АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Етапи формування свідомості

1) До 1 року — неспляча свідомість (характеризується першими реакціями на зовнішній світ і змінами внутрішнього стану організму);

2) від 1 до 3 років — предметна свідомість (характеризується здатністю дитини розрізняти предмети зовнішнього світу);

3) від 3 до 9 років — індивідуальна свідомість (характеризується здатністю виділитися з об'єктів зовнішнього світу, насамперед виділити своє «я» з об'єктів неживої природи, зрозуміти значення понять «я», «він», «вони» і т.п.);

4) від 9 до 16 років — колективна свідомість (характеризується формуванням взаємин між особистістю дитини і колективом родини, школи);

5) від 16 до 22 років — соціальна свідомість (характеризується усвідомленням своєї соціальної ролі в суспільстві).

Крім усвідомлених (свідомих) психічних процесів у людини є несвідоме — неодмінна складова частина психічної діяль­ності, являє собою неусвідомлюваний досвід емоційних, ефек-торно-вольових і абстрактно-логічних спроб адаптації, що накопичуються в процесі життя людини і її взаємодії із соціальним середовищем. Чим вище рівень морально-етичних й інте­лектуальних властивостей особистості, її соціальної свідомості, тим менше поведінка людини залежить від інстинктивних спонукань, несвідомого. Визначальним в кожен даний момент. свідомість, що тонко відбиває зміни в зовнішнім середовищі. Прикладами прояву несвідомого можуть служити інстинктивні реакції самозахисту, так звані застереження, ляпсуси, психологічні захисні механізми особистості (агресія, аутоагресія, ідентифікація, регресія, сублімація, конверсія, заміщення, перенос та ін.).

Найбільш поширеними явищами несвідомого відображення є сон і сновидіння. Сон — періодичний функціональний стан мозку і всього організму, що має специфічні якісні особливості діяльності центральної нервової системи і характеризується неповним припиненням свідомої психічної діяльності та знижен­ням активної взаємодії з навколишнім середовищем. Сон — нормальний фізіологічний стан людини і тварини, так само потрібний, як їжа; під час сну в нервових клітинах і корі головного мозку виникає гальмування. А оскільки свідомість (за І.П. Павловим) характеризується наявністю оптимального порушення в корі головного мозку, то з виникненням гальмування кори у свідомості відбуваються зміни в залежності від глибини сну. Поширення гальмування на глибокі відділи мозку обумовлює поглиблення сну. Сон — це складний і неоднорідний стан. За фізіологічними проявами розрізняють дві фази сну — повільну і швидку.

Під час засинання і перших стадій повільного сну сповільнюються подих і серцевий ритм, знижується артеріальний тиск, тонус м'язів. У глибоких стадіях повільного сну частота дихання і скорочень серця трохи підвищується, а загальна кількість рухів сплячого стає мінімальною. У цей час його важко розбудити.

Під час швидкого сну діяльність серцево-судинної і дихаль­ної систем різко підсилюється, артеріальний тиск підвищується, зростає рухова активність сплячої людини, рухи очних яблук стають швидкими (у зв'язку з чим цю фазу сну називають сном зі швидкими рухами очей). Швидкі рухи свідчать про те, що сплячий у цей час бачить сновидіння. За активністю фізіологічних функцій швидкий сон поверхневий, а з іншого боку, порівняно з повільним більш глибокий. Тому його іноді називають парадоксальним сном. Швидкий сон має велике значення в життєдіяльності людини.

Сон людини циклічний. Будь-який цикл складається з ок­ремих стадій повільного і швидкого сну. Тривалість одного циклу 1,5-2 години (за ніч спостерігається 3-5 циклів).

Глибина сну неоднакова в людини протягом ночі й залежить від індивідуальних властивостей і стану організму. В одних людей гальмування розвивається швидко і глибокий сон настає в першій половині ночі, в інших, навпаки, сон спочатку поверхневий, а потім він стає глибоким. Неглибокий сон поверхневий і, як правило, супроводжується сновидіннями.

Сновидіння — це образні уявлення, що виникають під час сну і сприймаються людиною як реальність. Зміст сновидінь відбиває минулі враження і переживання людини, а також інформацію, що надходить під час сну і сприймається перекручено. І.М. Сєченов визначив сновидіння як «неможливу комбінацію можливих вражень». Наприклад, запах парфумів у сплячого викликає сновидіння про те, що людина знаходиться серед саду з квітучими трояндами. На зміст сновидінь можуть впливати не тільки світло, запах, температура, але і відповідна установка перед сном. Американський психолог П. Пенфілд довів, що в такий спосіб можна «замовляти собі сон».

Сновидіння с наслідком неповного гальмування кори головного мозку, окремі ділянки якої залишаються незагальмовани-ми. Швидка зміна сновидінь обумовлена відповідною хаотичністю процесів порушення і гальмування.

Іноді сновидіння передує хворобі на доклінічшй стадії, але імпульси з ураженої ділянки тіла настільки слабкі, що не фіксуються у свідомості. У стані сну ці імпульси потрапляють до кори головного мозку, що знаходиться в гіпнотично-фазовому стані, коли слабкі зовнішні та внутрішні подразники виявляються більш значущими, ніж сильні. Сновидіння в таких випадках є начебто першим проявом хворобливого стану.

Крім того, у сновидіннях активізуються неусвідомлювані форми психічної діяльності. Цим можна пояснити відомі факти наукових відкриттів, зроблених у сні (відкриття Д.І. Менделєєвим Періодичної системи елементів, Кекуле — формули безолу). Звичайно, цьому передує тривала, копітка робота вчено­го, що збирає великий фактичний матеріал, але заключний етап відкриїтя переноситься в сферу несвідомого.

Відповідно до теорії психоаналізу З.Фрейда, що назвав сновидіння «королівською дорогою в підсвідоме», причина їх складається насамперед у нездоланній інстинктивній діяльності несвідомої сфери психіки людини.

З фізіологічної точки зору причиною сновидінь є ті самі матеріальні процеси, що визначають виникнення психічної діяльності в стані пильнування.

Для лікарів загальної клінічної практики особливе значення має вміння визначити ступінь ясності свідомості хворого, щоб адекватно оцінити його скарги та анамнестичні відомості.

К. Ясперс сформулював ознаки порушення свідомості: відчуженість від навколишнього світу, дезорієнтація, амнезія на період порушеної свідомості. Відчуженість від навколишнього світу слід розуміти як порушення аналізу і синтезу подій, що відбуваються. Дезорієнтація виявляється в нерозумінні хворого, де він у даний момент знаходиться, хто його оточує, він не може назвати дату, своє прізвище, ім'я, по батькові, вік, професію.

Порушення свідомості у хворих, що можуть спричинятися різними терапевтичними, хірургічними, гінекологічними захворюваннями, виявляються різними ступенями його виключення: обнубіляція, гіперсомнія, оглушення, сопор, кома, непритомність.

Обнубіляція ( вуаль на свідомості) — найлегший ступінь потьмарення свідомості, що триває кілька секунд чи кілька хвилин. Характерна зміна періодів легкого потьмарення свідомості з моментами просвітління. Орієнтування в часі та просторі зберігається, Амнезія після обнубіляції не настає.

Гіперсомнія (сомнолентність) — патологічна сонливість. Може тривати години і навіть декілька діб. До свідомості доходять.лише дуже сильні подразники. Як і при обнубіляції, орієнтування в навколишнім просторі не порушується й амнезія не настає. Спостерігається при отруєнні алкоголем, снотворним, при зниженні вмісту глюкози в крові (наприклад, при тривалому голодуванні), враженнях середнього мозку.

Оглушення (синдром оглушення свідомості) — потьмарення свідомості, що характеризується підвищенням порогу сприйняття всіх зовнішніх подразників, сповільнюється й утруднюється перебіг психічних процесів. Можливий різний ступінь оглушення. При легкому оглушенні спостерігається сонливість. З наростанням оглушення хворий сприймає мову, але сам не може говорити, лежить у ліжку із заплющеними очима. Характерна нерухомість, бідність мімічних проявів. На запитання хворий відповідає після тривалої паузи і багаторазового повторення. При глибокому оглушенні хворого розбудити майже неможливо, а якщо він прокидається, то на дуже короткий час, після чого знову занурюється в сон. Виведений зі стану сну, хворий лише коротко відповідає на елементарні запитання, вимовлені голосно. Амнезія після стану оглушення часткова. Синдром оглушення свідомості спостерігається при нейроінфекціях, тифах, анемії тощо.

Сопор — глибока стадія оглушення, при якій немає реакцій на словесне звертання. У стані сопору артеріальний тиск знижується, спостерігається розлад ритму дихання, пульс ослаблений. Зберігаються лише реакції на болючі роздратування і зінич­ний рефлекс. Часто спостерігається при важких інфекціях.

Кома — стан глибокого гноблення функцій ЦНС, що характеризується повною втратою свідомості й реакцій на зовнішні подразники і порушенням регуляції життєво важливих функцій організму. Спостерігається при цукровому діабеті, важкій черепно-мозковій травмі, при ускладненні станів оглушення і сопору внаслідок нейроінфекцій та ін.

Непритомність — раптова короткочасна втрата свідомості, супроводжується блідістю, значним ослабленням дихання і кровообігу, зниженням м'язового тонусу. Тривалість непритомності може бути різною, під час легкої непритомності свідомість втрачається на кілька секунд, під час глибокої — на кілька хвилин.

Причини непритомності різні. Однією з головних є гостра гіпоксія головного мозку.

Лікар повинен уміти визначати фізіологічні зміни свідомості у своїх пацієнтів, а саме стан свідомості при втомі й афективно-звужену свідомість.

Утома — стан, що з'являється внаслідок фізичних чи психічних перевантажень і супроводжується підвищенням порогу сприйняття. Зовні така людина має загальмований вигляд, реакції на зовнішні подразники уповільнені, мова бідна, відповіді даються після паузи простими реченнями. Відзначається зниження процесу запам'ятовування, увага важко приваблюється, темп мислення уповільнений, міміка невиразна, спостерігається апатія. Стан утоми не вимагає медикаментозного лікування, він зникає спонтанно після відпочинку і сну Спогади фрагментарні, звичайно про найбільш сильні подразники.

Афективно-звужена свідомість чи фізіологічний афект —це емоційний стан що не виходить за межі норми і є короткочасною, стрімкою та бурхливою емоційною реакцією, яка супроводжується різкими змінами психічної діяльності, у тому числі й свідомості вираженими вегетативними і руховими проявами Це сильні й короткочасні переживання — гнів, злість, жах, захоплення, розпач без утрати самоконтролю Фізіологіч­\ний афект є для особистості надзвичайною реакцією на виняткові обставини У другій фазі афективної реакції відбувається зміна психічної діяльності у вигляді фрагментарності сприйняття, звуження І концентрації свідомості на психотравмуючому об'єкті Яскраво виражені зовнішні ознаки емоційного порушення (зміна зовнішнього вигляду, міміки, пантоміміки, голосу) відтворюють фізіологічні, біохімічні зрушення в організмі Афективні дії відрізняються ознаками стереотипи, Імпульсивності, різко знижується Інтелектуальний І вольовий контроль поведінки з порушенням здатності до прої нозу можливих наслідків своїх дій Однією з важливих ознак фізіологічного афекту є виникнення не властивих раніше суб'єкту форм поведінки, при цьому поведінка вступає в протиріччя з основними життєвими установками І ціннісними орієнтаціями особистості, здобуваючи риси мимовільності, ситуативності У судово-психіатричній практиці при здійсненні протиправного вчинку у цьому стані особи, що допустили цей учинок, розцінюються як осудні і несуть відповідальність за скоєне

У повсякденному житті стан афективно-звуженої свідомості зустрічається досить часто.Особливо це може проявитися в ситуації паніки, якщо підчас пожежі люди викидаються з вікна висотного палаючого будинку, намагаючись врятуватися, але при цьому прирікають себе на неминучу загибель Під час аварії корабля, при можливості спуститися в шлюпку, люди стрибають у воду, не вміючи плавати. Подібні ситуації можуть зустрічатися в практичній діяльності будь-якого лікаря, якщо родичам повідомляють про важке захворювання чи загибель близької їм людини, особливо дитини При цьому родичі можуть кричати, незаслужено обвинувачувати лікаря, вимагати його покарання.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 909 | Нарушение авторских прав