АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Стадії синдрому емоційного вигорання

На даний момент існує декілька моделей емоційного вигорання, які описують даний феномен.

Ø Однофакторна модель емоційного вигорання (Пайнс, Аронсон). Згідно цієї моделі, вигорання - стан фізичного, емоційного і когнітивного виснаження, яке викликається тривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях. Виснаження виступає головною причиною (фактором), а інші прояви дисгармонії переживань і поведінки вважають наслідком. На думку прихильників цієї моделі, ризик емоційного вигорання загрожує не тільки представникам соціальних професій.

Ø Двофакторна модель (Д. Дирендонк, В. Шауфелі, Х. Сікста). Синдром емоційного вигорання зводиться до двомірної конструкції, яка складається з емоційного виснаження і деперсоналізації. Перший компонент, який одержав назву «афективного», стосується сфери скарг на власне здоров’я, фізичне самопочуття, нервове напруження, емоційне виснаження. Другий - деперсоналізація - проявляється у змінах ставлення або до пацієнтів, або до себе. Він одержав назву «установочного».

Ø Трьохфакторна модель (К. Маслач, С. Джексон). Синдром психічного вигорання являє собою трьохмірний конструкт, який включає в себе емоційне виснаження, деперсоналізацію і редукцію особистих досягнень. Емоційне виснаження розглядається як основна складова емоційного вигорання і проявляється у зниженому емоційному фоні, байдужості и емоційному перенасиченні.

Друга складова (деперсоналізація) проявляється в деформації стосунків з іншими людьми. В одних випадках це може бути підвищення залежності від навколишніх. В інших - підсилення негативізму, цинізм установок і почуттів у відношенні до реципієнтів: пацієнтів, клієнтів і т.п.

Третя складова емоційного вигорання - редукція особистих досягнень - може проявлятися або в тенденції негативно оцінювати себе, занижувати свої професійні досягнення та успіхи, негативізмі у відношенні до службових достоїнств і можливостей, або у применшенні власного достоїнства, обмеженні своїх можливостей, обов’язків у відношенні до інших.

Ø Чотирьохфакторна модель (Firth, Mims, Iwanicki, Schwab). У чотирьохфакторній моделі вигорання один із його елементів (емоційне виснаження, деперсоналізація чи редуковані професійні досягнення) поділяється на два окремих фактори. Наприклад, деперсоналізація, пов’язана з роботою і з реципієнтами відповідно і т. д.

Ø Процесуальні моделі емоційного вигоранн я розглядають вигорання як динамічний процес, який розвивається в часі і має певні фази чи стадії. Процесуальні моделі розглядають динаміку розвитку вигорання як процес зростання емоційного виснаження, внаслідок якого виникають негативні установки у відношенні до суб’єктів професійної діяльності. Спеціаліст, якого подолало вигорання, старається створити емоційну дистанцію у стосунках з нимияк спосіб подолати виснаження. Паралельно розвивається негативна установка у ставленні до власних професійних досягнень (редукція професійних досягнень).

Ø Динамічна модель (Б. Перлман і Е.А. Хартман). Емоційне вигорання як динамічний процес, що розвивається в часі, характеризується зростаючою ступінню вираженості його проявів. Ця модель описує розвиток процесу емоційного вигорання як прояв трьох основних класів реакції на організаційні стреси. Це:

· фізіологічні реакції, що проявляються у фізичних симптомах (фізичне виснаження);

· афективно-когнітивні реакції (емоційне і мотиваційне виснаження, деморалізація/деперсоналізація);

· поведінкові реакції, які виражаються в симптоматичних типах долаючої поведінки (дезадаптация, дистанціювання від професійних обов’язків, знижена робоча мотивація і продуктивність).

Ø Згідно процесуальної моделі (М. Буриш) розвиток синдрому емоційного вигорання проходить ряд стадій. (детальніше див. Стадії емоційного вигорання).

Фактори

Синдром емоційного вигорання проявляється в:

a) почутті байдужості, емоційного виснаження (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше);

b) дегуманізації (розвитку негативного ставлення до своїх колег і клієнтів);

c) негативному самосприйнятті у професійному плані - недостатність почуття професійної майстерності.

Виділяють три основних фактори, які відіграють суттєву роль в синдромі емоційного вигорання - особистісний, рольовий та організаційний.

Особистісний фактор. Проведені дослідження показали, що такі змінні, як вік, сімейний статус, стаж даної роботи, ніяк не впливають на емоційне вигорання. Але у жінок в більшій степені розвивається емоційне виснаження, ніж у мужчин, у них відсутній зв’язок мотивації (задоволення оплатою праці) і розвиток синдрому при наявності зв’язку зі значимістю роботи як мотивом діяльності, задоволеність професійним ростом. Люди, які відчувають недостатність автономності («надкеровані особистості»), більше піддаються «вигоранню».

Психолог Фрейденберг описує «згораючих» як співчуваючих, гуманних, м’яких, ідеалістів, орієнтованих на людей, і - одночасно - нестійких, інтровертованих, одержимих нав’язливими ідеями (фанатичні), «полум’яних» і таких, що легко солідаризуються. Махер (MaxerE.) поповнює цей список «авторитаризмом» (авторитарним стилем керівництва) і низьким рівнем емпатії. В. Бойко вказує наступні особистісні фактори, які сприяють розвитку синдрому емоційного вигорання: схильність до емоційної холодності, схильність до інтенсивного переживання негативних обставин професійної діяльності, слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності.

Рольовий фактор. Встановлений зв’язок між рольовою конфліктністю, рольовою невизначеністю і емоційним вигоранням. Робота в ситуації розподіленої відповідальності обмежує розвиток синдрому емоційного вигорання, а при нечіткій чи нерівномірно розподіленій відповідальності за свої професійні дії цей фактор різко зростає навіть при суттєво низькому трудовому навантаженні. Сприяють розвитку емоційного вигорання ті професійні ситуації, при яких спільні зусилля не узгоджені, немає інтеграції дій, наявна конкуренція, в той же час як успішний результат залежить від узгодженості дій.

Організаційний фактор. Розвиток синдрому емоційного вигорання пов’язаний з наявністю напруженої психоемоційної діяльності: інтенсивне спілкування, підкріплення його емоціями, інтенсивне сприйняття, переробка і інтерпретація отримуваної інформації і прийняття рішень. Другий фактор розвитку емоційного вигорання - дестабілізуюча організація діяльності і неблагополучна психологічна атмосфера. Це нечітка організація діяльності і планування праці, недостатність необхідних засобів, наявність бюрократичних моментів, багатогодинна робота, яка має важко вимірюваний зміст, наявність конфліктів як в системі «керівник - підлеглий», так і між колегами.

Виділяють ще один фактор, що обумовлює синдром емоційного вигорання - наявність психологічно важкого контингенту, з яким доводиться мати справу професіоналу у сфері спілкування (важкі хворі, конфліктні покупці, «важкі» підлітки і т.д.).

Симптоми

Функції діяльності людини, які безпосередньо пов’язані зі стресом, потребують високої інтенсивності мисленнєвих процесів, швидкості і великої кількості прийняття рішень, насиченості дій, швидкості реакцій на втручання зовнішніх факторів, безперервного спілкування з іншими людьми, різного статусу, різних професійних і соціальних груп. «Людський фактор» і неформальні стосунки в колективі лише додають емоційного напруження. Тривале, постійне перебування у стресі неодмінно розвиває синдром емоційного вигорання.

Особлива небезпека - поєднання особистої імпульсивності, низької емоційної стійкості з неефективними стилями поведінки в конфліктних ситуаціях. Синдром емоційного вигорання високого ступеня розвитку і виснаження спостерігається у працівників, які надають перевагу пасивній втечі від вирішення конфліктів.

Синдром емоційного вигорання рідше уражає тих, хто працює в стилі «компроміс» та «співпраця».

У міру тривалості інтенсивної діяльності, впливу стрес-факторів, розвивається синдром емоційного вигорання, з’являється почуття втоми, яке змінюється розчаруванням, зниженням інтересу до своєї роботи. Далі, обов’язково відбувається зміна поведінки людини, починаються психосоматичні реакції, які переходять в серйозні захворювання, і, як результат - втрата сенсу життя і внутрішня руйнація.

Синдром емоційного вигорання має наступні прояви:

Ø почуття байдужості, емоційного виснаження, спустошення (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше);

Ø дегуманізація (розвиток негативного ставлення до своїх колег і клієнтів);

Ø негативне самосприйняття в професійному плані (почуття недостачі почуття професійної майстерності).

Фізичні симптоми:

· Різке підвищення втомлюваності;

· Хронічна втома;

· Головний біль;

· Сприйнятливість до змін зовнішнього середовища;

· Зміни артеріального тиску;

· Астенія (безсилля, слабість);

· Обмеження рухів шиї, болі в спині;

· Мимовільні рухи - стискання кулаків, скованість;

· Збільшення чи втрата ваги;

· Задишка;

· Безсоння;

· Статева дисфункція

Емоційні симптоми:

· Недостатність емоцій, не емоційність;

· Песимізм, цинізм і черствість в роботі та особистому житті;

· Байдужість і втома;

· Відчуття фрустрації і безпорадності, безнадія;

· Дратівливість, агресивність;

· Тривога, посилення ірраціональної тривожності, нездатність зосередитися;

· Депресія, почуття провини;

· Нервові ридання, істерики, душевні страждання;

· Втрата ідеалів чи надій, чи професійних перспектив;

· Збільшення деперсоналізації власно чи інших (люди стають безликими, як манекени);

· Переважає почуття самотності.

Поведінкові симптоми:

· Робочий час більше 45 годин на тиждень;

· Під час робочого дня з’являється втома і бажання перерватися, відпочити, відпочити;

· Байдужість до їжі, без надлишків;

· Мале фізичне навантаження;

· Виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків;

· Нещасні випадки (наприклад, травми, падіння, аварії і т. д.)

· Імпульсивна емоційна поведінка.

Інтелектуальний стан:

· Зменшення інтересу до нових теорій та ідей в роботі;

· Зменшення інтересу до альтернативних підходів у вирішенні проблем (наприклад, в роботі);

· Збільшення туги, апатії чи недостача куражу, смаку та інтересу до життя;

· Надавання переваги стандартним шаблонам, рутині, аніж творчому підходу;

· Цинізм чи байдужість до новизни, нововведень;

· Мала участь чи відмова від участі у розвиваючих експериментах (тренінгах, навчанні);

· Формальне виконання роботи.

Соціальні симптоми:

· Немає часу чи енергії для соціальної активності;

· Зменшення активності та інтересу до планування вільного часу, до хоббі;

· Соціальні контакти обмежуються роботою;

· Обмежені взаємостосунки з іншими, як вдома, так і на роботі;

· Відчуття ізоляції, нерозуміння інших та іншими;

· Відчуття недостачі підтримки з боку сім’ї, друзів, колег.

Стадії

Різні дослідники по-різному підходять до визначення стадій емоційного вигорання. Це пояснюється різноманітністю підходів до розуміння суті процесу вигорання. На даний момент існує кілька теорій, які виділяють стадії емоційного вигорання.

Дж. Грінберг пропонує розглядати емоційне вигорання як прогресуючийп’ятиступеневий процес.

1. Перша стадія емоційного вигорання («медовий місяць»). Працівник зазвичай задоволений роботою і завданнями, ставиться до них з ентузіазмом. Однак, в процесі продовження робочих стресів професійна діяльність починає приносити все менше задоволення і працівник стає все менше енергійним.

2. Друга стадія («недостача палива»). З’являється втома, апатія, можуть виникнути проблеми зі сном. За відсутності додаткової мотивації і стимулювання у працівника втрачається інтерес до своєї праці або зникають привабливість роботи в даній організації і продуктивність його діяльності. Можливі порушення трудової дисципліни і віддаленість (дистанціювання) від професійних обов’язків. У випадку високої мотивації працівник може продовжувати горіти, підживлюючись внутрішніми ресурсами, але на шкоду власному здоров’ю.

3. Третя стадія (хронічні симптоми). Надмірна праця без відпочинку, особливо «трудоголіків», призводить до таких фізичних явищ, як виснаження і схильність до захворювань, а також до психологічних переживань - хронічної дражливості, загостреної злоби чи почуття пригніченості, «загнаності в кут». Постійне переживання нестачі часу (синдром менеджера).

4. Четверта стадія (криза). Як правило, розвиваються хронічні захворювання, в результаті чого людина частково чи повністю втрачає працездатність. Посилюються переживання невдоволеності власною ефективністю і якістю життя.

5. П’ята стадія емоційного вигорання («пробивання стіни»). Фізичні і психологічні проблеми переходять в гостру форму і можуть спровокувати розвиток серйозних небезпечних захворювань, які загрожують життю людини. У працівника з’являється стільки проблем, що його кар’єра знаходиться під загрозою.

Динамічна модель Б. Перлман і Е.А. Хартман виділяє чотири стадії емоційного вигорання.

1) Перша стадія - напруження, пов’язане з додатковими зусиллями для адаптації до ситуаційних робочих потреб. Таке напруження викликають два найбільш імовірних типи ситуацій. Перший: навички і вміння працівника недостатні, щоб відповідати статусно-рольвим і професійним вимогам. Другий: робота може не відповідати його очікуванням, потребам чи цінностям. Ті й інші ситуації створюють протиріччя між суб’єктом і робочим оточенням, що запускає процес емоційного вигорання.

2) Друга стадія супроводжується сильними відчуттями і переживаннями стресу. Багато стресогенних ситуацій можуть не викликати відповідних переживань, оскільки відбувається конструктивне оцінювання своїх можливостей і усвідомлюваних вимог робочої ситуації. Рух від першої стадії емоційного вигорання до другої залежить від ресурсів особистості і від статусно-рольвих та організаційних змінних.

3) Третя стадія супроводжується реакціями основних трьох класів (фізіологічні, афективно-когнітивні, поведінкові) в індивідуальних варіаціях.

4) Четверта стадія являє собою емоційне вигорання як багатогранне переживання хронічного психологічного стресу. Будучи негативним наслідком психологічного стресу, переживання вигорання проявляється як фізичне, емоційне виснаження, як переживання суб’єктивного неблагополуччя - певного фізичного чи психологічного дискомфорту. Четверта стадія образно співставляється з «затуханням горіння» при відсутності необхідного палива.

Згідно моделі Буриша (Burisch, 1994) розвиток синдрому емоційного вигорання проходить ряд стадій. Спочатку виникають зорові енергетичні затрати - наслідок екстремально високої позитивної установки на виконання професійної діяльності. У міру розвитку синдрому з’являється почуття втоми, яке поступово змінюється розчаруванням, зниженням інтересу до своєї роботи. Варто, однак, зазначити, що розвиток емоційного вигорання індивідуальний і визначається відмінностямив емоційно-мотиваційній сфері, а також умовами, в яких протікає професійна діяльність людини.

В розвитку синдрому емоційного вигорання М. Буриш виділяє наступні стадії чи фази:

1) Попереджуюча фаза

a) Надмірна участь:

· надмірна активність;

· відмова від потреб, не пов’язаних з роботою, витіснення із свідомості переживань невдач і розчарувань;

· обмеження соціальних контактів.

b) Виснаження:

· почуття втоми;

· безсоння;

· загроза нещасних випадків.

2) Зниження рівня власної участі:

a) У ставленні до співпрацівників, пацієнтів:

· втрата позитивного сприйняття колег;

· перехід від допомоги до нагляду і контролю;

· приписування вини за власні невдачі іншим людям;

· домінування стереотипів у поведінці у ставленні до співпрацівників, пацієнтів - поява негуманного підходу до людей..

b) У відношенні до інших оточуючих

· відсутність емпатії:

· байдужість;

· цинічні оцінки.

c) У відношенні до професійної діяльності:

· небажання виконувати свої обов’язки;

· штучне продовження перерв у роботі, запізнення, закінчення роботи раніше, ніж потрібно;

· акцент на матеріальний аспект при одночасному незадоволенні роботою.

d) Зростання вимог:

· втрата життєвого ідеалу;

· почуття переживання того, що інші люди використовують тебе;

· заздрість.

3) Емоційні реакції:

a) Депресія:

· постійне почуття провини, зниження самооцінки;

· необґрунтовані страхи, лабільність настрою, апатія.

b) Агресія:

· захисні установки, звинувачення інших, ігнорування власної участі в невдачах;

· відсутність толерантності і здатності до компромісу;

· недовірливість, конфлікти з оточенням.

4) Фаза деструктивної поведінки

a) Сфера інтелекту:

· зниження концентрації уваги, відсутність здатності виконувати складні завдання;

· ригідність мислення, відсутність уяви.

b) Мотиваційна сфера:

· відсутність власної ініціативи;

· зниження ефективності діяльності;

· виконання завдань чітко за інструкцією.

c) Емоційно-соціальна сфера:

· байдужість, уникання неформальних контактів;

· відсутність участі в житті інших людей або надмірна прив’язаність до однієї людини;

· уникання тем, пов’язаних з роботою;

· самодостатність, самотність, відмова від хобі, сум.

5) Психосоматичні реакції і зниження імунітету;

· нездатність до релаксації у вільний час;

· безсоння, сексуальні порушення;

· підвищення тиску, тахікардія, головні болі;

· болі в хребті, порушення травлення;

· залежність від нікотину, кофеїну, алкоголю.

6) Розчарування і негативна життєва установка:

· почуття безпорадності і безсенсовності життя;

· екзистенційний відчай.

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 3950 | Нарушение авторских прав