АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Бюрократія й проблеми формування конституційної економіки

Законодавчі органи створюють виконавчі, а вони, у свою чергу, – апарат для виконання різноманітних функцій держави, які зачіпають інтереси виборців. Виборці, що проголосували за депутатів, виявляються в підпорядкуванні у бюрократів.

Економіка бюрократії – це система організацій, що задовольняє як мінімум двом критеріям: по-перше, вона не виробляє економічні блага, що мають ціннісну оцінку, по-друге, витягає частину своїх доходів із джерел, не пов'язаних із продажем результатів своєї діяльності. Бюрократія не зв'язана безпосередньо з інтересами виборців, вона обслуговує інтереси різних ешелонів законодавчої та виконавчої влади. Бюрократія побоюється не невдоволення суспільства в цілому, а критики з боку груп з особливими інтересами. Реалізуючи свої власні цілі й інтереси особливих груп, бюрократи прагнуть до прийняття таких рішень, які відкривали б для них доступ до використання різноманітних ресурсів. Можливості для особистого збагачення та зміцнення зв'язків з підтримуючими їх групами надають дорогі програми. Багато службовців великих корпорацій, попрацювавши в державних органах, повертаються у свої корпорації з підвищенням. Така практика одержала назву «системи обертових дверей».

З ростом бюрократії розвиваються негативні сторони управління. Чим більше стає бюрократичний апарат, тим нижче якість прийнятих рішень, тим повільніше здійснюється перетворення їх у життя. Зміцнення бюрократії підсилює неефективність роботи організації. У приватній фірмі простим критерієм ефективності може служити збільшення прибутку. У державному апарату такий критерій відсутній. Звичайною реакцією на провали прийнятих раніше програм є збільшення асигнувань і штатів співробітників, що збільшує кількість людей, зайнятих пошуком політичної ренти.

Пошук політичної ренти – це прагнення одержати економічну ренту за допомогою політичного процесу. Урядові чиновники прагнуть одержати матеріальні вигоди за рахунок як суспільства в цілому, так і окремих осіб, що домагаються прийняття певних рішень. Бюрократи сприяють прийняттю таких рішень, які гарантували б їм одержання економічної ренти за рахунок суспільства. Політики зацікавлені в рішеннях, які забезпечують явні й негайні вигоди та вимагають схованих витрат, які важко визначити. Такі рішення підвищують популярність політиків, але вони, як правило, неефективні. Можливість одержання політичної ренти пов'язана з особливостями організаційної структури державних установ, недоліками якої є слабкий контроль діяльності чиновників, їх більша самостійність, недостатня конкуренція. Тому представники теорії суспільного вибору наполягають на обмеженні економічних функцій держави навіть у випадку забезпечення виробництва суспільних благ (оскільки різні платники податків одержують різні вигоди з державних програм). Вони виступають за створення конституційної економіки. Засобами ефективної боротьби з бюрократією вони вважають приватизацію та розвиток «м'якої інфраструктури». «М'яка інфраструктура» означає обмеження сфери діяльності держави та збільшення економічних прав людини, таких як, зміцнення прав власності, відповідальність за виконання контрактів, гарантії прав меншості, що тісно пов'язане з такими людськими якостями як терпимість до інакомислення, чесність та ін.

Політико-економічний цикл (політичний діловий цикл) – цикл економічної та політичної активності уряду між виборами. Діяльність уряду піддається циклічності та може включати наступні фази. Після виборів проводяться заходи, спрямовані на зміну цілей або масштабів діяльності попереднього уряду. Ці міри носять особливо радикальний характер, якщо до влади приходить партія, що довго перебувала в опозиції. Люди, які прийшли до влади, намагаються виконати хоча б частину передвиборних обіцянок. Потім активність уряду знижується, а з наближенням наступних виборів зростає. Пік нової активності не повинен перебувати занадто далеко від дати виборів, інакше виборці встигнуть забути про цей період діяльності уряду.

«Провали держави» – це випадки, коли держава (уряд) не в змозі забезпечити ефективний розподіл і використання суспільних ресурсів. До них відносять:

– обмеженість необхідної для прийняття рішень інформації. Урядові рішення можуть прийматися без надійної статистики, при використанні недостовірної або перекрученої інформації;

– недосконалість політичного процесу;

– обмеженість контролю над бюрократією;

– нездатність держави повністю передбачити та контролювати найближчі й віддалені наслідки ухвалених рішень. Економічні агенти часто реагують не так, як припускав уряд. Їх дії сильно спотворюють зміст і спрямованість початих урядом мір, тому кінцеві результати дій залежать не тільки від уряду. Використовуючи ті або інші інструменти, уряд повинен завчасно вживати заходів по ліквідації негативних наслідків політичних акцій. Економічні дії уряду не повинні підмінювати дії ринкових сил.

Модель конституції Ф. Хайека. Ф. Хайек вважає за необхідне перетворення всіх існуючих демократичних інститутів. Спочатку під демократією розуміли лише процедуру прийняття рішень, що не була пов'язана із цілями управління та шляхами їх досягнення. Із часом парламент забрав необмежену владу в суспільстві. Ф. Хайек вважає, що в суспільстві панує принцип парламентського суверенітету. Якщо виборний орган має право приймати закони, то рано або пізно він зробить все, щоб розширити та зміцнити свою владу. Збереження влади перетворюється в мету, розтрата суспільних благ – у засіб досягнення мети.

Ф. Хайек вважає, що в справді демократичному суспільстві необхідні три представницьких органи:

– один – повинен займатися винятково конституцією (збирається, коли потрібні зміни в конституції);

– другий – для постійного вдосконалювання кодексу справедливості;

– третій – для поточного правління, тобто для розпорядження суспільними ресурсами.

Метою першого з них буде визначення чітких умов використання права держави на примус.

Ф. Хайек пропонує новий принцип формування законодавчих зборів: кожне покоління, що досягло 45 років, вибирає зі свого середовища представників строком на 15 років. Таким чином, у законодавчих зборах будуть люди у віці від 45 до 60 років, представництво буде щорічно обновлятися на 1/15.

Рис. 9.5. Загальна структура влади по Ф. Хайеку

Вищою інстанцією є Конституція, що визначає функції всіх органів влади. Законодавчі збори формують урядові збори, воно, у свою чергу, - уряд, що керує адміністративно-бюрократичним апаратом.

Така структура, на думку Ф. Хайека, захистить від переродження закону у сваволю, створить межі для зростання адміністративної машини.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 587 | Нарушение авторских прав