АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Правові засади розподілу доходів і видатків за різними ланками бюджетної системи

Існування бюджетів різних рівнів, з одного боку, та значна нерівномірність фінансового стану різних регіонів України та верств населення - з іншого, об'єктивно зумовлюють перерозподільні процеси фінансових ресурсів. Механізм перерозподілу бюджетних коштів є об'єктом централізованого державного регулювання і багато в чому визначається системою оподаткування, монетарною політикою, макроекономічними факторами, які перебувають у безперервному русі та розвитку. Відповідно, об'єктивною необхідністю є Постійне вдосконалення самого механізму.

Основним джерелом розподілу доходу між територіями є державний бюджет. Світова практика виробила три основні моделі бюджетних систем, що існують у зарубіжних країнах. Перша модель передбачає пайовий розподіл податків між різними адміністративними рівнями влади. За кожним рівнем бюджетів закріплено певні паї доходів від видатків. Друга модель характеризується тим, що різні рівні влади застосовують однакову базу оподаткування, встановлюючи власні податкові ставки, тобто загальна ставка дорівнює сумі податкових ставок усіх рівнів влади. Третя модель встановлює повне розмежування окремих податків між різними рівнями влади, закріплюючи їх законодавче за різними бюджетами. Як правило, модель системи бюджетів формується урядом країни шляхом комбінування елементів усіх трьох моделей, але домінуючим є якийсь один підхід.

Держави здійснюють фінансове вирівнювання, що передбачає регулювання доходів і видатків органів місцевого самоврядування. Слід зазначити, що доцільність вирівнювання визнана не лише бюджетним законодавством. Зокрема, ст. 9 Європейської хартії про місцеве самоврядування містить положення, яким передбачено необхідність захисту фінансове слабших органів місцевого самоврядування шляхом запровадження процедур фінансового вирівнювання або аналогічних заходів, що мають на меті виправити вади, обумовлені нерівним розподілом потенційних ресурсів фінансування і покладеного фінансового тягаря. Головним інструментом вирівнювання практично у всіх країнах залишаються трансферти.

Наукове обґрунтування оптимального розміру централізації величини фінансових ресурсів у бюджетній системі є важливим і актуальним завданням. Рівень централізації у кожному конкретному періоді визначається фінансовою політикою держави, виходячи з умов, що склалися в її народногосподарському комплексі. Так, необхідність структурної перебудови економіки, її територіального розміщення вимагатиме вищого рівня концентрації ресурсів у бюджеті для їх перерозподілу на зазначені цілі. Крім того, у власності держави перебуватимуть галузі економіки, які потребують бюджетної підтримки. На рівень централізації у бюджеті фінансових ресурсів впливають також система соціальних гарантій, що забезпечується законодавством держави, витрати на оборону, державне управління, економічні взаємовідносини з іншими державами тощо.

При розробці механізму регулювання економіки, в якому бюджету належить одна з центральних ролей, слід враховувати, що однакових негативних наслідків завдають як надмірна концентрація фінансових ресурсів у бюджеті, так і його низька частка. Ринкова економіка не спроможна успішно функціонувати без втручання держави, яке здійснюється насамперед через бюджет.

Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету. З нього фінансуються витрати на здійснення державних заходів у сфері господарського та соціально-культурного будівництва, на оборону, утримання органів державної влади і державного управління. Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між Автономною Республікою Крим, областями і містами республіканського підпорядкування. У свою чергу бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, сільські бюджети забезпечують фінансування господарського та соціально-культурного будівництва, здійснюваного органами місцевого самоврядування.

Однак і сьогодні залишається значною централізація коштів у державному бюджеті. Частка місцевих бюджетів (з урахуванням усіх трансфертів з державного бюджету) становила у зведеному бюджеті України на 2002 р. лише 36%. Такою є і питома вага загального фонду місцевих бюджетів у загальному фонді зведеного бюджету. Місцеві бюджети збалансовані за доходами і видатками шляхом надання трансфертів з державного бюджету (дотації вирівнювання, субвенції) у загальній сумі 8 млрд 570,7 млн грн., а їх питома вага у місцевих бюджетах становила 34%. Хоч у Бюджетній резолюції на 2002 р. передбачалося збільшення до 40% питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України.

Зокрема, у проекті Закону про Державний бюджет України на 2002 р. пропонувалося вилучити з 91 місцевого бюджету до державного бюджету 3 млрд. 96,8 млн грн. перевищення надходжень доходів понад обсяги бюджетів, визначені за формульними розрахунками. Так, з бюджету міста Києва додатково вилучалося 50 % надходжень Додатку на прибуток у сумі 1 млрд 149,3 млн грн. Проте, відповідно До ст. 19 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" Додаток на прибуток підприємств зараховується до бюджету міста у повному обсязі.

На відміну від Закону України "Про бюджетну систему України" Бюджетний кодекс містить конкретизацію доходів лише місцевих бюджетів, не визначаючи при цьому конкретний перелік доходів державного бюджету (до складу якого зараховуються податкові, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та трансферти, гранти, дарунки). Це зроблено з метою мати можливість оперативно реагувати на зміну переліку надходжень, у першу чергу податкових, після прийняття Податкового кодексу України та реформи податкової системи держави.

Отже, доходи державного бюджету щорічно визначаються Верховною Радою України і закріплюються у відповідному законі, причому в самому законі законодавець не робить різниці між поняттями податкових та неподаткових надходжень і включає їх до загального переліку доходних джерел.

Зокрема, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" до доходів загального фонду державного бюджету належать:

1) податок на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств комунальної власності);

2) збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту;

3) збір за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;

4) платежі за користування надрами загальнодержавного значення;

5) акцизний збір з вироблених в Україні товарів (крім акцизного збору з вироблених в Україні товарів, що сплачується платниками за місцезнаходженням в Автономній Республіці Крим, 70% акцизного збору з вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів);

6) акцизний збір з ввезених на територію України товарів (крім 70% акцизного збору з ввезених на територію України нафтопродуктів і транспортних засобів);

7) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності (крім плати за ліцензії, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчими органами місцевих рад та місцевими органами виконавчої влади, та плати за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами);

8) кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України, та 90% коштів, отриманих за вчинення консульських дій за межами України, у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;

9) ввізне мито (крім 70% ввізного мита з нафтопродуктів і транспортних засобів та шин до них);

10) рентна плата за нафту та природний газ, що видобуваються в Україні;

11) надходження від розміщення в установах банків тимчасово вільних бюджетних коштів, які обліковуються на рахунках Державного казначейства України;

12) державне мито у частині, що відповідно до закону зараховується до державного бюджету;

13) надходження від санкцій (штрафів, пені тощо), що застосовуються за рішеннями уповноважених посадових осіб Антимонопольного комітету України, інших органів виконавчої влади (крім адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад та утвореними ними у встановленому порядку адміністративними комісіями), а також за рішеннями судів, прийнятими за зверненнями Державної автомобільної інспекції України;

14) кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду, скарбів, майна, одержаного державою в порядку спадкоємства чи дарування, безхазяйного майна, валютних цінностей, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях із порушенням норм актів Всесвітнього поштового союзу, невручених міжнародних та внутрішніх поштових відправлень, майна з обмеженим терміном зберігання, майна, вилученого для забезпечення сплати штрафів або з метою відшкодування належних державному бюджету платежів, із наступним відшкодуванням із державного бюджету витрат, пов'язаних зі зберіганням, транспортуванням, експертною оцінкою, сертифікацією, розпорядженням зазначеним майном за рахунок надходження зазначених коштів, знахідок, а також валютні цінності і грошові кошти, власники яких невідомі;

15) дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності;

16) 80% коштів, отриманих бюджетними установами та організаціями за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової групи, дорогоцінне каміння, та 50% коштів, отриманих бюджетними установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло;

17) 20% надходжень до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях;

18) 10% портового (адміністративного) збору;

19) відрахування від сум перевищення розрахункової величини фонду оплати праці на підприємствах-монополістах;

20) надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в обсягах, визначених у додатку № 1 до цього Закону;

21) до розмежування земель державної та комунальної власності - 10% надходжень від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності;

22) рентна плата за транзитне транспортування природного газу;

23) рентна плата за транспортування нафти;

24) рентна плата за транзитне транспортування аміаку;

25) виконавчий збір, стягнутий державною виконавчою службою;

26) надходження від Національної акціонерної компанії "Нафто-газ України" в рахунок погашення заборгованості поточного року перед Міністерством оборони України за Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про передачу з України до Російської Федерації важких бомбардувальників ТУ-160 та ТУ-95 МС, крилатих ракет повітряного базування великої дальності та обладнання;

27) 50% плати за оренду майна (крім військового майна і майна Національної академії наук України), що належить бюджетним установам, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету;

28) кошти, що надійдуть від рекламодавців алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

29) надходження від зборів за підготовку до державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, та коштів, одержаних від продажу контрольних марок;

30) інші доходи, що підлягають зарахуванню до Державного бюджету України згідно зі ст. 29 Бюджетного кодексу України.

Щодо доходів місцевих бюджетів, то вище вже зазначалися власні доходи територіальних громад, які не можуть враховуватися при здійсненні міжбюджетних трансфертів. Місцеві бюджети можна поділити на загальний і спеціальний фонди. У свою чергу загальний фонд може включати поточний бюджет і бюджет розвитку. Бюджет розвитку існує для фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності та фінансування інших видатків.

Згідно зі статтями 14 та 72 БК України бюджет АРК та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку, який покривається за рахунок запозичень. Затвердження інших місцевих бюджетів із дефіцитом не допускається. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) прибутковий податок з громадян у частині, визначеній Бюджетним кодексом;

Згідно зі ст. 65 БК України встановлено такі нормативи відрахувань від прибуткового податку з громадян до бюджетів місцевого самоврядування:

- до доходів бюджетів міст Києва та Севастополя - 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст;

- до доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення - 75% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст;

- до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань - 25% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що їх видають виконавчі органи відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів - автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними у встановленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, Що належить відповідним бюджетам.

З певних податків і зборів складається кошик доходів, що закріплюється за бюджетами місцевого самоврядування. Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування визначається як сукупність видатків і зборів (обов'язкових платежів), що закріплені Бюджетним кодексом на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Обсяг кошика доходів відповідного бюджету визначається із застосуванням індексу відносної податкоспроможності бюджету міста чи району на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди.

Бюджетний кодекс (ст. 66) містить перелік складу доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

1. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1) 25 % прибуткового податку з громадян, що справляється на відповідній території;

2) 25 % плати за землю, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

2. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1) 50 % прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

2) 15 % плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

4) плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними у встановленому порядку адміністративними комісіями.

Видатки державного бюджету та бюджетів місцевого самоврядування відображають значну частину витрат, що здійснюються державними та муніципальними органами влади. Розмір видатків фактично визначає розмір свободи діяльності відповідних органів влади. Видатки - це витрати, що пов'язані з виконанням першочергових потреб. До основних видатків належать витрати на:

- фінансування мережі підприємств, установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету і діють на початок бюджетного періоду;

- соціальні видатки;

- фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності;

- інші витрати, пов'язані з забезпеченням завдань і функцій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Склад і структура видатків державного та місцевих бюджетів визначаються їх економічним змістом, функціональним призначенням, роллю у розподілі внутрішнього валового продукту. До загальних принципів розподілу видатків між ланками бюджетної системи України належать підвідомчість (підпорядкованість) установ та організацій, що фінансуються з відповідного бюджету, і значимість заходів, що фінансуються.

Як і органи державної влади, органи місцевого самоврядування у межах покладених на них функцій здійснюють видаткову політику на відповідних адміністративних територіях. Видатки місцевих бюджетів поділяються на видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень, та видатки, пов'язані з виконанням делегованих повноважень.

Бюджетне законодавство визначає перелік видатків, що фінансуються виключно за рахунок коштів місцевих бюджетів і не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

До таких витрат належать видатки на: 1) місцеву пожежну охорону; 2) позашкільну освіту; 3) соціальний захист та соціальне забезпечення: а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення; 4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів; 5) культурно-мистецькі програми місцевого значення; 6) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення; 7) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту; 8) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення; 9) транспорт, дорожнє господарство: а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішеннями органів місцевого самоврядування; б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (утому числі роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами); в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення; 10) заходи з організації рятування на водах; 11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування; 12) програми природоохоронних заходів місцевого значення; 13) управління комунальним майном; 14) регулювання земельних відносин; 15) інші програми, затверджені відповідною радою згідно з законом.

Водночас розмежування видатків на такі, які беруться і не беруться до обрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів, не означає існування подвійного бюджету місцевих органів влади, а застосовується виключно для обчислення міжбюджетних трансфертів. Під час виконання бюджетів усі надходження до загального фонду акумулюються на єдиному рахунку відповідного місцевого бюджету та використовуються на фінансування усіх передбачених видатків, що фінансуються за рахунок коштів загального фонду.

Наприклад, у Кривому Розі в бюджеті міста вперше з'явилася стаття видатків на підтримку малого й середнього підприємництва. На це виділено 100 тис. грн. Ці кошти передбачається вкласти у видання методичного посібника для підприємців міста. Крім того, у бюджеті передбачені видатки на впровадження системи рейтингової оцінки роботи служб виконкому міськради з питань виконання узгоджувальних процедур для підприємців міста, на фінансування різного роду консультацій, семінарів і лекцій для підприємців, на фінансування програми підтримки приватних підприємців, що відкривають свій бізнес.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 63) та Бюджетний кодекс України (ст. 71) встановлюють, що місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Останній є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

1) кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

3) кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом, та проценти, сплачені за користування ними;

4) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

5) запозичення, здійснені у встановленому законом порядку;

6) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

Ресурси, що надійшли до бюджету розвитку місцевих бюджетів, спрямовуються на розбудову місцевої соціальної та виробничої інфраструктури. Зокрема, до витрат бюджету розвитку належать:

1) погашення основної суми боргу; 2) капітальні вкладення; 3) внески місцевих органів влади до статутних фондів суб'єктів підприємницької діяльності.

Однією з особливостей функціонування бюджету розвитку є визначення його часових інтервалів, оскільки інвестиційні та інноваційні проекти, що лежать в основі планування бюджету розвитку, можуть реалізовуватися у кілька етапів протягом кількох бюджетних періодів. Це дає можливість органам місцевої влади заощаджувати кошти на великі програми або розподіляти витрати на них рівномірніше протягом кількох років.

Як зазначалося, одним із джерел формування доходів бюджету розвитку місцевих бюджетів є запозичення. Запозичення до місцевих бюджетів здійснюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, на певну мету і підлягають обов'язковому поверненню. Запозичення до відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку в межах, встановлених законодавством, і під власну відповідальність органу місцевої влади або місцевого самоврядування, оскільки держава не несе відповідальності щодо зобов'язань за запозиченнями до місцевих бюджетів. Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Для забезпечення стабільності й бездефіцитності місцевих бюджетів законодавство встановило максимальну межу розміру запозичень. Зокрема, видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10% видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу. Якщо у процесі погашення основної суми боргу, обумовленої договором між кредитором та позичальником, та платежів з його обслуговування порушено графік погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років. Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансово-кредитних установах на строк до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких позичок визначає Міністерство фінансів України. При Цьому надання позичок з одного бюджету іншому забороняється. Це положення є новацією порівняно зі старим законодавством і повністю відповідає принципам формування бюджетної системи України.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 658 | Нарушение авторских прав