АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Сульфаніламідні препарати

Прочитайте:
  1. Глюкокортикоїди, цитостатики та альтернативні препарати
  2. Глюкокортикоїди, цитостатики та альтернативні препарати.
  3. Екзаменаційні макропрепарати
  4. Надати антигіпертензивні препарати (сублінгвально/перорально) (див. А.3.4.2. Лікарські засоби для лікування неускладнених кризів).
  5. Препарати крові
  6. Препарати, рекомендовані для лікування прееклампсії
  7. Препарати, які підвищують резистентність організму і прискорюють процеси регенерації
  8. У хворого високий артеріальний тиск внаслідок збільшеного тонусу судин. Для зниження тиску доцільно призначити препарати-блокатори
  9. Уводити лікарські препарати можна під язик — субліигвально (sub. linguae).

До сучасних с/а чутливі стрепто-, стафіло-, пневмо-, гоно-, менінгококи, кишкова, дизентерійна, дифтерійна палички, збудники сибірки, холери, бруцельозу, трахоми. На ці патогенні м/о сульфаніламідні препарати проявляють бактеріостатичну дію, механізм дії грунтується на конкурентному антагонізмі с/а і параамінобензойної кислоти. У сучасній практиці застосовують с/а переважно тривалої дії - сульфадиметоксин, сульфамонометоксин, сульфален. При поєднанні с/а з триметопримом досягається бактерицидний ефект, розширює спектр дії, що було покладено в основу створення комбінованих препаратів пролонгованої дії (бісептол, сульфатон). Як до а/б, так і до с/а при тривалому лікуванні може розвинутись резистентність збудників інфекційних захворювань, хоча і не так швидко, як до антибіотиків. Найбільш поширеним ускладненням с/а терапії є алергічні реакції і диспепсичні розлади, порушення функції нирок.

Антигрибкові препарати мають вибіркову активність щодо патогенних грибів, особливо дріжджеподібних роду Сапсііаа. Протигрибковий ефект виявляють антибіотики полієнового ряду — ністатин, леворин, амфотерицин В, нізорал. До препаратів інших груп належать клотримазол, міконазол, кетоконазол, гризеофульвін. Характер їх впливу фунгістатичний, а в більших дозах — фунгіцидний. Застосо­вують протигрибкові антибіотики також для профілактики кандидамікозу.

Антипротозойні препарати. Протималярійні препарати •— хінгамін (делагіл, хлорохін, резохін), бігумаль, акрихін, хінін, примахін — порушують метаболізм збудниківабо пошкоджують їхню структуру. До інших препаратів, що призначають у разі протозойних хвороб, належать: метроніда-тинідазол — при трихомоніазі, амебіазі, лямбліозі; еметин — при амебіазі, шистосомозі; амінохінол — при лямбліозі,

ксоплазмозі, лейшманіозі; солюсурмін — при вісцеральному та шкірному лейшманіозі.

Протигельмінтні засоби — піперазин, пірантел (комбантрин), аірвінію памоат (ванквін), фенасал, аміноакрихін, хлоксил, вермокс, тіабендазол, левамізол, декарис та ін.

Противірусні засоби..

Із сучасних препаратів досить ефективними виявились амантадин (ремантадин), оксолін у профілактиці та лікуванні грипу А, ацикловір (віролекс), відарабін, теброфен, трифлю-ридин при герпетичній інфекції, флореналь при вітряній віспі з ураженням слизових оболонок, метисазон у лікуванні хворих на інфекційні хвороби, спричинені поксивірусами, азидо-тимідин у профілактиці й лікуванні хворих на СНІД.

Інтерферони відзначаються чіткою видоспецифічністю й одночасно широким спектром противірусної дії. Відомо три класи інтерферонів людини: а-інтерферон периферійних лейкоцитів, (3-інтерферон фібробластів та у-інтерферон стимульованих лімфоцитів. Механізм пригнічення інтерферо­ном вірусної репродукції охоплює всі фази взаємодії вірусу з клітиною. Останнім часом використовують реаферони, одержані під час застосування генно-інженерної технології як рекомбінантні інтерферони людини.

N.B. Слід пам'ятати, що застосування засобів етіотропної терапії у достатньо високих дозах, особливо якщо вони мають бактерицидну дію, може стимулювати розвиток інфекційно-токсичного шоку (наприклад, бензилпеніцилін при менінгококемії або лептоспірозі). У таких випадках рекомендовано починати лікування з малих доз або застосовувати засоби бактеріостатичної дії (левоміцетин). Проблемою тривалого застосування антибіотиків є дисбактеріоз. До негативної дії етіотропних засобів належить також токсична дія на окремі органи й системи (ототоксичність і нефротоксичність аміноглікозидів, гепатотоксичність тетрацикліну тощо).


Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 564 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)