АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Зміст теми. Некроз(від лат. necrosis – мертвий)

Некроз (від лат. necrosis – мертвий).

Визначення. Некрозом називається змертвіння ділянки тканини або органу чи його частини в живому організмі. Некрози можуть виникати при безпосередньому руйнуванні тканин травмуючим агентом або як наслідок порушення трофіки тканин. Причиною прямих або первинних некрозів єдія механічної енергії (зона некрозу при вогнепальному пораненні), фізичних факторів (високої або низької температури, електричного струму, променевої енергії), хімічних речовин (кислот, луг, фосфорних з'єднань, токсичних речовин), біологічних чинників (мікроорганізмів, бактеріальних токсинів). Непрямі (вторинні) некрози поділяються на циркуляторні (пов'язані з гострим або хронічним порушенням кровообігу), нейротрофічні (при пошкодженнях і захворюваннях спинного мозку та нервових стовбурів) та внаслідок розпаду пухлин.

Клініка. За морфологічними ознаками розрізняють коагуляційний (сухий) та колікваційний (вологий) некрози. Мертві тканини макроскопічно сіро-бліді або темно-бурі, не пропускають світло, нечутливі до подразнення, тверді або м’які, розріджені. Сухий некроз виникає переважно внаслідок повільно прогресуючого зменшення кровопостачання тканин з бідним вмістом у них рідини або дії на тканини фізичних (полум’я) та хімічних (кислоти) агентів з швидким випаровуванням з них води та коагуляцією білків. Сухий некроз може довго зберігати архітектуру тканин. Макроскопічно для вологого некрозу характерно відсутність демаркаційної зони – лінії чіткого розмежування здорових і змертвілих тканин. Відбувається розпад змертвілих тканин і перетворення їх у аморфну масу. Розвитку вологого некрозу сприяє приєднання інфекції.

Діагностика. Діагностика некрозів поверхневих тканин ґрунтується на клінічних ознаках патоморфологічних змін враженої ділянки тіла. Підставою для встановлення діагнозу некрозу внутрішніх органів є клінічні, лабораторні та інструментальні ознаки порушення функції відповідного органу та стану організму в цілому (виражений больовий синдром, зниження АТ, зміни на ЕКГ при інфаркті міокарда; больовий синдром, вогнищева неврологічна симптоматика з візуалізацією враженої ділянки мозку на КТ при інсульті; больовий синдром, перитонеальні ознаки та виражена інтоксикація при некрозі кишечника або жовчного міхура і т. д.)

Лікування. Лікувальна тактика при некрозах залежить від локалізації патологічного процесу. Так, при некрозах поверхневих тканин проводиться хірургічне видалення некротизованих тканин на фоні загальної етіопатогенетичної терапії (судинної, кардіотропної, дезагрегантної, нейротропної, детоксикаційної, антибактеріальної і т.д.) та місцевого лікування раньового процесу. При некрозі серцевого м’язу – проведення кардіотропної, судинної, дезагрегантної, симптоматичної терапії, при локалізації вогнища у мозковій тканині – судинна, нейротропна, дезагрегантна, симптоматична терапія, при некрозі кишечника-екстренне оперативне втручання з видаленням враженої ділянки.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 690 | Нарушение авторских прав