АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Психологія осіб із набутими дефектами щелепно-лицевої області

Особливо важко хворi переживають соматичнi захворювання, якi призводять до виражених змiн зовнiшнього вигляду: поранення i опiки обличчя iз рубцями, тяжкi екземи, нейродермiти. Особливого значення психологiчнi переживання набувають тодi, коли фiзичнi дефекти стосуються обличчя. Обличчя вiдiграє велику роль в тому враженнi, яке людина справляє на iнших людей, i приймає участь в утвореннi власного уявлення про себе.

Спочатку з'являються тяжкi депресивнi реакцiї, близькi до реактивних реакцiй (астенiя). Потiм у хворих з'являються патологiчнi риси характеру: нервознiсть, вразливiсть, шизоїднiсть, сенситивнiсть. При значному зниженнi слуху, рiдше зору, виникають паранойяльнi переживання (марення туговухих). При затяжних хронiчних захворюваннях дiагностуються iпохондрична фiксацiя, iстеричнi форми поведiнки. Характерна психопатизація особистостi - прогресуючi змiни характеру подiбнi до одного iз типiв клiнiчних психопатiй (внаслiдок травм, хронiчного соматичного захворювання). Реакцiя особи на хворобу залежить вiд вiку, статi: у молодих порушуються плани на майбутнє; хворим середнього вiку хвороба перешкоджає виконанню задумiв; людьми похилого вiку хвороба сприймається як неминучий кiнець.

Чiткiсть рухiв обличчя складає одне ціле з емоцiйним станом людини, тому деформацiя обличчя, позбавлення у зв'язку з цим вираз них рухiв викликають тяжкi змiни психiчного стану потерпiлого. Ці люди стають гiперсензитивними, занадто вразливими, бояться виходити на вулицю, з'являється страх привернути увагу оточуючих. Їм важко зустрiчатися з людьми, якi знали їх ранiше, тому такi хворi часто вiддають перевагу перебуванню у лiкувальному закладi, пiсля виписки намагаються переїхати на нове мiсце, де їх нiхто не знає.

Виникають особовi змiни у виглядi хронiчного розладу настрою, стiйких змiн характеру, зростання збудження, iстеричних проявiв. Порiвняно часто виникають паранойяльнi спрямування. Переживання хворого приймають характер «психологiчної катастрофи». Емоцiйний стан навiть у сильної особистостi приймає характер депресивного настрою. Розвитку депресивного стану у хворого сприяє втрата надiї у нього на повторну операцiю з косметологiчною метою. У пацiєнтiв зi слабким зором, слухом розвиваються специфiчнi особливостi особи, якi потребують психотерапевтичного пiдходу. У деяких слiпих розвивається боязнь, пригнiченiсть, вередливiсть i впертiсть, з'являються iдеї збитку, в колективi зрячих вони нерiдко мало спiлкуються.

Слiпi люди виказують побоювання за свою безпеку, i тому нерiдко звертаються у полiклiнiку до лiкарiв iнших професiй. У глухих затруднене спiлкування з оточуючими, спостерiгаються висока дратiвливiсть, плаксивiсть, пiдозрюванiсть. Розмовляючи з цими хворими, необхiдно говорити чiтко, достатньо голосно, не вести в їх присутностi розмов, щоб вони не чули усього, що говорить лiкар.

Надбана фiзична вада обличчя докорiнно змiнює психологiчний настрiй хворого щодо соцiальнотрудової адаптацiї i часто призводить до спроб самогубства. Все викладене зобов'язує лiкаря планувати до i пiсля операцiї лiкувальну тактику з урахуванням виникаючої перебудови психологiї хворого.

У спiлкуваннi з дiтьми, якi мають фiзичнi дефекти, необхiднi особливе терпiння, доброзичливiсть, але разом з цим необхiдно утримуватись вiд надмiрних нiжностей, не виконувати усi забаганки, примхи дитини. Така поведiнка медперсоналу посилює егоїзм, манiпулятивне використання навколишнiх.

Якщо дитина наполегливо намагається криком досягти свого, треба спокiйно пояснити нерозумнiсть її поведiнки, виявити твердiсть i не виконувати усiх її бажань, не показувати також, що iстерична реакцiя призводить до бажаного. Не слiд кричати на дитину, робити рiзких зауважень.

З дiтьми, у яких, особливо у пiдлiтковому вiцi, виявляється комплекс неповноцiнностi, замкнутiсть, небажання контактувати з однолiтками, дорослими, шляхом наполегливих, систематичних тренувань слiд розвивати вольовi якостi, стимулювати усi можливi якостi особистостi, якi допоможуть їй досягти максимальної саморегуляцiї. Це розвиток естетичних здiбностей, арттерапiя, музикотерапiя, бiблiотерапiя, фiзичне виховання в режимi регулярних фiзичних навантажень, заняття з логопедом, психотерапевтом i т.iн. На усiх етапах лiкувально-вiдновлюваних i реабiлiтацiйних заходiв iз хворими усiх вiкових груп повинна проводитися психотерапiя в рiзних її варiантах, з урахуванням особистостi хворого та його емоцiйного стану.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 495 | Нарушение авторских прав