 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Фізико-географічна характеристика Запорізької областіЛекція 1 Тема: Фізико-географічна характеристика Запорізької області, вивчення природи краю. Мета: ознайомити студентів з ландшафтним підходом до вивчення природи рідного краю; - розкрити характерні риси ландшафтів рідного краю та історію їх формування показати виховні можливості вивчення природи свого краю. Література: 1. Методика изучения географии Запорожской области. Ч.1. /Под ред. В.Д.Войлошникова. - Мелитополь, 1984. 2. Пугач Р.П., Кравченко Ж.Б. География Запорожской области, Запорожье" ЛИПСлед", 1997. 3. Стогний Н.П. Запорожская область. 4. Хижняк А. А. Запорожская область. 5. Шилова Л.Г., Тимашова В.И. География родного края. Запорожская область. 5 класе. - Мелитополь, 1997. План 1. Фізико-географічна характеристика Запорізької області 2. Ландшафтознавство у вивченні рідного краю 3. Об'єкти фізико-географічних досліджень. 4. Характерні риси ландшафтів рідного краю. 5. Історія формування ландшафтів Запорізької області
Фізико-географічна характеристика Запорізької області Запорізька область розташована у південно-східній частині України на півдні Східноєвропейської рівнини на чорноземах степової зони, межує з Херсонською, Дніпропетровською та Донецькою областями. Південні кордони області омиваються водами Азовського моря, берегова лінія якого в межах області перевищує 300 км. Територія області займає 27,2 тис. км2, що становить 4,5% території України. Протяжність з півночі на південь становить 208 км, а зі сходу на захід – 235 км. Є досить розвинута система залізничного, автомобільного, водного та авіаційного сполучення. Клімат - помірно-континентальний, характеризується чітко визначеною посушливістю. Середньорічні температури: літня – +22° С, зимова – -4,5° С. На рік у середньому припадає 225 сонячних днів; рівень опадів становить 448 мм. Умовно область поділяється на три природно-сільськогосподарські зони: зону степу (50,8%), степну посушливу (34,8%) та сухостепову (14,4 %) зони. Такі природно-кліматичні умови дозволяють вирощувати в області майже всі сільськогосподарські культури, отримуючи високі врожаї, а також максимально сприяють розвиткові курортно-туристичної діяльності. Для області є характерним рівнинний ландшафт. Серед ґрунтів переважають чорноземи. За різноманітністю та багатством мінерально-сировинних ресурсів область посідає одне з провідних місць в Україні. У регіоні знаходяться значні запаси залізної й марганцевої руд, гранітів. Частка регіону в сумарних запасах мінеральної сировини в Україні складає: пегматит - 88,06%, марганцева руда - 69,1%, апатит - 63,42%, вторинні каоліни - 22,9%, залізна руда - 10%, вогнетривкі глини - 8,6%. Територія Запорізької області поділена на два водозабірних басейни: басейн ріки Дніпро і басейн Азовського моря. Басейн р. Дніпра (третьої за розміром ріки в Європі) охоплює північно-західну частину області та складається з Каховського й Дніпровського водосховищ, трьох середніх річок (річки Молочна, Конка, Гайчур) і 118 малих річок з 28 водосховищами та 849 ставками. Басейн Азовського моря омиває південно-західну частину Приазовського взгір'я і східну частину Причорноморської низини; практично всі відтоки басейну відносяться до малих. Найбільші серед них - річки Молочна, Берда, Збиточна та Великий Утлюк. Північна частина Азовського моря розглядається як ціннісна рибогосподарська та рекреаційна зона області. Узбережжя багате на мінеральні лікувальні ресурси: лікувальні грязі (озера "Велике" та "Кирилівське"), мінеральні води ("Бердянські" та "Кирилівські"). Водні ресурси р. Дніпро є основним джерелом водопостачання на промислові об'єкти області, враховуючи такі енергетичні гіганти як Запорізька атомна електростанція й Запорізька теплова електростанція, забезпечення питною водою близько 50% населення області - у перспективі - до 90%, зрошування земель та задоволення інших потреб. Крім того, р. Дніпро є джерелом електроенергії, працює Дніпровська гідроелектростанція, використовується як транспортна артерія й цінний курортно-рекреаційний ресурс.
Заселення Запорізького Приазов’я у 18 – 19 ст. Територія Запорізького Приазов’я з давніх часів була об’єктом заселення різних народів, кожен з яких приносив свої специфічні риси в цей край. Ще здавна цей край називали Диким полем. Майже безлюдний степ з його різноманітним різнотряв’ям, річковими плавнями й заплавними лісами приваблював до себе різноманітні народи. Територія Запорізького Приазов’я це рівнинна (трохи хвиляста), висота над рівнем моря 200-300 метрів. Кліматичні умови сприятливі для ведення господарства. Середні температури січня мінус п’ять - шість градусів, влітку температура досягає плюс двадцять - двадцять два градуси. Температурний режим, родючі грунти дозволяють вирощувати всі види сільсько-господарчих культур. Кількість опадів сягає 350-450 міліметрів. Не дивлячись на багатовікову історію господарського освоєння території Запорізького Приазов'я початок формування національного складу його населення слід віднести до часу входження території лівобережжя річки Берди до Запорізької Січі. Що стосується етнічного складу населення зазначеного регіону, то, як свідчать підрахунки В.М. Кабузана, наприкінці 70-80 рр. XVIII ст. на колишніх Запорізьких землях проживали переважно українці (64,36%) та росіяни (8,09%). На території Олександрівського повіту в той час проживало 1748 українців і 70 росіян. Наприкінці 70-х рр. територія на схід від річок Берда та Каратиш була відведена під поселення греків, яких було переселено з Криму. Однак, на території Запорізького Приазов'я поселень греками не було засновано. Таким чином, на момент повного приєднання території сучасної Запорізької області до Російської імперії у 1783 р. постійне населення у межах Запорізького Приазов'я, ймовірно, існувало лише у північно-східній частині і складалося, головним чином, з представників українського етносу. Після приєднання території Кримського ханства до Російської імперії починається масове заселення Запорізького Приазов'я переселенцями з внутрішніх губерній Імперії, що були головним чином українцями та росіянами. Спільне розселення українців і росіян, часто навіть у межах одного поселення, обумовлювало поширення асиміляційних процесів, напрямки яких залежали від кількісного співвідношення етнічних прошарків. Найбільш інтенсивно асиміляційні процеси проходили у конфесійних об'єднаннях. Так, переселення духоборців з Катеринославської, Слободсько-Української, Тамбовської та інших губерній, а також Фінляндії обумовило формування своєрідного міжетнічного формування яке визначають як етноконфесійну групу, не відносячи до певного етносу. У 1820 р., на схід від р Молочної, було нарізано землю на якій оселилися представники ще однієї етноконфесійної групи – молокани. Відсутність даних про національну приналежність переселенців не дає змогу визначити національний склад населення регіону на той час. Разом з тим, враховуючи що головний потік переселенців йшов з малоросійських губерній, цілком вірогідно переважання у складі населення українців.Переселення українців та росіян мало постійний характер, що і обумовило їх переважання у сучасному складі населення. Разом з переселенням українців та росіян до Запорізького Приазов'я переселялися і представники інших етносів, як з території Російської імперії, так із закордону. У 90-ті роки починається повернення у Запорізьке Приазов'я ногайців, що кочували цими степами за часів Кримського ханства. 25 жовтня 1795 на “Молочні води” було дозволено переселитися ногайцям з Північного Кавказу. Тоді ж за ногайцями було закріплено ділянку між річками Молочною та Бердою, загальною площею 352776 десятин землі, на якій оселилися 8391 особа чоловічої статі і 7127 - жіночої. Згідно “Описання к Атласу Новороссийской губернии” 1798 р., ногайці переважали у складі населення Запорізького Приазов'я. Переселення ногайців відбувалося і на початку XIX ст. Згідно з указами від 30 квітня і 7 червня 1807 р. ногайцям було відведено землі на схід від р. Молочної. Данні про кількість ногайців досить суперечливі. Таврійський губернатор у своєму звіті за 1820 р. визначає кількість ногайців у Приазов'ї у 17862 особи чоловічої та 15848 жіночої статі. В той же час складена у 1820 році “Справа з описом про Ногайських татар Таврійської губернії” визначає кількість осіб чоловічої статі у 15339. На початку XIX ст. національний склад населення Запорізького Приазов'я ускладнюється за рахунок німців і представників етноконфесійної групи менонітів. Через переповнення Хортицького урочища, менонітам була надана ділянка площею приблизно 120000 дес. на лівому березі р. Молочної. У 1803 році 193 родини, які складалися з 1020 чоловік, приїхали до Росії і були поселені на новій ділянці біля Молочної. У 1804 році за ними прибуло ще 165 родин, у складі 953 чоловік. До кінця 1805 р. тут було засновано 18 колоній, а на початку 60-х років у Молочанському менонітському окрузі налічувалося 58 колоній. До складу останніх входило дві колонії гутерців, що знаходилися на південний захід від м. Мелітополя. Переселення етнічних німців відбувалося з Вюртенбергу, Бадена, Баварії та інших прирейнських держав Німеччини. Кількість перших німців-колоністів складала 250 родин. Це були здебільшого лютерани та католики. У 1809 - 1810 рр. з Німеччини прибуло ще близько 600 родин німців. Збільшення кількості населення у колоніях обумовило переселення у 1838 році частини німців на південний захід від м. Мелітополя, де згодом було засновано 5 колоній, що потім утворили Ейгенфельдську волость. На початку 60-х років у Молочанському колоністському (німецькому) окрузі налічувалися 32 колонії. У 1822 році німцями було засновано ще три колонії неподалік Бердянська, які разом з колонією, заснованою у 1831 році, утворили Бердянський колоністський округ. Разом з формуванням районів компактного розселення колоністів їх поселення виникали і серед селищ інших етнічних груп. Так Іоганом Корнісом було придбано маєток "Тащенак", а у 1842 р. маєток "Вергіно". Після переводу колоністів у ранг поселян - власників цей процес пішов дуже інтенсивно. Перший Всеросійський перепис населення 1897 р. зафіксував наявність менонітських та німецьких поселень практично на всій території Запорізького Приазов'я. У 1861 - 1863 роках у межах Запорізького Приазов'я було розселено представників болгарського етносу. Болгарська переселенська хвиля мала два потоки, які збіглися у часі. Перший з них був спрямований з бессарабських болгарських колоній, які за Паризьким договором 1856 р. відійшли від Росії до князівства Молдавського. Бессарабських болгар на землі у Приазов'ї, що залишили ногайці, прибуло 3,5 тис. родин (17,5 тис. осіб). Другий болгарський потік мав за свій вихідний пункт район м. Відіна (Північно-Західна Болгарія). Відінці (близько 800 осіб) заснували у Приазов'ї дві колонії. За відомостями А. Клауса болгарами було засновано 42 колонії у Бердянському повіті та 5 у Мелітопольському. Слід відзначити, що поряд з переселенням до Запорізького Приазов'я, природно, мав місце і зворотній процес. Протягом XIX ст. межи регіону залишили деякі українці, росіяни, меноніти, болгари та інші. Так, у 1812 р., в наслідок Бухарестського трактату, емігрувало до Туреччини 3199 ногайців Буджакської та Едисанської орд. У 70-ті р. до Америки емігрувало 4268 менонітів. Найбільш масовою була еміграція до Туреччини ногайців у 1860 р., коли з Бердянського повіту виїхало 31112 осіб (залишилось 11 ногайців), із Мелітопольського - 5556 (залишилось 114). У результаті переселення ногайців до Туреччини, у Бердянському повіті збезлюднело 67 аулів, у Мелітопольському - 9. Саме з цією еміграцією ногайців пов'язано вище зазначене розселення у Запорізькому Приазов'ї, на залишених ногайцями землях, болгар, які є в наш час третьою за чисельністю етнічною групою. Поряд з зазначеними народами у XIX ст. до Запорізького Приазов'я було переселено албанців, гагаузів, євреїв, молдаван, поляків, чехів інших. Слід зазначити, що переліченими національностями не вичерпується все різноманіття етнічної приналежності переселенців. Деяке уявлення про останню дає географія міграційних потоків. Проведені підрахунки показали, що з вказаних під час Всеросійського перепису населення 1897 року місць народження в межах Бердянського та Мелітопольського повітів проживало: 29968 осіб, які народилися в малоросійських губерніях, 26853 - великоросійських губерніях Європейської Росії, 56 - Сибіру, 2217 - білоруських губерніях, 591 - прибалтійських, 505 - польських губерніях, які входили до складу Росії, 9192 - Бессарабії, 1031 - Кавказі, 40 - Середній Азії, 17 - Фінляндському князівстві і 3706 - за межами Російської імперії. Особливості заселення території Запорізького Приазов'я визначили національний склад населення регіону. За розрахунками Ф. Андрієвського під час проведення Всеросійського перепису населення 1897 року перше місце як у Бердянському, так і Мелітопольському повітах належало українцям (у зв'язку з неможливістю визначення показників для Запорізького Приазов'я наводяться дані по повітах на території яких розміщувалась більша частина досліджуваного регіону). У Бердянському повіті українці складали 58,8%, Мелітопольському - 54,9%. Росіяни у обох повітах займали другу сходинку. При цьому у Мелітопольському повіті відсоток росіян - 32,8, майже вдвічі перевищував аналогічний показник у Бердянському - 18,1%. Потужний міграційний потік болгар на ногайські землі зумовив їх третє місце у населенні Бердянського повіту - 10,5%. Третє місце у Мелітопольському повіті належало німцям (до останніх зараховували і менонітів) - 5,2%. Німці Бердянського повіту складали 7,8% населення. З інших народів більше 1,0% населення у повітах складали тільки євреї. У Мелітопольському повіті вони складали 4,2%, Бердянському - 2,9%. Порівняння особливостей національного складу населення у сільській місцевості та повітах в цілому [табл. № 1] свідчить що українці, німці, болгари і білоруси надавали перевагу першій, в той час як росіяни та євреї - міським поселенням. Таблиця № 1. Національний склад населення Бердянського та Мелітопольського повітів. 1897 р. (%) [1]
Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 1702 | Нарушение авторских прав |