АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Клініка. Захворювання починається з підвищення температури тіла, помірного болю в глотці, явищ загальної інтоксикації

Захворювання починається з підвищення температури тіла, помірного болю в глотці, явищ загальної інтоксикації, головного болю, слабкості, нездужання тощо. Легкі форми дифтерії (локалі­зована дифтерія) мо­жуть проходити під виглядом лакунарної або фолікуляр­ної ангіни з тією лише різницею, що температура при цих формах дифтерії буде нижчою, а у дорослих – іноді навіть нормальною.

Локалізована форма дифтерії характеризується появою сіруватих або сірувато-білих точкових нальотів на помірно припухлій і почервонілій поверхні мигда­ликів при наявності незначних загальних явищ. Біль у горлі несильний. Підщелепні лімфатичні вузли припухають незначно.

Окремі точкові нальоти на мигдаликах не­забаром зливаються, утворюючи білуваті, сірува­то-білі, рідше – жовтуваті острівці, які можуть розрощуватись та набирати вигляду плівок, що щільно прикріплені до підлеглих тканин. Ці плівки можуть вкривати не тільки вільну поверхню мигдалика, але й при поширеній формі дифтерії перехо­дити на піднебінні дужки і м’яке піднебіння, нерідко підносячись над поверхнею оточуючої слизової оболонки. При відокремленні такого нальоту на поверхні мигдалика з’являється кров (“кров’яна роса”).

Токсичні форми дифтерії супроводжуються набагато тяжчими загальними проявами. Температура звичайно підви­щується до 39-40° С, хворий блідий, апатичний, з рота чути неприємний запах. Слабкий, частий, аритмічний пульс та зниження артеріального тиску вка­зують на токсичне ураження серця. Уже з перших днів за­хворювання значно набряклі й почервонілі мигдалики вкриваються брудним плівчастим нальотом. Дифтерійні нальоти збільшуються і нерідко поширюю­ться вниз на гортань і трахею (низхідний круп). Лімфа­тичні вузли збільшуються, з’являється набряк клітковини шиї. Іноді уражені дифтерійним процесом місця зазнають гангренозного розпаду, плівки набувають бруд­но-сірого, темного кольору, з’являються смердючі сукро­вичні виділення з порожнини рота і носа.

При геморагічній формі дифтерії з’являються крововиливи в сли­зових оболонках і на шкірних покривах, а нальоти про­сочуються кров’ю і тому набувають бурого забарвлення.

При токсичній (з поширенням набряку клітковини до ключиці й нижче) і геморагічній формах дифтерії іноді не вдається врятувати життя хворому. При поши­реній формі без набряку шийної клітковини, якщо ліку­вання сироваткою було застосовано вчасно, видужання настає практично у всіх випадках.

Відмінності між дифтерією та ангіною

Локалізовану і поширену форми дифтерії треба від­різняти від лакунарної ангіни, особливо якщо остання супроводжується поширеними нальотами. Врахування сукупності наявних ознак може по­легшити встановлення правильного діагнозу у важких випадках.

Висока температура при загальному задовільному стані частіше буває при ангіні, а помірна температура (37-38° С) при поганому загальному стані буде вказувати на дифтерію. При ангіні наліт більш поверхневий, легко знімається; при дифтерії плівки тов­сті, підвищуються над рівнем слизової оболонки, зні­маються важко. Ділянка поширення нальотів: при ангіні не виходять за межі мигдалика; якщо нальоти розповсюджуються на піднебінні дужки, м’яке піднебіння, язичок чи задню стінку глотки, це вказує на дифтерію.

Підтвердженням діагнозу дифтерії служить виявлення в матеріалі з ротоглотки і носа дифтерійної палички. (Див. “Взяття мазка із слизової оболонки глотки на дифтерію”). Для цього виконують його бактеріологічне дослідження: посів отриманого матеріалу на поживні середовища з подальшим визначенням токсигенних та біохімічних властивостей палички Лефлера, але таке дослідження триває 72-96 год. Для прискорення встановлення діагнозу виконують бактеріоскопію, при якій в отриманому матеріалі з глотки чи носа можна виявити мікроорганізми подібні до коринебактерії дифтерії. Проводять також серологічні дослідження (реакцію непрямої гемаглютинації) з визначенням антибактері­альних антитіл у сироватці крові.

Дата добавления: 2015-08-26 | Просмотры: 478 | Нарушение авторских прав