АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПСИХОЛОГІЯ СУЇЦИДАЛЬНОСТІ

Мета заняття: вивчити причини сущидів, психологічні аспекти сущидальної поведінки й основи її профілактики

Зміст теми

Сущид — навмисне самоушкодження зі смертельним результатом Винятково людський акт, сущид має місце у всіх культурах Люди, що вдаються до суїциду, звичайно страждають від сильного стресу, від усвідомлення неможливості впоратися зі своїми проблемами

Самогубство І замах на самогубство складають об'єкт особливої міждисциплінарної галузі знання — суїцидрлогії, що останніми роками інтенсивно розвивається в багатьох країнах світу Ще на початку століття відомий російський правознавець А Ф Коні помітив, що самогубство стало перетворюватися «у недугу, що все більше і більше насувається на людський гуртожиток» Справедливість цих слів підтвердилася після Другої світової війни, коли суїцидальш показники зросли в більшості промислове розвинутих країнах

Наприкінці XX сторіччя самогубства посіли четверте місце серед причин смерті, що найбільше часто зустрічаються Протягом року у світі відбувається близько 500 тисяч самогубств, щодня більш як тисяча людей на планеті позбавляють себе життя

Найбільшу тривогу викликає різке збільшення кількості самогубств серед молоді у віці 18 — 19 років На даний час число сущидів у цій віковій групі складає 50% від усіх зафіксованих самогубств.

Самогубство, якщо дати йому коротке визначення, є усвідомлене, самостійне позбавлення себе життя

Самогубство — це жорстокий двобій життя І смерті, у якому зазнає поразки все, що утримувало людину на цьому світі Якщо людина вирішує позбавити себе життя, це означає, що в п свідомості відбулися серйозні зміни фундаментальної етичної категорії — сенс життя. Людина зважується на самогубство, коли під впливом тих чи інших обставин, Існування втрачає сенс — це необхідна, але не вирішальна умова сущидальної поведінки. Потрібна ще переоцінка смерті. Смерть має набути морального сенсу — тільки тоді уявлення про неї може перетворитися в мету діяльності. Як писав Микола Бердяєв у психологічному етюді «Про самогубство»:«Самогубство є психологічне явище, і, щоб зрозуміти його, потрібно зрозуміти щиросердий стан людини, що вирішила покінчити із собою. Самогубство відбувається в особливу, виняткову хвилину життя»

Психологія самогубства — це, насамперед, психологія безнадійності Питання про самогубство є питання про те, що людина потрапляє в темні кути, звідки не може вирватися Людина хоче позбавити себе життя саме тому, що не може знайти вихід,занурена в собі. Вийти із себе можна тільки вбивши себе. Так, життєві події і конфлікти, що призводять до самогубства, різні, але мають загальний етичний аспект на рівні моральної свідомості усі вони апелюють до моральних цінностей щастя, добро, справедливість, обов'язок, честь, гідність іншими словами, сущидогенні події — це могутні удари по моральних цінностях особистості

Саме суїцидальне рішення — це акт морального вибору Віддаючи перевагу самогубству, людина співвідносить його мотив і результат, бере на себе відповідальність за самознищення або перекладає цю відповідальність на інших. Так чи інакше, людина, роблячи фатальний крок, бачить у самогубстві не просту дію що заподіює смерть, але і нелегкий вчинок, що несе позитивний чи негативний моральний зміст, ставлення людей, їхню оцінку І думку В етико-психолопчному аналізі самогубств головним вважається «смисл життя» — одна з найбільш загальних, інтегральних характеристик життєрозуміння і життєвідування особистості

Ріст кількості самогубств протягом останніх років обумов­лений посиленням соціально-психологічної дезадаптації Предиспозиційну фазу соціально-психологічної дезадаптації, на тлі якої виникає рішення про сущид, визначають особистісні конфлікти, а також глобальні соціальні економічні й екологічні проблеми. Вирішальне значення для переходу предиспозициної фази в сущидальну має конфлікт, який в умовах дезадаптації не знаходить природного вирішення та визначає розвиток феномену психологічної депривації, що призводить до суїциду. Ріст числа самогубств пояснюється різким збільшенням кількості розлучень, вживанням алкоголю і наркотиків, безробіттям, збільшенням кількості різних релігійних сект деструктивного типу.

Суїцидальна поведінка залежить від безлічі факторів відбувається в особливих екстремальних ситуаціях і починається з різних мотив і з різними цілями. Суціїдологи вже давно відмовилися від пошуку єдиної чи домінуючої причини, зумовлюючої цю поведінку, також як і від того, щоб установити загальний чи «характерний» портрет сущидента. Суїцидальні популяції гетерогенні, як різноманітні й самі форми різновиду сущидаль-ноі поведінки.

Із соціально-екологічної і демографічної точки зору важливо пояснити розходження в характері просторово-тимчасового розподілу самогубств, з'ясувати, з чим пов'язане збільшення чи зменшення сущидальних показників у певну пору року й у визначених соціокультурних групах чи спільнотах. Особливу увагу варто приділяти особистості суіцидента з урахуванням впливу факторів статі, віку, віднесеності до соціальної чи етнічної групи. Зовсім очевидно, що підстави для позбавлення себе життя в 12-літньоі дівчинки, що посварилася з мамою, і у всіма забутої старої хворої жінки, будуть різні В першому випадку це наслідування недавно переглянутого сентиментального фільму, в другому — підсумок болісної життєвої драми.

Вивчення сущидальної поведінки не можна зводити тільки до аналізу завершених суїцидів і суїцидальних спроб. Необхідно включити до розгляду весь спектр суіцидонебезпечних реакцій, усе різноманіття проявів цього феномена — суіцидальних думок, погроз, імітацій (підробок), демонстрацій сущидальних намірів — аж до його крайніх форм — замахів на самогубство і здійснення його. Різні види (типи) суіцидальної поведінки необхідно розглядати окремо, щоб мати можливість виділити діагностичні ознаки сущидальної поведінки в її різних формах (типах), беручи до уваги об'єктивні й суб'єктивні сущидогенні фактори.

На самогубство рідко йдуть тверезо, раціонально зважуючи життєві обставини, які примушують вирішувати, а чи варто жити? Тут наявна психологічна криза, ціла гама негативних емоцій — розпач, горе, страх, почуття безпорадності, провини, гніву, бажання помститися чи припинити нестерпні емоційні чи тілесні страждання Тому необхідно включити в розгляд психосоматичні проблеми, вивчити фізіологічну картину стресів, по-новому осмислити роль ендокринної системи в поводженні людини.

Неоднозначність особистісного змісту сущидальної поведінки очевидна й у загальному вигляді може бути представлена наступними типами протест і помста, заклик, запобігання (покарання, страждання), самопокарання, відмовлення

«Протестні» форми сущидальної поведінки виникають у ситуації конфлікту, коли об'єктивна його ланка ворожа чи агресивна стосовно суб'єкта, а зміст сущиду поляїає в негативному впливі на об'єктивну ланку. Помста — це конкретна форма протесту, нанесення конкретного збитку ворожому оточенню. Дані форми поведінки припускають наявність високої самооцінки і самоцшності, активну чи агресивну позицію особистості з функціонуванням механізму трансформації гетероагресії в аутоагресію.

Зміст суїцидальної поведінки типу «заклику» полягає в активації допомоги ззовні з метою зміни ситуації. При цьому позиція особистості менш активна. При суіцидах «запобігання» (покарання чи страждання) суті конфлікту — у погрозі особистісному чи біологічному існуванню, якому протистоїть висока самотність. Зміст суїциду полягає в бажанні запобігти нестерпності наявною погрозою шляхом самоусунення.

«Самопокарання» можна визначити як «протест у внутрішньому плані особистості», внутрішній конфмкт при своєрідному розщепленні «Я», Інтеріоризації і співіснуванні двох ролей «Я— суддя» і «Я— підсудний». Причому, зміст суіцидів самопокарання має трохи різні відтінки у випадках «знищення в собі ворога» (так би мовити, «від судді», «зверху») І «спокути провини» («від підсудного», «знизу»).

При суіцидах «відмови» помітну різницю між метою і мотивом знайти не вдається. Інакше кажучи, мотивом є відмова від існування, а метою — позбавлення себе життя.

Виділені типи суїцидальної поведінки є аналогами загально-поведшкових стратегій в ситуаціях конфлікту При подальшому аналізі індивідуальної поведінки суіцидентів протягом попередніх років їхнього життя виявляється перевага реагування за визначеним типом, збіг поведінкових реакцій у конфлікті із сущидальними за особистим змістом. Це підтверджує основні теоретичні положення концепції сущиду, зокрема, роль особистісної ланки в генезі сущидальної поведінки.

Суїцидальна поведінка є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитого мікросоціального конфлікту.Це результат взаємодії середовищних (ситуаційних) і особистісних факторів.Ні специфіка конфліктних ситуацій, (з одного боку), ні специфіка особистісних характеристик — з іншого, не визначають самі по собі характер тієї чи іншої поведінкової реакції, а просте «накладення» цих двох факторів один на один не дає системного уявлення про механізми поведінки. Щоб адекватно зрозуміти суіцидальну поведінку, необхідно в кожному конкретному випадку відповісти на два запитання «чому» людина виконує чи має намір виконати суіцидальну дію? І яка причина подібного рішення?

Відповідь на перше питання вимагає аналізу об'єктивних умов існування суіцидента, відповідь на друге питання — необхідність пояснити, як сам суіцидент оцінює сформовану ситуацію, як, на його думку, ця ситуація сприймається оточуючими, і чого він хоче домогтися в результаті сущидальних погроз чи реалізації сущидальної дії. Іншими словами, відповідаючи на перше питання, необхідно визначити життєву і безпосередню ситуацію суїцидента, його становище в мікросоціальному оточенні, стан його здоров'я, психічний статус, а відповідаючи на друге питання, визначити мету суіцидента, його внутрішні спонукання, чи досить добре осмислені наміри, тобто психологічні підстави для прийняття сущидального рішення. Одержавши відповіді на обидва питання, можна з'ясувати об'єктивні й суб'єктивні фактори соціально-психологічної дезадаптації особистості до соціального середовища. Як і будь-яка інша, суїцидальна поведінка соціальне детермінована, отже, базується на визначеному соціальному ґрунті, психологічні й культурологічні фактори є умовами, у яких виявляються ті чи інші форми (моделі) суіцидальної поведінки.

Адаптованість особистості до соціального середовища характеризується успішністю й соціалізації, формуванням відповідно до вимоги середовища установок, системи мотивації, ціннісних орієнтацій, належністю до соціальних і професійних груп і т д. Дезадаптація свідчить про порушення механізмів взаємодії між особистістю і її соціальним оточенням.

У кризові моменти життя з'являється необхідність усвідомити зміст ситуації, пояснити її, дати їй Інтегральну оцінку, опанувати ситуацією і за допомогою перебудови значеннєвої системи змінити поведінку Подібні за своїми об'єктивними ознаками конфліктні обставини (сімейні сварки чи розлучення, нанесені образи чи професійні невдачі й т п), навіть якщо вони торкаються найбільш значимої сфери особистості, тобто мають характер психотравми, не визначають однозначно тактику поведінки. Одні особи, потрапивши у подібні обставини, вступають у боротьбу з «супротивником», інші «волають про допомогу», треті намагаються уникнути загрозливих моментів, четверті схильні обвинувачувати в тому, що сталося, себе, п'яті «опускають руки», підставляючи себе під «удари долі» ЦІ відомі розбіжності виходять з індивідуальних особливостей тих, хто опинився у психотравмуючії ситуації.

Позиція особистості в ситуації конфлікту — це смислове утворення, в якому інтегруються ставлення особистості до ситуації і до себе (уданій ситуації), оцінка значимості ситуації, прогнозування її результату, що служить підставою для вибору тактики поведінки. Опинившись в умовах конфлікту, суб'єкт будує у свідомості цілісну ситуацію, насамперед виділяючи з неї два основні моменти «Я» і «не Я», і розміщає їх один щодо іншого в суб'єктивному просторі. Остаточний вибір тактики поведінки безпосередньо детермінується тією позицією, яка складається в результаті процесу самовизначення і приймається суб'єктом.

Далеко не завжди остаточна позиція буває однозначно визначеною, вона може бути лабільною, амбівалентною, суперечливою, що відбивається і на лінії поведінки. Нерідко процес самовизначення граничне згорнутий, і тоді суб'єкт відразу ж займає позицію, що спрямовує його подальші дії. Нарешті, самовизначення виступає для одних як довільна активність (вільний вибір позиції), для інших — як наслідок зовнішнього примусу, інакше кажучи, суб'єкт або займає ту чи іншу позицію, або потрапляє в неї. Сформована смислова оцінка ситуації як «безвихідної» різко обмежує внутрішнє «поле зору» і блокує пошукову активність. Наступні шість ознак характеризують таку «програшну» позицію особистості:

1. Фіксованість позиції. Суб'єкт не в змозі змінити образ ситуації, вільно маніпулювати його елементами в просторово-тимчасових координатах.

2. Втягнення, тобто вміщення себе в точку загрозливих сил, погляд на ситуацію «зсередини», нездатність відсторонитися від конфліктної ситуації, дистанціюватися від неї.

3. Звуження сфери позиції особистості порівняно зі сферою конфліктної ситуації. Звуження значеннєвої сфери особистості відбувається за рахунок обмеження уявлень про власні ресурси і за рахунок наростаючої ізоляції від оточуючих.

4. Ізольованість і замкнутість позиції. У структурі усвідомлення конфліктних відносин замість адаптивної позиції «ми — вони» присутня набагато вразливіша конфронтація «Я — вони», що свідчить про відчуження особистості, втрату зв'язку з референтними групами, порушення ідентифікації.

5. Пасивність позиції. Уявляючи активно спрямований на нього вплив учасників конфлікту, суб'єкт не може в рамках сформованого смислового образу виявити свої конструктивні дії (нападу, захисту відходу І т п) Подібна пасивність позиції знецінює будь-які відомі суб'єкту варіанти рішень. У пасивних позиціях знання і досвід не тільки не актуалізуються, алеіІ відкидаються

6. Нерозвиненість у тимчасовій перспективі, відсутність майбутнього — тісно пов'язані з названими вище ознаками «програшної» позиції Майбутнє вимальовується тільки як продовження чи підсилення наявної ситуації. Така позиція впритул підводить суб'єкта до суіциду, але ще не достатня для його здійснення.

Конфліктна ситуація лише тоді переростає в суїцидальну кризу, коли до й сфери включають головні значеннєві утворення — ціннісне ставлення людини до життя і смерті. Значеннєві образи при цьому виходять за рамки відображення конкретних обставин, охоплюють більш широку і віддалену соціальну ситуацію, що співвідноситься з уявленнями про майбутнє «Я» Процес самовизначення і формування позиції особистості розгортається на більш високому рівні. У структурі актуального значеннєвого полюса ситуативна позиція переформовується в життєву позицію, що при збереженні характеру «програшності» свідчить уже не тільки про капітуляцію особистості в даній ситуації, але і про її життєвий крах. Пасивність загальної життєвої позиції, блокада віддалених перспектив рівнозначні неможливості самореалізації, що спричиняє втрату цінності життя, це вже специфічний ґрунт для зародження саме суіцидальної поведінки.

Таким чином, власне сущидальною поведінкою називаються будь-які внутрішні й зовнішні форми психічних актів, що й керують уявленнями про позбавлення себе життя. Варто підкреслити, що термін «поведінка» поєднує різноманітні внутрішні (у тому числі вербальні) і зовнішні форми психічних актів. Внутрішні форми суіцидальної поведінки містять у собі суіцидальні думки, уявлення, переживання, а також сущидальні тенденції, що підрозділяються на задуми і наміри.

Перерахований ряд понять відбиває, з одного боку, розходження в структурі, у суб'єктивному оформленні сущидальних феноменів, а з іншого боку — шкалу їхньої глибини чи готовності до переходу в зовнішні форми суїцидальної поведінки. Доцільно користуватися трьома ступенями цієї шкали, виділяючи особливий, недиференщйований «ґрунт» у вигляді антивітальних переживань. До них відносяться міркування про відсутність цінності життя. Тут немає ще чітких уявлень про власну смерть, це просто заперечення життя.

1. Перший ступінь — пасивні сущидальні думки — характеризується уявленнями, фантазіями на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя як мимовільної активності.

2. Другий ступінь — сущидальні задуми, Це активна форма прояву суіцидальності, тобто тенденція до самогубства, глибина якої наростає паралельно ступеню розробки плану й реалізації. Продумуються способи суїциду.

3. Третій ступінь — суіцидальні наміри припускають приєднання до задуму, рішення і вольового компонента, що спонукає до безпосереднього переходу в зовнішню поведінку.

Зовнішні форми сущидальної поведінки містять у собі суіцидальні спроби і завершені суіциди. Суіцидальна спроба — це цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, що не закінчилися смертю. Сущидальні спроби і суїцид у своєму розвитку проходять дві фази. Перша оборотна — коли суб'єкт сам чи при втручанні оточуючих осіб може припинити спробу. Друга — необоротна, що найчастіше закінчується смертю індивіда (завершений суїцид). Хронологічні параметри цих фаз залежать як від намірів сущидента, так і від способу замаху.

Відповідно до сучасних вітчизняних концепцій, самогубство розглядається як наслідок соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитих нею мікроконфлгктів. При суб'єктивному відчутті нерозв'язності конфлікту звичайними способами, обирається самогубство.

Прийняття сущидального рішення і розподіл моральної відповідальності пов'язані з уявленнями про самогубство і ставленням до цього явища, що склалися в сфері суспільної моральної свідомості, суспільної думки. Не секрет, що ідея самогубства циркулює в суспільній свідомості й відтворюється різними засобами культури. Ставлення до самогубства в суспільстві, як і на рівні індивідуальної свідомості, тісно пов’ язане з етичним ставленням до життя і смерті.

Суїцидальність — це сигнал небезпеки, благання про допомогу, що вказує на безвихідну конфліктну ситуацію.У кожнім випадку суїцидальність вимагає особливих терапевтичних зусиль.

При наданні лікувальної допомоги особам, які знаходяться під загрозою суїциду, не існує каузальної терапії, що проводилася б за прийнятими правилами і гарантувала б лікування пацієнта. Мета лікування — розв'язати проблеми, що обумовлюють суїцидальність, а не прагнути попередити суїцид за будь-яку ціну. Ніхто, крім самої людини, «утомленої життям», не може уберегти її від самогубства.

Психотерапія, проведена із суїцидентом, ставить за мету переконати його в наявності оптимістичних можливостей. Приблизно у 70 відсотків осіб, які вдалися до одноразової суїцидної спроби, вдається сформувати нові життєві цілі. У 30 відсотків спроби самогубства повторюються, з них половина зі смертельним результатом. Лікар повинен навчитися жити з усвідомленим розумінням цього ризику. Досвід минулого дає підстави сформувати підхід до суїцидентів. Особливо наполегливими мають бути зусилля лікаря з метою вплинути на настрій пацієнта безпосередньо після спроби самогубства.

Перший важливий терапевтичний крок — спроба установити контакт із пацієнтом. Перше запитання могло б звучати так: «Що змусило вас так зневіритися, що ви вирішили: більше не варто жити?» Прояв участі й розуміння розпачу і безвихідності пробивають стіну між суїцидентом і світом, вселяють іскру надії на поновлення контакту з людьми.

Безпосередній привід до спроби самогубства триває від декількох хвилин до декількох годин, рідко днів. Важливо знати цей привід, а за можливістю — і попередні спроби самогубства, щоб зрозуміти всі, навіть глибоко сховані проблеми пацієнта. Психіатричний досвід підказує, що свідомо висловлений мотив суїциду не є абсолютним і єдиним обґрунтуванням суїцидаль-ного вчинку. За всіх обставин кризова ситуація є приводом, на грунті якого розвивається нова, ще не відома пацієнту проблематика. Приводом найчастіше є розчарування в партнері чи його втрата. Такий привід розцінюється як хворобливий, бо ранить і призводить до екзистенціального потрясіння почуття власної гідності. Лікар повинен уявити масштаб кризи й інтенсивності бажання смерті в пацієнта. При важкій суїцидальній кризі чи при гострих психотичних станах (у хворих на ендогенну депресію, шизофренію) єдино правильним рішенням може виявитися безупинне спостереження за пацієнтом чи госпіталізація до клініки, щоб захистити його від власних суїцидальних імпульсів. При психореактивних кризах позицію лікаря зміцнює його повага до волевиявлення пацієнта. Лікар має визначити, наскільки серйозно пацієнт бажає смерті. Така бесіда може стати першим кроком назустріч життю. Суїцидент хоче, щоб його бажання вмерти було зрозуміле і прийняте всерйоз.

Більш глибокий зміст бажання смерті найчастіше виявляється у фантазіях, пов'язаних з відчуженням. Фізична смерть не є метою суїцидента. Розуміння цього факту допомагає розпізнати щирий зміст кризи і її значення і розібратися в основних, глибинних труднощах пацієнта.

Після того як контакт лікаря з хворим надійно налагоджений, масштаб і привід кризового стану визначені, бажання смерті відзвучало і значеннєві зв'язки стали більш прозорими, починається відбудовна терапевтична робота. Допомогти пацієнтові відчути власну силу, уміння сформулювати свої бажання і цілі, прогнозувати розуміння і можливості розв'язання кризової ситуації в даний момент і в майбутньому — ось серйозні кроки психотерапії кризових станів.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 735 | Нарушение авторских прав