 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Поперечно-ободову кишку пальпують двома руками — «білатеральна Пальпація». 1. напівзігнуті пальці (у фалангових суглобах) правої і лівої рук розміщують на 2-3 см вище пупка з обох сторін від зовнішнього краю прямих м’язів животаДля цього 1. напівзігнуті пальці (у фалангових суглобах) правої і лівої рук розміщують на 2-3 см вище пупка з обох сторін від зовнішнього краю прямих м’язів живота. 2. Потім зміщують шкіру складкою вверх і під час видиху поступово занурюють пальці в черевну порожнину. 3. Коли досягли задньої стінки, роблять ковзний рух зверху вниз, намагаючись визначити кишку пальцями. При пальпації поперечно-ободової кишки потрібно вивчити її пальпаторні властивості (консистенцію, рухливість та ін.), форму, діаметр, положення і акустичні явища. У здорових дітей поперечно-ободова кишка пальпується у вигляді м’якого циліндра, який не бурчить, діаметром 2-2,5 см, досить рухливий і неболючий. Звичайно, вказані характеристики змінюються при патології. · зменшення діаметра кишки свідчить про спастичні явища, · збільшення — про атонію · її болючіть та бурчання — про наявність коліту. Особливо виражені зміни при виразковому коліті, коли поперечно-ободова кишка стає щільною, скороченою, болючою при пальпації, а іноді горбуватою на місці виразок. Своєрідні пальпаторні особливості відмічаються при інвагінації, коли заглиблення досягає до поперечно-ободової кишки. При цьому спостерігається циліндрична пухлина, розміщена поперек живота, діаметром 3-5 см, досить щільної еластичної консистенції і болюча. ПАЛЬПАЦІЯ ВИСХІДНОЇ І НИСХІДНОЇ КИШОК. Висхідний відрізок товстої кишки займає положення в правій, а нисхідний — в лівій бічних ділянках живота. Причому впродовж всієї довжини ці відділи товстих кишок розміщені на м’якій підкладці, що заважає пальпації. Тому для обстеження висхідної і нисхідної частин товстої кишки застосовують бімануальну пальпацію 1. Для цього ліву руку кладуть на поперек, 2. правою рукою проводять пальпацію згідно з загальними правилами глибокої ковзної пальпації- Розміщують напівзігнуті в фалангових суглобах пальці правої руки паралельно висхідній або нисхідній кишці і зміщують шкіру в напрямку до пупка. Потім під час видиху, використовуючи дихальну екскурсію і розслаблення черевного преса, занурюють пальці в задню стінку черевної порожнини і ковзають по ній назовні. При пальпаторному обстеженні вказаних частин товстої кишки звертають увагу на · форму, · величину, · положення, · властивості її стінок, · ступінь рухливості, · болючість · акустичні явища, які виникають при пальпації. ПАЛЬПАЦІЯ ПЕЧІНКИ. В залежності від мети обстеження використовуються два види пальпації печінки: поверхнева ковзна і діафрагмально-інспіраторна. Поверхнева ковзна пальпація за методикою професора М.Д.Стражеска використовується для орієнтовного визначення положення нижнього краю печінки і оцінки поверхні збільшеної печінки. Діафрагмально-інспіраторна пальпація за методикою професора В.П.Образцова використовується для більш точного визначення нижнього краю печінки і оцінки його стану. Методика ковзної пальпації печінки полягає в наступному. 1. Хворий лежить на спині без подушки, ноги злегка зігнуті в кульшовому і колінному суглобах. Руки хворого витягнуті уздовж тулуба. 2. Пальці (II-V) правої руки, що знаходяться на одній лінії, лікар ставить під реберною дугою і, трохи натиснувши на передню черевну стінку, виконує легкий ковзний рух зверху вниз. 3. На місці, де кінчається печінка, тобто де проходить її край, утворюється відчуття зміни опору підлеглих тканин. 4. При цьому ковзними рухами необхідно також відчути всю доступну пальпації поверхню печінки. Ковзна пальпація застосовується переважно у дітей грудного та раннього віку, тому що у дітей до 5-7 років печінка, як правило, на 1-2 см виступає з-під реберної дуги. Діафрагмально-інспіраторна пальпація печінки здійснюється завдяки тому, що під час вдиху скорочується діафрагма, і печінка при цьому зміщується вниз. Як відомо, задній край печінки, фіксований до діафрагми і нижньої порожнистої вени, обмежує її рухливість, і тому при опусканні печінка повертається навколо поперечної вісі переднім краєм донизу.
За технікою виконання діафрагмально-інспіраторна пальпація печінки є бімануальною. Вона включає чотири основних елементи (рис. 81): 1. Лікар сідає на стілець поруч з ліжком хворого, обличчям до нього, 2. кладе долоню і останні чотири пальці лівої руки на праву поперекову ділянку і почасти на останні два ребра, а великим пальцем лівої руки стискує реберну дугу спереду. 3. Стискування лівою рукою правою поперекової ділянки подає вперед задню черевну стінку; стискування реберного края великим пальцем має взагалі перешкоджати розширенню грудної клітки. 4. Долоня правої руки плиском кладеться з випростаними другим-п’ятим пальцями (передні пальці при цьому трохи згинаються), закінчення яких, лежачи на одній лінії, заходить за край правої реберної дуги. 5. Встановивши пальці обох рук, пропонують хворому глибоко подихати. Разом з вдихальним скороченням діафрагми передній, нефіксований край печінки обов’язково рухатиметься донизу. Але цей рух при вказаній вище установці обох досліджуючих рук буде відбуватися з деякими труднощами, а саме: ковзаючи під впливом скорочення діафрагми спочатку по її поверхні або по задній поверхні черевної стінки, край печінки потрапляє в штучну кишеню, утворювану натискуванням черевної стінки досліджуючими пальцями. Він стає спереду їх нігтьових поверхонь, але під впливом дальшого скорочення діафрагми вислизає з кишені, обходить верхівку досліджуючих пальців, і, опускаючись далі донизу, проходить через черевну стінку в стикання з пучками досліджуючих пальців, стаючи позаду них». Таким чином, при проведенні діафрагмально-інспіраторної пальпації печінки необхідно: 1) розпочинати пальпацію на рівні пупка або дещо нижче. Причому чим молодший вік дитини, тим нижче потрібно розпочинати пальпацію; 2) якщо поставлені на певній висоті пальці не зустрічають при діафрагмаль- ному диханні краю печінки, то поступово (на 1 см) рухатися вверх і, не зустрічаючи печінкового краю, рухатися ще на 1 см вище і т.д. Такі рухи здійснювати послідовно, доки не пропальпується край печінки; 3) здійснювати пальпацію зовні від прямих м’язів живота, де черевна стінка більш піддатлива. Це топографічно майже відповідає lin.medioclavicularis dextra; 4) лінія пальпуючих пальців правої руки повинна бути паралельна краю печінки.
Рис. 81. Діафрагмально-інспіраторна пальпація печінки. а — установка рук на вихідну позицію; б — занурення пальців у черевну порожнину; в — початок вдиху, рука непорушна, печінка опускається і потрапляє в «кишеню»; г — вислизування печінки з «кишені»; Д — оцінка локалізації і властивостей краю печінки.
При пальпації нижнього краю печінки необхідно звернути увагу на його · локалізацію, · форму (гострий, закруглений), консистенцію (м’який, твердий), · характер (рівний, нерівний) та болючість. · Для оцінки стану поверхні печінки, якщо вона виступає з-під реберної дуги, пальцями правої руки проводять ковзні рухи по ній. При цьому визначають також її консистенцію, характер (рівна, горбкувата або горбаста) і болючість при пальпації. У здорових дітей до 5-7-річного віку нижній край печінки може на 1-2 см виступати з-під реберної дуги, тоді як у дітей, старших 7 років, знаходитися на рівні реберної дуги. Нижній край печінки у здорових дітей гострий, м’яко-еластичний і не чутливий при пальпації. Потрібно пам’ятати, що пальпація печінки у дітей, особливо старшого віку, не завжди свідчить про її збільшення. Це можливо при гепатоптозі внаслідок кволості мускулатури черевного преса та зниженні тонусу, а також при опусканні печінки в результаті патологічних процесів в грудній порожнині, таких як пневмонія, плеврит, емфізема тощо. Але при багатьох патологічних процесах в організмі дитини може спостерігатися дійсне збільшення печінки (гепатомегалія). Це має місце при · захворюваннях паренхіми печінки (гострий і хронічний гепатити різної етіології, ангіохолецистит, цироз печінки та ін.), · порушеннях кровообігу (застійна печінка при декомпенсованих захворюваннях серця, тяжкому перебігу пневмонії та ін.), · порушені обміну речовин (амілоїдоз, жирова дистрофія печінки, глікогеноз, ліпоїдоз та ін.), · інфільтративних процесах в печінці (карцинома, саркома, абсцес, ехінокок та ін.), · інфекційних хворобах (сепсис, природжений токсоплазмоз та ін.) · гематологічних захворюваннях (лейкоз, злоякісна анемія, гемолітична анемія та ін.).
В більшості випадків патологічні процеси, що спричиняють збільшення печінки, дозволяють вивчити її консистенцію, характер поверхні, форму і властивості нижнього краю та переконатися в болючості або чутливості органа при пальпації. Наприклад, · гладка, рівна, м’яка печінка з гострим або закругленим краєм, болюча (або чутлива) при пальпації буває при гепатитах, холангітах та порушеннях кровообігу. · У хворих на цироз печінки та з неопластичними процесами (лейкоз, лімфогранулематоз та ін.) поверхня печінки нерівна (горбаста), а її край твердий. · У дітей з порушенням обміну речовин (глікогеноз, ліпоїдоз та ін.) печінка значно збільшена, тверда, має гладку поверхню, але безболісна при пальпації. Зменшення печінки у хворих дітей характерне для · дистрофічних процесів, які відбуваються при вірусних гепатитах, особливо типу В, · цирозах печінки. зменшення печінкової тупості, хоч у дітей це буває дуже рідко, спостерігається при скупченні газу під діафрагмою в результаті перфорації виразки шлунка чи дванадцятипалої кишки. Це призводить до підвищення внутрішньочеревного тиску, який піднімає печінку вгору. Для диференціації збільшення (або зменшення) чи опускання печінки необхідно методом перкусії визначити локалізацію її верхнього та нижнього краю. ПАЛЬПАЦІЯ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ. Підшлункова залоза розміщується досить глибоко і фіксована в складках очеревини на рівні верхніх поперекових хребців. Вона мало змінює своє положення при диханні та зміні положення тіла і майже недоступна для дослідження. Пальпацію підшлункової залози у дітей здійснюють за методикою Гротта.Найкраще її проводити вранці натще, в лежачому положенні дитини зі злегка зігнутими ногами. 1. Ліву руку, стиснену в кулак, лікар підкладає під поперек дитини, 2. правою рукою здійснює пальпацію, занурюючи пальці під час видиху в черевну порожнину ліворуч по зовнішньому краю прямого м’яза живота на 2-3 см вище рівня пупка. 3. Досягнувши задньої стінки черевної порожнини, ковзає пальцями в напрямі зверху донизу., Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 603 | Нарушение авторских прав |
