 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Діагноз міокардиту правомочний при поєднанні попередньої інфекції з одним великим і двома малими ознакамиДіагноз стає переконливим, якщо під час захворювання з'являються ознаки перикардиту. Особливо часто це спостерігається при інфікуванні вірусом Коксаки і еховірусом. Істотну роль в діагностиці може надати визначення титрів нейтралізуючих антитіл до найбільш поширених вірусів Коксакі. Окремо слід виділити міокардит Абрамова-Фідлера, що є найбільш важкою формою неревматичного міокардиту невідомої етіології. В даний час його відносять до інфекційно-алергічного міокардиту. Для цього міокардиту характерні: важка прогресуюча тотальна серцева недостатність, кардіомегалія, ритм галопу, порушення ритму серця, гіпотонія, тромбоемболії артерій великого і малого кіл кровообігу. Дані лабораторних і інструментальних досліджень відповідають важкому інфекційно-алергічному міокардиту. Диференціальна діагностика міокардиту проводиться з первинним ревмокардитом, нейроциркуляторною дистонією, ішемічною хворобою серця, тиреотоксикозом і ділатаційною кардіоміопатією. Для первинного ревмокардиту характерна наявність вогнищ стрептококової інфекції, поліартралгії і поліартрит, ендокардит з формуванням пороків серця, а також набагато частіше, ніж при міокардиті, рецидивування патологічного процесу. У хворих на нейроциркуляторну дистонію зазвичай відсутній зв'язок з інфекцією; на перше місце виходять різного характеру тривалі болі у ділянці серця; задишка при фізичному навантаженні відсутня, але періодично виникає стан “незадоволеності вдихом”; відзначається емоційна лабільність; можливі вегетативні кризи і тривалий субфебрилітет, що не піддається протизапальній терапії; тони серця звучні; розміри його не змінені; відсутні важкі порушення ритму і лабораторні ознаки запального процесу; відзначається позитивний ефект седативної терапії. При диференціальному діагнозі міокардиту з ішемічною хворобою серця з клінічними проявами недостатності кровообігу слід звертати увагу на характер больового синдрому в грудній клітці, його зв'язок з фізичним навантаженням і реакцію на прийом протиішемічних препаратів, на наявність стенокардії і інфаркту міокарда в анамнезі.У спірних випадках проводиться коронароангиографія. При тиреотоксикозі болі у ділянці серця супроводжуються пітливістю, зниженням маси тіла, дратівливістю, дрібним тремором. Відзначається виражена тахікардія, яка не піддається протизапальній терапії. Для встановлення діагнозу дозволяє дослідження функції щитовидної залози радіоактивним йодом, а також вміст в крові тиреоїдних гормонів. Найбільш схожі клінічні картини міокардиту і ділятаційної кардіоміопатії. На користь кардіоміопатії свідчить поступовий розвиток симптомів застійної серцевої недостатності без проявів алергії і сенсибілізації до інфекції. Відсутні клінічні і біохімічні ознаки запального процесу, а також позитивна динаміка під впливом протизапальної терапії. У спірних випадках проводиться ендоміокардіальна біопсія. Лікування і профілактика. Велике значення в лікуванні міокардиту мають ліжковий режим, повноцінне раціональне харчування, обмеження споживання кухонної солі. Медикаментозне лікування міокардиту спрямоване на зменшення пошкоджуючої дії антиміокардіальних антитіл, змінення продукції біологічно активних речовин, відновлення і підтримку гемодинаміки, поліпшення метаболізму міокарда, санацію вогнищ інфекції. Етіотропна терапія міокардитів включає противірусні (ацикловір, герпевір, ганцикловир), антибактеріальні (різні групи антибіотиків) і протигрибкові (амфотерицин В, тріхопол) препарати. Патогенетично обгрунтованим є призначення препаратів амінохонолінового ряду, що мають імунодепресивну дію - делагіл по 0,25-0,5 г на добу, або плаквеніл по 0,2-0,4 г на добу впродовж 6-9 місяців. Основу сучасної протизапальної терапії міокардитів складають нестероїді протизапальні засоби: диклофенак натрію в дозі 75-150 мг в добу, німесулід по 200 мг в добу. Застосування кортикостероїдів показане при важкому затяжному і рецидивуючому перебігу міокардиту, коли спостерігається кардіомегалія і серцева недостатність. Преднізолон призначається в дозі 60-80 мг в добу протягом 1,5-2 місяців не раніше ніж через 10 діб від початку інфекції з поступовим зниженням. Можливо поєднання з азатіоприном 150-200 мг в добу. Гепарін показаний при міокардиті, що протікає з вираженою клінічною і лабораторною активністю. Його призначають по схемі: 10 тис. ОД 4 разу на добу в підшкірну клітковину живота 7-10 днів, потім по 5 тис. ОД 4 разу на добу 7-10 днів, далі по 5 тис. ОД 2 разу на добу 10-14 днів. З препаратів метаболічної і кардіопротекторної дії використовуються мілдронат, предуктал. Серцева недостатність при міокардиті відрізняється резистентністю до серцевих глікозидів. Для лікування рефрактерної серцевої недостатності застосовуються периферичні вазодилататори - інгібітори АПФ, які за рахунок впливу на периферичний артеріальний і венозний тонус, впливають на м'яз серця: каптопріл по 12,5-25 мг 3 рази на добу, еналапріл по 5-10 мг в добу, фозінопріл по 5-10 мг 2 рази на добу та ін. Для зменшення венозної притоки до серця використовуються органічні нітрати: нітросорбід по 10-20 мг 4 рази на добу, сустак-форте по 1 табл. 3 рази на добу. Серцеві глікозиди призначати небажано. Лікування міокардиту Абрамова-Фідлера відповідає такому при тяжкому інфекційно-алергічному міокардиті. Хворі, що перенесли міокардит, повинні знаходитися під диспансерним спостереженням не менше 3-4 років і одержувати протирецидивне лікування: делагил, плаквеніл. Профілактика міокардитузаснована на попередженні і лікуванні гострих грипозних і респіраторних інфекцій і санації вогнищ інфекції.
Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 596 | Нарушение авторских прав |