АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Виділяють дві форми сепсису

Септицемія ( або первинний сепсис) – за даної форми сепсису збудник одразу з вхідних воріт інфекції потрапляє у кров і розмножується там. При цьому первинний локальний осередок запалення відсутній за умови розвитку вторинних метастатичних осередків.

Септикопіємія (або вторинний метастатичний сепсис) – ця форма розвивається внаслідок генералізації локального інфекційного процесу. Залежно від первинного локального осередка розрізняють пологовий, раньовий, пуповинний, урогенітальний, стоматогенний сепсис, а також опіковий, легеневий та ін.

У етіології переважної більшості форм сепсису провідне місце належить:

Staphylococcus aureus i Staphylococcus epidermidis.

ФОРМИ ІНФЕКЦІЙ ТА ЇХНЯ КЛАСИФІКАЦІЯ

Моноінфекції – захворювання, викликані одним видом мікроорганізмів;

Змішані (мікст-) інфекції розвиваються внаслідок інфікування кількома видами мікроорганізмів;

Змішані інфекції характеризуються якісно іншим протіканням, як правило, більш важким, порівняно з моноінфекцією, причому патогенний ефект не носить простого сумарного характеру.

Вторинна інфекція – це інфекція, викликана іншим видом мікроорганізмів і розвинулась на фоні первинного, основного захворювання.

Реінфекція – повторне зараження організму вже після перенесеного захворювання тим самим або іншим варіантом того самого збудника.

У випадку, коли повторне інфікування хворого тим самим збудником відбувається до одужання виникає суперінфекція.

Рецидивом називають повернення клінічних проявів хвороби без повторного зараження.

ФОРМИ ІНФЕКЦІЙ ТА ЇХНЯ КЛАСИФІКАЦІЯ

Маніфестні інфекції характеризуються наявністю специфічного комплексу клінічних симптомів, притаманних певному інфекційному захворюванню. Вони можуть протікати типово, атипово або хронічно.

Типова інфекція: після проникнення в організм інфекційний агент розмножується і викликає розвиток характерних патологічних процесів, що супроводжуються відповідними клінічними проявами.

Атипова інфекція: збудник розмножується в організмі, проте не викликає розвитку типових патологічних процесів, а клінічні прояви носять невиражений, стертий характер.

Хронічна інфекція, як правило, розвивається після інфікування мікроорганізмами, що здатні до тривалого перебування в організмі (персистенції).

Абортивна інфекція (від лат. aborto – не виношувати, у даному контексті – не реалізовувати патогенний потенціал) – одна із найбільш поширених форм безсимптомних уражень.

Вказані процеси можуть виникати за видової або внутрішньовидової, природної або штучної несприйнятливості (саме тому людина не хворіє більшістю хворобо тварин).Механізми несприйнятливості ефективно блокують життєдіяльність мікроорганізмів, збудник не розмножується в організмі, інфекційний цикл збудника переривається, він гине і видаляється з організму.

Латентна або скрита інфекція (від лат. latentis – схований) – обмежений процес з тривалою і циклічною циркуляцією збудника, що аналогічна тій, яка спостерігається при явних формах інфекційного процесу.

Збудник розмножується в організмі, викликає розвиток захисних реакцій, елімінується з організму, проте не спостерігається жодних клінічних проявів.

Іннапарантна інфекція (від англ. іnnapparent – неявний, той, що не розпізнається) є однією з форм інфекційного процесу, за якої клінічні ознаки хвороби відсутні, проте спостерігається наростання рівня специфічних антитіл як відповідь макроорганізму на присутність у ньому патогенного агента.

Особи з латентними інфекційними ураженнями становлять епідемічну загрозу для оточуючих.

“Дрімаючі” інфекції можуть бути одним з різновидів латентних інфекцій або станом після перенесеного клінічно вираженого захворювання.За даної форми інфекції встановлюється баланс, що не виявляється клінічно, між патогенним потенціалом збудника та захисними системами організму. Під впливом різноманітних факторів, що знижують резистентність макроорганізму (зокрема, стреси, переохолодження, порушення харчування), мікроби набувають можливості здійснювати патогенну дію.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 445 | Нарушение авторских прав