АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Злоякісна катаральна гарячка ВРХ.

Міністерство аграрної політики України

Державний агроекологічний університет

Кафедра ветеринарно-санітарної експертизи та гігієни тварин

В.А. Котелевич – кандидат ветеринарних наук, доцент

Методичні рекомендації

до теоретичного курсу з дисципліни:

“Ветеринарно-санітарна експертиза з основами технології і стандартизації продуктів тваринництва”

З розділу: “Ветсанекспертиза і ветсаноцінка туш і органів та інших продуктів забою при інфекційних захворюваннях тварин”

для студентів ф-ту ветеринарної медицини Спеціальність 7.130.501 – “Ветеринарія”

Житомир - 2003

Рецензенти:

1. Доктор ветеринарних наук, завідувач каф. заразних хвороб О.Є Галатюк.

2. Кандидат ветеринарних наук, доцент каф. анатомії і гістології Ф.І. Кропивницькій.

Розглянуті і схвалені на засіданні кафедри ветсанекспертизи і гігієни тварин

Протокол №_______ від “___” _______ 2003р.

Зав. кафедрою,

доцент Г.П. Олійник

Розглянуті і затверджені на засіданні методичної комісії ф-ту ветеринарної медицини

Протокол №_______ від “___” _______ 2003р

Голова комісії,

доцент О.Б. Семененко

Зміст

1. Ветеринарно-санітарна експертиза і ветсаноцінка м’яса та ін. продуктів забою при інфекційних захворюваннях тварин:.................................................................................. 5

1.1. Сибірка............................................................................. 5

1.2. Туберкульоз................................................................... 14

1.3. Бруцельоз....................................................................... 21

1.4. Ящур............................................................................... 24

1.5. Лептоспіроз.................................................................... 26

1.6. Злоякісна катаральна гарячка...................................... 27

1.7. Чума свиней (класична форма).................................... 27

1.8. Пастерельоз................................................................... 28

1.9. Африканська чума свиней............................................ 30

1.10. Бешиха свиней.............................................................. 32

1.11. Ензоотичний енцефаломієліт. (хвороба Тешена)..... 33

1.12. Хвороба Ауєскі(несправжній сказ).......................... 34

1.13. Вірусний (трансмісивний) гастроентерит свиней.... 35

1.14. Інфекційний атрофічний риніт свиней...................... 36

1.15. Везикулярна хвороба свиней...................................... 36

1.16. Ентеротоксемія (анаеробна дизентерія)..................... 37

1.17. Інфекційна анемія коней............................................. 37

1.18. Сап................................................................................. 38

1.19. Чума великої рогатої худоби...................................... 39

1.20. Емфізематозний карбункул (Емкар).......................... 40

1.21. Лейкози......................................................................... 41

1.22. Парагрип –3.................................................................. 42

1.23. Віспа.............................................................................. 43

1.24. Вірусна діарея............................................................... 44

1.25. Мит коней..................................................................... 45

1.26. Епізоотичний лімфангоїт (бластомікоз, африканський сап).................................................................................. 46

1.27. Хламідіозний (ензоотичний) аборт овець і кіз.......... 47

1.28. Туляремія...................................................................... 47

1.29. Інфекційна агалактія кіз та овець............................... 48

1.30. Інфекційна плевропневмонія кіз................................ 49

1.31. Інфекційна ентеротоксемія......................................... 50

1.32. Анаеробна дизентерія ягнят........................................ 51

1.33. Брадзот.......................................................................... 51

1.34. Актиномікоз................................................................. 52

1.35. Стахіботріотоксикоз.................................................... 53

1.36. Фузаріотоксикоз........................................................... 54

1. Ветеринарно–санітарна експертиза і ветсаноцінка м’яса та інших продуктів забою при інфекційних захворюваннях тварин.

У ветеринарно-санітарній експертизі всі інфекційні захворювання з урахуванням небезпечності їх для людини поділяють на дві групи:

1) хвороби, які передаються людині через продукти забою (сибірка, туберкульоз, бруцельоз, ящур, бешиха свиней, лептоспіроз, лістеріоз, Ку-лихоманка, туляремія та ін.);

2) не передаються людині через продукти забою. В цю групу входять:

а) хвороби тварин, які зустрічаються у людини, але які не передаються через продукти забою (актиномікоз, правець, злоякісний набряк, псевдотуберкульоз та ін.),

б) хвороби, якими люди не хворіють (пастерельоз, чума свиней, злоякісна катаральна гарячка і контагіозна плевропневмонія ВРХ, інфекційний атрофічний риніт свиней та ін.).

Така класифікація інфекційних хвороб тварин акцентує увагу лікарів ветеринарної медицини на захворюваннях I-групи, при виявленні яких необхідно проводити заходи щодо запобігання розповсюдження цих захворювань серед людей.

1.1. Сибірка (Anthrax) – антропозоонозна гострозаразна хвороба всіх сільськогосподарських тварин, багатьох видів диких тварин (косулі, лосі, олені, слони та ін.) і людини, яка характеризується ознаками септицемії, важкої інтоксикації, а також утворенням карбункулів. Зараження людей сибіркою може відбутися під час забою хворих тварин, розбирання туш, а також при обробці сирого м’яса та сирих технічних продуктів забою (шкір, щетини, волосся, кісток та ін.).

Збудник – Bacillus anthracis – нерухома грампозитивна аеробна паличка довжиною 3-5 мкм, товщиною 1,0-1,5 мкм, яка має здатність в організмі тварини або при культивуванні на поживних середовищах, що утримують сироватку крові, утворювати капсули. При температурі 12-42⁰С і доступі кисню в зовнішньому середовищі через 8-24 год. збудник утворює спори. При мікроскопії мазків - відбитків з крові, органів або уражених ділянок тканин B. anthracis проглядається у вигляді великих паличок, з’єднаних в короткі ланцюжки. Внутрішні кінці паличок обрубані або розширені і в ланцюжку нагадують бамбукову тростину. Після росту на поживних середовищах B. anthracis в мазках має вигляд довгих ниток, які складаються з великої кількості паличок. При бактеріоскопії патматеріалу від свиней інколи в мазках визначають змінені форми бацил (зігнуті у вигляді булави, шарів тощо), а також контури капсул.

2%-м розчином сафраніну бацили забарвлюються в цегляно-червоний колір, а капсули і палички, які розпались (тіні) – у світло-жовтий.

Метиленовим блакитним палички сибірки забарвлюються в темно-синій колір, капсули в рожевий, а при забарвленні розчином Ребігера (генціанвіолет на формаліні) палички – в темно фіолетовий, капсули – в рожево-фіолетовий. Вегетативні форми збудника гинуть при нагріванні до 60⁰С впродовж першої години, а 10%-й розчин їдкого натрію або калію знищує його лише через 2 години.

Спори стійкі до дії високих температур і хімічних речовин. Автоклавування при 120⁰С знищує їх через 5-10 хв., кип’ятіння – через 15-30хв, а розчин формальдегіду лише через 2 год.

Передзабійна діагностика цього захворювання не завжди можлива, оскільки у забійних тварин клінічні симптоми бувають виражені недостатньо, а нерідко й відсутні. На м’ясопереробні підприємства інколи надходять тварини з латентною формою сибірки. Рідше зустрічається карбункульозна форма, при якій карбункули звичайно локалізуються на грудях, череві, вимені, але можуть зустрічатись і в інших місцях. Може протікати в сполученні з ін. формами. При цьому розвиваються набряки, які некротизуються, утворюють виразки, в ділянках розташування карбункулів відбувається інфільтрація підшкірної клітковини.

Надгострий перебіг сибірки частіше реєструють у дрібної і великої рогатої худоби. Хвороба починається раптово, у тварин відмічають прискорений пульс і дихання, ціаноз слизових оболонок; інколи з носа, рота та анального отвору витікає кров, через 30-40 хв. або раптово тварина гине.

При гострому перебігу хвороби тварини неспокійні, періоди збудження змінюються пригніченням. Дихання важке, прискорене, пульс прискорений, ледь помітний. Температура тіла підвищена, серцеві поштовхи стукаючі. Слизові оболонки ціанотичні, на них з’являються дрібні крововиливи. Апетит понижений, інколи в ділянці глотки і гортані – невеликі набряки. Секреція молока зменшується. Хвороба триває 1-3 доби, як правило, тварина гине. На різних ділянках тіла (грудній клітині, череві, вимені, лопатках, голові, в ділянці анального отвору) з’являються набряки, карбункули (карбункульозна форма). Інколи останні досягають великих розмірів. Спочатку вони обмежені, тверді, потім, починаючи з центра, мертвіють і перетворюються у виразки. Навколо карбункула помітний набряк шкіри і підшкірної клітковини, інколи дуже великий, у вигляді дифузної тістоподібної пухлини. Температура тіла незначно підвищується. Карбункульозну форму частіше спостерігають у свиней, коней, великої рогатої худоби, рідше в дрібної рогатої худоби.

Абортивний перебіг хвороби характеризується слабо вираженими клінічними ознаками (пригнічення, втрата апетиту, зменшення секреції молока), незначним підвищенням температури, виснаженням тварини. Хворіє тварина до 2-х тижнів, рідко – довше. Як правило, тварина видужує.

При хронічному перебігу хвороби клінічні ознаки такі, як і при абортивному. Хвороба триває до 3-х місяців і більше.

Для кишкової форми сибірки основною ознакою є розлад функції органів харчотравлення. Запори у хворих тварин змінюються проносами. Екскременти з домішками крові. Хвороба супроводжується високою температурою.

Легенева форма сибірки в природних умовах зустрічається дуже рідко і описана у овець та свиней.

При атиповій формі сибірки клінічні ознаки у тварин можуть бути відсутні, або нехарактерні. Діагноз ставлять на підставі патологоанатомічних і бактеріологічних досліджень.

У свиней сибірка у більшості випадків протікає локально, з ураженням глотки і гортані (ангінозна форма) та інколи в кишковій формі. При ангінозній формі припухає ділянка глотки, гортані та оточуючі тканини з переходом припухлості (набряку) на лицеву частину голови. Дихання і ковтання ускладнені, спостерігається слинотеча, нерухомість шиї, кашель і хрипота. Температура тіла підвищена або в межах норми.

При кишковій формі у свиней відмічають стурбованість, пронос. Інколи ці ознаки відсутні, але тварини пригнічені, відмовляються від корму, слабкі.

Діагностика сибірки у свиней розроблена недостатньо, тому не виключена можливість надходження на забій хворих тварин (И.Г. Ипатинко, С.И. Бахтаров, 2001).

Підгострий перебіг сибірки реєструють частіше всього, особливо у коней. Клінічні ознаки, як і при гострому перебігу хвороби, але менш виражені. Тварина хворіє до 7 діб і більше.

Післязабійна ветсанекспертиза. При септичній формі сибірки у туш, незадовільно знекровлених, погано виражений процес заклякання м’язів, на серозних покровах визначають крововиливи. Селезінка різко збільшена, пульпа її розм’якшена, майже чорного кольору; кров густа, не згортається, темного кольору; добре виражене кровонаповнення внутрішніх органів. Печінка, нирки, серце – дещо збільшені, цегляно-червоного кольору, дряблі, в стані паренхіматозної дегенерації, на розрізі паренхіми численні крововиливи; легені – набряклі, щільні, в окремих випадках відмічають лобулярні фокуси пневмонії темно-червоного кольору; на нирках виявляють крововиливи. Лімфовузли збільшені, геморагічно запалені, соковиті, пронизані крововиливами темно- або цегляно-червоного кольору, на розрізі при надушуванні виділяється кров’яниста рідина.

З природних отворів виділяється кров’яниста рідина, відмічають ціаноз слизових оболонок і множинні дрібні крововиливи на них, на кон’юнктиві, серозно геморагічні інфільтрати й крововиливи в підшкірній міжм’язевій клітковині. Знята шкіра з внутрішньої поверхні темно-червоного кольору, з крововиливами. Селезінка збільшена в об’ємі (інколи в 5 разів), дряблої консистенції, при відокремленні розпливається на столі. Пульпа її дуже м’яка, з поверхні розрізу стікає темно-червона дьогтеподібна маса, дає рясний скребок. Слизова оболонка дихальних шляхів, особливо при вході в гортань, гіперемійована, набрякла, вкрита крововиливами. Кров від темно- до чорно-червоного кольору, не згортається, інколи за зовнішнім виглядом нагадує дьоготь. На повітрі вона повільно світліє. Головний і спинний мозок змінені, гіперемійовані, речовина мозку та його оболонки з крововиливами.

Постійні ураження шлунково-кишкового тракту, які більш сильно виражені в 12-палій і голодній кишках, спостерігають також студенистий набряк брижі, геморагічний лімфангіт і лімфаденіт регіональних лімфовузлів.

Ознаки таких патзмін виникають лише за 16-24 год. до загибелі тварини, у якої при житті відмічають підвищену або різко знижену температуру тіла, характерні клінічні ознаки хвороби.

Забій тварин в такому стані заборонений, отож при ветсанекспертизі туш і органів ця форма сибірки зустрічається дуже рідко.

Для карбункульозної форми сибірки характерні кров’янисто-студенисті інфільтрати в підшкірній клітковині, в ділянці голови, шиї, грудей, черева, кінцівок, рідше – в середостінні. Регіональні лімфовузли (ті, що збирають лімфу з уражених ділянок) збільшені, набряклі, з крапковими крововиливами, інколи крововиливи охоплюють весь лімфовузол і на розрізі він темно-червоного кольору. Селезінка різко збільшена, пульпа її розм’якшена. Можливе припухання селезінки без розм’якшення пульпи, крововиливи на серозних покривах, гіперемія нирок. При ураженні кишечника відмічають збільшення мезентеріальних лімфовузлів, крововиливи в них і запалення слизової оболонки. В місцях, де виявлені карбункули, темно-червона (лакоподібна) інфільтрація м’язової та сполучної тканин. В легенях – застійний набряк, вони темно-червоного кольору, інколи під плеврою і в паренхімі органу помітно виступають крапчасті та плямисті крововиливи. На епікарді та під ним масові крапчасті, плямисті, або смугасті крововиливи темно-червоного кольору.

При атиповій формі патзміни нехарактерні. Як правило, це туші низької вгодованості, погано знекровлені, в різних органах і лімфовузлах можливі крововиливи, інфільтрати тощо.

У свиней сибірка зустрічається переважно в ангінозній гострій або хронічній формі. Може мати атиповий перебіг і дуже рідко – в загальносептичній.

Підозра виникає при визначенні в ділянці глотки, гортані та вздовж передньої частини шиї кров’янисто-драглистих інфільтратів різної величини чи при наявності в ділянці глотки студенисто-жовтуватого набряку, а на слизовій оболонці глотки і гортані – нашарування сірого або червоного кольору. З регіональних лімфовузлів особливо часто вражаються підщелепові. Біля них виявляють серозні або серозно-геморагічні інфільтрати. Мигдалевидні залози вкриті сіро-жовтими нашаруваннями.

Під ними на глибині кількох міліметрів змертвіла тканина блідо-сірого кольору. Ураження мигдаликів може бути одно - або двостороннім.

При експертизі свинячих туш відносно частіше зустрічається хронічна форма. В даному випадку вражається один або два підщелепових лімфовузла, а набряки і дифтеритичні нашарування відсутні.

Уражені лімфовузли збільшені, інколи сильно інфільтровані, на розрізі цегляно-червоного кольору, або плямисті внаслідок утворення дрібних жовтувато-некротичних ділянок. При наявності некрозів на розрізі такі лімфовузли сухі, легко вилущуються. Вражені ділянки лімфовузлів, як правило, різко виділяються реактивною зоною.

При атиповому перебігу хвороби у свиней лімфовузли (підщелепові – lnn. mandibularis) можуть бути збільшені до розміру курячого яйця або ж залишатися без патзмін.

Для кишкової форми характерні геморагічні запалення тонкого відділу кишечника, головним чином 12-палої і голодної кишок, лімфовузлів і лімфатичних судин брижі, а також випотівання геморагічного транссудату в черевну порожнину.

Диференційна діагностика. При дослідженнітуш і органів ВРХ сибірку потрібно диференціювати від ЕМКАРу, піроплазмозу, пастерельозу, а свиней – від бешихи, чуми (класичної і африканської форми). Слід зазначити, що як у ВРХ, так і в свиней сибірка має деякі спільні патзміни з пастереьозом і сепсисом.

При ЕМКАРі спостерігають інтенсивну інфільтрацію, сильний гемоліз, деструкцію тканин; велике скупчення газу, внаслідок чого карбункул крепітує, чого немає при сибірці. На розрізі – серозно-геморагічний інфільтрат із запахом згірклого масла. Селезінка, як правило, не збільшена, з вогнищами некрозу.

Пастерельоз у ВРХ характеризується запальними обмеженими набряками в ділянці голови, верхньої третини шиї і нижче, інколи на підгрудку. При сибірці у карбункулів немає певної локалізації. На виняток від сибірки карбункульозної форми явища запальної реакції визначають у всіх лімфовузлах туші, а не лише в регіональних. Вони збільшені, гіперемійовані, з крововиливами.

На відміну від ангінозної форми сибірки, при якій характерно ураження окремих лімфовузлів, при пастерельозі свиней всі лімфовузли голови і шиї збільшені, з крововиливами.

При піроплазмозі – відмічається жовтушність тканин. Селезінка збільшена, але не розм’якшена, з поверхні її пульпа не витікає; лімфовузли збільшені, соковиті, але не мають геморагічного запалення, крововиливів під епі- та ендокардом не буває, в той час як при сибірці вони є завжди; студенисті інфільтрати в підшкірній клітковині не мають геморагій.

Бешиха. На відміну від локалізованої форми сибірки в ділянці глотки і гортані відсутні набряки, а також геморагічні і некротичні ураження мезентеріальних лімфовузлів. На відміну від септичної форми сибірки селезінка хоч і збільшена, але пульпа її не розм’якшена, має горбистий вигляд.

Чума (класична) – на відміну від кишкової форми сибірки у випадках пошкодження мезентеріальних лімфовузлів зміни мають характер сирного розм’якшення, а не сухого некрозу. При чумі уражені всі лімфовузли туші, а при локалізованій формі сибірки лише регіональні. При чумі (класична) лімфовузли збільшені, щільні, почервонілі ззовні, на розрізі мають характерний мармуровий вигляд, темно-червоний обідок по периферії, від якого відходять темно-червоні перетинки, що ділять центральну частину на окремі поля сіро-білого кольору. При чумі уражений весь кишечник, а не лише частина тонкого, особливо товстий.

При септичному (або гострому) перебігу чуми характерні геморагічні явища на шкірі, слизових і серозних оболонках, в паренхіматозних органах, лімфовузлах, гортані, стравоході, глотці, сечовому міхурі, товстих кишках.

При чумі на шкірі вух, черева, внутрішній поверхні кінцівок помітні плями дрібних крововиливів темно-червоного або червоно-фіолетового кольору, які не бліднуть при натисканні, чого немає при сибірці.

Африканська чума – відсутні характерні зміни в тонкому відділі кишечника і мезентеріальних лімфовузлах, які властиві кишковій формі сибірки. Легені з характерними для африканської чуми свиней драглистими міжчасктовими перетинками.

Ветсаноцінка і санітарні заходи. При підозрі на сибірку подальший забій тварин припиняють. Від підозрілої туші беруть шматочок селезінки, змінені ділянки тканин, уражені лімфатичні вузли, трубчасту кістку з мозком і направляють у лабораторію для мікроскопічного, бак­теріологічного та імунологічного дослідження. До одержання результатів тушу і всі продукти забою ізолюють у відокремлене місце під контролем спеціаліста державної установи ветеринарної медицини.

При виявленні збудника сибірки за допомогою мікроскопії тушу з органами і шкурою, не очікуючи результатів бактеріологічного дослідження, спалюють.

Усі знеособлені продукти (ноги, вуха, вим'я, кров тощо), отримані від забою інших тварин, змішані з продуктами забою від хворої на сибірку тварини, спалюють. У кожному конкретному випадку це питання вирішується державною установою ветери­нарної медицини.

Шкури від здорових тварин, що контактували зі шкурою від тварини, хворої на сибірку, підлягають дезінфекції згідно з інструкцією.

Після видалення туші та інших продуктів забою, вражених сибіркою, у забійному цеху проводять дезінфекцію відповідно до нормативно-правових актів.

При виявленні на конвеєрі туші з ознаками сибірки кількість туш, можливо контамінованих збудником сибірки в ході технологічного процесу, визначається держав­ною установою ветеринарної медицини.

Туші і продукти забою, підозрілі в контамінації бацилами сибірки в ході техно­логічного процесу, негайно знезаражують проварюванням, але не пізніше 6 годин з мо­менту забою, у відкритих котлах протягом 3 годин з початку закипання, а в закритих котлах при тиску пари 0,5 МПа - протягом 2,5 години. За неможливості провести знешкодження в зазначений термін ці туші повинні бути ізольовані в приміщення з температурою не вище +10⁰С, а потім направлені на знешкодження, як зазначено вище, але не пізніше 48 год. з моменту забою. У випадку невиконання цих вимог у зазначений термін, туші і продукти забою, що підлягають знешкодженню, повинні бути на­правлені на знищення спалюванням.

При негативному результаті мікроскопічного дослідження всі продукти за­бою, підозрілі в контамінації збудником сибірки, залишають в ізоляції до одержання результатів бактеріологічного дослідження. Необхідність проведення інших заходів у цеху (дезінфекції тощо) визначається спеціалістом державної установи ветеринарної медицини.

При підтвердженні мікробіологічним дослідженням діагнозу на сибірку туші та продукти забою, підозрювані в контамінації бацилами сибірки, знищують.

У випадках забою щеплених проти сибірки тварин до 14 днів після щеплення і за умов: письмо­вого підтвердження спеціаліста ветеринарної медицини про те, що тварина перед за­боєм була клінічно здорова, з нормальною, температурою тіла тощо, а в результаті лабо­раторних досліджень матеріалу з цієї туші на сибірку негативні - м'ясо та інші про­дукти забою направляють на корм тваринам або утилізують.

Шкури, які при дослідженні за реакцією Асколі реагували позитивно, вважають сибірковими і знищують спалюванням.

Ветеринарно-санітарні заходи при виявленні хворих на сибірку тварин на м’ясокомбінаті. Визначають приміщення скотобази і цехи, де знаходились хворі на сибірку тварин, складають інвентар в ізольоване приміщення і все (приміщення, обладнання та інвентар) обробляють 10% гарячим розчином їдкого натру. Через годину стіни, підлогу і все обладнання обмивають теплою водою (40-50⁰С) під тиском 0,2-0,3 МПа. Зібраний гній, сміття, залишки сировини вивозять в спеціальній тарі і спалюють. Потім приміщення дезінфікують одним з таких розчинів: 10% гарячий розчин їдкого натру, розчин хлорного вапна або гіпохлору (5,0% активного хлору), 4% розчин формальдегіду із розрахунку 1 л /м³.

Цінне обладнання, прив’язані пояси протирають ганчірками, змоченими 4%-м розчином формальдегіду. Ножі, мусати та ін. інструменти кип’ятять в 0,5% розчині соди у закритому посуді впродовж 90 хв. або автоклавують 1 год. при тиску 0,2 МПа. Спецодяг знезаражують автоклавуванням або кип’ятінням у воді протягом 90 хв., або в параформалінових камерах.

У холодильних камерах перед дезінфекцією температуру доводять до 1-2⁰С і дворазово дезінфікують 10% розчином однохлористого йоду з інтервалом 15-25 хв. або 4%-м розчином формальдегіду.

Шкури хворих тварин (у випадку зняття поза ветеринарним контролем) спалюють. Ті, що були з ними в контакті, дезинфікують пікелюванням, у розчині (30⁰С) соляної кислоти (2,0%) та кухонної солі (10,0%), або підкисленому розчині кремнефтористого натрію (1,0%-кремнефтористого натрію, 0,7% сірчаної кислоти в перерахунку на 100,0%-у H₂SO₄ і 10.0% кухонної солі) протягом 48 год.

При дезінфекції пікелюванням прісносухих і сухосолоних шкур їх попередньо вимочують у розчині, що містить 0,05% соляної кислоти 5,0% кухонної солі, не менше 40 год. Потім додають соляну кислоту і кухонну сіль до концентрації пікелювання і витримують ще 48 год. Після цього терміну шкури нейтралізують розчином, що містить 6,0% кухонної солі і 0,5% кальцинованої соди до маси сировини (на 1 кг шкур 4л нейтралізуючого розчину). Далі шкури промивають водою.

Якщо хворі тварини або трупи виявлені у вагонах, в яких вони були доставлені на м’ясокомбінат, то їх з усім обладнанням, гноєм і залишками корму направляють на дезінфекційно-промивну станцію залізниці, попередньо закривши і запломбувавши двері. На дверях вагона пишуть напис: “В дезінфекцію!”. У супровідному документі вагона і спеціальному направленні зазначають, що вагон прямує на дезинфекцію за третьою категорією.

Автомашини після привезення тварин або сировини тваринного походження, неблагополучних щодо сибірки, знезаражують на спеціальному підготовленому майданчику за вказівкою ветеринарно-санітарного нагляду. Перед дезінфекцією кузов автомашини зрошують дезінфікуючим розчином, потім механічно очищають від гною, бруду. Дворазово проводять вологу дезінфекцію розчином (50-60⁰С) гіпохлориду (5,0% активного хлору) або 6,0% розчином формальдегіду з 0,5% миючого засобу.

У випадках виявлення хворих на сибірку тварин під час транспортування або вивантаження можна застосовувати для дезінфекції транспорту освітлений розчин хлорного вапна (5,0% активного хлору), 10,0% розчин однохлористого йоду (препарат 74-Б) чи розчин препарату гіпохлору (5,0% активного хлору). Розчини наносять дворазово з інтервалом 0,5-1 год., з розрахунку 1,5 л/м².При аерозольній дезінфекції використовують 38-40% розчини формальдегіду при витраті 55-60 мл/м³ і експозиції знезараження 3 год.

Для знезараження стічних вод, інфікованих збудниками сибірки, потрібно не менше 7500 мг активного хлору на 1л неосвітленої рідини, тобто необхідно 30 г. неосвітленого хлорного вапна на 1 л. рідини.

Відновлення забою тварин на м’ясокомбінаті дозволяється лише після проведення всіх заходів, що гарантують ліквідацію інфекції, про що лікар ветеринарної медицини складає відповідний акт.

Ветеринарно-санітарні заходи при виявленні сибірки в лабораторії ветсанекспертизи господарчого ринку. Необхідно швидко видалити з приміщення всі продукти, а приміщення дезінфікують. Місце, де лежала туша хворої на сибірку тварини, дезінфікують хлорним вапном, який містить 5% активного хлору, а підлогу і стіни – розчином хлорного вапна (2% активного хлору). Потім проводять механічну очистку приміщення, сміття спалюють. Приміщення провітрюють, а все обладнання, столи, стіни і підлогу миють гарячою водою. Інструменти кип’ятять 30 хв., в 5,0% розчині кальцинованої соди. Спецодяг знезаражують в автоклавах чи в параформалінових камерах.

Аналогічно проводять ветеринарно-санітарні заходи у господаря або в господарстві.

1.2. Туберкульоз (Tuberculosis) – хронічно протікаюча інфекційна хвороба всіх свійських і диких ссавців, птахів і людини, яка характеризується переважно утворенням в різних органах специфічних вузликів – туберкул, що мають властивість до сирнистого переродження і розпаду.

Збудник – Mycobacterium tuberculosis – аеробна, нерухома, тонка і злегка зігнута, кислотостійка паличка, довжиною 0,87-5,5 мкм, спор і капсул не утворює, досить стійка до дії фізичних і хімічних факторів (гине при температурі 60⁰С впродовж 15-20 хв., при 70⁰С - за 10 хв, при 100⁰С – миттєво, мінусова температура на нього не діє. Їдкий натрій або калій в 5% концентрації вбиває туберкульозну паличку за 2,5-3 год.). Досить чутливі бактерії до дії прямих сонячних променів: у жаркі дні в слизу вони гинуть через 1,5-2 год. Особливо згубні для них ультрафіолетові промені. Кухонна сіль слабко діє на даного збудника.

Бактеріологічне дослідження на туберкульоз триває 60-70 діб, інколи 3 міс. В. В. Власенко, В. І. Хоменко, М. К. Оксамитний, В. Я. Шаблій та ін. (1995) запропонували новий прискорений метод, який дозволяє отримати ріст бактерій через 24-48 год.

Загальноприйняте забарвлення збудника за методом Циля-Нільсена. Мікобактерії забарвлюються в яскраво-червоний колір, а інша мікрофлора – в синій.

Існує п’ять видів туберкульозних бактерій: людський, (Typus humanus) бичачий (Typus bovinus), пташиний (Typus avium), мишей-польовок (Typus murium) та холоднокровних (Typus poykilothermorum). Для забійних тварин патогенні перші три види.

У великої рогатої худоби збудником є переважно бичачий, свиней – пташиний та бичачий, дуже рідко – людський. Для птахів найбільш патогенний пташиний вид, а для людей – головним чином людський, але інколи може вражати бичачий і дуже рідко – пташиний.

Післязабійна діагностика. Діагностувати в боєнських умовах важко, оскільки клінічні ознаки захворювання не завжди бувають типовими. Різні патологічні зміни залежать від локалізації процесу, форми і ступеня ураження тих або інших органів. Туберкульоз може протікати в продуктивній або ексудативній формах.

Для першої (доброякісної форми) характерні щільні і нерідко завапнені туберкульозні вузлики, а для другої (злоякісної форми) – серозні або серозно-фібринозні запалення, в уражених органах знаходять ексудат і ділянки сирнистого переродження, казеозного розпаду тканин, вузлики в органах відсутні. У випадку продуктивної форми туберкульозних бактерій в м’ясі частіше не знаходять, а при ексудативній – визначають.

Частіше всього уражуються легені, потім лімфовузли голови, серозні оболонки грудної і черевної порожнини, селезінка, вим’я, статеві органи, центральна нервова система.

Післязабійна ветсанекспертиза. У великої рогатої худоби патологічні зміни частіше знаходять в легенях і бронхіальних лімфатичних вузлах. При огляді легень, уражених туберкульозом, виявляють на окремих ділянках горбисту поверхню. Іноді туберкульозні вогнища мають вигляд гнійних фокусів, оточених сполучною капсулою.

Слід зазначити, що у великої рогатої худоби можливий і вторинний туберкульоз. Останній – лише у дорослих тварин.

Первинний туберкульоз характеризується ураженням легень і бронхіальних лімфовузлів, рідше уражуються кишечник, печінка та інші органи. Первинні туберкульозні вогнища можуть завапнюватися, проростати сполучною тканиною та інкапсулюватися, але частіше цей процес може розповсюджуватися на сусідні органи. При генералізації процесу розвивається міліарний туберкульоз. В цьому випадку в органах знаходять численні дрібні вогнища некрозу, а в лімфовузлах – ознаки променевого казеозу.

При ексудативній формі запалення можливий розвиток казеозної пневмонії, маститу, серозиту та ін. Ці процеси характеризуються наявністю мутно-жовтого казеозу з крововиливами в органах і лімфовузлах.

При туберкульозі уражуються і серозні оболонки. Інколи на них видно щільні туберкули з сирнистим переродженням і завапненням (перлинниця), або горбиків немає, але плевра сильно потовщена і покрита сухими казеозними масами з крововиливами (казеозний серозит як наслідок ексудативного запалення).

Вторинний туберкульоз у дорослої великої рогатої худоби на ранніх стадіях має хронічний перебіг, переважно уражується один орган (частіше легені, рідше – вим’я та ін.). Наприклад, хронічний туберкульоз легень проявляється ацинозною пневмонією, в легенях визначають сіро-жовті вогнища, які на розрізі мають основу кленового листка, забарвлення дольок легень – синювато-червоне. Вузлики можуть зливатись між собою (ацинозно-нодозна форма) і утворювати каверни. В легенях знаходять порожнини з потовщеними стінками, наповнені в’язким слизом, або гнійними масами. Лімфовузли збільшені, але без характерних туберкульозних вогнищ. Хронічний туберкульоз може супроводжуватися міліарним туберкульозом. Для вторинного туберкульозу характерні ураження органів і слабка реакція регіональних лімфовузлів.

В. І. Хоменко та ін. (1995) вказують, що у ВРХ виявляють туберкульозні пошкодження у вигляді обмежених бронхопневмоній з пошкодженням відповідних лімфовузлів. Первинні туберкульозні осередки, зарубцьовуючись, інколи утворюють сполучнотканинні розростання (гроноподібні утворення біля найдрібніших бронхів, що нагадують за формою китицю конюшини).

При гострій формі можуть утворюватися каверни, особливо у задніх відділах головної частки легень. При генералізації процесу в легенях виявляють вузликові пошкодження, які розсіяні в паренхімі (просоподібні), або більш великі вузлики. Молоді вузлики напівпрозорі, а в подальшому – центр їх темніє з’являються сірі осередки некрозу, які піддаються сирному переродженню і завапненню.

При великоосередковій формі по всій паренхімі розсіяні сірі ущільнені осередки величиною з горошину, мутні на розрізі. В лімфовузлах (бронхіальних і середостінних) горбкові або дифузні пошкодження. В хронічних випадках вузол під ножем хрустить, сіро-білого кольору, на розрізі сирні кальциновані вузлики і великі горби, оточені щільними сполучнотканинними розростаннями. Бронхіальні і середостінні лімфовузли при ураженні збільшуються в 5-10 разів.

На селезінці і печінці – дрібні гнійні, сирні або вапняні горбики, інколи абсцеси різної величини, оточені щільною сполучною тканиною. Уражена печінка тверда, горбиста і сильно збільшена.

Нирки пошкоджуються у дрібних тварин і є показником генералізованої форми захворювання. На поверхні під капсулою і в паренхімі органа (частіше в корковому шарі) знаходять жовтуваті чи сіруваті вузлики величиною від макового зерна до горошини.

Кишечник уражується рідко, відмічають набряклість стінки, на слизовій оболонці – жовтуваті вузлики, інколи – виразки.

Вим’я – частіше пошкоджуються верхні частини задніх четвертей. В них знаходять безліч невеликих гнійних, жовтуватих і казеозних вузликів. При розростанні навколо них сполучної тканини вим’я затвердіває. На поверхні розрізу пошкодження оточені сполучнотканинною капсулою, вмістом якої є сирна маса й солі вапна. Зовнішній пахвинний лімфовузол збільшений.

При визначенні туберкульозного ураження необхідно звернути увагу на вгодованість туші. Ознакою туберкульозного виснаження є відсутність жирових відкладень, наявність студенистих інфільтратів та гідремічність м’язів.

У кіз - в легенях відмічають численні горбики або великі вузли з гнійною чи сирною масою, інколи завапнені. Зустрічаються абсцеси і каверни, оточені щільною сполучною тканиною, заповнені брудно-зеленою масою. На плеврі знаходять грануломатозні розростання, схожі на перлинницю. Може вражатися також селезінка, печінка і вим’я.

У свиней ураження спостерігаються переважно в лімфовузлах голови і кишечника. Частіше пошкоджуються підщелепові, шийні та мезентеріальні лімфовузли, рідше легені, селезінка, печінка й нирки. Дуже рідко – кишки і скелетні м’язи та лімфовузли туші. У дорослих свиней можливі туберкульозні ураження кісток. На слизовій оболонці глотки та мигдаликів знаходять горбочки з гнійним або казеозним вмістом, біля яких – набряклість та гіперемія оточуючих тканин. Горбочки можуть мати сполучнотканинну капсулу і перетворюватися в суху сирнисту масу, чи завапнюватися.

Лімфовузли (підщелепові – lnn. mandibularis, заглоткові – lnn. retropharingeus medialis, шийні – lnn. cervicalis) рівномірно збільшені, інколи горбисті і щільні, на розрізі – туберкульозна гранульома у вигляді деревоподібного розростання на сірому фоні. В хронічних випадках сирні осередки оточені щільною сполучнотканинною капсулою, в середині якої шари вапна, інколи перемішані з сухуватою казеозною масою.

У свиней підщелепові лімфовузли можуть вражатися непатогенними для людини коринебактеріями, які, на виняток від туберкульозних уражень, мають конусоподібну будову і легко вилущуються (як цибулина). Туберкульозні гранулеми щільно зростаються з оточуючими тканинами і не вилущуються.

В мезентеріальних лімфовузлах – сирні осередки, оточені сполучнотканинною капсулою.

В легенях – сирно-гнійні або сухі сирні осередки різної величини, щільні, інколи горбисті, на протязі – сіро-рожевого кольору, а в центрі – казеозний розпад.

В селезінці (частіше), в печінці (рідше) виявляють відокремлені туберкули жовтуватого або сіро-білого кольору на розрізі.

В нирках – пірамідальні або неправильної форми туберкульозні гранулеми, які не містять ні гнійних, ні сирних горбочків.

В скелетних м’язах серед м’язових пучків або в середині їх і навіть в жировій тканині знаходять безліч дрібних (від макового зерна до горошини) горбочків, які в центрі містять масу, що розпалася, й солі.

У коней рідко знаходять ураження слизової оболонки носової перегородки у вигляді горбків з конопляне зерно, які розпадаються і утворюють кратероподібні виразки з потовщеними краями білувато-сіруватого кольору, після їх загоювання утворюються променеві рубці з бородавчастими розростаннями. В регіональних лімфовузлах туберкульозні осередки.

В печінці (рідше) і селезінці (частіше) знаходять туберкули з гнійно-казеозним вмістом. Уражені органи значно збільшені. При сильному ушкодженні середостінних лімфовузлів уражаються стінки аорти і порожнистої вени.

Можуть пошкоджуватися кістки, рідше – м’язи.

Для туберкульозу птиці є характерним виявлення в печінці, селезінці, нирках, кишечнику і кістковому мозку численних конгломерованих вузликів розміром від просяної зернини до лісового горіха, жовтувато-сірого кольору, вони розм’якшені або щільні. Перелічені органи збільшені, деформовані. На початку захворювання – в горбиках та вузликах сметаноподібний гній, який потім набуває вигляд сирної маси, в затяжних випадках горбики завапнюються.

Рідко уражаються легені, м’язи серця, перикард і скелетна мускулатура. Уражені органи збільшені, горбисті, деформовані.

Вузлики, які зростаються, можуть спричиняти в окремих випадках розрив печінки і селезінки.

Кишки (переважно тонкі) уражаються як зсередини, так і ззовні. Туберкульозні вузлики розміщуються в кишках поодиноко або у вигляді грон – конгломератів у підслизовій, слизовій і серозній оболонках, інколи й на брижі.

При туберкульозі кісток уражаються головним чином трубчасті кістки.

В цьому випадку в кістковому мозку виявляють множинні туберкульозні вузлики розміром від ледве помітних до горошини. На відміну від курей, у гусей і качок туберкульозні ураження визначаються на легенях і плеврі.

У кролів туберкульозні осередки в легенях і печінці мають вигляд жовтувато-сіруватих вузликів, які просвічуються, різної величини – від просяного зерна до квасолі.

Дрібні вузлики можуть зливатися, в середині яких знаходять жовтуватий гній або сирну масу. Дуже рідко туберкульозні вузлики завапнюються.

Може пошкоджуватися кишечник і дуже рідко – лімфовузли.

Диференційна діагностика. В практиці ветеринарно-санітарної експертизи туш і органів пат. зміни туберкульозного характеру необхідно диференціювати від актиномікозу, бруцельозу, злоякісних і доброякісних пухлин, завапнених личинок паразитів та псевдотуберкульозу.

Актиномікоми – губчастої будови, поверхня розрізу їх вип’ячується, завапнення немає. При ураженні актиномікозом внутрішніх органів є численні вогнища розм’якшення, заповнені гнійними масами, але лімфовузли без патзмін.

Поверхня туберкульозних вогнищ на розрізі рівна або горбиста, інколи зі значним відкладанням солей вапна, регіональні лімфовузли в більшості випадків уражені.

Бруцельозні вузлики - жовтого кольору, на виняток від туберкул не завапнюються, в лімфовузлах можуть утворюватися гнійні осередки, оточені тонкою сполучнотканинною капсулою.

При наявності пухлин по периферії вони не мають додаткових утворень, як це спостерігається при перлинниці, та відсутні ураження лімфовузлів.

Паразитарні ураження вилущуються, після чого залишається сполучнотканинна оболонка, а туберкульозні вогнища вилущити повністю неможливо; лімфовузли при наявності паразитарних утворень не змінені.

Відрізнити псевдотуберкульозні вогнища від туберкульозних можливо за такими ознаками: псевдотуберкули мають концентричну будову (як цибулина), вони легко вилущуються і залишається сполучнотканинна оболонка; у овець псевдотуберкульоз (на виняток від туберкульозу) має ексудативний перебіг – вогнища мають вид гіпсоподібної маси і сірого кольору, при гістологічному дослідженні клітин Ланганса не знаходять.

Ветеринарно-санітарна оцінка:

- Виснажені туші при будь-якій формі туберкульозного пошкодження органів чи лімфовузлів, а також туші (незалежно від ступеня вгодованості), у яких виражений генералізований процес у вигляді одночасного ураження декількох органів (грудних і черевних) і більшості регіональних лімфовузлів, направляються разом з органами на технічну утилізацію.

- Туші нормальної вгодованості (крім свинячих) при наявності ураження хоча б в одному з органів або лімфатичному вузлі проварюють чи переробляють на м’ясні хліби, консерви, а уражені органи направляють на технічну утилізацію. Внутрішній жир перетоплюють при 100⁰С – 20 хв.

- При виявленні туберкульозних пошкоджень в кістках забитих тварин всі кістки скелету направляють на технічну утилізацію, а м’ясо знешкоджують варінням або переробляють на м’ясні хліби і консерви.

- При ураженні лише підщелепових лімфовузлів у ВРХ голову – на утилізацію, тушу – на проварку.

- Шкури дезинфікують.

- При забої тварин, що реагують на туберкулін, ветсаноцінку м’яса та ін. продуктів проводять залежно від виявлення туберкульозних уражень.

- Якщо вони не виявляються в лімфовузлах, тканинах і органах, то тушу та ін. продукти забою направляють на промпереробку.

- Ветеринарно-санітарна оцінка м’яса свиней при туберкульозі менш сувора, ніж ВРХ.

Так, при виявленні завапнених туберкульозних осередків лише в підщелепових або мезентеріальних лімфовузлах у першому випадку уражені лімфовузли видаляють, а голову з язиком і шиєю направляють на знешкодження; у другому – кишечник направляють на технічну утилізацію. Туші та інші внутрішні органи в обох випадках реалізують без обмежень.

Якщо ж туберкульозні осередки є в підщелепових і мезентеріальних лімфовузлах, уражені вузли і кишечник на утилізацію, а свиняча туша, голова та інші органи – на знешкодження (варіння або переробка на консерви).

Ветеринарно-санітарні заходи. Підозрілі на туберкульоз ділянки розтинають дуже обережно, не забруднюючи патологічними матеріалами приміщення, обладнання і м’ясо здорових тварин. Інструменти ретельно дезінфікують (кип’ятять в 5,0%-му розчині соди не менше 5 хв.). Для дезінфекції приміщень застосовують, 2,0%-й розчин їдкого натру (70-80⁰С), ретельно миють гарячою водою і знову зрошують 4%-м розчином NaOH або освітленим розчином хлорного вапна, що містить не менше 5,0% активного хлору, провітрюють 1 год. і обмивають гарячою водою.

1.3. Бруцельоз (Brucellosis) – інфекційна хвороба, яка має хронічний перебіг, вражає всі види сільськогосподарських тварин, багатьох диких промислових тварин і людину.

У тварин проявляється частіше абортами, затримкою посліду, ендометритами, розладом відтворювальної здатності.

Збудники з роду Brucella. Brucella abortus bovis –збудник бруцельозу ВРХ; Brucella melitensis – збудник бруцельозу овець і кіз; Brucella suis – збудник бруцельозу свиней. Всі вони патогенні, за морфологічними і культуральними властивостями нерозпізнавальні, поліморфні, коковидної, овоїдної та паличковидної форми (0,6*1,5*0,5-0,7 мкм), нерухомі, деякі штами утворюють капсулу, грамнегативні, добре забарвлюються аніліновими фарбами.

Збудники дуже стійкі до різних факторів навколишнього середовища. У молоці зберігаються 10-16 діб, в охолодженому – 40 - 45. Довго зберігають життєдіяльність в засоленому м’ясі. Можлива міграція різних видів бруцел від одного виду тварин до інших. Наприклад Br. melitensis від кіз і овець – до корів, свиней та буйволів, Br. suis від свиней до кіз та овець. Для людини патогенні бруцели усіх видів, але найбільш патогенні - Brucella melitensis.

Передзабійна діагностика. До ознак, які можуть давати привід підозрювати бруцельоз під час передзабійного ветогляду, належать метрити, бурсити, орхіти і тендовагініти. У великої рогатої худоби бруцельоз найчастіше протікає безсимптомно. Найяскравіше клінічні ознаки бувають виражені у свиней. У них відносно часто спостерігаються артрити, некрози суглобових поверхонь кісток, різке збільшення сім’яників у самців.

Післязабійна ветсанекспертиза. Характерні зміни спостерігаються в статевих органах. У корів перед і після аборту слизова оболонка матки в стані дифузного і гнійно-катарального запалення. Регіональні лімфовузли (поверхневі й глибокі пахвинні) опухлі, в них зустрічаються осередкові некрози і гнійники. В печінці – невеликі некротичні осередки сіро-жовтого кольору, абсцеси. Портальні лімфовузли в цьому випадку бувають дуже збільшені і гіперемійовані.

Абсцеси іноді виявляються у матці, нирках, селезінці, лімфатичних вузлах і на очеревині.

У овець та свиней на слизовій оболонці матки вузлики, у старих тварин вони некротичні. У кнурів спостерігаються орхіти, епідидиміти. Уражаються і інші органи, особливо часто лімфовузли. Вони збільшені й соковиті, поверхня розрізу бліда, сіро-білого кольору.

У коней бруцельоз протікає переважно латентно. Найбільш характерними ознаками є гнійно-запальні процеси в області холки, потилиці та копитного хряща, артрити, синовіти й бурсити, інколи набряки підшкірної клітковини грудей і черева.

Проте наведені вище ознаки можуть виявлятися і при інших захворюваннях. Тому звертають увагу на документацію, в якій вказується благополуччя господарств до цієї хвороби.

Тварин, які позитивно реагують на бруцелін, передають на забій окремою партією на санітарну бойню.

Ветеринарно-санітарна оцінка. Туші, одержані при забої ВРХ, свиней, овець і кіз з клінічними або патологоанатомічними ознаками бруцельозу підлягають знешкодженню проварюванням або перероблюють на м’ясні хліби. Вим’я і кишки цих тварин передають на технічну утилізацію. Печінку, нирки та ін субпродукти, якщо в них немає патологічних змін, знешкоджують проварюванням.

М’ясо, одержане від забою ВРХ і свиней, які позитивно реагують на бруцелін але при відсутності у них клінічних ознак бруцельозу або патологічних змін у м’язах і органах, випускають без обмежень.

У випадку встановлення у великої рогатої худоби і свиней бруцельозу овечого типу, м’ясо від тварин цих видів, що позитивно реагують на бруцелін переробляють на варені ковбаси або консерви.

М’ясо від забою овець і кіз, які позитивно реагують на бруцелін, направляють на проварювання і переробку на варені ковбаси або консерви при дотриманні санітарних умов.

Кістки, отримані при обвалці м'яса усіх видів тварин із клінічними або патолого-анатомічними ознаками, або тих, що реагують на бруцельоз, направляють на витопку харчового жиру або виробництво сухих кормів тваринного походження.

Печінка, серце, легені, нирки, шлунки та ін. внутрішні органи, одержані від забою тварин всіх видів, що позитивно реагували на бруцелін або мали клінічні ознаки бруцельозу, випускають після проварювання чи направляють для переробки на ковбасні та ін варені вироби. Яловичі й свинячі ноги, вуха хвости; яловичі губи повинні бути ошпарені або осмалені, баранячі і свинячі голови осмалені, шлунки ошпарені. Яловичі голови випускають без обмежень.

Вим’я від корів, овець і кіз, які позитивно реагували на бруцельоз, але не мали клінічних ознак бруцельозу і патологічних змін у туші, проварюють. Кишки, стравоходи і сечові міхури видержують в 15%-ому сольовому розчині, який містить – 0,5% соляної кислоти, впродовж 48 год. при температурі 15-20⁰С і рідинному коефіцієнті 1:2. Кишки, стравоходи і сечові міхури, одержані від тварин, клінічно хворих на бруцельоз, підлягають утилізації.

Збирання ендокринних залоз для виготовлення медичних препаратів від тварин, що мають клінічні ознаки бруцельозу або позитивно реагують на нього, забороняється. Допускається збирання підшлункових залоз для виготовлення кристалічного інсуліну від тварин, що реагують позитивно на бруцелін, але не мають клінічних і патологічних його ознак.

Кров від тварин, які хворі на бруцельоз і які позитивно реагують, дозволяється використовувати для виготовлення кормового борошна або технічних продуктів.

Шкури, одержані від забитих хворих на бруцельоз тварин всіх видів, в тому числі шкури свиней, зняті методом крупонування, випускають після дезінфекції з одночасним консервуванням, використовуючи розчин: 74л води, 300 г кремнефтористого натрію, 50 г мідного купоросу, 26 кг кухонної солі. Дезінфекцію здійснюють при рідинному коефіцієнті 1:4 при 16-23⁰С впродовж 20-22 год. Овечі шкури і каракуле-смушкові шкури від хворих на бруцельоз тварин дезінфікують в розчині, що складається з 90л води, 2 кг алюмінієвого галуну, 100 г кремнефтористого натрію, 50г оцтовокислої міді, 50г двохромовокислого калію, 10кг кухонної солі.

Для дезінфекції 1кг свіжих шкур потрібно 5л розчину 10-20⁰С.

Ветеринарно-санітарні заходи. Бруцельозних тварин переробляють на ветеринарно-санітарній бойні або в загальному приміщенні цеху забою худоби і обробки туш, але окремо від здорових тварин і в кінці робочого дня. Після забою необхідно продезінфікувати місця переробки, обладнання й інвентар такими засобами: освітленим розчином хлорного вапна, що містить не менше 2,0% активного хлору, 2,0%-м (80⁰С) розчином їдкого натру, чи калію, 3,0%-ним розчином каустифікованої содопоташної суміші, 5,0%-м розчином кальцинованої соди (70-80⁰С) та ін. Всі ці засоби застосовуються при експозиції 1 год., а кальциновану соду – 3 год. Потім промивають гарячою водою. Інструменти дезінфікують 30 хв.

1.4. Ящур (Aphtae epizooticae) – гострозапальне контагіозне захворювання великої рогатої худоби, овець, кіз і свиней, схильні також олені, верблюди і багато диких тварин, яке характеризується лихоманкою і афтозними ураженнями слизової оболонки ротової порожнини, шкіри, вимені і кінцівок. Ящур патогенний і для людини особливо для дітей.

Збудник ящуру - РНК – утримуючий вірус типів А,О,С, САТ-1, САТ-2, САТ-3 та “Азія-1”.

Вірус чутливий до кислого середовища, швидко гине при рН 6,0-6,5. При 80-100⁰С гине миттєво, низькі температури на вірус практично не впливають, а діють консервуюче.

В м’язовій тканині туш вірус гине протягом 36-48 год. внаслідок зміни реакції середовища в м’ясі у кислий бік (рН знижується до 5,9-6,0).

У лімфатичних вузлах туші, а також в кістковому мозку вірус ящуру може зберігатись до 76 діб.

У тканинах тазових кінцівок і поперекових хребців при -4...-14⁰С вірус не гине до 8 міс і більше.

В швидко замороженому м’ясі вірус зберігається до 145-149 діб, у солоному м’ясі – до 42 діб.

Передзабійна діагностика Розрізняють афтозну, міокардіо-патичну і токсичну форми ящуру. Афтозна форма характеризується наявністю у ротовій порожнині, на вимені, в міжкопитних щілинах ерозій і афт.

При міокардіопатичній формі серцевий м'яз в'ялий і пронизаний сіро-білими і жовтими смужками (тигроїдне серце).

Токсична форма визначається крововиливами у клапанах серця, на серозних оболонках і відкладанням фібрину у підшкірній клітковині. В деяких лімфатичних вузлах спостерігають гіперемію І незначні набряки. Селезінка звичайно не змінюється.

Слід відмітити, що доброякісна форма характеризується наявністю афт або ерозій у ротовій порожнині, міжкопитних щілинах і на вимені. При злоякісній формі афтозні ураження знаходять на слизовий оболонці стравоходу, гортані й трахеї.

Ящур може ускладнюватися гнійними і гангренозними процесами, особливо навимені. При злоякісній і ускладнених формах м'ясо підлягає бакте­ріологічному дослідженню.

Ветеринарно-санітарна оцінка. Випуск м'яса та інших продуктів забою в сирому вигляді забороняється.

М’ясо та інші продукти, отримані від забою хворих тварин за відсутності патолого-анатомічних змін у туші або виявленні незначних уражень, а також від тва­рин, підозрілих у захворюванні, що перехворіли, щеплених інактивованою вакциною (до закінчення 21 дня) у неблагополучних пунктах і загрозливій зоні, використовують залежно від мікробіологічного дослідження. У випадку виявлення в м'ясі або внутрішніх органах сальмонел внутрішні органи направляють на утилізацію, а туші випускають після проварювання або на виготовлення консервів, м'ясних, хлібів. Внутрішній жир перетоплюють.

За відсутності сальмонел тушу, жир і внутрішні органи переробляють на варені, варено-копчені ковбасні вироби та м'ясні хліби. При неможливості переробки на вка­зані вироби їх знезаражують проварюванням.

Примітка. Якщона підприємстві немає ковбасного або консервного виробництва, то зазначені туші і субпродукти допускаються після знешкодження до транспортування їх у най­ближчі ковбасні або м'ясоконсервні заводи в межах області, але тільки з дозволу державної установи ветеринарної медицини і при дотриманні діючих нормативних документів.

За наявності поодиноких дрібних, численних або великих некротичних вог­нищ у м'язах (тазових і грудних кінцівках, плечового пояса тощо), а також при ускладнених формах ящуру, що супроводжувались гангренозним або гнійним запаленням кінцівок, вимені та інших органів, тушу й органи направляють на утилізацію.

Кістки випускають із підприємства тільки після їх проварювання протягом 2,5 годин або утилізують (переробляють на сухі корми тваринного походження на цьому самому підприємстві).

Кишки, стравоходи, сечові міхури підлягають технологічній обробці окремо від ін­шої сировини з наступним промиванням усередині і ззовні 0,5% - ним розчином форма­льдегіду або вимочуванням у насиченому розчині кухонної солі, підкисленому оцтовою кислотою 0, 08%-ної концентрації: кишок - протягом 4 годин, стравоходів і сечових міхурів - протягом 24 годин. Вказані продукти, які не знешкоджені зазначеним способом, направляють на утилізацію.

Слизові оболонки шлунків свиней і сичугів великої рогатої худоби дозволяється використовувати для одержання пепсину на тому самому підприємстві.

Збір ендокринної сировини (гіпофіза, надниркових, підшлункової, щитовидної, паращитовидної та інших залоз), ферментної (слизової оболонки сичугів) та спеціальної (крові, жовчі, спинного мозку тощо) від тварин, підозрілих у захворюванні, хворих (до встановлення діагнозу), перехворілих ящуром, а також підозрюваних у зараженні, забороняється.

Усі боєнські відходи, призначені для використання у корм тваринам (у тому числі кров, фібрин тощо), випускають тільки після проварювання із доведенням температу­ри в товщі маси не нижче 80⁰С протягом 2 годин або переробляють на тому самому підприємстві на сухі корми тваринного походження. Рішення про їх використання приймає державна установа ветеринарної медицини.

Туші та всі інші продукти, отримані від забою тварин, що перехворіли ящу­ром і направлені на забій до закінчення 3 місяців після одужання і зняття карантину з господарства, а також від тварин, щеплених інактивованою вакциною проти ящуру протягом 21 дня в неблагополучних щодо ящуру областях, випускають без обмеження, але їх не дозволяється вивозити за межі області. Ці продукти можуть бути завезені в інші, регіони тільки з дозволу Державного департаменту ветеринарної медицини України. Збір ендокринно-ферментної та спеціальної сировини від таких тварин забороняється.

Якщо з часу зняття карантину з господарства минуло більше трьох місяців, тварин, що перехворіли ящуром, а також тварин щеплених проти ящуру через 21 день після щеплення, дозволяється відправляти на забійне підприємство, а м'ясо та інші продукти забою у цьому випадку реалізують у межах країни без обмеження.

При забої у господарстві тварин, хворих ящуром, м'ясо та інші продукти їх забою використовують тільки після термічної обробки і тільки в цьому самому господарстві. Вивіз їх у сирому вигляді за межі господарства забороняється.

Шкури, роги, копита, волос і щетина підлягають дезінфекції згідно з нормативно-правовими актами.

1.5. Лептоспіроз – це захворювання багатьох видів сільськогосподарських тварин і людини. Характерні і досить постійні ознаки лептоспірозу, що виявляють при передзабійному огляді – це жовтушне забарвлення видимих слизових оболонок, кровава сеча, нерідко гнійний кон’юнктивіт, піниста слинотеча, некротичні ураження на шкірі.

При проведенні післязабійної ветсанекспертизи визначають жовтушність підшкірної клітковини, збільшення лімфатичних вузлів, печінки і нирок. Селезінка (коса) найчастіше нормальна. На слизовій оболонці сечового міхура бувають крововиливи. Лептоспіроз у ВРХ потрібно диференціювати від гемоспорідіозів, при яких жовтушність тканин і органів виражена слабше, немає некрозів на слизовій оболонці і на шкірі. Вирішальне значення має мікроскопічне дослідження мазків крові. При гемоспоридіозах майже завжди можна визначити збудника.

Ветеринарно-санітарна оцінка. Якщо встановлено лептоспіроз і є дистрофічні зміни або жовтушність, яка не зникає протягом 2-х діб, тушу і внутрішні органи направляють на утилізацію.

За відсутності дистрофічних змін і жовтушності, яка не зникає протягом 2-х діб, тушу і субпродукти випускають після проварювання, а уражені органи та кишечник утилізують.

Туші та інші продукти, отримані від забою тварин, що реагують позитивно при дослідженні на лептоспіроз, і за відсутності у них клінічних ознак або патолого-анатомічних змін у м’язовій тканині та органах випускають без обмежень.

Шкури, волос, роги і копита, отримані від забою тварин, клінічно хворих лептоспірозом випускають після дезінфекції.

Злоякісна катаральна гарячка ВРХ.

При передзабійному огляді хворих тварини виявляють різку гіперемію кон’юнктиви з одночасним ураженням очей, сльозотеча, опухання повік. Спостерігається нерівномірний розподіл тепла по поверхні тіла тварини. Основа рогів і ділянки лобних пазух на дотик гарячі. Носове дзеркало на дотик сухе й гаряче. Температура тіла підвищується до 41-42⁰С. З носової порожнини спочатку серозно-слизові, а потім серозно-гнійні виділення. Слизова оболонка (на початку захворювання) носової порожнини гіпермійована і припухла. Нерідко запальний процес поширюється на гортань, бронхи і придаткові порожнини голови. На слизовій оболонці ротової порожнини і піхви утворюються крупозно-дифтеритичні плівки та ерозії.

Ветеринарно-санітарна оцінка. Туші і неуражені органи направляють на проварювання, а голови та уражені органи – на утилізацію.

Шкури дезінфікують.

1.7. Чума свиней (класична) – Pestis suis – виключно контагіозна вірусна хвороба, яка вражає свиней різного віку.

Післязабійна ветсанекспертиза. Типові патологоанатомічні ознаки – численні крововиливи в різних тканинах і органах. Хвороба характеризується пропасницею, ураженням кровоносних судин і кровотворних органів та крупозно-дифтеритичним запаленням товстого відділу кишечника.

Чума свиней часто ускладнюється вторинними інфекціями, тому паткартина дуже різноманітна. При септичному (гострому) перебігу хвороби характерні геморагічні явища на шкірі, слизових і серозних оболонках, в паренхіматозних органах, лімфатичних вузлах, гортані, стравоході, глотці, сечовому міхурі, товстих кишках. Особливо характерні смугасті крововиливи на надгортаннику і слизовій оболонці прямої кишки. Лімфовузли збільшені, щільні, почервонілі ззовні, на розрізі мають характерний мармуровий вигляд, темно-червоний обідок по периферії, від якого відходять темно-червоні перетинки, які ділять центральну частину на окремі поля сіро-білого кольору. На шкірі вух, черева, внутрішньої поверхні кінцівок – крововиливи темно-червоного або червоно-фіолетового кольору, які бліднуть при натисканні.

Чума, ускладнена сальмонельозом, переходить у хронічну форму. При цьому у травному тракті з’являються дифтерично-некротичні пошкодження.

На слизовій оболонці сліпої та ободової кишок утворюються некрози – струпи у вигляді підвищень круглої форми (“бутони”), при видаленні яких з’являються виразки.

Ветеринарно-санітарна оцінка. Туші та усі продукти забою від хворих і підозрюваних в захворюванні тварин, випускати з м’ясопереробного підприємства в незнешкодженому вигляді заборонено.

При наявності дегенеративних змін в м’язах тушу разом з усіма внутрішніми органами направляють на технічну утилізацію.

При відсутності патзмін в мускулатурі, туші і органи піддають бактеріологічному дослідженню на наявність сальмонел. При виявленні їх в туші й органах, органи – на утиль, м’ясо знешкоджують високими температурами (варіння, виготовлення м’ясних хлібів, консервів). Якщо сальмонели виявлені лише в м’ясі, то його разом з органами знешкоджують вищезазначеними методами.

Якщо результат бактеріологічного дослідження негативний, шпик і непошкоджені внутрішні органи переробляють на варені й варено-копчені ковбаси за установленим режимом, а при неможливості такої переробки – проварюють. Уражені внутрішні органи, кров та кишки направляють на технічну утилізацію із знешкодженням при температурі не нижче 100⁰С.

Внутрішній жир перетоплюють. Шкури дезинфікують.

1.8. Пастерельоз (геморагічна септицемія) – хвороба свійських і диких тварин та птахів. Збудник – P. multocida – коротка, нерухома, грамнегативна паличка, яка не утворює спор в зовнішньому середовищі. В крові (без доступу світла) пастерели зберігають свою вірулентність протягом 6-10 діб. У воді без доступу повітря при температурі 5-8⁰С вони зберігаються до 18 діб, в кризі – до 3 тижнів. У м’ясних фаршах пастерели гинуть при температурах виготовлення варених ковбас.

Післязабійна ветсанекспертиза. Численні крововиливи на серозних та слизових оболонках, в гіперемійованих легенях, під плеврою, в підшкірній сполучній тканині та різних паренхіматозних органах. В підщелеповому просторі та шиї – драглисті інфільтрати в підшкірній клітковині. Лімфовузли (особливо голови, шиї, легень і кишечника) збільшені, гіперемійовані, дуже соковиті на розрізі.

Диференційний діагноз. Гостру форму пастерельозу необхідно диференціювати від сибірки у ВРХ та від

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 687 | Нарушение авторских прав