АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

КЛАСИФІКАЦІЯ НЕКРОЗУ

Мол. 25. Каріолізис в епітеліоциті нирки (біопсія). Електронограма.

Мал. 26 Тотальний коагуляційний некроз (біопсія).Електронограма

На заключному етапі загибелі цитоплазми руйнування її мем­бранних структур супроводжується процесами гідратації цитозолю, порушенням функції іонних насосів, підвищенням проникливості плазмалеми для води та електролітів з розвитком плазмолізу. Цей процес може мати вогнищевий характер (фокальний колікваційний некроз, або балонна дистрофія — див. вище), що інколи супровод­жується відторгненням змертвілих ділянок цитоплазми з подальшим відновленням структури зовнішньої мембрани клітини (секвестру­ючий некроз клітини). В інших випадках процес має поширений характер (тотальний колікваційний некроз). Зазначені зміни цитоплаз­ми у вигляді плазмокоагуляції плазморексису та плазмолізу, як і зміни ядра, відображають послідовні стадії загибелі клітини. Морфологічно вони є відображенням ферментативного процесу, в основі якого лежить активація гідролітичних ферментів лізосом. Тотальний колі­кваційний некроз супроводжується значною гідратацією цитоплазми з лізисом її мембранних структур.

Кінцевим результатом зазначених змін є формування детриту, тобто перетворення змертвілої тканини в безструктурну зернисту масу, що складається з білкових та жирових зерняток, залишків ядер­ної субстанції.

У процесі розвитку некрозу можна виділити окремі стадії: ініці­альну, зворотних змін, некробіозу, некрозу та некролізу. Кожна з них має певну структурно-функціональну характеристику, що важливо з точки зору визначення можливостей розвитку процесу за зворотним типом.

Зовнішній вигляд змертвілих тканин буває різноманітним залеж­но від локалізації процесу та природи патогенного агента.

За зовнішніми ознаками розрізняють:

- сухий (коагуляційний) некроз;

- вологий (колікваційний) некроз;

- гангрену;

- секвестр;

- інфаркт.

При сухому некрозі змертвілі ділянки сухі, ущільнені, глинисто-жовтого або сіро-жовтого кольору. Мікроскопічне спостерігається каріорексис, каріопікноз та плазморексис (туберкульоз, сифіліс, лімфогранульоматоз, ревматичні хвороби).

При вологому некрозі має місце розчинення змертвілих ділянок, розм'якшення тканин з перетворенням їх у дрібнозернисту емульсію або рідку непрозору масу. Прикладами вологого некрозу може бути сіре розм'якшення мозку (ішемічний інсульт, змертвіння тканин плода при антинатальній смерті його — мацерація).

При гангрені змертвілі тканини, що перебувають у контакті з навколишнім середовищем, набувають сірувато-бурого або навіть чорного кольору, що залежить від змін кров'яного пігменту.

Суха гангрена, або муміфікація, виникає в тих випадках, коли змертвілі тканини розташовані на поверхні тіла, в результаті чого вони віддають вологу в навколишнє середовище, а самі висихають, стають ущільненими. Одночасно кров дифундує в оточуючі змертвілі тканини, в яких кров'яний пігмент розпадається, перетворюючись в сірчасте залізо, у зв'язку з чим змертвілі тканини набувають чорного кольору. Прикладами сухої гангрени може бути змертвіння рештків пупочного канатика пупка новонародженого, марантична (стареча) гангрена.

Волога гангрена виникає в результаті проникнення в змертвілі тканини мікроорганізмів. Розпад тканин викликається банальною гноєрідною флорою (стафілококи, стрептококи), а також анаероб­ними мікроорганізмами, найчастіше Bact. perfringens, bact. fusiformis, bact. hystolyticus, bact. proteus.

Деякі з гнильних бактерій утворюють у тканинах гази, що прони­кають як у мертві, так і в живі тканини, при пальпації в цих випад­ках відчувається характерне потріскування - крепітація (газова гангрена).

Волога гангрена найчастіше розвивається в тканинах, які багаті рідиною. Виникненню її сприяють порушення кровообігу (венозний застій) та лімфообігу (набряк, лімфостаз). Трапляється в легенях, ускладнюючи запальні процеси (пневмонія), кишечнику при обструкції артерій брижжі (тромбоз, емболія), у дітей, хворих на кір (нома).

Особливою формою є анаеробна гангрена — самостійне інфек­ційне захворювання, що викликається групою певних мікроорганіз­мів (перш за все Bact. perfringes); вона виникає найчастіше при вогнепальних та інших пораненнях з масивною деструкцією м'язів та розтрощенням кісток.

Різновидністю гангрени є пролежень — змертвіння ділянок тіла (шкіра, м'які тканини) в результаті їх тривалого стискування. У зв'язку з цим пролежні з'являються в ділянці крижів, остистих відростків хребта, великого вертела стегнової кістки. За своїм поход­женням це трофонейротичні некрози, що виникають найчастіше у важких хворих при серцево-судинних, інфекційних або нервових захворюваннях.

Секвестр - це ділянка змертвілої тканини, що не підлягає аутолізу, не заміщується сполучною тканиною і вільно розташову­ється серед живих тканин. Найчастіше виникає при остеомієліті: утворюється секвестральна порожнина, виповнена гноєм, у якій мі­ститься кістковий фрагмент (секвестр). Секвестрація можлива і в м'я­ких тканинах (легені, нирки), однак ці секвестри швидко розплав­ляються.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 832 | Нарушение авторских прав