АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Характеристика психосоматичних розладів

Пошуки психологічних особливостей, відповідальних за виникнення психосоматичних захворювань, на сьогодні призвели до опису таких характерологічних рис, що у різних поєднаннях зустрічаються у хворих з різними захворюваннями. Це такі риси, як замкнутість, стриманість, тривожність, сенситивність та інші. Нижче наводяться деякі особливості хворих з окремими психосоматичними розладами.

Гіпертонічна хвороба (есенціальна артеріальна гіпертензія). Основними властивостями особистості, схильної до формування есенціальної гіпертонії, вважається внутрішньоособистісний конфлікт, інтерперсональне напруження між агресивними імпульсами, з одного боку, і почуттям залежності — з іншого. Поява гіпертонії зумовлена бажанням відкрито висловлювати ворожість при одночасній потребі в пасивному й адаптованому поводженні. Даний конфлікт можна охарактеризувати як конфлікт між такими суперечливими особистісними прагненнями, як одночасна націленість на прямоту, чесність і відвертість у спілкуванні та ввічливість, чемність та уникання конфліктів. В умовах стресу така людина схильна стримувати власну дратівливість і придушувати бажання відповісти кривднику. Придушення негативних емоцій у людини в період стресу, що супроводжується природним підвищенням артеріального тиску, здатне погіршити загальний стан людини і навіть сприяти розвиткові інсульту.

При обстеженні психічного стану у хворих артеріальною гіпертензією в поєднанні з добовим моніторуванням артеріального тиску нами виявлено, що на ранній стадії артеріальної гіпертензії після підвищення артеріального тиску у хворих відбувається зниження рівня тривоги. Таким чином, підтверджується компенсаторна роль підвищення артеріального тиску внаслідок тривалого психоемоційного напруження.

У початковій стадії гіпертонічної хвороби більшість хворих адекватно оцінюють свій стан здоров'я, правильно сприймають рекомендації і призначення лікаря. Частина хворих із тривожно-підозрілими рисами сприймає підвищення артеріального тиску як трагедію, катастрофу. Настрій у таких хворих погіршується, увага фіксується на відчуттях, коло інтересів звужується, обмежується хворобою.

У іншої групи хворих діагноз гіпертонічної хвороби не викликає ніякої реакції, вони ігнорують захворювання, відмовляються від лікування. Таке ставлення до хвороби спостерігається переважно в людей, що зловживають алкоголем.

Необхідно відзначити, що не виявляється паралелізму між рівнем артеріального тиску (AT) та ймовірністю розвитку психічних порушень. Нами при обстеженні психічного стану хворих з артеріальною гіпертензією в поєднанні з добовим моніторуванням AT уперше встановлено показники добового моніторування AT, значимі стосовно прогнозу розвитку психічних порушень при цьому захворюванні. Такими є висока варіабельність AT протягом доби і порушення циркадного ритму коливань AT: посилення чи відсутність фізіологічного нічного зниження рівня AT.

Хворому на гіпертонію варто пояснити причину його стану, сказати, що розлади нервової системи в нього функціонального характеру, що вони тимчасові та при відповідному систематичному лікуванні порушена функція відновиться.

Ішемічна хвороба серця. Протягом багатьох років вважалося, що емоційний стрес веде до ішемічної хвороби серця. У літературі описана «коронарна особистість». Ідеї подібного роду важко перевірити, тому що тільки перспективні дослідження дозволяють відокремити психологічні фактори, що мали місце до розвитку серцевого захворювання, від психологічних наслідків, обумовлених впливом самої хвороби. При дослідженнях, проведених у 80-і роки, увага концентрувалася на декількох групах можливих факторів ризику, що включають хронічні емоційні розлади, соціально-економічні труднощі, перевтому або інші постійно діючі протягом тривалого часу агресори, а також паттерн поведінки типу А. Найбільш підкріплений доказами паттерн поведінки типу А, для якого характерні такі основні риси, як ворожість, надмірне прагнення до конкуренції, честолюбство, постійне відчуття нестачі часу і зосередженість на обмеженнях і заборонах. При проведенні досліджень, присвячених первинній і вторинній профілактиці, основний підхід полягав в усуненні таких факторів ризику, як куріння, неправильне харчування, недостатнє фізичне навантаження.

Стенокардія. Приступи стенокардії часто провокуються такими емоціями, як тривога, гнів і т.п. Пережиті під час приступу відчуття часом бувають надзвичайно застрашливими, інерідко хворий згодом стає надто обережним, незважаючи на всі запевнення лікарів і всупереч їхнім старанням умовити його повернутися до звичайного активного способу життя. Стенокардія може супроводжуватися нетиповим болем у грудях і задишкою, викликаними тривогою чи гіпервентиляцією. У багатьох випадках спостерігається невідповідність між реальною можливістю пацієнта переносити фізичні навантаження, установленою за допомогою об'єктивних вимірів, і його скаргами на біль у грудях і обмеження активності.

Добрий ефект у подоланні цих проблем звичайно дає консервативне лікування в поєднанні з регулярними фізичними вправами, що відповідають станові пацієнта. Деяким хворим допомагає знову здобути упевненість в собі поведінкова терапія, проведена за індивідуально розробленою програмою.

Кардіофобія. Одним із психовегетативних синдромів, що часто спостерігається в медичній практиці, є кардіофобія. Дискомфорт і незвичні відчуття в лівій половині грудної клітки, які виникають спочатку в умовах ситуації, що психотравмує або навіть при її відсутності після тривалої астенізації, визначають наростаючу тривогу і настороженість хворих, фіксацію на діяльності серця, які підсилюють впевненість у наявності в них серйозного серцевого захворювання і страх смерті. Спочатку невизначена стурбованість і наростаюче афективне напруження, тривога, підозрілість, страхи, конституціональні, а також придбані особливості особистості стають основою для розвитку гострого кардіофобічного нападу. Нестерпний страх, який переживають хворі у зв'язку із серцево-судинними порушеннями, не можна порівняти зі звичайними людськими відчуттями і переживаннями ні за їх інтенсивністю, ні за їх характером. Відчуття близької смерті стає для хворого єдиною існуючою реальністю. І той очевидний факт, що десятки вже перенесених ним раніше подібних серцевих нападів не спричинили ні інфаркту, ні серцевої недостатності, не має для ньо­го ніякого значення. Оскільки давно відомо, що страшно не вмерти — страшно вмирати, доля цих хворих, що «умирають» неодноразово, справді трагічна. Тут особливе значення має раціональна психотерапія і сугестія. Від їхнього правильного застосування лікарями в окремих випадках залежить навіть життя хворого.

Задишка. Викликається багатьма респіраторними і серцевими розладами і може збільшуватися під впливом психологічних факторів. У деяких випадках задишка має чисто психологічне походження: характерним прикладом є гіпервентиляція, пов'язана з тривожним розладом.

Астма. Припускають, що астма викликається недозволеними емоційними конфліктами, пов'язаними з відносинами підпорядкованості, але задовільних доказів на користь цієї ідеї ще немає. При бронхіальній астмі відзначаються протиріччя між «бажанням ніжності» і «страхом перед ніжністю». Такий конфлікт описується як конфлікт «володіти-віддати». Люди, що страждають на бронхіальну астму, часто мають істеричні чи іпохондричні риси характеру, але вони не здатні при цьому «випустити гнів у повітря», що провокує приступи задухи. Крім того, відзначається така риса астматиків, як надчутливість, особливо до запахів, що пов'язано зі зниженою акуратністю.

Переконливі факти свідчать про те, що такі емоції, як гнів, страх й ін., можуть провокувати і збільшувати окремі приступи у хворих на астму. У літературі повідомлялося, що серед дітей, що страждали важкою астмою і померли від цього захворювання, частіше спостерігалися хронічні психологічні та сімейні про­блеми, ніж серед інших дітей з важкою астмою.

Психічна захворюваність серед хворих астмою дітей ненабагато вища, ніж серед дитячого населення в цілому. Проте, якщо в таких дітей виникають психологічні проблеми, то лікування, як правило, істотно ускладнюється.

Починалися спроби лікувати астму за допомогою психотерапії і поведінкової терапії, але немає переконливих даних, що ці методи більш ефективні, ніж проста порада і підтримка. Індивідуальна і сімейна психотерапія може принести користь при лікуванні хворих на астму дітей у тих родинах, де важливе значення мають психологічні фактори.

Гастрит. У хворих на гастрит і виразкову хворобу в раннім дитинстві формується своєрідний характер, який призводить до того, що Індивід в дорослому стані відчуває постійну потребу в захисті, підтримці й опіці При цьому в ньому одночасно виховані повага до сили, самостійності й незалежності, і він до них прагне У результаті відбувається зіткнення двох взаємо-виключних потреб (в опіці й самостійності), що призводить до нерозв'язного конфлікту

Виразкова хвороба. Людям, що нездужають на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, притаманні певні характерологічні особливості Серед них часто зустрічаються особи з бурхливими емоційними реакціями, з категоричністю суджень, прямолінійністю в оцінці вчинків інших людей. Інша категорія хворих не схильна до зовнішніх проявів емоцій. Часто зустрічаються похмурі, усім незадоволені, не­.довірливі люди Деякі автори виразкову хворобу пов'язують з неприйнятною для самосприйняття потребою в захисті й заступництві.

Сильні тривалі афекти, негативні емоції, такі, як постійний страх, велике горе, сильний переляк при перенапруженні І виснаженні коркової діяльності, може призвести до тривалого спазму кровоносних судин шлунка, при зниженій опірності його слизової оболонки до дії гіперацидного шлункового соку, спричиняючи виникнення виразки Подальший розвиток виразкової хвороби залежить як від дії зазначених факторів, що не припиняється, так і від виникнення больових імпульсів від інтерорецепторів ураженого органа. Психотерапія має великий вплив на перебіг захворювання й ефективність лікування

Коліт. Помічено, що виразковий коліт виникає після переживань «втрати об'єкта» і «катастроф переживання» У хворих спостерігається занижена самооцінка, надмірна чутливість до власних невдач і сильне прагнення до залежності й опіки. Захворювання часто розглядають як еквівалент суму.

Цукровий діабет. Особистість хворого на цукровий діабет описується як така, що обов'язково включає почуття хронічної невдоволеності. Однак вважається, що на відміну від представників інших психосоматичних захворювань, не існує визначеного діабетичного типу особистості

Нейродерміт. До нейродермітів психосоматичного генезу відносні ь екзему і псоріаз. Пацієнти часто характеризуються пасивністю, їм важко дається самоутвердження.

Захворювання опорно-рухового апарату. Для пацієнтів з ревматоїдним артритом специфічними вважаються «застигла і перебільшена позиція», демонстрація високого рівня самоконтролю. Характерна також тенденція до самопожертви та перебільшеної готовності допомагати оточуючим. При цьому відзначається «агресивний відтінок допомоги».

Терапевтична тактика в лікуванні психосоматичних захворювань передбачає основну роль спещалістів-соматологів і відповідні методи терапії Однак психотерапія відіграє важливу роль у профілактиці виникнення цих захворювань і на всіх етапах лікування та реабілітації У профілактиці психосоматичних захворювань важливу роль відіграє своєчасне виявлення особистісної схильності й проведення тривалої особистісно-орієнтованої психотерапії за допомогою фахівця-психотерапевта. Лікарі загальної практики і сімейної медицини повинні опановувати самі й навчати пацієнтів навичкам психічної саморегуляції, аутогенного тренування з метою мобілізації чи релаксації в стресових ситуаціях.

Зовсім інший підхід до лікування невротичних і соматоформних розладів, коли соматичні скарги хворого пов'язані з функціональними соматичними розладами, основною причиною яких є психічне захворювання. У цих випадках лікування проводиться психіатром з використанням психотерапії і психофармакотерапії.

Питання для самоконтролю

1. Які захворювання відносяться до психосоматичних.

2 Які психічні розлади виявляються переважно соматичними скаргами

3.Перелічіть непатологічні психосоматичні реакції

4.Перелічіть основні теорії, що пояснюють патогенез психосоматичних розладів

5.Як пояснюють виникнення психосоматичних захворювань послідовники психоаналітичної теорії 3 Фреида

6.Як трактується виникнення психосоматичних захворювань з погляду умовно-рефлекторної теорії І.П, Павлова

7.Що використовується для лікування психосоматичних розладів

8.Методи профілактики психосоматичних розладів

9.Укажіть характерні психологічні особливості хворих Із психосома­тичними захворюваннями

Завдання для самостійної роботи

1. Яке з цих захворювань є психосоматичним?

A. Вірусний гепатит

B. Цукровий діабет

C. Пневмонія

D. Грип

E. Алкоголізм

2. Психосоматичні захворювання виникають, як правило, унаслідок:

А. Інфекції

Б. Травматичної поразки органів

C. Несприятливої спадковості

D. Інтоксикації

E. Хронічних психічних травм

3. Визначити групи психосоматичних розладів:

A. Конверсійні розлади

B. Функціональні синдроми

C. Психосоматичні захворювання

D. Усе, перераховане вище

E. Жодне з перерахованих

4. Яке соматичне захворювання є психосоматичним?

A. Пневмонія

B. Бронхіальна астма

C. Вірусний гепатит

D. Холецистит

E. Гіпотиреоз

5. Визначити серед зазначених поняття, що означає один із психологічних захисних механізмів

А. Проекція

В. Перенос

C. Свідомість

D. Ілюзія

E. Жодне з перерахованих вище

6. Психосоматичне захворювання — це:

А Відсутність психічних порушень

Б. Упорядкованість психічних явищ

C. Генетична детерміноване захворювання

D Соматичне захворювання, викликане психоемоційним напруженням

E. Жодне з перерахованого

7. Визначити серед зазначених поняття, що означає психологічний захисний механізм, що переважає в хворих психосоматозами:

A. Стигматизація

B. Раціоналізація

C. Витіснення

D Жодне з перерахованого

Е. Усе перераховане

8. Медична психологія — це галузь:

А Терапії

B. Психології

C. Соціологи

D. Жодне з перерахованих вище

E. Усе перераховане

9. Яке з цих захворювань є психосоматичним?

А. Опійна наркоманія

В Неспецифічний виразковий коліт

C Дизентерійний коліт

D Ідіосинкразія

Е. Парапроктит

10. Визначити соматоформний розлад:

A. Мігрень

B. Астенічний синдром

C. Психосоматичні захворювання

D. Маскована депресія

E. Жодне з перерахованих

Завдання для самостійної роботи

Алекситимія визначається як нездатність висловлювати свої емоції, усвідомлювати, оцінювати і вербалізувати свій емоційний стан. З огляду на значення алекситиміі як психологічної особливості, властивої хворим на різні психосоматичні захворювання, студентам важливо засвоїти методику виявлення алек-ситимії.

Торонтська алекситимічна шкала (TAS) створена G.J. Taylor І ствавт (1985) Відповідь на кожний пункт оцінюється від 1 до 5 балів. Підрахунок балів здійснюється за ключем: негативний код мають пункти шкали. 1, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 15, 21, 24, тобто в цих пунктах слід поставити протилежну оцінку: оцінка 1 одержує 5 балів, 2 — 4, 3 —3, 4 — 2, 5 — 1.

Сума за всіма пунктами дорівнює підсумковому балу.

ТОРОНТСЬКА ШКАЛА АЛЕКСИТИМІІ

Рівень алекситимії у хворих на різні психосоматичні розлади, неврози та здорових осіб

Психосоматичні захворювання: Бронхіальна астма 71.84 + 1.40 Гіпертонічна хвороба 72.62+ 1.42 Виразкова хвороба 71.11 + 1.40 Неврози 70.1 + 1.3 Контрольна група здорових 59.3+1.3 при р<0.01

Завдання:

1. Проведіть обстеження пацієнта за методикою TAS.

2. Оцініть рівень алекситимії.

3. Які рекомендації Ви дасте пацієнту з високим рівнем алекситимії?

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1544 | Нарушение авторских прав