АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Хірургічна обробка некротизованих та виразкових ділянок

Показанням до хірургічної обробки є наявність некротизованих та виразкових ділянок, що за характером перебігу патологічного процесу впливають на загальний стан хворого та не мають суттєвої тенденції до загоювання.

Метою хірургічної обробки є прискорення загоювання враженої ділянки тіла шляхом комплексного застосування хірургічних маніпуляцій та лікарських засобів з урахуванням фази перебігу раньового процесу.

Послідовність дій. В перев’язочній знімається пов’язка, шкіра навколо виразки обробляється антисептичним розчином (70% розчином етилового спирту, 0,5% розчином хлоргексидину біглюконату, 1-3% розчином йоду та ін.). Поверхня виразки обробляється 3% розчином перекису водню, що крім антисептичної дії дозволяє очистити рану від ексудату та фібринозних нашарувань. Далі, після просушування раньової поверхні серветкою, проводиться оцінка стану грануляцій на дні та по краям виразки. Так, крайова епітелізація з активним ростом грануляцій вказує на тенденцію до загоєння виразки, підриті краї, значна кількість гнійного ексудату та в’ялі грануляції – на уповільнену регенерацію без тенденції до загоєння. При наявності некротизованих тканин слід провести некректомію. Некректомія може бути виконана за допомогою скальпеля та ножниць (механічна), протеолітичних ферментів (хімічна) та фізичних факторів – УЗ, лазер (фізична). Завершується перев’язка накладанням пров’язки з медичним засобом, що відповідає фазі перебігу раньового процесу.

Нориці

Визначення. Норицею називаєтьсяпатологічний канал, який з'єднує глибокі шари тканин або порожнини чи порожнисті органи з зовнішньою поверхнею тіла або порожнисті органи між собою. Нориці є наслідком різноманітних за походженням патологічних процесів: запалення, сторонніх тіл, пухлин, травм, пороків розвитку, порушення трофіки тканин. За походженням нориці поділяються на природжені (серединні нориці та кисти шиї – залишки thyrioglosus, бокові або зяберні нориці шиї - залишки зяберних дуг, пупкові нориці – залишки cluetus ophtalo - entericus або урахуса) та набуті (викликані патологічним процесом: некрозом, запаленням, при туберкульозі, актиномікозі, сторонніх тілах, парапроктитах, перітоніті та ін.) і штучні (стоми порожнистих органів). По відношенню до зовнішнього середовища нориці поділяються на зовнішні порожнистих органів, зовнішні м'яких тканин кісток, внутрішні (бронхо-стравохідні, шлунково-кишкові, міжкишкові, матково-пухирні, пухирно-кишкові та ін.). За будовою виділяють гранулюючи, епітелізовані та губоподібні. Існування нориць підтримують: постійна течія виділень, накопичення виділень в порожнині, хімічна активність виділень та особливості будови нориці.

Клініка. Клінічна картина зовнішньої нориці полягає у наявності зовнішнього норицевого ходу з постійним або періодичним виділенням вмісту. Виділеннями з нориці може бути гній, тканини, що розподаються, слиз, секрет органа, вміст порожнистого органу (сеча, жовч, кишечник вміст і т.д.). Характером виділень визначається стан шкіри навколо каналу. Так, навколо шлункових або дуоденальних нориць спостерігається виражений дерматит, при сечових норицях має місце щільний набряк оточуючих тканин з розвитком в подальшому слоновості. Нориці можуть суттєвим чином впливати на загальний стан хворого: при утрудненні виділень з гнійної нориці – наростання інтоксикації, водно-електролітні порушення при тонкокишкових норицях і т.д. При наявності внутрішньої нориці клінічна картина полягає у порушенні функції відповідних органів (виділення сечі із прямої кишки при міхурово-прямокишкових норицях, аспіраційні пневмонії при стравохідно-трахеальних норицях і т.п.)

Діагностика нориці ґрунтується на характерних скаргах, вигляді рани, на кількості та характері виділень, а при міжорганних норицях – на зміні функції зазначених органів. З метою діагностики також застосовують зондування норицевого ходу, фістулографію (рентгенографію з введенням в норицевий канал контрастних речовин) та дослідження характеру виділень.

Лікування нориць залежить від їх походження, будови, локалізації характеру і кількості виділень і повинно бути комплексним:хірургічним і консервативним. Хірургічне лікування нориці полягає у висіченні норицевого ходу та радикальному видаленні причинного фактору. Консервативні заходи включають санацію норицевого ходу та наявних порожнин, лікування змін зовнішніх покровів навколо норицевого ходу, компенсацію необхідних речовин та сполук, які втрачаються з виділеннями із нориці та корекцію функції вражених органів та організму в цілому.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 1559 | Нарушение авторских прав