АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Джерела ятрогеній

Помилки у медичній освіті й популяризації даних медичної науки можуть стати колективним джерелом психічної ятрогенії. Проводячи санітарно-просвітню роботу, не можна без цілеспрямованого добору описувати ознаки захворювання і не можна давати повний об'єктивний опис лікування. Необхідно зосередити увагу лише на тих фактах і обставинах, які можуть допомогти особам, що не мають медичної освіти, одержати реальне уявлення про захворювання і необхідні дані про те, як попередити захворювання. Перед слухачами, що не мають медичної освіти, не слід розбирати диференційний діагноз навіть тоді, коли вони ставлять запитання, які стосуються їхніх особистих ознак і скарг, що вся картина захворювання і його лікування не відомі. Такі пояснення можна давати під час індивідуальної санітарно-просвітницької роботи серед хворих і здорових осіб.

При профілактичних оглядах на заводах, оглядах призовників, донорів, спортсменів, майбутніх матерів (заходів, метою яких є зміцнення здоров'я населення) нерідко виявляються випадкові відхилення від норми, що не мають ніякого значення, наприклад, незначні відхилення на електрокардіограмі, незначні гінекологічні чи неврологічні ознаки і т.п. Якщо обстежуваний довідається про ці відхилення, йому необхідно відразу ж пояснити їхнє значення, інакше він може подумати, що ці відхилен­ня дуже серйозні і саме тому йому про них нічого не сказали, Профілактичні огляди, однак, краще проводити так, щоб обсте-жуваний зовсім не довідався про ці незначні відхилення.

Психотравмуючий вплив має «медичний лабіринт». Хворий звертається за медичною допомогою, але його починають водити від лікаря до лікаря, що він, мовляв, «відноситься до іншого лікаря», увічливо йому відмовляють у допомозі. У хворого наростає почуття невдоволення, напруження, гніву, він побоюється, що його захворювання через це стане запущеним і важко буде його вилікувати.

Розрізняють кілька типів ятрогенії:

1. Етіологічна ятрогенія, наприклад, ятрогенія через пере­оцінювання спадковості. Сказана лікарем фраза «це спадкове» викликає в хворого безнадійність, страх, що й інших членів ро­дини спіткає те ж саме.

2. Органолокалістична ятрогенія виникає там, де лікар пояснює нерозпізнаний невроз, тобто функціональне, психогенне захворювання, як органічний локальний процес у головному мозку, наприклад, тромбоз судин головного мозку.

3. Діагностична ятрогенія — необгрунтований, пізніше безуспішно змінюваний діагноз стає джерелом психічної травматизації хворого.

Деякі слова діють на хворого, можна сказати, «токсично». Це такі вирази, як «інфаркт, параліч, пухлина, рак, шизофренія». Тому краще уникати подібних виразів. Іноді джерелом ятрогенії бувають нечіткі, неясні пояснення лікаря.

Навіть нешкідливі слова, сказані в рентгенологічному кабінеті при хворому, бувають причиною несподіваної травматизації хворого, особливо якщо вони сказані зі значенням, з подивом.

Терапевтична ятрогенія розвивається в процесі лікування. Прикладом психічної терапевтичної ятрогенії може служити застосування ліків, про які хворий знає, що в минулому вони йому не допомагали. Тут має місце негативна дія плацебо. Тому рекомендується до призначення лікування простежити в анамнезі лікування, що раніше застосовувалося з погляду його ефективності. Як правило, через нестачу часу про це часто забувають. Терапевтичній ятрогенії сприяє так званий терапевтичний нігілізм, тобто песимістичний погляд лікаря на передбачувані результати лікування.

У процесі лікування може розвинутися фармацевтогенія — нанесення шкоди хворому непродуманими словами фармацевта. Хворі часто вимагають від фармацевта пояснень про якість і дію препарату, призначеного лікарем. Небезпечно говорити: «Це для вас занадто сильне» чи «це нікуди не годиться, у мене є дещо краще».

Прогностична ятрогенія випливає з невдало сформульованого прогнозу захворювання. З цієї точки зору гідні осуду цинічні і відверто травмуючі вислови, як, наприклад, «вам залишилося кілька годин життя». Сумнівну цінність, однак, мають прямолінійні і безапеляційно оптимістичні вислови навіть тоді, коли лікар вважає, що цим він сугестивне в позитивному плані діє на хворого. Такі вирази, як «через тиждень ви будете здорові, як огірочок, слово честі» можуть виявитися помилковими й у майбутньому підірвати довіру хворого до лікаря.

Крім згаданих ситуацій і обставин, джерела ятрогенії можна шукати в особистості лікаря, в першу чергу, у зайво безапеляційних висловах, надмірній зарозумілості — «усезнаючий» лікар. Така особистість легко нав'язує хворому свої думки і погляди. Особистості безапеляційного типу легко заміняють у своїх висловах імовірність повною впевненістю. Але раз і назавжди сформована думка заважає їм уважно спостерігати процес розвитку захворювання і за іншими потенційними рисами, що можуть стати переважними, наприклад, при переході захворювання від бронхітичного синдрому, діагностованого спочатку як звичайне захворювання, до злоякісного процесу.

І невпевнений лікар, який сумнівається, як тип особистості, стоїть на протилежному полюсі. Хворий обов'язково намагається якось пояснити його непевну поведінку і пов'язує її зі своєю хворобою. Вагання лікаря він розцінює як доказ тяжкості, навіть невиліковності її. Лікар же зміцнює це враження тим, що «думає вголос», говорить хворому про всі можливості диференційного діагнозу, не закінчує довгий ряд допоміжних методів обстеження і залишає на цей час хворого без лікування або передає йому ініціативу: «Якби я знав, що мені з вами робити!» Лікар мусить бути артистом, щоб уміти приховати від хворого можливу складність і в більшості випадків тимчасову непевність свого діагностичного і терапевтичного підходу. Суб'єктивна непевність лікаря не повинна відбиватися на його об'єктивній поведінці.

Джерелом ятрогенії може бути й особистість хворого. Переляканого, невпевненого, емоційно ранимого, психічно негнучкого хворого відразу впізнаєш по напруженому виразові обличчя, по підвищеній пітливості долонь при подачі руки, дрібному тремтінню. Він має схильність боязко інтерпретувати наші словесні чи інші прояви, часто і такі, котрим ми самі не надаємо ніякого значення. Додатково нас може здивувати, як такий хворий пояснює собі наше мовчання чи стомлений жест руки, який він вважає більш важливими, ніж слова. Сестра може спостерігати, як такий хворий неспокійно ходить у приймальні, чекаючи своєї черги, як він бере живу участь у розмові хворих про захворювання чи тихо і напружено прислухається до них. Інші перед тим, як прийти до лікаря, випитують у сестри значення подробиць. Необхідно попередити сестру, щоб вона інформувала лікаря про таких хворих.

Іноді роль особистості хворого в «ятрогенній поразці» буває настільки вираженою і вирішальною, що вже власне йтиметься не про ятрогенію, а про псевдоятрогенію, яка виникла не з вини лікаря. Псевдоятрогенія виникає, коли хворий повторює вирази лікаря, які той ніколи не вимовляв, чи вириває з пояснення лікаря тільки окремі частини.

На даний час велика увага приділяється підготовці лікарів загальної практики, тобто сімейних лікарів. Лікар загальної практики (сімейний лікар) працює за принципом дільничного лікаря, обслуговуючи при цьому доросле населення, підлітків і дітей. При цьому виконує такі функціональні, обов'язки:

— організовує і проводить комплекс заходів щодо загальної диспансеризації населення дільниці, розробляє індивідуальні комплекси профілактичних і лікувально-оздоровчих заходів для кожного жителя дільниці, профілактичних щеплень і дегельмінтизацію населення, пропагує принципи здорового способу життя;

— надає своєчасну медичну допомогу дорослому І дитячо­му населенню, що проживає на закріпленій дільниці.

Лікар загальної практики (сімейний лікар) мусить знати:

основи медичної психології і соціальної гігієни, організації охорони здоров'я, економіки відповідно до завдань керування здоров'ям населення прикріпленої дільниці;

основи загальнотеоретичних дисциплін в обсязі, необхідному для вирішення професійних завдань;

анатомо-фізіологічні й психологічні особливості дорослих, дітей і людей похилого віку, особливості розвитку здорових дітей і підлітків, сучасні класифікації захворювань внутрішніх органів дітей і дорослих; групи здоров'я і фактори ризику у виникненні захворювань;

причини виникнення патологічних процесів в організмі, механізми їхнього розвитку, перебіг захворювань у залежності від статі й віку, їхні клінічні прояви, синдроми;

клініку, діагностику і профілактику психічних захворювань і наркоманій (розладів сприйняття, пам'яті, мислення, інтелекту, сфери емоцій, уваги, потягів, довільної діяльності і свідомості; психозів, пов'язаних із соматичними захворюваннями, шизофренії і маніакально-депресивного психозу, епілепсії, психозів інволюційного періоду, неврастенії, неврозів, нав'язливих станів, істерії, психопатій, розумової відсталості, алкоголізму й алкогольних психозів, наркоманій і токсико-маній);

основи експертизи при психічних захворюваннях;

основи реанімації, клініку, діагностику і принципи лікування основних невідкладних станів;

фармакотерапію захворювань, що найчастіше зустрічаються, механізм дії і дози основних фармакопрепаратів.

Лікар загальної практики мусить знати питання психогігієни і психології родини, ставлення членів родини до свого здоров'я, реакції родини на стреси, психологічні проблеми родини, ставлення членів родини до хвороб (алкоголізм, наркоманія, пси-хосексуальні розлади).

Сімейний лікар повинен уміти:

збирати анамнез хворої і здорової людини, використовуючи психодеонтологічні закономірності спілкування, визна­ати психічний стан пацієнта (стрес, гнів, страх, радість і т.п.), характерологічні якості, темперамент, рівень розумового розвитку, заклопотаність і тривогу;

спостерігати за психічною діяльністю людини, користуватися методом раціональної психотерапії;

діагностувати поразки нервової системи (черепно-мозкова симптоматика, вегетодистонія, поліневрити, плексити, ради-кулопатія, вегетативно-ендокринне порушення гіпоталамічної локалізації, струс і забиття мозку);

визначати стан процесів сприйняття, пам'яті, мислення, уваги і цілеспрямованої діяльності, свідомості й інтелекту, діагностувати афективні розлади, неврози, психопатії, алкоголізм, наркоманію.

Успішне виконання сімейним лікарем професійних функцій передбачає наявність у нього таких найважливіших особистих якостей і умінь, як:

гуманізм і справедливість, милосердя і щирість, чуйність і привітність у відносинах з людьми; скромність і делікатність;

володіння високою культурою, регулярне проведення просвітньої і виховної роботи серед населення за здоровий спосіб життя;

ініціативність, дисциплінованість, сумлінне ставлення до своїх обов'язків, вірність клятві Гіппократа, чесність і організованість у роботі, принциповість і вимогливість до себе і до членів трудового колективу; систематичне підвищення професійних знань і кваліфікації;

уміння бути уважним співрозмовником, комунікабельним у спілкуванні з пацієнтами і їх родичами, здатність запам'ятовувати й ефективно використовувати в профілактиці й лікуванні отриману в процесі спілкування з ними загальну і специфічну інформацію;

прагнення до колегіального вирішення професійних питань у колективі поліклініки (амбулаторії); чітке виконання функцій організатора роботи і вихователя середнього і молодшого медичного персоналу; підготовка до ділових контактів із профспілками, адміністрацією підприємств у районі чи населеному пункті, де живуть чи працюють пацієнти, яких обслуговує лікар загальної практики;

акуратність, охайність у зовнішньому вигляді, що залучає пацієнта до спілкування із сімейним лікарем.

Контрольні питання

1. Типи ставлення хворих до хвороби

2. Основні вимоги до психологічних якостей лікаря

3. Психологічні типи лікарів

4. Роль медичної сестри в лікувальному процесі

5. Психологічні типи медичних сестер

6. Що таке охоронний режим у медичних установах

7. Причини лікарських помилок

8. Лікарська етика і деонтологія, їхнс значення в лікувальному процесі

9. Причини і види ятрогеній, їхня профілактика

10.Основні професійні й психологічні аспекти діяльності сімейного лікаря.

Завдання для самоконтролю

1. Здатність встановлювати і підтримувати, необхідні контакти з іншими людьми, зокрема, в умовах лікувального впливу називається:

A. Інтерактивною толерантністю

B. Інтерактивною компетентністю

C. Комунікативною заможністю

D. Комунікативною толерантністю

E. Комунікативною компетентністю

2. Плацебо—ефект, пов'язаний із:

A. Параметрами лікарської речовини

B. Психологічною установкою

C. Наркотичною залежністю

D. Фактором несподіванки

E. Тривалістю подразника

3. Пацієнт, як правило, розцінює «ідеального лікаря» як особу:

A. Одного з ним віку і статі

B. Більш молодого віку й однієї з ним статі

C. Старшого віку й однієї з ним статі

D. Більш молодого віку і протилежної статі

E. Старшого віку і протилежної статі

4. Добровільне безболісне позбавлення життя пацієнта, що страждає невиліковною недугою, називається:

A. Ейдейтизмом

B. Ексгумацією

C. Евтаназією

D. Благодіянням

E. Справедливістю

5. Хворий 56 років, що страждає на цукровий діабет, прийшов на прийом до народного цілителя після реклами по телебаченню і позитивного відгуку одного зі співробітників. Під час бесіди пацієнт виявляє велику довіру, готовий скористатися всіма порадами цілителя і розділити його погляди на те, що відбувається. Яка психологічна установка в даного хворого?

A. Позитивна

B. Негативна

C. Адекватна

D. Зневажлива

E. Доброзичлива

6. Чоловікові 45 років при профілактичному огляді поставлений діагноз артеріальна гіпертонія. Від обстеження в умовах стаціонару відмовився: «У мене серйозний бізнес, мені ніколи відволікатися, зараз у всіх гіпертонія»; призначені ліки приймає нерегулярно, тільки в період різкого погіршення самопочуття, до лікаря не звертається. Визначте тип відношення хворого до хвороби:

A. Нормальне

B. Зневажливе

C. Нозофобне

D. Іпохондричне

E. Утилітарне

7. Жінка 35 років після рентгенологічного обстеження з тугою заявила, що її життя закінчене, тому що в неї знайшли злоякісну пухлину. Виявилося, що вона помилилася, неправильно зрозумівши вираз рентгенолога, що показував студентам частину товстої кишки зі словами: «От сигма». Визначте форму реагування хворої на слова лікаря:

A. Симуляція

B. Ятрогенія

C. Агравація

D. Анозогнозія

E. Гіпернозогнозія

8. Хвора 22 років звернулася до стоматолога: болить зуб і неприємний запах з рота. Стоматолог у процесі обстеження хворої розмовляла з колегою. Хвора почула в їхній розмові слово, схоже на «канцер». Зрозуміла, що запах з рота обумовлений не карієсом, а злоякісною пухлиною в шлунку. З'явилася тривога, погіршився настрій, порушився сон. Який механізм розвитку психічних порушень у хворої?

A. Ятрогенія

B. Симуляція

C. Агравація

D. Анозогнозія

E. Гіпернозогнозія

9. Хворий 69 років, що втратив більшість зубів, категорично відмовляється від ортопедичної допомоги. Мотивує це тим, що йому залишилося жити недовго, а пропонована стоматологічна допомога вимагає великих матеріальних витрат. Який вид ставлення до хвороби в даного хворого?

A. Раціоналізація

B. Витіснення

C. Ідеалізація

D. Заперечення

E. Інтелектуалізація

10. Під час диспансерного обстеження в співробітника фабрики лікар виявив захворювання серцево-судинної системи. При бесіді з пацієнтом зрозумів, що він знає про захворювання, але недооцінює його серйозність, нелікується, виявляє необгрунтований оптимізм. Яке ставлення хворого до захворювання?

A. Нормальне

B. Зневажливе

C. Заперечливе

D. Іпохондричне

E. Нозофобне

Завдання для самостійної роботи

Проведіть обстеження хворих за допомогою методики ЛОБІ (Ленінградський опитувальник Бехтеревського інституту), який застосовується для оцінки типів психічного реагування на соматичні захворювання.

Інструкція: обстежуваному пропонується вибрати з кожного розділу не більш як три твердження, що відбивають його думку, або відповідь № 0, і занести номери обраних відповідей у нижчеподаний бланк, відзначивши їх кружечком.

САМОПОЧУТТЯ

1. Відтоді, як я занедужав, у мене майже завжди погане самопочуття

2. Я майже завжди почуваю себе бадьорим, і повним сил

3. Погане самопочуття я намагаюся перебороти

4. Погане самопочуття я намагаюся не показувати іншим

5. У мене майже завжди що-небудь болить

6. Погане самопочуття виникає після поганого настрою

7. Погане самопочуття з'являється в мене від чекання неприємностей

8. Я намагаюся терпляче переносити біль і фізичні страждання

9. Моє самопочуття цілком задовільне

10. Відтоді, як я занедужав, у мене буває погане самопочуття з приступами роздратованості та туги

11. Моє самопочуття дуже залежить від того, як ставляться до мене оточуючі

0. Жодне з визначень мене не стосується

НАСТРІЙ

1. Як правило, настрій у мене дуже гарний

2. Через хворобу я часто буваю нетерплячим і дратівливим

3. У мене настрій псується від чекання можливих неприємностей, за­непокоєння за близьких, непевності в майбутньому

4. Я не дозволяю собі через хворобу піддаватися зневірі й суму

5. Через хворобу в мене майже завжди поганий настрій

6. Мій поганий настрій залежить від поганого самопочуття

7. Я став зовсім байдужим до всього

8. У мене бувають приступи похмурої дратівливості, під час яких дістається всім, хто мене оточує

9. У мене не буває зневіри і суму, але жорстокість і гнів я відчуваю

10. Найменші неприємності сильно зачіпають мене

11. Через хворобу в мене завжди тривожний настрій

12. Мій настрій звичайно такий же, яку людей, які мене оточують

0. Жодне з визначень мене не стосується

СТАВЛЕННЯ ДО ХВОРОБИ

1. Моя хвороба мене лякає

2. Я так утомився від хвороби, що мені байдуже, що зі мною буде

3. Намагаюся не думати про свою хворобу і жити безтурботним життям

4. Моя хвороба більше гнітить мене тим, що люди почали цуратися мене

5. Без кінця думаю про всі можливі ускладнення, пов'язані з хворобою.

6. Гадаю, що моя хвороба невиліковна і нічого хорошого не чекаю

7. Вважаю, що моя хвороба запущена через неуважність і невміння лікарів

8. Вважаю, що небезпеку моєї хвороби лікарі перебільшують

9. Намагаюся перебороти хворобу, працювати, як колись і навіть ще більше

10 Я почуваю, що моя хвороба набагато тяжча, ніж це можуть визначити лікарі

11. Я здоровий, і хвороби мене не турбують

12 Моя хвороба протікає зовсім незвичайно — не так, як в інших, і тому вимагає особливої уваги

13 Моя хвороба мене дратує, робить нетерплячим, дратівливим

14. Я знаю, з чиєї вини я занедужав, І не прощу цього школи

15. Я всіма силами намагаюся не піддаватися хворобі

0. Жодне з визначень мене не стосується

СТАВЛЕННЯ ДО ЛІКУВАННЯ

1. Уникаю всякого лікування, сподіваюся, що організм сам переборе хворобу, якщо про неї поменше думати

2. Мене лякають труднощі й небезпеки, пов'язані з майбутнім лікуванням

3. Я був би готовий на болісне і навіть небезпечне лікування, тільки б позбутися хвороби

4. Я не вірю в успіх лікування і вважаю його даремним

5.Я шукаю нові способи лікування, але, на жаль, в усіх нихх постійно розчаровуюся

6. Вважаю, що мені призначають багато непотрібних ліків, процедур, мене умовляють на нікчемну операцію

7.Усякі нові ліки, процедури й операції викликають у мене нескінченні думки про ускладнення І небезпеки, з ними пов'язані.

8. Від лікування мені стас тільки гірше.

9.Ліки І процедури на мене так незвичайно діють, що це дивує лікарів

10. Вважаю, що серед способів лікування, шо застосовуються, є на­стільки шкідливі, що їх слід заборонити

11. Вважаю, що мене лікують неправильно

12. Ніяке лікування мені не потрібне

13. Мені набридло нескінченне лікування, хочу тільки, щоб мені дали спокій

14. Я уникаю говорити про лікування з Іншими людьми

15. Мене дратує й озлоблює, коли лікування не дає поліпшення О Жодне з визначень мене не стосується

СТАВЛЕННЯ ДО ЛІКАРІВ І МЕДПЕРСОНАЛУ

1. Головною рисою будь-якого медичного працівника я вважаю увагу до хворого

2. Я хотів би лікуватися у лікаря з великою популярністю

3. Вважаю, що занедужав з вини лікаря

4. Мені здається, що лікарі мало що розуміють у моїй хворобі й тільки роблять вигляд, що лікують

5 Мені однаково, хто і як мене лікує

6 Я часто турбуюся про те, що не сказав лікарю щось важливе, що може вплинути на успіх лікування

7, До лікарів і медперсоналу нерідко ставлюся вороже

8. Я звертаюся то до одного, то до Іншого лікаря, тому що не впевне­ний в успіху лікування

9 3 великою повагою я ставлюся до медичної професії

10 Я не раз переконувався, що лікарі та медперсонал неуважні й несумлінно виконують свої обов'язки

11. Я буваю нетерплячим І дратівливим з лікарями І персоналом, а потім шкодую про це

12. Я здоровий І допомога лікарів мені не потрібна

13. Вважаю, що лікарі й медперсонал на мене марно витрачають час

0. Жодне з визначень мене не стосується

ОБРОБКА

Типи психічного реагування: Г — гармонійний, Т — тривожний, І — Іпохондричний, М — меланхолічний, А — апатичний, Н — неврастенічний, О — обсесивно-фобічний, С — сенситивний, Я — егоцентричний, Ф — ейфо-ричний, 3 — занозогностичний, Р — ергопатичний, П — паранояльний.

Останнім часом іноді доводиться чути від молодих лікарів, що допомогти людині вмерти — гуманний учинок, позбавить його від страждань. Однак лікар, наділений необхідними для своєї професії психологічними якостями (гуманізм, співчуття, чесність, самовідданість), ніколи не погодиться з виправданням евтаназії. Лікар мусить до останньої хвилини життя хворого прагнути про­довжити це життя, полегшити його страждання фармаколо­гічними і психотерапевтичними засобами. Ні прохання самого хворого, ні бажання його близьких, навіть оформлених доку­ментально (заяви, відеозаписи й ін.), не можуть служити ви­правданням евтаназії, виконаної лікарем.

Контрольні питання

1. Психологічні особливості хворих клінік внутрішніх хвороб

2. Психологічні особливості хворих хірургічних стаціонарів

3. Психологічні особливості хворих акушерсько-гінекологічних клінік

4. Психологічні особливості хворих на Інфекційні захворювання

5. Психологічні особливості хворих стоматологічних клінік

6. Особливості спілкування з хворими похилого віку

7. Особливості психології спілкування з хворими дітьми і їхніми батьками

8. Особливості психології спілкування з хворими на шкірні й венеричні хвороби

9. Особливості психології спілкування з психічно хворими

10. Особливості догляду за хворими, що вмирають

Завдання для самоконтролю

1. Який тип психоаналітичного реагування, як правило, виникає в пацієнта у відповідь на діагностику злоякісного новоутворення?

A. Анозогнозичний

B. Агресивний

C. Байдужний

D. Ейфоричний

E. Суїцидальний

2. Для дітей і підлітків найбільш важкі в психологічному відношенні:

А. Сексуальні розлади

B. Захворювання, що змінюють зовнішність

C. Інфекційні захворювання

D. Захворювання органів дихання

E. Серцево-судинні захворювання

3.Типовою психологічною реакцією на повідомлення про необхідність проведення хірургічної операції є:

A. Передопераційна туга

B. Передопераційний стрес

C. Передопераційна фрустрація

D. Передопераційна тривога

E. Передопераційна дисфорія

4. Юнак 16 років з дитинства страждає заїкуватістю. Його неодноразово висміювали й ігнорували однолітки. У школі з великими зусиллями відповідав на запитання. Став замкнутим, виявляє небажання спілкуватися з людьми, багато часу проводить за читанням. З чим пов'язана така поведінка юнака.

A. Страх мови

B. Підозрілість

C. Нерішучість

D. Уразливість

E. Туга

5. Психологічною особливістю хворих, які страждають на глухоту, є:

A. Примхливість

B. Уразливість і підвищена тривожність

C. Непосидючість і розгальмованість

D. Страх і замкнутість

E. Емоційна лабільність

6. Страх смерті характерний для хворих:

A. У гострому періоді інфаркту міокарда

B. На виразкову хворобу

C. На гіпертонічну хворобу

D. На бронхіальну астму

E. На туберкульоз

7. Хворий 22 років на прийомі у лікаря соромиться, чогось побоюється, поводиться скуто, намагається сховати ту чи іншу частину тіла під одяг. Повідомив, що, захворівши, став дратівливим, нетовариським, запальним, з'явилися думки про власну неповноцінність. Описані психологічні особливості характерні для хворих на яке захворювання?

A. Хірургічне

B. Онкологічне

C. Шкірно-венеричне

D. Інфекційне

E. Захворювання внутрішніх органів

8. На прийом до лікаря-терапевта прийшла подружня пара. Зі слів дружини стало відомо, що останнього часу чоловік стомлюється від неважкої роботи, дратівливий, з'явилася схильність до сентиментальності, став гіпобулічним. Для якого захворювання характерна дана психологічна особливість?

A. Виразкова хвороба

B. Інфаркт міокарда

C. Гіпертонічна хвороба

D. Туберкульоз

E. Бронхіальна астма

9. Хвора 73 років знаходиться в терапевтичній клініці. Плаксива, протягом дня міняється настрій, на незначні зауваження необгрунтована ображається, дратівлива. Для якого захворювання характерні дані психологічні особливості?

A. Виразкова хвороба

B. Церебральний атеросклероз

C. Інфаркт міокарда

D. Бронхіальна астма

E. Туберкульоз

10. Хворий 54 років знаходиться на лікуванні в кардіологічному відділенні. Розповів, що за кілька днів до госпіталізації в нього з'явилося відчуття «неясності в голові», йому було важко зосередити увагу, з'явилося почуття небезпеки, що насувається, тривога, туга. Для якого захворювання характерні ці психологічні особливості?

A. Виразкова хвороба

B. Церебральний атеросклероз

C. Інфаркт міокарда

D. Бронхіальна астма

E. Туберкульоз

Завдання для самостійної роботи

Проведіть оцінку реактивної тривожності за методикою Ч. Спілбергера.

Відмітьте в нижченаведеному бланку вибрані відповіді за чотирибальною системою.

Обробка: із суми прямих питань відрахувати суму непрямих та додати 35 балів. Прямі питання: 3, 4, 6, 7, 9, 12, 13, 14, 17, 18

Інтерпретація: 0—ЗО — низька тривожність,

31—45 — помірна тривожність,

46 та більше — висока тривожність.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1202 | Нарушение авторских прав