АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ОСНОВНІ МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

План:

1. Основні принципи діагностики інфекційних хвороб. симптоматика інфекційних хвороб.

2. Збирання епідеміологічного анамнезу.

3. Об`єктивне обстеження пацієнта.Типи температурної кривої. Зміни з боку шкіри і видимих слизових оболонок. Види висипу. Зміни з боку лімфатичних вузлів, суглобів, органів дихання, серцево-судинної системи. Огляд язика, мигдаликів, слизової оболонки ротової порожнини. Зміни органів черевної порожнини (метеоризм, збільшення печінки, селезінки, болючість і спазм товстої кишки).

4. Основні лабораторні та інструментальні методи дослідження (бакте-ріологічні, бактеріоскопічні, серологічні, вірусологічні, ультразвукове об-стеження, ендоскопічне, ректороманоскопія). Шкірні алергічні проби.

5. Умови взяття інфікованого матеріалу від хворих для досліджень (кров, кал, сеча, жовч, спинномозкова рідина, мазки і змиви з носоглотки).

Діагноз інфекційного захворювання ставиться з урахуванням епіданамнезу, клінічних симптомів та результатів лабораторного дослідження.

Епіданамнез – хворого детально розпитують де, як, коли, при яких обставинах могло відбутись зараження; через які фактори передачі відбулось зараження; виявляють контактних осіб, професію хворого, перенесені раніше інфекційні хвороби, щеплення, чи були виїзди в небезпечні по інфекціям зони, умови життя.

Клінічні зміни –

переважна більшість інфекційних хвороб характеризується гарячкою, висипом на шкірі, токсичними змінами з боку органів та систем.

Типи температурних кривих.

1) ПОСТІЙНА – висока гарячка при якій різниця між ранішньою та вечірньою Т не перевищує 1°С.

2) ПОСЛАБЛЮЮЧА – різниця між ранковою та вечірньою Т складає 2-2,5°С.

3) ПЕРЕМІЖНА – добові коливання температури не більше 1-2°С, але між ними 2-3 доби нормальної температури.

4) ВИСНАЖЛИВА – добові коливання в межах 3-4°С.

5) ХВИЛЕПОДІБНА – спостерігається хвилеподібне підвищення та зниження Т протягом кількох днів, або тижнів.

6) ПОВОРОТНА – періоди високої Т протягом 5-7 днів змінюються кількома днями нормальної температури, надалі Т знов підвищується.

При деяких інфекціях температурна крива має характерний вигляд по якому можна ставити діагноз.

При огляді шкіри можна виявити різноманітний висип.

1) РОЗЕОЛА

2) ПЕТЕХІЯ

3) КРОПИВ`ЯНКА

4) ЕРІТЕМА

5) ПАПУЛА

6) ПУСТУЛА

7) ВЕЗИКУЛА

8) ПЕРВИННИЙ АФЕКТ.

З боку лімфузлів – збільшення, болючість, почервонін-ня, нагноювання.

З боку опорно-рухового апарату – обмеження рухливості суглобів, болі у кістках та м`язах, атонія м`язів, болі в суглобах та збільшення у розмірі, бурсити, фіброзити, тендовагініти.

З боку органів дихання – нежить, задишка, поява харкотиння, кашель, жорстке дихання, хрипи у легенях, набряк легень.

З боку серцево-судинної системи – зміни частоти пульсу, гіпер- або гіпотонія, болі в серці, шум в серці, симптоми міокардиту.

З боку шлунково-кишкового тракту – збільшення язика, наліт, сухість на ньому, зменшення апетиту, відраза до їжі, утруднення ковтання, закрепи, проноси, метеоризм, біль у животі різної локалізації, порушення функції печінки та підшлункової залози.

Відбуваються зміни також з боку сечовидільної та нервової систем, порушується картина крові.

Заключний діагноз інфекційного захворювання встановлюється за допомогою лабораторних методів, які поділяються на 2 групи:

1) прямі - прямого виявлення збудника в організмі хворого;

2) непрямі – виявляємо кінцевий результат дії збудника на організм.

До прямих методів лабораторної діагностики відносяться:

1) Бактеріоскопічний – виявлення збудника у досліджува-ному матеріалі за допомогою мікроскопа.

2) Бактеріологічний – посів досліджуваного матеріалу на живильні середовища та виділення чистої культури збудника.

3) Біологічний – введення досліджуваного матеріалу лабораторним тваринам.

До непрямих методів діагностики відносяться:

1) Серологічні реакції – засновані на взаємодії антитіл, що виробляються в організмі людини з певним діагностикумом. До них відносяться реакція аглюти-нації, преципітації, РПГА, РНГА, лізису, РЗК.

2) Шкірно-алергічні діагностичні проби.

Досліджуваним матеріалом може бути кров, сеча, випорожнення, харкотиння, жовч, залишки їжі, вода, ліквор, промивні води шлунку, виділення з носу.

Загальні правила забору матеріалу.

1) Забір проводиться біля ліжка хворого.

2) Забір проводиться до початку специфічного лікування.

3) Медсестра повинна чітко знати методику забору матеріалу.

4) При взятті матеріалу необхідео дотримуватись правил асептики та антисептики.

5) При взятті матеріалу виписується направлення, в якому вказується прізвище хворого, відділення, бокс, мета дослідження, дата та час забору матеріалу, підпис.

6) Доставити матеріал в лабораторію не пізніше ніж за 2 години від моменту забору.

Питання для самоконтролю:

1. З урахуванням яких даних ставиться діагноз інфекційної хвороби?

2. Які принципи збирання епіданамнезу, його значення у профілактиці інфекційних хвороб?

3. Перелікуйте типи температурних кривих, дайте ім характеристику.

4. Перелікуйте і дайте характеристику елементам висипу на шкірі.

5. Які зміни з боку органів і систем виникають при інфекційних хворобах?

6. Перелікуйте прямі і непрямі методи лабораторної діагностики.

7. Які загальні правила забору матеріалу на посів?

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 558 | Нарушение авторских прав