АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

А. Рентгенівські методи дослідження.

1. Оглядова рентгенографія. Найбільш рано на рентгенограмі визначаються признаки, які обумовлені зміною м’яких тканин (через 24 години). На м’яких знімках м’язів, які безпосередньо знаходяться біля вогнища ураження, останні збільшені в об’ємі та ущільнені. Втрачається контурність м’язових пучків. Зникає чіткість межі, яка відокремлює підшкірно-жирову клітковину від м’язів. На 10–14 добу спостерігається зникнення структури губчатої речовини кістки (змазаність контурів, поява вогнищевої та плямистої деструкції). Через 14–21 добу рентгенологічною ознакою є бурний розвиток періостальної реакції (лінійний періостит), розповсюдження вогнищ деструкції. Зміни кістки починаються в метафізі і проявляються в змазаності кісткових балок. Можливе відшарування окістя (підокістний абсцес). Повня рентгенологічна картина остеомієліта виявляється на початку другого місяця захворювання. Процес секвестрації кістки – наприкінці 2–4 місяця від початку захворювання.

2. Електрорентгенографія.

3. Остеофлебографія основана на здатності запалених тканин адсорбувати на собі контрастні речовини.

4. Остеомедулографія – введення в кістково-мозковий канал 5–10 мл контрастної речовини (верографін, йод амід).

5. Радіоізотопне сканування.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 689 | Нарушение авторских прав