АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Життєва і загальна ємність легень.

У стані спокою тварини вдихають і видихають певний об’єм повітря(дихальний об’єм повітря). У коней і ВРХ 5-6л, вівці,кози,свині 0.3-0.5л. Після спокійного акту вдиху при включенні додаткових м’язів вдихачів організм здатен вдихнути ще більший об’єм повітря (додатковий об’єм): у коней 10-12л,ВРХ 8-10л, свині,вівці,кози 0,5-1л.Повітря,яке ще додатково можна видихнути після спокійного акту видиху,назив резервним. Його об’єм такий самий,як і додатковий. Сума дихального,додаткового та резервного повітря становить життєву ємність легень у людей 3-4л,ВРХ,коні25-35л,вівці,свині 1,5-3л. Відображає фізичний розвиток і стан здоров’я. визначається за допомогою спірометра. У дих системі після видиху залишається залишкове повітря у людей 1л, у вел.тварин 10л. Сума життєвої ємності і залишкового повітря назив загальна ємність легень.

7.Легенева вентиляція. Хвилинна легенева вентиляція.
При кожному спокійному вдиху повітря в систему дихання біля 30% об’єму повітря залишається у дихальних (повітроносних) шляхах, а 70% його об’єму надходить у легені. Після спокійного видиху в легенях залишається резервне і залишкове повітря, яке становить альвеолярне повітря. Відношення об’єму дихального повітря до альвеолярного називається коефіцієнтом легеневої вентиляції, величина якого збільшується при фізичному навантаження. Кількість повітря, яке проходить через легені за 1 хвилину складає хвилинний об’єм легеневої вентиляції. Його величина залежить від об’єму дихального повітря і частоти дихання. На хвилинний об’єм легеневої вентиляції у тварин впливають як внутрішні(вік, порода, продуктивність, стать, фізіологічний стан) так і зовнішні(час доби, пора року, фізичне навантаження, температура та інші) фактори.

8.Склад вдихуваного, альвеолярного і видихуваного повітря.
Тварини під час дихання вдихають атмосферне повітря. Воно містить 20,94% О2, 0,03% СО2 і 79,03% N2. Видихуване повітря містить в середньому 16,5 % О2, 4% СО2 і 79,5% N2. Склад видихуваного повітря непостійний, він залежить від інтенсивності обміну речовин і легеневої вентиляції. Альвеолярне повітря відрізняється від видихуваного більшим процентом СО2 і меншим відсотком О2.

9.Механізм газообміну у легенях.
Основною функцією легень є газообмін між повітрям альвеол легень і венозною кровю капілярів малого кола кровообігу, які густою сіткою обплітають альвеоли легень. Газообмін у легенях здійснюється за законом дифузії молекул О2 з повітря альвеол легень у венозну кров капілярів малого кола кровообігу і молекул СО2 із венозної крові капілярів у повітря альвеол легень. Рушійною силою дифузії молекул О2 і СО2 є різниця їх парціального тисків(напруження) між венозною кровю капілярів, що обплітають густою сіткою альвеол легень і її повітрям. Молекули О2 і СО2 у легенях дифундують із місця їх вищого парціального тиску і напруження у місце їх меншої величини.

10.Перенесення газів кровю(О2 і СО2). Киснева ємність крові.
У легенях тварин внаслідок газообміну відбувається перетворення у капілярах малого кола кровообігу, які обплітають альвеоли легень,венозної крові на артеріальну. Артеріальна кров від венозної відрізняється більшим вмістом О2 і меншим рівнем СО2. Артеріальна кров переносить О2 від легень до клітин усіх тканин. Кисень із альвеолярного повітря легень дифундує у плазму і еритроцити венозної крові, де виступає у сполуку з молекулами гемоглобіну, утворюючи оксигемоглобін. 1 г гемоглобіну може зв’язати 1,34мл кисню.Вуглекислий газ утворюється у мітохондріях всіх клітин тканин,як кінцевий продукт окиснювального метаболізму. Напруження СО2 у клітинах становить біля 60 мм.рт.ст., а у міжклітинній рідині-приблизно 50 мм.рт.ст., а в артеріальній крові- 40 мм.рт.ст. І хоча різниця рСО2 значно менша від аналогічної для О2 молекули СО2 відповідно до закону дифузії швидко дифундують з тканин через міжклітинну рідину, стінки капілярів в артеріальну кров. Таким чином, із тканин до легень переноситься 5-8 мл СО2 на кожні 100мл. Крові. Вуглекислий газ від тканин до легень транспортується кровю у розчиненому та хімічно зв’язаному станах.
Кількість О2, яка може бути зв’язана 100 мл крові при повному переході гемоглобіну в оксигемоглобін складає кисневу ємність крові. ЇЇ величина залежить від вмісту в крові гемоглобіну і коливається в межах від 17 до 21 см (кубічних)

11.Механізм газообміну між кров*ю і тканинами.
У мітохондріях клітин організму, де локалізуються ферменти дихального ланцюга, відбувається процес біологічного окиснення органічних речовин з утворенням енергії і кінцевих продуктів обміну речовин. При цьому відбувається споживання клітинами тканин О2 і утворення СО2. Надходження О2 до клітин тканин відбувається із артеріальної крові капілярів великого кола кровообігу відповідно до закону дифузії.Рушійною силою дифузії молекул О2 і СО2 у тканинах організму, як і в альвеолярному газообміну є градієнт їх концентрацій(парціального тиску) по обидва боки мембрани. Кількість О2, що надходить до органів та тканин зумовлюється особливостями їх функцій та інтенсивністю обмінних процесів. Здійснення газообміну у тканинах і органах забезпечує функціонування усіх тканин та органів і перетворення в капілярах великого кола кровообігу артеріальної крові у венозну.

12.Дихальний центр. Роль СО2 в регуляції дихання.
Дихальний центр ­­­­­- це сукупність нейронів головного мозку, які забезпечують ритмічну зміну вдиху видихом і навпаки, а також пристосовують частоту і глибину дихання до мінливих потреб організму і відповідно до умов його існування. Дихальний центр розміщується у довгастому мозку на дні 4-го шлуночка і складається з центру вдиху(інспіраторного) та центру видиху(експіраторного). Було також встановлено, що дихальний цент парний, симетричний, і розміщений по обидва боки від середньої лінії довгастого мозку. Частота зміни активності інспіратор них і експіраторних нейронів дихального центру визначає частоту дихання, а рівень імпульсної активності – силу скорочення дихальних мязів і величину дихального об’єму (глибину дихання). Регуляція дихання здійснюється завдяки чисельним впливам на дихальний центр певних відділів головного мозку.
Збільшення концентрації в крові вуглекислого газу викликає підвищення тонусу дихального центру, а зниження її, навпаки, гальмує його і наступають відповідні зміни у частоті і глибині дихання.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 1306 | Нарушение авторских прав