АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Лікування мікоплазмозу

Терапія генітального мікоплазмозу повинна бути комплексною, патогенетично обґрунтованою і включати не тільки засоби впливу на збудник, але й підвищення захисних сил організму. Як і при інших запальних захворюваннях сечостатевих органів інфекційної природи, терапія повинна відповідати клінічному топічному діагнозу, стадії хвороби та особливостям патології у конкретного пацієнта. Необхідно ретельне вивчення анамнезу і всебічне обстеження хворого. Етіотропне лікування проводиться антибіотиками, активними щодо мікоплазм. Найбільш ефективні при лікуванніурогенітальних мікоплазмозів тетрациклін, його похідні, а також еритроміцин. З групи фторхінолонів найбільш ефективними при лікуванні мікоплазмозу є ципрофлоксацин, офлоксацин. Антибіотики призначають всередину або парентерально протягом 10-14 днів. Слід враховувати, що мікоплазмоз це багатовогнещеве захворювання і, отже, необхідно домагатися не тільки звільнення організму від мікоплазм, але й ліквідації наслідків їх впливу. Поряд з етіотропним лікуванням слід застосовувати заходи для підвищення захисних сил організму. Активне лікування урогенітального мікоплазмозу повинно поєднуватись з диспансерним наглядом: обстеженням і лікуванням осіб, які були в статевому контакті з хворим. У випадку стаціонарного лікування антибіотики застосовують також внутрішньом’язово або внутрішньовенно. При лікуванні хворих роблять інстиляції в уретру, сечовий міхур через катетер щодня протягом 10 днів розчину, що містить:

2 % желатину — 50 мл;

олійного вітаміну А — 500 МО;

інсуліну — 200 ОД;

тетрацикліну — 1 млн. ОД.

Жінкам призначають піхвові ванночки з цього розчину щодня протягом 10-12 днів. При хронічному простатиті, везикуліті у чоловіків, а також ендометриті, сальпінгіті у жінок показані фонофорез з тетрацикліном, еритроміцином. Рекомендують також засоби місцевої терапії (бужування, масаж та ін.), фізіотерапії (діатермія, ультразвук, струми УВЧ та ін.), що застосовуються при хронічних урогенітальних інфекціях. При встановленні вилікуваності хворого на мікоплазмоз через 7-8 днів після закінчення лікування слід знову досліджувати виділення з різних осередків (уретра, парауретральні ходи, піхва, шийка матки ін.), в яких до лікування було виявлено мікоплазми, а також свіжовипущену сечу, секрет статевих залоз (передміхурової залози, сім’яних міхурців), еякулят. При повторному знайденні мікоплазм проводиться другий курс лікування. Він завершується лише тоді, коли за відсутності ознак запалення мікоплазми не виявляються. Звичайно достатньо 1-2 курси для пригнічення мікоплазменої інфекції, за умови, що статевий партнер також лікується. Особливе значення має спостереження за хворими після завершення лікування з приводу мікоплазмозу не менше 2-3 місяців.

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 659 | Нарушение авторских прав