АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Основні методи попередження неінфекційних та інфекційних захворювань.

Мета: ознайомити з методами профілактики неінфекційних та інфекційних захворювань

Профілактика будь-яких захворювань залежить від способу життя, який характеризує сферу безпосередньої, повсякденної дії різних чинників через поведінку людини. У комплекс цих чинників включаються не тільки соціально-економічні, але і повністю керовані впливи - санітарна культура, поведінка у побуті, раціональний режим харчування і фізичної активності.

Профілактика інфекційних захворювань включає в себе комплекс заходів.

Перша група - це державні загальносанітарні заходи, які передбачають поліпшення умов праці і побуту населення з метою попередження будь-яких захворювань, будівництво різноманітних споруд із врахуванням санітарних і протиепідемічних вимог. Такі заходи, як благоустрій міст і сіл, спорудження водоводів і каналізації, також спрямовані на боротьбу з інфекційними хворобами.

Друга група - це медичні заходи. Вони проводяться цілеспрямовано з урахуванням всіх трьох ланок епідемічного процесу (джерела інфекції, механізму її передачі і сприйнятливої частини населення). Заражену людину та носія (бактеріо- або вірусоносія), як джерело інфекції, ізолюють від оточуючих і лікують (інфікованих тварин, як правило, знищують). З метою попередження розповсюдження інфекції за межі епідемічного вогнища застосовують карантин - комплекс адміністративних і санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на виявлення хворих і осіб, які підлягають ізоляції або нагляду. Для знищення збудника хвороби проводять дезінфекцію і дератизацію (знищення гризунів-перенощиків хвороб).

Третя група - підвищення рівня санітарної культури населення.

За умови комплексного і своєчасного проведення протиепідемічних заходів можна запобігти багатьом інфекційним захворюванням, а деякі з них - знищити зовсім.

Профілактику дитячих захворювань можна поділити на два види:

Ø специфічні профілактичні заходи, які полягають у проведенні профілактичного щеплення;

Ø неспецифічні профілактичні заходи, які є основним методом боротьби з тими інфекціями, проти яких ще не створені ефективні вакцинальні препарати і які грають певну роль при так званих керованих інфекціях, проти яких є щеплення.

Для формування імунітету до певних інфекційних захворювань в Україні проводять вакцинації. Вакцинопрофілактика є специфічною профілактикою, спрямованою проти певних інфекційних захворювань. Вона здійснюється за рахунок щеплень.

При щепленні в організм вводять специфічні антигени. У відповідь на це він активно виробляє специфічний імунітет. В якості антигенів можуть використовуватися вакцини, токсини, антитоксини. Живі вакцини містять живих, але послаблених тим чи іншим засобом збудників. Прикладом таких вакцин для імунізації є вакцини проти віспи, сказу, туберкульозу, сибірки, бруцельозу, туляремії, грипу, поліомієліту тощо. Вбиті вакцини (нагріванням або хімічними речовинами культури мікробів) використовуються проти черевного тифу, паратифів А і Б, дизентерії, холери, кашлюку, висипного тифу та інших. Крім того, є полівакцини (проти тифу, паратифів, дизентерії і правця; кашлюку, дифтерії і правця тощо).

Після щеплення формується штучний активний імунітет. Ефективність щеплення залежить від реактивності організму, стану здоров'я під час щеплення, повноцінності харчування.

Для підтримання імунітету на належному рівні через певні періоди повинна проводитись ревакцинація.

При проведенні щеплення можливі післящепленеві реакції: загальні та місцеві.

Щеплення проводять після детального обстеження з метою виявлення протипоказань Його слід проводити лише в спеціально обладнаних кабінетах, де можна надати необхідну допомогу, якщо виникли ускладнення. Профілактичні щеплення проводяться в залежності від показань усьому населенню, або тільки особам, які мали контакт з хворим

Частіше діти інфікуються і хворіють у сім'ях, де є дорослі з хронічними захворюваннями, особливо з патологією носа і глотки (гайморит, тонзиліти) і легенів (хронічні бронхіти) або постійні носії патогенної флори в носі і глотці, що може бути обумовлене й іншими причинами. Необхідно добиватися повного лікування цих захворювань. При тісному контакті в сім'ї діти інфікуються мікроорганізмами і вірусами зі зміненими властивостями, стійкими і більш вірулентними.

Сприяє захворюванням дітей забруднення навколишнього середовища. У великих промислових містах захворюваність ринітом, фарингітом, іншими гострими респіраторними захворюваннями зазвичай вища; велику роль відіграє мікроклімат ігрових, учбових і житлових приміщень, де діти і дорослі проводять багато часу. У погано провітрюваних, задушливих кімнатах збільшується циркуляція вірусів і інших мікроорганізмів у повітрі, підвищується їх стійкість, частішають випадки гострих і загострень хронічних захворювань органів дихання у членів сім'ї, особливо у дітей. Перш за все обов'язкові провітрювання (забезпечення по гігієнічних нормах режиму повітрообміну до 40 м³/год на 1 людину), вологе прибирання 1-2 рази на день, підтримка постійної температури повітря (22-18 ⁰С).

Мікроклімат житлових приміщень різко погіршується, якщо в сім'ї є ті, що курять. Спеціальне обстеження декількох тисяч сімей, що мають дітей дошкільного віку, проведене педіатрами, показало, що якщо в сім'ї є один, що курить, то більше 60% дітей з таких сімей часто хворіють на бронхолегеневі захворювання, якщо є двоє курців - 83,7%, якщо в сім'ї є 3 курців, то здорових дітей у цих сім'ях практично немає.

Особливе місце серед чинників, що характеризують спосіб життя і впливають на здоров'я дитини, займає організація режиму дня дитини, фізичної активності, навчання, відпочинку, гартування, раціонального харчування. Ці чинники відносяться до числа керованих, в сім'ї їх можуть забезпечити батьки, в дитячих колективах - вихователі, вчителі, лікарі.

Раціональний режим (не дуже щадний, але і що не приводить до стомлення), фізичне навантаження і рухова активність, збалансоване харчування, що не містить алергенів, адекватна температура в приміщеннях і одяг, що не допускає перегріву тіла, фізичні вправи і водні процедури - все це укріплює природні механізми захисту, сприяє тренуванню пристосувальних систем організму і виявленню в необхідних умовах і обставинах резервних можливостей, які зберігають постійність (здоров'я) організму. Перераховані чинники способу життя є, по суті, основною частиною комплексу заходів неспецифічної профілактики багатьох поширених захворювань.

Єдиного засобу профілактики захворювань у дитячому віці, у тому числі лікарського, немає. Перш за все, необхідне гартування в широкому розумінні - як комплекс дій, направлених на вдосконалення діяльності функціональних систем організму, що забезпечують стійкість до кліматичних і геліофізичних чинників, що змінюються. Загартовування - традиційний і випробуваний метод зміцнення здоров'я, що широко використовується з давніх часів (лазні, купання, обливання, фізичні вправи).

Деякі часто хворіючі й ослаблені діти потребують проведення спеціальних лікувальних заходів.

У процесі гартування дитини тренуються й удосконалюються терморегуляція, серцево-судинна, дихальна, нервова системи. Це надзвичайно важливий і необхідний процес, оскільки ці системи формуються у міру зростання дитини. Структурне і функціональне вдосконалення органів і систем організму дитини відбувається в процесі взаємодії із зовнішнім середовищем, завдяки чому формується пристосувальний ефект у конкретних умовах життя.

До основних принципів гартування відносять:

Ø початок і проведення гартування тільки тоді, коли дитина здорова;

Ø поступове збільшення інтенсивності дій;

Ø систематичність і правильну послідовність проведення процедур з урахуванням індивідуальних особливостей дитини, її реакцій на заняття;

Ø позитивне відношення дитини до процедур;

Ø безперервність гартування з поступовим ускладненням комплексу; у разі захворювання дитини комплекс починають спочатку, поступово знову його ускладнюючи;

Ø тренування загальними і місцевими діями, повільними і швидкими, слабкими і сильними, у спокої і під час руху дітей.

Слід також звернути увагу на профілактику інфекційних захворювань в школах, яку треба здійснювати не епізодично, а планомірним виконанням системи заходів, які унеможливлюють занесення інфекції в колектив і поширення її, а також підвищують загальну і специфічну несприйнятливість дитячого організму. У справі боротьби з дитячими інфекційними захворюваннями повинні брати участь усі працівники дитячого закладу: медичний персонал, адміністрація, педагоги, вихователі, технічний персонал і батьки.

Профілактиці заразних захворювань у школі сприяють: правильне планування і використання приміщень, провітрювання і гримання їх у належному санітарному стані, неухильне додержання режиму, раціональне харчування з достатньою кількістю в меню вітамінів, широке використання фізичної культури, загартовування, а також медичне обслуговування і виховна робота, які забезпечують правильний розвиток і високу опірність дітей різним шкідливим діям зовнішнього середовища.

Після літніх канікул у школі проводять профілактичний огляд усіх дітей (у тому числі й тих, які тільки вступають) для виявлення хворих.

Велике значення має санітарно-просвітницька робота з дітьми та їх батьками. Використовують найрізноманітніші форми санітарної освіти: радіо, кіно, пресу, лекції, бесіди, виставки і т. п. Зміст санітарно-просвітницької роботи повинен відповідати сезону і епідемічній обстановці.

Слід також наголосити на профілактику хвороб, що передаються статевим шляхом. ЇЇ можна поділити на два види:

1. Громадська профілактика).

ü Здійснення широкої санітарно-просвітницької роботи серед населення, особливо серед дітей та молоді.

ü Проведення профілактичних оглядів працівників дитячих закладів, установ громадського харчування, працівників громадського транспорту та інших груп населення, що регламентується відповідними інструкціями Міністерства охорони здоров'я.

ü Обстеження груп ризику (повій, алкоголіків, наркоманів, гомосексуалістів тощо).

ü Всебічне обстеження вагітних, донорів, стаціонарних хворих.

ü Виявлення хворих та обстеження осіб, що були у статевому або побутовому контакті з хворим (діти).

ü Збереження медичним персоналом лікарської таємниці щодо цього контингенту хворих, організація анонімного платного обстеження та лікування таких пацієнтів.

ü Профілактичні заходи щодо попередження алкоголізму та наркоманії, які створюють підґрунтя для поширення венеричних хвороб.

2. Індивідуальна профілактика.

ü Уникнення випадкових статевих контактів.

ü Використання презервативів.

ü Місцеве використання дезінфікуючих препаратів при підозрі на інфікування одразу після статевого контакту.

ü При підозрі на зараження - негайне звернення до лікаря.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 509 | Нарушение авторских прав