АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Середні терміни прорiзування постійних зубiв

Змикання верхньощелепної та нижньощелепної зубних дуг називають прикусом. Прикуси бувають нормальнi та патологiчнi. Hopмальний прикус характеризується тим, що зуби верхньої щелепи (рiзцi) заходять спереду на нижнi, останнi зуби (iкла, кутнi малi та великi) стикаються з вiдповiдними зубами нижньої щелепи, але розмiщенi збоку вiд них. Справа в тому, що коронки верхнiх рiзцiв ширшi вiд коронок нижнiх i покривають своїм рiзальним краєм не тiльки коронки рiзцiв, а також i присередню половину коронок iкол. Трапляються рiзнi варiанти або аномалiї прикусу:

1) прямий прикус - верхнi рiзцi не прикривають спереду нижнiх, а сходяться з ними рiзальними краями;

2) верхній ряд зубiв виступає вперд через надмірний розвиток верхнiх щелеп;

3) верхній ряд зубiв розташовується позаду від нижнього ряду, що зумовлено надмiрним розвитком нижньої щелепи;

4) косий, або зигзагоподiбний прикус - верхнiй ряд зубiвзміщений вiдносно нижнього в правий чи лівий бік. Крiм того, бувають варiанти щодо кiлькостi зубiв, а також будови i кiлькостi коренiв.

За зубними дугами розташована власне порожнина рота (cavitas oris propria), яка заповнена язиком (мал. 126). Верхню стiнку власне порожнини рота утворює пiднебiння (palatum), яке подiляють на тверде пiднебiння (palatum durum) та м’яке пiднебiння (palatum molle). З’ясуйте на препаратi, що тверде пiднебiння вiдокремлює ротову порожнину вiд носової порожнини. Кiсткову основу твердого пiднебiння становлять пiднебiннi вiдростки верхньої щелепи та горизонтальнi пластинки пiднебiнних кiсток. Слизова оболонка, що покриває тверде пiднебiння, cтовщена і щiльно зрощена з окiстям. У переднiй частинi твердого пiднебiння розмiщено кiлька поперечних пiднебiнних складок (plicae palatinae transversae), різцевий сосочок (papilla incisiva), а по серединi проходить піднебінне шво (raphe palati).

М’яке піднебіння є продовженням твердого пiднебiння i являє собою два шари слизової оболонки, між якими розташовані піднебінний апоневроз (aponeurosis palatina) та м’язи. М’яке пiднебiння відносять до зіва має три частини: пiднебiнну завiску (velum раlаtinum), пiднебiнний язичок (uvula palatina) та двi пари дужок. Піднебінна завiска пiд дією м’язiв пiдiймається, рухається назад до задньої стінки глотки i вiдокремлює в процесi ковтання їжi ротову частину глотки вiд її носової частини. Середня частина завiски має пiднебiнний язичок. Вiд завiски в обидвi боки та вниз вiдходять піднебінні дужки: передня - пiднебiнно-язикова (arcus palatoglossus), задня пiднебiнно-глоткова (arcus palatopharyngeus). Пiднебiнно-язиковi дужки обмежовують отвiр, який називають перешийком зiва (isthmus faucium). Мiж пiднебiнно-язиковою та пiднебiнно-глотковою дужками з обох боків від зiва розташована мигдаликова ямка (fossa tonsillaris), в якiй мiститься пiднебiнний мигдалик (tonsilla palatina) (мал. 127, 128).

М’язи м’якого піднебіння.

М’яз - пiдіймач піднебiнної завiски (musculus levator veli palatini) починається вiд нижньої кам’янистої частини скроневої кiстки попереду від зовнішнього сонного отвору та вiд хряща i перетинчастої частини слухової труби, спускається вниз та присередньо i прикрiплюється до пiднебiнного апоневрозу. Функцiя: пiднiмає м’яке пiднебiння.

М’яз - натягувач пiднебiнної завiски (musculus tensor veli palatini) починається вiд хрящової та перетинчастої частин слухової труби та основи присередньої пластинки крилоподiбного вiдростка, човноподiбної ямки, остi клиноподiбної кiстки, огинає крилоподiбний гачок, повертає під прямим кутом присередньо i прикрiплюється до пiднебiнного апоневрозу. Функцiя: напружує м’яке пiднебiння, відкриває глотковий отвір слухової труби.

М’яз язичка (musculus uvulae) починається вiд задньої носової остi пiднебiнної кiстки i закiнчується в товщi кiнчика язичка. Функцiя: пiднiмає язичок i тягне його назад.

Пiднебiнно-язиковий м’яз (musculus palatoglossus) проходить у товщi пiднебiнно-язикової дужки. Починається вiд краю кореня язика i прикрiплюється до пiднебiнного апоневрозу. Функцiя: тягне пiднебiнно-язиковi дужки вниз, звужуючи зiв.

Пiднебiнно-глотковий м’яз (musculus palatopharyngeus) розмiщується в товщi пiднебiнно-глоткової дужки. Починається вiд задньої стiнки готанної частини глотки i прикрiплюється до пiднебiнного апоневрозу. Функцiя: натягає пiднебiнно-глотковi дужки, опускає пiднебiнну завiску вниз i тягне її назад так, що остання своїм вiльним краєм досягає задньої стiнки глотки. Вiдмежовує носову частину глотки вiд ротової частини.

В процесi ковтання м’язи-пiдiймачi, м’яз-натягувач пiднебiнної завiски і піднебінно-глотковий м’яз притискують піднебінну завіску до задньої i бiчної стiнок глотки і таким чином вiдокремлюють ротову частину глотки вiд її носової частини, щo запобігає потраплянню їжi в носову порожнину. М’язи м’якого піднебіння та зіва звужують зiв, і роздiляють їжу на невеликi порцiї. Акт ковтання має складний нервовий механiзм, центр його регуляцiї розташований у довгастому мозку.

Власне ротова порожнина виповнена язиком (lingua). Язик у людини виконує декiлька функцій:

- є важливим органом травної системи, сприяє обробленню їжi в порожнинi рота i перемiщенню її в глотку;

- виконує функцiю органу смаку, у слизовiй оболонцi язика є багато специфiчних нервових закінчень;

- однією з найважливіших його функцiй є членороздільна мова.

У язику виділяють двi частини: передню - тiло язика (corpus linguae) з верхівкою (apeх linguae), i задню - корiнь язика (radix linguae). На тiлi язика є спинка, нижня поверхня та два краї. Спинка язика (dorsum linguae) опукла. Уздовж неї проходить серединна борозна язика (sulcus medianus linguae), яка збігається зi сполучнотканинною перегородкою язика (septum linguae). Ця борозна закiнчується в заднiй частинi язика слiпим отвором язика (foramen cаecum linguae), вiд якого в обидва боки проходить межова борозна (sulcus terminalis). 3заду вiд межової борозни розташовується язиковий мигдалик (tonsilla lingualis), який за будовою та функцiєю схожий на пiднебiннi мигдалики (мал. 132, 133).

Мал. 132. Язик, нижня поверхня:

1. lingua;

2. glandula sublingualis;

3. plica sublingualis;

4. caruncula sublingualis;

5. dentes;

6. labium inferius.

Мал. 133. Язик, верхня поверхня:

1. apex linguae;

2. corpus linguae;

3. radix linguae;

4. tonsilla lingualis;

5. tonsilla palatina;

6. vallecula epiglottica;

7. papillae vallatae;

8. papillae fungiformes;

9. papillae foliatae;

10. foramen caecum linguae;

11. sulcus terminalis linguae.

Слизова оболонка спинки язика утворює численнi випини - язиковi сосочки (papillae linguales). За формою їх подiляють на ниткоподiбнi, грибоподiбнi, листоподiбнi та жолобуватi. Ниткоподiбнi сосочки (papillae filiformes) займають усю поверхню спинки язика, виконують механiчну функцiю, перешкоджають прередчасному просуванню їжi, затримують їжу на поверхнi язика, а також мають чутливі рецептори, які реагують на температуру, дотик i бiль. Грибоподiбнi сосочки (papillae fungiformes) розмiщуються мiж ниткоподiбними, мають круглі верхiвки, за формою нагадують гриб. Листоподiбнi сосочки (papillae folliatae) розташованi по краях язика, мають вигляд вертикальних складок. Жолобуватi сосочки (papillae vallatae) найбiльшi за розмiром, формою нагадують грибоподiбнi, але кожен із них оточений жолобом. Їх буває 7 - 12, ці сосочки розташовуються перед межовою борозною та слiпим отвором. Усi сосочки, крiм ниткоподiбних, сприймають смаковi вiдчуття (солодке, солоне, гiрке, кисле тощо).

Нижня поверхня язика (facies inferior linguae) прилягає до дна порожнини рота. Пo середнiй лiнiї дна слизова оболонка стовщується й утворює вуздечку язика (frenulum linguae), по боках вiд неї розташовані симетричнi торочкуватi складки (plicae fimbriatae). Звернiть увагу на слизову оболонку дна ротової порожнини, вона утворює двi пiд’язиковi складки (plicae sublinguales), якi закiнчуються пiд’язиковим м’ясцем (caruncula sublingualis). У товщi складок розташована парна пiд’язикова слинна залоза. На верхiвках пiд’язикового сосочка вiдкриваються пiд’язикові та піднижньощелепні протоки слинних залоз.

М’язи язика (мал. 134, 135). Пiд слизовою оболонкою язика розмiщуються м’язи, які подiляюьт на двi групи: скелетні м’язи, якi починаються вiд кiсток i прикрiплюються до апоневрозу язика i власнi м’язи, що починаються i прикрiплюються в товщі язика. До скелетних м’язiвязика належать: підборідно-язиковий, під’язиково-язиковий і хрящо-язиковий.

Пiдборiдно-язиковий м’яз (m. genioglossus) починається вiд пiдборiдної остi нижньої щелепи. Це найрозвиненiший серед скелетних м’язiв язика, його волокна розходяться вiялоподiбно, причому нижнi з них прикрiплюються до тiла пiд’язикової кiстки, середнi - до кореня язика, верхнi загинаються вперед до верхiвки язика. Продовженням м’яза в товщi язика є власний вертикальний м’яз. Коли пiдборiдно-язиковий м’яз скорочується, язик рухається вперед і сплощується.

Пiд’язиково-язиковий м’яз (m. hyoglossus) починається вiд великого рогу та тiла пiд’язикової кiстки а прикрiплюється з боку язика бiля його краю разом із волокнами шило-язикового м’яза і поперечного м’яза язика. Функцiя: тягне язик назад i вниз.

Шило-язиковий м’яз (m. styloglossus) починається вiд шилоподiбного вiдростка скроневої кiстки i вiялоподiбно розходиться по боках язика, перехрещуючись з волокнами під’язиково-язикового і піднебінно-язикового м’яза. Функцiя: тягне язик назад i вгору.

Хрящо-язиковий м’яз (m. chondroglossus) починається вiд малого та великого рогів пiд’язикової кiстки i прикрiплюється до апоневрозу язика. Функцiя: тягне язик назад i вниз.

До власних м’язiв язика належать верхнiй та нижнiй поздовжнi, а також поперечний i вертикальний м’язи.

Мал. 134. М’язи язика. Вигляд збоку. Ліва половина нижньої щелепи видалена:

1. m. styloglossus;

2. m. genioglossus;

3. m. hyoglossus;

4. m. stylopharyngeus;

5. lingua.

Мал. 135. М’язи язика. Сагітальний розтин:

1. m. genioglossus;

2. m. geniohyoideus;

3. m. verticalis linguae;

4. m. longitudinalis superior;

5. m. longitudinalis inferior.

Верхнiй поздовжнiй м’яз (m. longitudinalis superior) починається вiд кореня язика, розмiщується пiд його апоневрозом уздовж перегородки язика i прикрiплюється до апоневрозу бiля верхівки язика. Функцiя: вкорочує та cтовщує язик. У разі однобічного скорочення вiдводить язик убiк.

Нижнiй поздовжнiй м’яз (m. longitudinalis inferior) починається мiж м’язами кореня язика, розмiщується бiля його нижньої поверхнi вздовж перегородки язика i прикрiплюється до апоневрозу бiля верхівки язика. Функцiя: вкорочує та стовщує язик. У разі однобічного скорочення вiдводить язик убiк.

Поперечний м’яз язика (m. transversus linguae) починається вiд його перегородки, розмiщується мiж верхнiм та нижнiм поздовжнiми м’язами i прикрiплюється до апоневрозу по краях язика. Функцiя: звужує та стовщує язик.

Вертикальний м’яз язика (m. verticalis linguae) починається на спинцi язика вiд його апоневрозу, розмiщується мiж волокнами iнших м’язiв язика, тiсно пов’язаний з волокнами пiдборiдно-язикового м’яза, прикрiплюється до апоневрозу язика в ділянці йогоо нижньої поверхнi язика. Функцiя: подовжує язик, сплощує, утворює на його спинцi поздовжнiй жолоб.

Ротові залози (glandule oris) подiляють на великi i малi слинні залози. Малi слиннi залози (glandulae salivariae minores) розташовані слизовiй оболонцi або в пiдслизовому прошарку стiнок порожнини рота. Серед них є багато невеликих одиночних слизових і серозних залоз, якi залежно вiд розмiщення називають губними (glandulae lаbiales), щічними (glandulae buccales), кутніми (glandulae molares), пiднебiнними (glandulae palatinae) та язиковими (glandulae linguales). Найчисленніші серед них є губнi, пiднебiннi та передні язикові залози.

До групи великих слинних залоз (glandulae salivariae majores) вiдносять пiд’язикову, пiднижньощелепну та привушну залози. Усi цi залози парнi (мал. 136, 137).

Мал. 136. Ротові залози. сагітальний розтин голови (ліва половина голови, вигляд знутрі):

1. glandula submandibularis;

2. ductus submandibularis;

3. glandula sublingualis.

Пiд’язикова слинна залоза (glandula sublingualіs) розмiщується пiд слизовою оболонкою дна порожнини рота, на верхнiй поверхнi щелепно-пiд’язикового м’яза i складається з кiлькох часток. Залоза невелика за розмiром її маса становить близько 5 г, трубчасто-альвеолярна, за функцiєю слизова. Вiд часток вiдходять мiжчастковi протоки, що зливаються в декiлька (10-15) малих пiд’язикових проток (ductus sublinguales minores), якi частково самостiйно вiдкриваються вздовж пiд’язикової складки у власне порожнину рота або з’єднуються й утворюють велику пiд’язикову протоку (ductus sublingualis major), що вiдкривається самостiйно на пiд’язиковому сосочку (caruncula sublingualis).

Пiдщелепна слинна залоза (glandula submandibularis) бiльша вiд попередньої, маса її досягає 15 г, також трубчасто-альвеолярна; видiляє слизовий i серозний секрет. Залоза розмiщується бiля кута нижньої щелепи, в дiлянцi піднижньощелепного трикутника пiд щелепно-пiд’язиковим м’язом. Її задня частина межує з привушною залозою, вiдокремлюється вiд неї фасцiєю. Протока пiдщелепної залози (ductus submandibularis) огинає заднiй край щелепнопiд’язикового м’яза i вiдкривається на пiд’язиковому сосочку.

Мал. 137. Ротові залози (справа):

1. glandula parotidea;

2. ductus parotideus;

3. glandula parotidea accessoria;

4. glandula submandibularis;

5. m. masseter;

6. m. buccinator;

7. m. digastricus.

Привушна залоза (glandula parotidea) – є найбiльшою серед слинних залоз, маса її становить 20 - 30 г, побудована за альвеолярним типом, видiляє серозний секрет. Залоза розташована в привушній дiлянцi лиця, в занижньощелепнiй ямцi. Залоза покрита привушною фасцiєю, вiд якої в товщу залози вiдходять сполучнотканиннi перетинки. За формою залоза нагадує конус, основа якого обернена вперед i назовнi, а верхiвка заходить за гiлку нижньої щелепи. Частину залози, що розташована на поверхнi лиця, називають поверхневою (pars superficialis), а частину за гiлкою нижньої щелепи глибокою (pars profunda). Через залозу проходять загальна сонна артерiя, занижньощелепна вена, лицевий i вушно-скроневий нерви. У товщi та на поверхнi залози розташованi привушнi лімфатичні вузли. Iз залози виходить привушна протока (ductus parotideus), що лежить на 1 - 2 см нижче вiд виличної дуги i бiля переднього краю жувального м’яза загинається, пронизує щiчний м’яз i вiдкривається на слизовiй оболонцi щоки в присiнок рота проти верхнього другого великого кутнього зуба. Знайдiть цей отвiр на препаратi ротової порожнини на слизовiй оболонцi щоки.

Глотка. Мигдалики

Їжа з порожнини рота через зів потрапляє у глотку (pharynx). Крім того, з порожнини носа через хоани і глотку повітря проходить у гортань і навпаки. Глотка розташована в передній ділянці шиї. Починається вона від зовнішньої основи черепа, розміщена спереду від тіл шийних хребців, а на рівні VI шийного хребця переходить у стравохід. Глотка має верхню, задню, бічні (праву і ліву) та, частково, передню стінки. Верхню стінку глотки називають склепінням глотки (fоrnіх pharyngis). Вона щільно з’єднана із зовнішньою основою черепа за допомогою добре розвиненої глотково-основної фасції. Задня стінка глотки відокремлюється від шийних хребців передхребтовими м’язами шиї, передхребтовою пластинкою фасції шиї та пухкою сполучною й жировою тканинами. Спереду від глотки розташовані: порожнина носа, порожнина рота та гортань. Відшукайте на препараті отвори в передній стінці глотки, за допомогою яких вона з’єднується з названими вище порожнинами.

Порожнину глотки (cavitas pharyngis) поділяють на носову, ротову та гортанну частини.

Носова частина глотки (pars nasalis pharyngis) - розташовується на рівні хоан між склепінням і піднебінною завіскою. Крім двох хоан, що ведуть у носову порожнину, на бічній стінці носової частини відкриваються парні глоткові отвори слухових труб (ostium pharyngeum tubae auditivae). Ці труби сполучають порожнину глотки з барабанною порожниною. Відшукайте на препараті ці отвори, які розмішуються приблизно на 0,5 - 1,0 см позаду від заднього кінця нижньої носової раковини.

Ротова частина глотки (pars oralis pharyngis) розташовується на рівні зіва і між піднебінною завіскою та коренем язика або входом у гортань (рівень IV шийного хребця). Саме позаду від кореня язика слизова оболонка продовжується на пе­редню поверхню надгортанника, причому по середній лінії утворює добре розвинену серединну язиково-надгортанну складку (plica glossoepiglottica mediana), а з боків від неї менш розвинені парні бічні язиково-надгортанні складки (plicaе glossoepiglotticaе lateralеs). Між складками є також парні заглиблення надгортанні долинки (valleculae epiglotticae).

Розгляньте на препараті гортанну частину глотки (pars laryngea pharyngis). Вона є нижнім відділом глотки, розташована між рівнем входу в гортань та переходом глотки в стравохід (рівень нижнього краю VI шийного хребця). Гортанна частина глотки розмішена позаду від гортані і простягається до нижнього краю перснеподібного хряща. За допомогою отвору - входу до гортані (aditus larуngis), обмежованого надгортанником, черпакувато-надгортанними складками, черпакуватими хрящами та міжчерпакуватою складкою, глотка сполучається з гортанню. На бічній стінці гортанної частини глотки розміщені значні заглиблення - грушоподібні закутки (recessus piriformis), в яких можуть затримуватися, як і в долинках надгортанника, тверді частини їжі.

Будова стінки глотки. Внутрішня поверхня стінки глотки представлена слизовою оболонкою (tunica mucosa), яка є продовженням слизової оболонки порожнини носа та рота. Тому в носовій частині глотки слизова оболонка покрита псевдобагатошаровим плоским епітелієм. Замість підслизового шару в носовій та ротовій частинах глотки розвинена волокниста оболонка, яка утворює м’який скелет глотки і має назву глотково-основної фасції (fascia pharyngobasilaris). В гортанній частині глотки замість цієї волокнистої пластинки розвинена пухкий підслизовий прошарок. Наявність щільної волокнистої оболонки глотки пов’язана з формуванням харчової грудки, яка не затримується в глотці, щоб не порушувати процес дихання. Глотка у зв’язку з цим має добре розвинену м’язову оболонку з посмугованих м’язів.

М’язи глотки за функцією поділяються на м’язи, що звужують глотку, і м’язи, що підіймають глотку (мал. 138, 139).

Мал. 138. М’язи глотки. Вигляд збоку (зліва):

1. m. constrictor pharyngis superior;

2. m. styloglossus;

3. m. stylopharyngeus;

4. m. constrictor pharyngis medius;

5. m. constrictor pharyngis inferior;

6. m. hyoglossus;

7. m. mylohyoideus;

8. venter anterior m. digastrici.

До м’язів, що підіймають глотку належать:

Шило-глотковий м’яз (m. stylopharyngeus). Функція: піднімає глотку і розтягує її у бічному напрямку;

Трубно-глотковий м’яз (m. salpingopharyngeus), починається від нижньої поверхні хряща слухової труби біля глоткового отвору. М’язові пучки опускаються вниз, з’єднуються з піднебінно-глотковим м’язом і вплітаються в бічну стінку глотки.

Розгляньте на препараті три м’язи, що звужують глотку:

Верхній м’яз - звужувач глотки (m. constrictor pharyngis superior) починається від присередньої пластинки крилоподібного відростка, крило-нижньощелепного шва (raphe pterygоmandibularis) стовщення щічної фасції у вигляді волокнистої смужки, натягнутої між крилоподібним гачком крилоподібного відростка та нижньою щелепою, а також від підборідної лінії нижньої щелепи і поперечного м’яза язика.

Пучки м’яза йдуть дугоподібно назад та присередньо, з’єднуються з пучками протилежного м’яза й утворюють шво глотки. У верхньому м’язові - звужувачі глотки розрізняють такі частини: крило-глоткову, щічно-глоткову, щелепно-глоткову та язико-глоткову (pars pterygopharуngea, pars buccopharyngea, pars mylopharyngea, pars glossopharyngea). Функція: звужує порожнину глотки.

Мал. 139. М’язи глотки. Отвори глотки. Вигляд ззаду. Права половина задньої стінки глотки видалена:

1. m. constrictor pharyngis superior;

2. m. constrictor pharyngis medius;

3. m. constrictor pharyngis inferior;

4. m. stylopharyngeus;

5. m. stylohyoideus;

6. venter posterior m. digastrici;

7. choana;

8. isthmus faucium;

9. aditus laryngis.

Середній м’яз - звужувач глотки (m. constrictor pharyngis medius) починається від великого та малого рогів під’язикової кістки. Пучки м’яза йдуть угору і закінчуються у шві глотки, переплітаючись із волокнами протилежного м’яза. Функція: звужує середню частину порожнини глотки.

Нижній м'яз - звужувач глотки (m. constrictor pharyngis inferior) починається від бічної поверхні щитоподібного та перснеподібного хрящів гортані. Верхні пучки м’яза розмішуються поверх нижньої частини середнього м’яза - звужувача глотки. Його поділяють на щито-глоткову та персне-глоткову частини (pars thуropharyngea et pars cricopharyngea). Волокна м’яза прикріплюються до шва глотки. Функція: звужує нижню частину порожнини глотки.

Зовнішня сполучнотканинна оболонка глотки (tunica adventitia) - це продовження щічно-глоткової фасції, що покриває ззовні м’язи глотки. Задня стінка глотки прилягає до передньої поверхні тіл шийних хребців, покритих групою глибоких м’язів шиї та передхребтовою пластинкою фасції шиї. Між задньою стінкою глотки та передхребтовою пластинкою розташований заглотковий простір (spatium retropharyngeum), виповнений пухкою сполучною тканиною та заглотковими лімфатичними вузлами. По боках від глотки проходять судинно-нервові пучки шиї (загальна сонна артерія, внутрішня яремна вена, між ними - блукаючий нерв).

Функції глотки. В її ротовій частині перехрещуються дихальний та травний шляхи. З порожнини носа повітря проходить через носову та ротову частини глотки до гортані. При цьому м’яке піднебіння опускається, а надгортанник піднімається, відкриваючи вхід у гортань. Коли їжа завдяки скороченню м’язів потрапляє в порожнину рота на корінь язика, м’яке піднебіння піднімається й притягується до задньої стінки глотки, повністю при цьому закриває знизу вхід до носової частини глотки. Харчова грудка проштовхується в глотку, а надгортанник одночасно закриває вхід до гортані. М’язи - звужувачі глотки почергово скорочуються й проштовхують їжу у стравохід.

Комплекс утворень лімфоїдної тканини - мигдаликів у вигляді кільця розташовано навколо зіва і відіграє важливу імунну і захисну роль запобігаючи розвиткові та поширенню інфекції у травний тракт та дихальні шляхи. Це кільце лімфоепітеліальних мигдаликів, яке називають лімфоїдним кільцем Пирогова - Вальдейєра. До його складу входять шість мигдаликів: піднебінний і трубний - парні, язиковий і глотковий - непарні.

Між піднебінними дужками з кожного боку в мигдаликовій ямці знаходиться піднебінний мигдалик (tonsilla palatina) (див. мал. 126, 127). Піднебінний мигдалик є скупченням лімфоїдної тканини, овальної форми, займає нижню частину мигдаликової ямки. У дорослих вертикальний розмір мигдалика дорівнює 20 - 25 мм, передньо-задній розмір - 15 - 20 мм, товщина мигдалика - 12 - 15 мм. Ззаду від піднебінного мигдалика, на відстані 1 - 1,5 см розташована внутрішня сонна артерія, що слід враховувати під час оперативних утручань.

Трубний мигдалик (tonsilla tubaria), розташований в слизовій оболонці глотки навколо глоткового отвору слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae), крім того, лімфоїдна тканина проникає в початковий відділ слухової труби.

Язиковий мигдалик (tonsilla lingualis), розміщується в товщі слизової оболонки кореня язика, ззaду від межової борозни. Він має вигляд численних горбків, у яких розташовані лімфоїдні вузлики.

Глотковий мигдалик (tonsilla pharyngealis) у дітей розвинений краще ніж у дорослих. Мигдалик розміщується на слизовій оболонці задньої стінки глотки у місці переходу її у верхню стінку глотки.

Стравохід (оesophagus) - циліндричної форми трубка, 25 - 30 см завдовжки та 2,5 - 3 см завширшки, яка починається на рівні VI шийного хребця і на рівні XI грудного хребця зліва пе­реходить у шлунок (мал. 140). Виділяють три частини стравоходу: шийну (pars cervicalis), грудну (pars thoracica), черевну (pars abdominalis). Шийна частина стравоходу простягається від рівня VI шийного хребця до І грудного хребця і розміщена позаду від трахеї та дещо відхилений вліво від неї, так що з цього боку шийна частина стравоходу доступна для хірургічного втручання.

Мал. 140. Стравохід, шлунок, дванадцятипала кишка. Вигляд спереду:

1. oesophagus;

2. trachea;

3. bronchus principalis dexter;

4. bronchus principalis sinister;

5. arcus aortae;

6. pars descendens aortae (pars thoracica aortae);

7. gaster;

8. duodenum;

9. diaphragma.

З кожного боку від стравоходу розташовуються поворотний гортанний нерв та загальна сонна артерія. Грудна частина стравоходу найдовша, йде через усю грудну порожнину від верхнього отвору грудної клітки до стравохідного отвору діафрагми.

Грудна частина стравоходу розташована у верхньому і задньому середостінні. У верхньому середостінні, як і в ділянці шиї, стравохід розташований позаду від трахеї. На рівні IV грудного хребця трахея поділяється на два бронхи, стравохід проходить позаду від лівого головного бронха, потім своєю передньою поверхнею прилягає до задньої поверхні дуги аорти, лягає в задньому середостінні біля правої стінки низхідної аорти. Таким чином, аорта розміщується зліва, а стравохід - справа. Нижче стравохід спірально огинає спереду низхідну аорту, і перед проходженням через діафрагму розміщується спереду та дещо зліва від аорти. На передній і задній поверхнях нижнього відділу грудної частини стравоходу розміщуються лівий та правий стовбури блукаючого нерва.

Черевна частина стравоходу найкоротша, довжина її у дорослого - 10 - 30 мм, прилягає до задньої поверхні лівої частки печінки. На рівні XI грудного хребця - зліва черевна частина стравоходу переходить у шлунок.

Будова стінки стравоходу - складається із зовнішньої (адвентиційної), м’язової та слизової оболонок.

Зовнішня сполучнотканнина оболонка (tunica adventitia) побудована з пухкої сполучної тканини і з’єднує стравохід із сусідніми органами і тканинами.

М’язова оболонка (tunica muscularis) складається із зовнішнього (поздовжнього) та внутрішнього (колового) шарів. У верхній третині стравоходу м’язові шари представлені посмугованою м’язовою тканиною, в нижній третині - прошарками посмугованої та не посмугованої м’язової тканини.

Підслизовий прошарок представлений значною кількістю пухкої сполучної тканини. Це сприяє тому, що слизова оболонка легко збирається в поздовжні складки і на поперечному розрізі просвіт стравоходу має форму зірчастої щілини. У підслизовому прошарку розміщуються дрібні слизові стравохідні залози (glandulae esophageae) та одиночні лімфатичні вузлики.

Просвіт стравоходу має ряди звужень і розширень, що слід враховувати під час діагностики різних патологічних станів.

Анатомічні звуження, які зберігаються після смерті людини:

1) глоткове - у місці переходу глотки у стравохід, позаду від пластинки перснеподібного хряща (VI шийний хребець);

2) бронхове - на рівні роздвоєння трахеї, у місці перехрещення з лівим головним бронхом (IV грудний хребець);

3) діафрагмове - у місці проходження стравоходу через діафрагму.

Фізіологічні звуження, або функціональні, які є тільки у живої людини:

1) аортальне - в місці перехрещення стравоходу з грудною частиною аорти, на рівні VIІ - IX грудних хребців;

2) кардіальне - у місці переходу стравоходу в шлунок (XI грудний хребець). Розширення стравоходу не перешкоджають його функціональній діяльності.

Шлунок (gaster, ventriculus, stomachus) найбільш розширений відділ травного каналу, розташований між стравоходом і дванадцятипалою кишкою. Форми, розміри та місткість шлунка значно коливаються в різниї людей. Це залежить від його функціонального стану, а також від віку та статі. Так, у скороченому стані, коли шлунок порожній, він має незначні розміри й формою подібний до кишки. Якщо шлунок наповнений їжею він набуває форми груші або рога, при цьому розширеною частиною обернений вліво й вгору. Середня місткість шлунка у дорослого - близько 3 л. У разі перенаповнення шлунка його об’єм збільшується до 4 л, а сам шлунок опускається до рівня пупка і навіть нижче (мал. 141).

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 611 | Нарушение авторских прав