АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Причини формування синдрому емоційного вигорання у педагогів

Будь-яка діяльність, в тому числі і професійна, накладає свій відбиток на людину. Робота може сприяти особистісному росту, але може мати і негативні для особистості наслідки. Імовірно, не можна знайти професійної діяльності, яка взагалі на мала б таких негативних наслідків. Проблема в балансі - співвідношення позитивних і негативних змін особистості працівника. Ті професії, чи та конкретна робота, де баланс не на користь позитивних емоцій, і викликають так звані професійні деструкції. Професійні деструкції проявляються у зниженні ефективності праці, у погіршенні взаємостосунків з оточуючими, у погіршенні здоров’я і головне - у формуванні негативних особистісних якостей і навіть - у розпаді цілісної особистості працівника.

А.К. Маркова виділила наступні тенденції розвитку професійних деструкцій:

1. Відставання, сповільнення професійного розвитку. Для психолога це може бути пов’язано з тим, що «все надоїдає» в роботі і втрачається мотив освоєння нових способів роботи, прагнення вирішувати нові проблеми.

2. Не сформованість професійної діяльності. У психолога це може бути пов’язано із «застряганням» в професійному та особистісному розвитку.

3. Дезінтеграція професійного розвитку, розпад професійної свідомості і як наслідок - нереалістичні цілі, фальшиві засади праці і професійні конфлікти, які виникають на цій основі. Особливо велика небезпека «фальшивих засад» і «нереалістичних цілей» в такій «екзотичній» професії, як психолог, де так і хочеться «відірватися від реальності» або «будувати іншу реальність».

4. Низька професійна мобільність, невміння пристосуватися до нових умов праці, результатом чого являється повна або часткова дезадаптация. На жаль, у психологів ще розвинута певна професійна гординя (якщо не сказати професійне «жлобство») у відношенні до представників інших (менш престижних чи менш «екзотичних») професій, і небезпека такої деструкції цілком реальна.

5. Неузгодженість окремих ланок професійної праці, коли одна сфера забігає вперед, а інша відстає. У психологів, наприклад, часто зустрічаються ситуації, коли в роботі використовуються тільки «захопливі» методи роботи, з допомогою яких легко завоювати дешеву популярність і «любов» клієнтів або коли студенти-психологи вивчають тільки «цікаві» курси, а «скучні» курси і спецкурси ігнорують. В результаті не формується цілісна професійна свідомість, де б органічно взаємодоповнювали один одного різні методи і форми роботи, де б поєднувалось все позитивне, що накопичено в різних напрямках психології і в різних наукових школах.

Одним із варіантів неузгодженості (дисгармонії) професійного розвитку психолога може бути надмірне захоплення «психологічним знанням», прагнення стати «ерудитом» без співвіднесення цього знання з реальними психологічними проблемами, нездатність повноцінно застосовувати метод наукового пізнання. Тут мова йде про так званих психологічних «качків», котрі «накачують» себе знаннями, часто безсистемними і беззмістовними. Головна проблема таких «психологів-качків» (за аналогією з «качками», які до безтями розвивають свою мускулатуру) в тому, що у них часто відсутня ідея, ціль, сенс їх професійної діяльності, заради яких і могли б використовуватись їхні знання. В результаті виходить «знання заради самого знання».

6. Ослаблення професійних даних, які були раніше, зменшення професійних здібностей, зниження професійного мислення. Відомо, що надмірна експлуатація певної якості призводить не лише до її тренування і розвитку, але з певного моменту - до згасання. По-перше, ця властивість або вміння поступово переходить на стадію автоматизму, тобто перестає усвідомлюватися, виконується ніби само собоюі починає розвиватися за своїми законами, що не потребує від спеціаліста-психолога додаткового напруження. В результаті така властивість може просто зупинитися у своєму розвитку. По-друге, виконання однієї і тієї ж роботи при експлуатації одних і тих же властивостей може призвести до того, що психолог стає «відразливим самому собі». В результаті чого може навіть сформуватися на несвідомому рівні певна «ненависть» до окремих видів роботи, яка повторюється з дня на день, а водночас і «ненависть» до окремих своїх якостей, які використовуються у цій роботі.

7. Спотворення професійного розвитку, поява негативних якостей, які раніше не спостерігалися. Спеціалісти зазвичай виділяють і аналізують негативні якості, які формуються в роботі шкільних:

Ø авторитарність (в основі чого лежить «психологічний захист у вигляді раціоналізації», а також завищена самооцінка вчителя і схематизація типі учнів, коли педагог нездатний бачити в учнях типів особистості);

Ø демонстративність (і педагог, і психолог мають багато можливостей для само представлення і самоствердження, в основі чого лежать завищена самооцінка та егоцентризм);дидактичність (в основі - стереотипи професійного мислення і мовленнєві шаблони);

Ø домінантність (в основі - нездатність до емпатії, а іноді - і звичайний страх перед учнями);

Ø педагогічна індиферентність (ніби «вимушена» професійна байдужість, формується в умовах, коли доводиться брати участь у проблемах учнів ледь не щоденно);

Ø педагогічний консерватизм (в основі - стереотипи мислення, коли доводиться багато разів повторювати один і той же, часто вже застарілий матеріал, що поглиблюється традиційними перевантаженнями вчителів);

Ø педагогічна агресія (в основі часто лежить прагнення до «психологічного захисту» від можливої «агресії» самих дітей);

Ø педагогічна експансія (в основі - тотальне перенавантаження на роботі і прагнення передати свою «самовідданість» в праці дітям, які примушують і їх перенапружуватися);

Ø педагогічне соціальне лицемірство (коли доводиться говорити на уроках речі, в які педагог вже сам давно не вірить, наприклад, на уроках історії в сучасній українській школі часів «демократичних змін»);

Ø педагогічний перенос (проявлення реакцій і поведінки, властивих значимим для педагога учням, наприклад, перенос у свою поведінку деяких висловлювань «важких» учнів, з якими у педагога налагодився контакт).

8. Поява деформацій особистості (емоційного виснаження і «вигорання», а також дефіцитної професійної позиції). І в роботі педагога, і в роботі психолога такі деформації також цілком реальні, хоча б тому, що психогігієнічні норми навантажень ще дуже погано розроблені. У психолога це може проявлятися в тому, що через накопичення проблем (і емоційної втоми) він постійно починає «зривати злість» на інших людях, зокрема, на клієнтах, які йому довірилися.

9. Зупинка професійного розвитку через професійні захворювання, причиню чому виступає зазвичай нервове виснаження через надмірну старанність і самовіддачу «заради інтересів і блага клієнтів», але на шкоду своїм власним і своїх близьких. Іноді причиню психічних захворювань психологів (і навіть деяких «вразливих» студентів) може бути надто сильний шок від «кризи розчарувань» в психології і нездатність перейти з захопливо-романтичного рівня на рівень справжньої творчості.

Звичайно, багато із вище перерахованих прикладів професійних деструкцій педагогів характерні і для психологів. Але у психологів є одна важлива особливість у формуванні негативних властивостей. По суті психологія орієнтована на розвиток істинного суб’єкта життєдіяльності, на формування цілісної самостійної і відповідальної за свою долю особистості. Але багато психологів часто обмежуються лише формування окремих властивостей, рис і характеристик, з яких ніби і складається особистість (хоча суть особистості - в її цілісності, в орієнтації на пошук головного сенсу свого життя).

В результаті така фрагментарність породжує ситуації, коли психолог, по-перше, старається виправдати для себе свій професійний примітивізм (який виражається у свідомій втечі від більш складних професійних проблем і формуванням фрагментарної людини, але не цілісної особистості) і, по-друге, послідовно перетворює себе у фрагментарну особистість. Важливою рисою такої фрагментарної особистості проявляється в тому, що у ній немає головної ідеї (сенсу, цінності) свого життя і навіть не старається знайти її для себе - їй і так «добре». Коли у людини немає такої провідної цінності, її легко можна «купити з потрухами» - частинами.

При цьому людина легко виправдовує таку свою «продажність» тим, що хоча в чомусь її «купили», але в іншому вона залишилася «хорошою». Таким чином, фрагментарність особистості не дозволяє людині повною мірою реалізувати найголовніше - утвердити своє достоїнство, адже саме почуття власного достоїнства виділяється часто в Якості провідної, сенсоутворюючої життєвої цінності і розглядається як «первинне благо» (див. Роуз, 1995. – С.349-393). Інтуїтивно відчуваючи, що в чомусь найважливішому доводиться іти на компроміс, психолог, опираючись на свою «освіту» і безумовна інтелектуальні здібності, старається виправдати себе (і, звичайно ж, виправдовує - він же такий «розумний» і «освічений»!!!). Але це породжує найстрашнішу деструкцію - деструкцію витонченогосамообману.

Звичайно, закликаючи до цілісності особистості, не мається на увазі такий собі «моноліт». У своєму розвитку особистість психолога також долає «кризи» і проходить різноманітні стадії, від стану внутрішнього протиріччя (як основи кризи) до стану, коли протиріччя знімаються і утворюється відчуття певної цілісності. Психолог - також жива людина, і він також в постійному внутрішньому русі і в суперечливому розвитку. Відчуття цілісності утворюється на основі виділення (чи творчого пошуку) якогось внутрішнього «стержня», який і може стати сенсоутворюючою основою для утвердження саме свого достоїнства, саме своєї неповторності, а в результаті і утвердження свого права «реально бути в цьому світі», а не просто бути чиєюсь «тінню», чиєюсь «копією» чи «подобою».

Головна небезпека формування професійних деструкцій в тому, що розвиваються вони достатньо повільно, а, отже, і непомітно. Це не тільки ускладнює їх своєчасне розуміння і прийняття певних контр засобів, але і створює ситуацію, коли психолог, знову ж «поступово», починає звикати до цих негативних тенденцій в розвитку і деструкції стає невід’ємною частиною його особистості.

Імовірно, найважливішою умовою профілактики професійних деструкцій в роботі психолога могло б стати розвиток уявлень про свої професійні і життєві перспективи. Коли у людини (і у психолога в тому числі) є оптимістична значна (не дріб’язкова) життєва ціль (мрія), то багато проблем відходитьначе на другий план. Розглядаючи умови подолання негативних наслідків стресів (точніше, дистресів), Селье дає просту і зрозумілу рекомендацію: «Прагни до найвищої із доступних тобі цілей. І не вступай у боротьбу через дрібниці» (Селье). При цьому видатний фізіолог говорить про нерозривний зв’язок стресу і роботи, коли, з одного боку, «головне джерело дистресу - у невдоволеності життям, у неповазі до своїх професійних занять», а з іншого боку, саме стрес і творча напруга в праці дають «аромат і смак життя». Він цілком серйозно закликає боротися з одноманітністю у своїй професії, адже «недостатнє трудове навантаження загрожує стати надто небезпечним».

Професія психолог надає особистості прекрасні можливості і для творчого напруження, і для вирішення дійсно значимих особистісних і суспільних проблем, і для повноцінного саморозвитку і самореалізації психолога. Проблема лише в тому, щоб побачити ці можливості і використати їх, не доводячи ідею творчого напруження в праці («мук творчості») до абсурду і печального посміховиська.

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 812 | Нарушение авторских прав