АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Базові знання , вміння , навички , необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція).

МОЗ УКРАЇНИ

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ

ЦИКЛ ПРИРОДНИЧО – НАУКОВИХ ДИСЦИПЛІН

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЗААУДИТОРНОЇ САМОСТІЙНОЇ

РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ТЕМА:

«Фізіологія дихання при м`язовій роботі. Штучне дихання»

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ: 512010102

КУРС – 2

КІЛЬКІСТЬ НАВЧАЛЬНИХ ГОДИН – 2

ВИКЛАДАЧ – ПАВЛИК О. А.

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ.

Система дихання є чи не найголовнішою системою людського організму. Саме завдяки їй всі органи і системи організму отримують необхідний кисень і виділяють назовні вуглекислий газ. Регуляція дихання в широкому розумінні - це пристосування зовнішнього дихання до змінних потреб організму. Головний фізіологічний результат системи регулювання дихання - підтримання оптимальної парціальної напруги газів у крові і тканинах відповідно до інтенсивності метаболізму.

Виконання роботи, емоційні навантаження супроводжуються розвитком функціональних змін в органах, які працюють (м'язах, нервових центрах, аналізаторах), і в так званих обслуговуючих системах — дихальній, серцево-судинній, центральній нервовій, системі крові тощо. Медсестра нерідко стикається з ситуаціями, коли треба швидко, чітко, кваліфіковано допомогти хворому при порушенні дихання.

Знання механізмів регуляції дихання при змінах потреб організму в кисні потрібні для професійної підготовки медпрацівника.

НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ.

ЗНАТИ:

1.Структури ЦНС, що регулюють ритм дихання:

А) дихальний центр,

Б) пневмотаксичний центр

В) апнейстичний центр.

2. Вплив газового складу та рН артеріальної крові на частоту та глибину дихання. Роль центральних і периферійних рецепторів у забезпеченні газового гомеостазу.

3.Дихання під час фізичної роботи.

4. Штучне дихання.

ВМІТИ:

МАТЕРІАЛИ ДОАУДИТОРНОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ.

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція).

ЗМІСТ ТЕМИ.

В. І. Філімонов «Фізіологія людини» ст. 195 - 203.

Регулювання дихання у стані спокою. У стані спокою основним зав­данням дихального центру є збудження мотонейронів інспіраторних м'язів (діафрагми і, меншою мірою, міжребрових), що здійснюють спокійний вдих. Припинення їх збудження призводить до пасивного ви­диху. Це завдання виконують нейрони ядра довгастого мозку. У ньому збуд­ження починається із активації Іа-нейронів, яке викликається надход­женням імпульсів від рецепторів (насамперед центральних і судинних хеморецепторів). Ці нейрони активують мотонейрони діафрагми й опо­середковано, через інспіраторні нейрони ядра, - мотоней­рони міжребрових м'язів. Але одночасно імпульси надходять також і до Ір-нейронів цього ж ядра. У міру розвитку інспірації усе більша кількість ір-нейронів виявляються збудженими. У їх активації беруть участь та­кож аферентні імпульси від рецепторів розтягу легень, нейронів пневмотаксичного центру. Сумація збудження ір-нейронів призводить до до­сягнення граничного рівня і до наступного гальмування Іа-нейронів. У результаті вдих гальмується і цього виявляється досить для наступного пасивного видиху.

Робота скелетної мускулатури потребує посиленого надходження кисню та пожив­них речовин з кров'ю. Хвилинний об'єм дихання залежно від інтенсивності наван­таження зростає з 8-10 л до 100-120 л, а споживання кисню організмом збіль­шується при цьому в 10-12 разів і може досягати 4 л/хв.

Чинники гіпервентиляції під час фі­зичного навантаження.

Здавалося 6, що основною причиною бурхливої реакції дихальної системи на фізичне навантажен­ня є зростання вмісту і напруги С0₂ в кро­ві. Справді, у венозній крові рС0₂ підви­щується досить істотно. Проте в артері­альній крові, а саме вона омиває головний мозок і дихальний центр, рС0₂ не тільки не зростає, а під час напруженого м'язо­вого навантаження навіть знижується. Ця обставина пов'язана з тим, що посилена вентиляція легень під час фізичного на­вантаження виводить значні кількості С0₂ з організму. Що ж тоді зумовлює активі­зацію дихальної системи під час м'язової роботи?

Серед чинників, які стимулюють функ­цію дихального центру під час фізичного навантаження, перше місце посідає лактатна (молочна) кислота, яка утворюється в скелетних м'язах, коли сила їх скорочен­ня перевищує 40 % максимальної довіль­ної сили. При цьому перетискаються кро­воносні судини м'язів, надходження крові до них припиняється і вони переходять на анаеробний шлях метаболізму.

Важливу роль у посиленні вентиляції відіграє центральна нервова система. Відомо, що дихання посилюється у люди­ни ще до початку роботи — передстартовий етап, який запускається корою вели­кого мозку та гіпоталамусом. Така передстартова гіпервентиляція збільшує на­сичення крові і скелетних м'язів киснем, готуючи м'язи до очікуваної роботи.

З по­чатком роботи в дію вступають сигнали від пропріорецепторів м'язів, що скорочу­ються. І вже пізніше, коли починає напра­цьовуватись у достатній кількості молочна кислота, вона, знижуючи рН крові, бере па себе функцію стимуляції дихального цент­ру. Оскільки молочна кислота не виводить­ся з організму через легені, вона продов­жує підтримувати гіпервентиляцію й після припинення роботи м'язів, аж поки кисень, що надходить в організм у підвищених кількостях, не покриє кисневий борг і мо­лочна кислота не окислиться.

Кисневий борг — це нестача кисню, що виникає у скелетних м'язах під час їх тривалої й на­пруженої роботи.

Незважаючи на незначні зміни в газо­вому складі артеріальної крові під час ро­боти скелетних м'язів, центральні та пе­риферичні артеріальні хеморецептори також відіграють суттєву роль у розвитку гіпервентиляції легень. Вважають, що під час фізичної роботи зростає чутливість нейронів дихального центру й артеріальних хеморецепторів до гіперкапнії та гіпоксії.

Внаслідок увімкнення названих меха­нізмів та чинників частота дихання і об'єм легеневої вентиляції пристосовуються до інтенсивності виконуваної роботи більш - менш відповідають рівню метаболізму, енер­гетичним витратам організму.

Сказане стосується головним чином рит­мічної динамічної роботи. Під час вико­нання статичної роботи кровопостачання працюючих м'язів і надходження до них кисню погіршуються швидше і за меншої сили скорочень м'язів. У випадках трива­лого, хоч і не дуже сильного напруження м'язів немає їх періодичних розслаблень і хай короткочасних, але конче потрібних працюючим м'язам відновлення кровотоку й надходження кисню. Під час виконання статичної роботи досить швидко розвиваєть­ся втомлення і знижується працездатність, навіть якщо навантаження ненабагато пе­ревищує ЗО % максимальної сили скоро­чення. Дихання при цьому зростає меншою мірою і переважно під впливом нервової системи.

Виконання роботи супроводжується розвитком функціональних змін в органах, які працюють (м'язах, нервових центрах, аналізаторах), і в так званих обслуговуючих системах — дихальній, серцево-судинній, центральній нервовій, системі крові тощо.

Під час переходу із стану спокою до роботи у дихальній системі настають зміни, зумовлені потребою у підвищеній кількості кисню та видаленні з організму надлишку вуглекислоти. Основним показником функціонального стану дихальної системи є об'єм легеневої вентиляції (ОЛВ) — об'єм повітря, яке проходить легені за хвилину (хвилинний об'єм дихання). У спокої ОЛВ становить 4—8 л/хв. Під час роботи, при максимальних навантаженнях, він може підвищуватись до 100 л/хв.

Об'єм легеневої вентиляції може збільшуватись рівномірно за рахунок глибини та частоти дихання (найчастіше), переважно за рахунок частоти дихання (при відсутності тренування, при незручній позі робітника) або глибини дихання (найбільш сприятлива реакція на виконання роботи, яка спостерігається у тренованих осіб).

Ступінь збільшення ОЛВ при переході до роботи у більшості випадків пропорційний величині виконуваної роботи і підвищенню споживання 02 та виділення С0₂. Виняток становлять випадки, коли робітник виконує важку м'язову роботу і постачання 02 нижче потреби у ньому. В цих випадках ОЛВ може збільшуватись, а споживання кисню залишатись на одному рівні — на рівні так званої кисневої межі.

Якщо розвивається втома, може спостерігатись збільшення ОЛВ за рахунок стимуляції ДС кислими продуктами обміну, які накопичуються у м'язах, а також за рахунок включення в роботу додаткових груп м'язів, коли сила м'язів, які виконують ці операції, починає падати.

Тривале вимушене положення тіла (наприклад, навпочіпки), при виконанні деяких виробничих процесів утруднює зовнішнє дихання. За рахунок нераціональної робочої пози знижується життєва ємність легень (ЖЄЛ). Так, якщо ЖЄЛ у вільному вертикальному положенні тіла прийняти за 100 %, то при згинанні тулуба вперед вона буде становити 88,5 %, а при розгинанні — 75 %.

При важкій м'язовій роботі видих здійснюється активно, тобто за участю м'язів, скорочення яких також може зменшувати ЖЄЛ. Зменшення ЖЄЛ за цих умов компенсується перерозподілом об'ємів легень. Зокрема, об'єм альвеолярного повітря доповнюється за рахунок резервного та додаткового.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА.

А) Основна - В. І. Філімонов «Фізіологія людини»

Б) Допоміжна - Г. М. Чайченко «Фізіологія людини»

І. С. Кучеров «Фізіологія людини»

С. А. Георгієва «Фізіологія»

Я. І. Федонюк «Анатомія та фізіологія з патологією»

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 1345 | Нарушение авторских прав