АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Симтоми синдрому емоційного вигорання у вчителя

Серед роботодавців існує тенденція - покладати відповідальність за "вигорання" на своїх співробітників, не піклується про профілактику професійних стресів і не витрачати час і гроші на реабілітаційні або оздоровчі програми для працівників, які зазнали "вигорання".
Почасти це пов'язано з психологічної некомпетентністю керівників, незнанням причин професійного вигорання і його наслідків для організації. Роботодавці часто вважають, що якщо співробітник "згорів на роботі" (у нього немає колишньої енергії і якість роботи гірше), то причини цього криються виключно в його особі. Отже, такої людини слід звільнити і знайти йому "свіжу" заміну.
Небажання повернутися обличчям до проблеми "людських ресурсів" часто пояснюється негуманним ставленням роботодавців до свого персоналу. Керівники думають, що можна легко відшукати повноцінну заміну на ринку праці "згорілим" працівникам. Однак багато стрес-фактори притаманні самій посаді, яку конкретна людина займає.
Водоп'янова Н.Є. і Старченкове Є.С. було проведено дослідження з метою розглянути, як часто фахівці різних професій переживають синдром вигоряння. Результати дослідження показали, що практично у всіх групах працівників "соціальних" професій є достатньо велика кількість осіб з високим і середнім рівнями вигоряння.
Зміст праці всіх обстежених ними професійних груп відрізняє:
- Висока насиченість робочого дня, обумовлена ​​спілкуванням з іншими особами;
- Велика кількість різних за змістом і емоційної напруженості ділових контактів;
- Висока відповідальність за результат спілкування;
- Певна залежність від партнерів по спілкуванню;
- Необхідність розуміти їх індивідуальні особливості, домагання і експектаціі;
- Часті домагання на неформальні відносини при вирішенні їхніх проблем;
- Конфліктні або напружені ситуації спілкування, викликані недовірою, незгодою і які у різних формах відмови від подальшої взаємодії (спілкування).
Працівники бюджетної сфери у порівнянні з персоналом комерційних структур більш схильні до емоційного виснаження і мотиваційно-установчому вигоряння. Це показує, що фактор, опосередковує вигоряння, - це не тільки комунікативна навантаження (інтенсивність, тривалість і когнітивна складність ситуацій службового спілкування), але і більш низьке матеріальне винагороду, а також пов'язана з цим незадоволеність якістю життя: переживання соціальної несправедливості і незахищеності, втрата соціальної престижності та рольового статусу та ін
У "соціальних" професіях ("допомагають", сервісних, управлінських) тривалі, многобразние і когнітивно складні ситуації спілкування з іншими людьми висувають високі вимоги до якості спілкування (довірливості, професіоналізму, емоційної стійкості та ін) і до високої комунікативної компетентності, оскільки від якості спілкування в найбільшій мірі залежать результат даної взаємодії та перспективи майбутніх ділових або інтерперсональних контактів.
Саме для "соціальних" або "комунікативних" професій характерні щоденне різноманіття емоційно і когнітіівно складних ситуацій спілкування, висока відповідальність за результат комунікації, часта відсутність позитивного результату або мотиваційного підкріплення (позитивного зворотного зв'язку). Дані особливості ділового спілкування виступають в якості загальних професійних стресів для всіх професій, які відносяться до числа "комунікативних" [12].
Щодо професії феномен «емоційного вигорання» розглядається як специфічний вид професійної хронічного стану осіб, що працюють з людьми [4].
Серед подібних професій (від 30 до 90% працюючих) слід зазначити лікарів, вчителів, психологів, соціальних працівників, рятувальників, працівників правоохоронних органів. Майже 80% лікарів психіатрів, психотерапевтів, психіатрів-наркологів мають різного ступеня вираженості ознаки синдрому вигорання; 7,8% - різко виражений синдром, що веде до психосоматичних та психовегетативних порушень. За іншими даними, серед психологів-консультантів і психотерапевтів ознаки РЕВ різного ступеня вираженості виявляються в 73% випадків; у 5% визначається виражена фаза виснаження, що проявляється емоційним виснаженням, психосоматичними та психовегетативними порушеннями.
Серед медичних сестер психіатричних відділень ознаки синдрому емоційного вигорання виявляються у 62,9% опитаних. Фаза резистенції домінує в картині синдрому у 55,9%; виражена фаза "виснаження" визначається у 8,8% респондентів у віці 51-60 років і зі стажем роботи в психіатрії понад 10 років.
Ті чи інші симптоми вигоряння мають 85% соціальних працівників. Сформований синдром відмічається у 19% респондентів, у фазі формування - у 66%.
За даними англійських дослідників, серед лікарів загальної практики виявляється високий рівень тривоги в 41% випадків, клінічно виражена депресія - у 26% випадків. Третина лікарів використовує медикаментозні засоби для корекції емоційної напруги, кількість вживаного алкоголю перевищує середній рівень. У дослідженні, проведеному в нашій країні, у 26% терапевтів відзначений високий рівень тривожності, а у 37% - субклінічна депресія. Ознаки синдрому емоційного вигорання виявляються у 61,8% стоматологів, причому у 8,1% - синдром у фазі "виснаження".
Синдром емоційного вигорання виявляється у третини співробітників кримінально-виконавчої системи, безпосередньо спілкуються з засудженими, та у третини співробітників правоохоронних органів [1].

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 662 | Нарушение авторских прав