АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Епідемічний висипний тиф

Епідемічний висипний тиф (Typhus exanthematicus) - гостре гарячкове захворювання, що характеризується ураженням дрібних судин, головного мозку, токсикозом, поширеною розеолезно-петехиальним висипом.

Захворювання частіше спостерігається у віці від 20 до 40 років, рідше - в літньому віці і зовсім рідко - у дітей. Кілька частіше хворіють чоловіки.

Етіологія і патогенез. Джерелом захворювання і резервуаром рикетсії (бактерії) є хвора людина, а переносником їх від хворого до здорового - платтяна (іноді головна) воша. Вона заражається від хворого на тиф людини, а потім, при укусі здорових, через свої фекалії поширює рикетсії при розчухуванні шкіри.

Після інкубаційного періоду, що триває 10-12 днів, починається гарячковий період захворювання, що супроводжується генералізованим токсико-паралітичним ураженням мікроциркуляторного русла, особливо вираженим в довгастому мозку, що веде до падіння артеріального тиску.

Ці явища посилюються, коли в результаті впровадження в ендотелій дрібних судин і розмноження в ньому рикетсії розвивається генералізований васкуліт з переважним ураженням центральної нервової системи, особливо довгастого мозку та шкіри.

При гарячковому періоді (на 2-3-го тижня хвороби) у зв'язку з ураженням довгастого мозку можуть розвиватися порушення ковтання і дихання (бульбарні явища).

Ураження симпатичної нервової системи і наднирників посилюють гіпотонію, супроводжуються порушенням серцевої діяльності, що може привести до летального результату.

Патологічна анатомія. Основні зміни при висипному тифі виявляються тільки за допомогою мікроскопа. При розтині трупів померлих від висипного тифу діагноз можна поставити тільки приблизно.

На шкірі виявляються сліди висипу у вигляді плям і точок коричневого і червоного кольору.

Чума

Етіологія.

Збудник чуми (Yersinia pestis) належить до роду Yersinia, родини Enterobacteriaceae. Y. pestis — невелика паличкоподібна бактерія овоїдної форми, забарвлюється біполярно, грамнегативна. Спор не утворює, нерухома, має капсулу.

Y. pestis стійка в навколишньому середовищі, добре переносить низькі температури, протягом багатьох місяців зберігає життєвий потенціал у прохолодних сирих умовах, в таких, як грунт звіриних нір.

Збудник чуми може зберігатися у ґрунті та воді до 9 місяців, трупах — до 6 міс., вмісті бубонів — до 4 міс., не стійкий до висушування. При температурі 55°С гине протягом 10—15 хв., тривалий час зберігається у мокротинні. Дезінфектанти, що використовуються в стандартних концентраціях, мають надійну бактерицидну дію проти неї.

Епідеміологія.

Згідно класичних уявлень, чума відноситься до природно—осередкових захворювань, основним джерелом і резервуаром інфекції є різноманітні види надряду гризунів, які поділяються на два ряди Мишоподібні і Зайцеподібні (близько 300 видів), що проживають у степних і пустельних зонах (ховрахи, бабаки (Marmota), зокрема, тарбагани (Marmota sibirica), піщанки, пискухи, полівки тощо), а у антропургічних осередках — пацюки, миші. Хижаки, що полюють на гризунів, також можуть поширювати чуму (дрібні котячі, лисиці, собаки).

Крім гризунів, у напівпустинних зонах можуть інфікуватися й хворіти деякі види нехижих тварин, наприклад, верблюди й сайгаки. Чумний мікроб у природі зберігається завдяки періодично виникаючим епізоотіям у гризунів.

При чумі він є основним механізмом передачі інфекції — реалізується через бліх (Xenopsylla cheopis), що живуть на гризунах. У блохи після зараження кров'ю інфікованого гризуна чумний мікроб розмножується в травній системі комахи, надалі формується «чумний блок», коли мікроби накопичуються та заповнюють просвіт травної трубки.

При новому смоктанні крові блоха зригує мікроорганізми, що накопичилися, і таким чином відбувається зараження іншого гризуна або людини. Блоха після зараження стає заразною приблизно через 5 днів і може зберігати в собі збудника більше року.

Аліментарний

Зараження можливе також внаслідок полювання на тварин для вживання їх м'яса в їжу (байбаки, тарбагани, сайгаки). Споживання в їжу недостатньо термічно обробленого м'яса тварини може призводити до аліментарного зараження людини чумою.

Контактний

Реалізується при знятті шкурки з цінним хутром деяких видів гризунів (тарбагане хутро застосовується для виготовлення хутряних шапок), забої тварини, що хвора на чуму, білування її туші, зняття шерсті у верблюдів тощо. Це може приводити до ушкодження шкірних покривів людини в подальшому та сприяє занесенню у травмовані покриви з кров'ю хворої тварини збудника чуми.

Від хворих верблюдів людина може інфікуватися під час прямого контакту. Із домашніх тварин на чуму хворіють коти й собаки, які також можуть бути джерелом інфекції для людини. Пряма передача йде через подряпини і укуси, коли на поверхню саден потрапляють збудники з шкіри хворих тварин.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 342 | Нарушение авторских прав