АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

І низьких температур. Високі тренувальні і змагальні навантаження сучасного спорту часто відбуваються в умовах суттєвих коливань температури навколишнього середовища

Високі тренувальні і змагальні навантаження сучасного спорту часто відбуваються в умовах суттєвих коливань температури навколишнього середовища, що є актуальною проблемою адаптації організму до роботи при різних температурах у більшості видах спорту. В першу чергу, це види спорту, які передбачають тривалу роботу на витривалість, – біг на довгі дистанції, велосипедний спорт, тріатлон, лижні гонки, плавання на марафонські дистанції й ін., що вимагає чітких знань про дію жари і холоду на організм спортсмена, особливо в умовах високих тренувальних і змагань навантажень, а також про механізми і шляхи забезпечення ефективної індивідуальної адаптації до високої і низької температури.

Пристосування організму спортсмена до зміни температури навколишнього середовища зводиться до розсіювання тепла при високих температурах і його збереження при низьких температурах. Відомо, що від 70 до 80% енергії, що виробляється організмом людини, йде у вигляді тепла в зовнішнє середовище і лише 20–30 % перетворюється на корисну роботу. У нормальних атмосферних умовах збереження теплового балансу не є проблемою для організму людини: надмірне тепло, що поступає за рахунок метаболізму, розсівається в результаті конвекції (20 – 30%), випромінювання (50 – 60%) і випаровування (20 – 25%). При проведенні тепло передається шляхом молекулярного контакту тепліших тканин з менш теплими, а при конвекції – в результаті контакту шкіри з повітрям або водою при випромінюванні – шляхом передачі надмірного тепла у вигляді інфрачервоних променів, а також тепло виділяється при випаровуванні поту. У разі виконання інтенсивної роботи, особливо в умовах жаркої сонячної погоди, основним механізмом виділення тепла є випаровування. У холодну погоду надмірне тепло усувається за допомогою конвекції, проведення і випромінювання.

Інтенсивне фізичне навантаження може привести до збільшення виробництва тепла більше ніж в 15 – 20 разів. За відсутності ефективної терморегуляції така робота призводить до збільшення внутрішньої температури через кожні 5 хв на 1 °С.

Оптимальна температура повітря для повноцінної життєдіяльності людини в умовах основного обміну коливається в межах 18 – 22 °С. Інтенсивна фізична діяльність пов'язана зі зниженням оптимальної температури повітря. Зокрема, робота при ЧСС 140 – 150 уд/хв найуспішніше виконується при температурі повітря 16 – 17 °С, збільшення ЧСС до 170 – 180 уд/хв пов'язано із переміщенням зони комфортності до 13 – 14 °С. Зміна зовнішньої температури щодо оптимального рівня приводить до усунення фізіологічно ефективної відмінності між внутрішньою і зовнішньою температурою тіла, що вимагає від організму людину адекватних реакцій, спрямованих на підтримку теплового балансу.

При суттєвій зміні температури зовнішнього середовища рецептори передають інформацію в центр терморегуляції, який задіює механізми температурної регуляції. При підвищеній зовнішній температурі інтенсифікується тепловіддача організму, при зниженій – включаються механізми зворотної дії, які сприяють виробництву метаболічного тепла і збереженню тепла, виробленого в організмі. Вказані механізми є надзвичайно ефективними і дають змогу забезпечувати постійність внутрішньої температури (середньодобові коливання зазвичай становлять декілька десятих градуса), не дивлячись на зміни температури навколишнього середовища.

Якщо взаємодія організму з навколишнім середовищем відбувається таким чином, що досягається терморегуляторний баланс, спортсмени демонструють високу працездатність, хорошу витривалість навантажень. Порушення цього балансу вбік як надмірного накопичення тепла, так і його великої втрати призводить не тільки до зниження працездатності, рівня прояву рухових якостей, порушення раціональної структури рухових дій тощо, а й може бути пов’язано з виникненням гіпертермічних і гіпотермічних травм. До гіпертермічних травм особливо схильні бігуни на довгі дистанції і марафонці, велосипедисти-шосейники; гіпотермічним – лижники, плавці-марафонці, велосипедисти-шосейники, які виступають в умовах сирої і холодної погоди.

Гіпертермічні травми можуть мати такий характер: 1) судоми м'язів; 2) теплове перевантаження; 3) тепловий удар. Судоми, що є найменш небезпечним видом розладів, характеризуються сильними спазмами скелетних м'язів, які несуть найбільше навантаження при виконанні роботи, що, найімовірніше, пов'язано з втратою мікроелементів і обезводненням організму. При тепловому перевантаженні можуть спостерігатися блювота, запаморочення, задишка, різке почастішання пульсу, зниження артеріального тиску, що є наслідком різкого зниження ефективності діяльності серцево-судинної системи в результаті обезводнення організму і втрати мікроелементів.

Тепловий удар є гіпертермічною травмою, небезпечною для життя. Характеризується частковою або повною втратою свідомості, прискореним пульсом і частим поверхневим диханням, підвищенням артеріального тиску, підвищенням внутрішньої температури тіла понад 40 °С, гарячою і сухою шкірою. Невжиття термінових медичних заходів може призвести до смерті. Тепловий удар – наслідок порушення терморегуляції організму. Разом з тим слід враховувати, що спортсмени, добре підготовлені і адаптовані до тренування і змагань в умовах жари, здатні переносити значне підвищення внутрішньої температури, яке може досягати 40,5 – 41,0 °С, тоді як допустимою зоною, за якою різко зростає ймовірність теплових травм, слід вважати 39 – 40 °С.

При розгляді проблем терморегуляції й адаптації до дії високих і низьких температур зазвичай орієнтуються на стандартну температуру тіла. Проте фізіологічна температура різних тканин і органів тіла людини коливається в широкому діапазоні. Наприклад, при оптимальній кімнатній температурі (21 °С) температура поверхні тіла в середньому становить 33 °С. Температура поверхні кінцівок значно нижча за середню температуру поверхні тіла.

Наявні відмінності й в температурі глибоких тканин, печінки, нирок, серця, головного мозку і інших органів. Зокрема, температура печінки приблизно на 1 – 2 °С вище за ректальну температуру. Проте ці коливання відносно невеликі, температура тут досить одноманітна і постійна. Це виправдовує схематичний поділ тіла людини на «серцевину» з постійною і чітко регульованою температурою та «оболонку» периферичних тканин, температура яких може коливатися в досить широких межах залежно від температури навколишнього середовища, міри захисту від тепловіддачі й особливостей діяльності. Таким чином, термін «температура тіла» не може бути застосований без урахування того, в якій ділянці тіла зроблено вимірювання.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 571 | Нарушение авторских прав