АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Лікування хронічного остеомієліту.

Оперативному втручанню передує консервативна терапія, яка є власно передопераційною підготовкою. Нею передбачено такі моменти: висококалорійне харчування, переливання крові, кровозамінників, застосування анаболічних гормонів (неробол, ретаболіл), імунологічних препаратів (γ-глобулін).

Важливу роль у лікуванні пацієнтів на хронічний остеомієліт відіграє інфузійна терапія: 5 % розчин глюкози з інсу­ліном, вітамінами групи В, аскорбіновою кислотою, панангіном, тренталом або курантилом, розчином калію хлориду; реополіглюкін, альбумін, протеїн.

Проведення інтенсивної інфузійної терапії сприяє поліпшенню функціональної активності органів і тканин, корекції порушень гомеостазу, полег­шує перебіг післяопераційного періо­ду. Вона забезпечує профілактику тромбоемболічних ускладнень, стиму­лює репаративні процеси, знижує можливість рецидивів остеомієлітичного процесу.

Певне місце в лікуванні хронічного остеомієліту відводиться антибактеріальній терапії, хоча вона через затруднене проникнення антибіотиків у кістку менш ефективна, ніж при гострому гематогенному остеомієліті.

Місцеве лікування проводять шля­хом промивання осередку запалення антисептичними розчинами (хлоргексидин, перекис водню), застосування фізіотерапевтичних процедур (променів УВЧ, грязелікування, парафіно- та озокеритотерапія). Для швидкого лізи­су некротичних ділянок використовують протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин).

Оперативне лікування показане у разі формування секвестральної ко­робки і чітко вираженої демаркації секвестра.

Радикальні операції:

– секвестрнекректомія - повне видалення осередку запалення (сек­вестрів, грануляцій, гною, секвестральної капсули) в межах здорової кістки з обробкою залишкової порожнини;

– резекція кістки в межах здорових тканин (у дітей не застосовується).

Паліативні операції:

– секвестректомія (видалення ос­новного джерела гнійно-некротичного процесу - секвестру);

– розкриття остеомієлітичної флегмони;

– висічення нориці (застосовують за наявності її розгалужень і сліпих ходів, склерозування стінок; перед операцією застосовують контрастну фістулографію).

Секвестректомія повинна включати чотири моменти:

1) видалення з остеомієлітичного вогнища некротичних тканин, секвестрів, гною, грануляцій;

2) видалення склерозованої стінки секвестральної капсули до появи чітких ділянок кістки з гарним кровопостачанням;

3) розкриття кістково-мозкового каналу і розкриття його просвіту нижче та вище вогнища ураження;

4) обробка залишкової порожнини із закриттям кісткового дефекту м’язевим клаптем.

При наявності у паієнта нориць, на операційному столі в них вводять розчин метиленового синього. Препарат профарбовує всі гнійні порожнини та вогнище деструкції, що дозволяє досягти радикальної операції.

Трепанацію кістки здійснюють за методикою Орра (1929). Кістку оголяють на враженій ділянці, окістя розтинають і відшаровують на 1–2 см. На ділянці, яка залишилася без окістя по периметру (у вигляді прямокутника) свердлять отвори, а потім з’єднують їх долотом (т. ч. знімають “дах” остеомієлітичної порожнини). Ложками Фолькмана вискаблюють некротичі тканини і грануляції, видаляють секвестри, зрізають склерозовані стінки до здорової кістки (до краплинок “кровавої роси”). Щоб уникнути патологічного перелому трепанаційний отвір не повинен бути більш 1/2 діаметру кістки. Порожнині, яка утворилася, надають форму корита. Після обробки кістки, при сумніві у видаленні всіх секвестрів, виконують рентгеновський знимок.

Кісткову порожнину промивають антисептичним розчином струєю, яка пульсує, потім ультрозвукова ванна з антисептиком (сучасні методики).

Завершуючий етап – закриття залишкової порожнини: а) по Шеде (1886) – гемопломбою. Протипоказанням є наявність великої залишкової порожнини; б) по Шультену (1897) – м’язом на ніжці. Модифікацією операції є заповнення порожнини зміщенним м’язом, а також пересадка м’яза за допомогою мікрохірургічної техніки для закриття дефектів кісток в „безм’язовії зоні”.

У разі місцевих ускладнень хроніч­ного остеомієліту (перелом кістки, неконсолідований перелом, великі дефек­ти кістки) широко застосовують позавогнещевий компресійно-дистракційний метод Ілізарова.

У післяопераційний період продов­жується комплексна консервативна те­рапія, яка була застосована до операції. Це – іммобілізація кінцівки, повторні пере­ливання крові і білкових кровозамін­ників, дезінтоксикаційна терапія, ан­тибіотикотерапія, імунотерапія, фізіо­терапевтичні процедури, лікувальна гімнастика та ін.

В останні роки розроблена методика відновлення кісткової тканини, яка основана на застосуванні стовбурових клітин (фетальних або кістково-мозкових клітин) і спеціального гелю, який створює сприятливі умови для клітинного росту. Гель з клітинами вноситься в підготовлений кістковий дефект. Клітини, які утримуються за допомогою гелю, різко інтенсифікують процеси кісткової регенерації.

Первинно-хронічний ос­теомієліт. Це захворювання роз­вивається непомітно, поступово. Що­правда, деякі клініцисти вважають, що і в цьому разі остеомієліт починається гостро або підгостро, але клінічна картина не виражена і часто її не по­мічають.

Первинно-хронічний остеомієліт розвивається за низької вірулентності мікробів і зниженої реактивності орга­нізму.

Існує кілька форм первинно-хроні­чного остеомієліту, які отримали назву за прізвищами авторів, що їх описали.

Внутрішньокістковий абс­цес Броді (abscessus Brodie) – обмежений кістковий абсцес, заповне­ний гнійною, кров’янистою або сероз­ною рідиною, яка локалізується часті­ше в метафізі великогомілкової кістки або епіфізі.

Захворювання починаєть­ся в молодому віці і може себе прояви­ти через багато років. Пацієнти скаржать­ся на ниючий біль у кінцівці, який по­силюється вночі або під час фізичного навантаження, локальну болючість під час постукування по ураженій ділянці. Діагноз ставлять на підставі рентгено­логічних даних. У кістці виявляється круглої форми різних розмірів порож­нина з чіткими контурами. По краях порожнини є склеротична облямівка. Температурна реакція відсутня. Ліку­вання оперативне: розкриття порож­нини абсцесу, вишкрібання її, проми­вання антибіотиками і тампонада м’я­зовим клаптем на ніжці.

Склерозуючий остео­мієліт Гарре (osteomyelitis scleroticans Garre). При цій формі запалення кістки в ній перева­жають остеосклеротичні процеси з по­ступовим запустінням кістково-мозкового каналу. Захворювання теж пере­бігає торпідно, тривало, з невираженою клінічною картиною: незначний нічний біль у кінцівці, біль під час фізичного навантаження, потовщення кінцівки, локальна болючість під час пальпації. Температура тіла помірно підвищена. Запальний процес ушкод­жує переважно діафізи. Діагноз став­лять на підставі рентгенологічних даних: веретеноподібне потовщення діафі­за кістки, на тлі якого можуть бути помітні невеликі порожнини з дрібни­ми секвестрами. Рідко захворювання починається гостро, з підвищення тем­ператури тіла й інтоксикації. Явища ці швидко минають, і процес набуває хронічного перебігу.

Лікування склерозуючого остеоміє­літу консервативне (антибіотики, фізіотерапевтичні поцедури, електрофорез трипсину).

Альбумінозний остео­мієліт Ольє (osteomyelitis albuminosa Oilier) спостері­гається рідше, ніж інші види остео­мієліту. Для нього характерне субкортикальне і субперіостальне утворення порожнин, заповнених слизовим, білковим або маслянистим ексудатом. Іноді є дрібні секвестри. Частіше уш­коджуються стегнова і плечова кістки. Початок захворювання прихований, перебіг млявий. Хворі скаржаться на біль в ураженій кінцівці. Процес зви­чайно локалізується в дистальному відділі стегнової кістки. До болю при­єднується припухлість, яка поступово наростає. На рентгенограмі в кістці видно правильної і неправильної форми порожнисті утвори з періостальними нашаруваннями.

Лікування альбумінозного остеоміє­літу оперативне – санація осередку хронічного гнійного запалення.

Антибіотичний остео­мієліт виникає у ослаблених людей, яких тривалий час неефективно лікува­ли антибіотиками з причини будь-яко­го захворювання.

Дес­трукція кістки у таких пацієнтів не вира­жена, немає періостальної реакції, секвестральної коробки, ділянки остеопорозу чергуються з ділянками остеосклерозу.

Клінічно ця форма остеомієліту теж має млявий перебіг, без підвищення температури тіла, з невираженими ло­кальними проявами. Нагноєння і нориць не буває. Немає секвестральної капсули і грануляцій. Лікування опе­ративне – виконують радикальну некректомію.

Треба наголосити, що захворюван­ня це характеризується тривалим пере­бігом, несприятливими наслідками лікування і частими рецидивами. З цієї точки зору великого значення набуває його профілактика. При гострому ге­матогенному остеомієліті важливим є раннє і ефективне лікування у дітей будь-яких запальних процесів (фурун­кули, піодермія, тонзиліт, карієс, інфекції дихальних шляхів, інфіковані рани і т. ін.).

Профілактика хронічного гематоген­ного остеомієліту полягає в ранній діагностиці гострого процесу, термі­новій госпіталізації пацієнтів і своєчасно­му лікуванні. Велике значення має і повнота лікування.

Профілактика травматичного остео­мієліту полягає в запобіганні рановій інфекції, своєчасній первинній хі­рургічній обробці ран, відкритих пере­ломів, профілактичному застосуванні антибіотиків, іммобілізації.

Матеріали для самоконтролю:

А. Завдання для самоконтролю

(таблиці, схеми, малюнки, графіки) додаються

Б. Задачі для самоконтролю:

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 493 | Нарушение авторских прав