до змін ситуації, вчасно змінити план ведення поєдинку, змінити ставлення до методики тренування тощо.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 1333 | Нарушение авторских прав