АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

I. Створення конструктивної стратегії економічного розвитку, яка би включала реформування власності

На фоні стабілізації економічної ситуації суспільство поступово виходить з шокового стану, спричиненого трансформаційною кризою. Проте одночасно ця стабілізація не стимулює бажання застосовувати принципи Державної програми приватизації на 2000–2002 роки, яка встановлює індивідуальний підхід до реформування власності. Причини, що, на нашу думку, першочергово впливають на розвиток такої тенденції, наступні:

o об'єктів, які можна приватизувати, залишилось не багато, але вони дуже великі (залізниця, порти, газотранспортна система); немає впевненості, що приватизація в даних умовах господарювання збільшить ефективність їх функціонування;

o відсутність системної концепції управління та розпорядження державним майном — немає відповіді на питання, що і на який час залишити за державою, що приватизувати, як налагодити ефективніше використання державного майна, яке не планується приватизувати (оренда, концесія та ін.);

o Міністерство економіки і з питань європейської інтеграції України не має соціально–економічної стратегії розвитку, яка б органічно включала концепцію управління та розпорядження державним майном;

o загальна політична налаштованість не сприяє збільшенню юридичних повноважень ФДМУ, різні органи влади ставлять за ціль підпорядкувати його собі;

o політичний ризик в Україні не є ризиком зміни влади, а ризиком її непередбачуваності; влада лише зараз починає враховувати, що політичні дії — фактор інвестиційного клімату;

o існують значні недоліки у секторальному регулюванні ринковими методами, фактично призупинена лібералізація економіки, відсутні регуляторні режими для приватизації базових галузей народного господарства (природних монополій);

o відсутня політична воля чи то політичні замовлення на успішну приватизацію за участю стратегічних інвесторів.

Якщо масова приватизація була політичним процесом, від якого залежало формування нового устрою, то індивідуальна приватизація — в значній мірі економічний процес. Індивідуальна приватизація з точки зору політичної стабільності не є настільки важливою для влади.

Концепція формування відносин власності у виробництві

1. Розробити на основі секторальних досліджень державну концепцію/стратегію щодо визначення оптимальної межі державної власності після перехідного періоду

Концепція реформування прав власності повинна сформулювати цілі держави щодо виробництва (див. вищенаведену схему). Такими цілями є забезпечення захисту національних і суспільних інтересів, розвиток інтелектуального потенціалу і соціальний захист населення, створення найсприятливіших умов для виробництва у приватному секторі, ствердження держави на міжнародній арені і підтримка стратегічних партнерів (лояльних політичних режимів та ін.).

Для реалізації цих цілей у держави є обмежені можливості, які зводяться до

o нормативно–правового забезпечення (у відповідності з демократичними принципами, ліберальною концепцією, майбутніми зобов'язаннями щодо зовнішньої торгівлі),

o бюджетного фінансування (відповідно до надходжень та необхідності інших видатків),

o організації процесу (відповідно до статусу державної служби, який не допускає діяльність в бізнесі, а також з урахуванням існуючої корупції, негнучкості у короткостроковому періоді та ін.). Можливості держави щодо втручання у виробництво відображаються у регуляторній політиці та технологіях державного управління виробництвом.

Регуляторна політика для бізнесу — це система заходів держави, яка розвивається за ринковою моделлю, для щонайефективнішого виконання чотирьох макроекономічних цілей (т. зв. магічний чотирикутник): стабільні ціни, стабільне зростання, соціальна захищеність, конкурентноздатність на зовнішніх ринках. Цілі держави у виробництві не обмежуються макроекономічними цілями і тому реальна економічна модель повинна враховувати можливість неліберальної поведінки держави. В зв'язку з цим ми розширюємо інструментарій держави, який у макроекономічному моделюванні зводиться до чотирьох політик: фіскальної, монетарної, “зарплата–ціни”, замороження цін (див. вищенаведену схему).

Беручи до уваги обмеженість можливостей держави досягти поставлені цілі, ми пропонуємо обмежити участь держави у виробництві (див. вищенаведену схему), передавши деякі повноваження приватному сектору, а також інституційному інвестору (державним та приватним пенсійним фондом, державним та приватним страховим компаніям). При цьому одночасно повинна активізуватись приватизація загалом.

Головним елементом нової концепції реформування відносин власності повинна стати дієва, конструктивна та сприятлива для приватизації регуляторна політика, яка є основним чинником при оцінці інвестиційного клімату. Регуляторна політика економіки ринкового типу особливо важлива при приватизації у галузях, де до цього часу активно застосовувалось т. зв. “ручне управління” (майже всі природні та історичні монополії).

Оскільки приватизації не вистачає комплексності у підході, потрібно провести секторальні дослідження. Потрібно дати відповіді на питання, де проходить межа приватизації у природних та історичних монополіях. Зміна власника в умовах відсутності ринкової політики галузевого регулювання природних монополій робить ризик та ставки надзвичайно високими. Для виправлення ситуації стала потреба у переоформленні умови політичного замовлення, збільшуючи прозорість та посилюючи політичний тиск щодо підвищення якості продажів.

Для забезпечення ефективного функціонування держава повинна мати у власності певний обсяг майна. Для цього держава створює казенні підприємства, державні акціонерні компанії, бере участь у міжнародних проектах, в тому числі через спільні підприємства. В даний час не існує чіткої комплексної політики щодо глибини приватизації в Україні. Важко визначити кількість майна держави та яку його частину потрібно приватизовувати. Якщо раніше причиною таких явищ була недостатність впливу реформаторів у владі, то зараз об'єктивних причин для зволікання немає.

Державна програма “Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 роки”, яка розробляється за дорученням Президента України Міністерством економіки і з питань європейської інтеграції, могла би стати ключовим документом для довгострокового індикативного планування подальшого приватизаційного процесу. Такий документ повинен вводитись законом. Тут потрібно конкретизувати цільові показники і напрямок економічного розвитку у розрізі приватизації в цілому та за окремими секторами народного господарства. До загальної Стратегії доцільно включити та взаємопов'язати національні галузеві програми розвитку (такі як Національна програма розвитку ГМК, Програма будівництва судів риболовецького флоту, Програма розвитку водного господарства та ін.). Такі програми повинні відповідати на питання, навіщо державі мати у своїй власності підприємства даної галузі.

У держави можуть бути два мотиви утримання виробничих потужностей у своїй власності: отримання прибутку (ринкова траєкторія) і отримання певного виду продукції чи послуг, які не користуються попитом на ринку (відхилення від ринкової траєкторії). Як міжнародний, так і український досвід доводять, що за умов ринкової траєкторії краще працює приватний власник, оскільки ризик втрати майна стимулює до прийняття адекватних рішень. В зв'язку з цим ми відкидаємо перший мотив.

Відхилення від ринкової траєкторії необхідне для забезпечення інтересів держави і суспільства, розвитку технологій і здійснення незаборонених СОТ заходів щодо підтримання конкурентноздатності на зовнішніх ринках.

Для державних підприємств необхідно визначити, звідки і в якій кількості державі потрібно забезпечити надходження інвестицій. Одним з джерел фінансування могли би бути надходження від приватизації. Дуже важливим є те, щоб нова концепція/стратегія базувалася на вже існуючих бізнес–планах, національних і регіональних програмах розвитку, які успішно втілюються. Якщо ці інвестиції надходять з бюджету, такі плани потрібно узгоджувати з Міністерством фінансів, якщо ж вони з приватного сектора (за рахунок концесії, спільної власності, тощо), повинна бути узгоджена процедура для компенсації відхилення від ринкової траєкторії. Також процедура компенсації повинна застосовуватись при використанні золотої акції.

Повинна бути врегульована діяльність казенних підприємств, державних холдингів і акціонерних компаній, інших заборонених до приватизації підприємств, тощо (див. пункт ІІ Управління державним майном).

В процесі приватизації перед державою завжди постає питання щодо визначення галузей та окремих об'єктів, що мають загальнодержавне значення. До таких об'єктів відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення для економіки та безпеки. Закон України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” від 7 липня 1999 року містить два додатки із списком таких підприємств. В першому визначено об'єкти права державної власності, що не підлягають приватизації і які не можуть бути корпоратизовані. Інший додаток включає об'єкти права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 669 | Нарушение авторских прав