Вимірювання температури тіла та її реєстрація.

- шкіру пахвової ділянки ретельно витирають від поту;

- термометр виймають із дезрозчину, промивають під проточною водою, витирають насухо і
струшують до повного переходу ртуті з капілярної трубки у резервуар;

- відводять руку вбік, резервуар термометра розміщують у пахвовій ямці і руку притискають
до тулуба;

- результат термометрії фіксують після 7-10-хвилинної експозиції;

- у дітей нерідко термометрію проводять у паховій складці або ротовій порожнині.

В наш час у медичній практиці досить широко застосовуються електричні термометри, робота яких заснована на принципах термопари:

- вимірювання температури тіла за допомогою електротермометра проводять шляхом прикладання його до певної частини тіла;

експозиція в межах 10-15 секунд, після чого на екрані термометра з'являється темпе­
ратура тіла з точністю до десятих часток градуса;

- переваги таких термометрів у тому, що протягом короткого часу можна виміряти
температуру різних ділянок тіла, а це важливо для діагностики ряду захворювань.

Г) Пропасниця і її види. Підвищення температури тіла понад 37,0°С називають пропасницею (іеЬгіз). В залежності від рівня коливань температури тіла виділяють кілька типів пропасниці:

а) постійна пропасниця (іеЬгіз сопііпиа), при якій різниця між максимальною та мінімальною
температурою не перевищує 1°С;

б) пропасниця (іеЬгіз гетШепз), яка характеризується коливаннями температури
понад 1°С;

в) гектична пропасниця (іеЬгіз песііса) - різновид пропасниці, при якій коливання між
ранковою та вечірньою температурою тіла досягають 3-4°С і більше;

г) переміжна пропасниця (іеЬгіз іпіегтіііепз), для якої характерне періодичне чередування
протягом доби високої температури тіла з нормальною або навіть зниженою;

д) зворотна пропасниця (іеЬгіз гессигепз) характеризується чередуванням періодичного
підвищення температури протягом кількох днів, а потім зниженням її до нормальних або
субнормальних позначок;

є) хвилеподібна пропасниця (іеЬгіз ипдиіапз), для якої характерне щоденне поступове підвищення температури до високих позначок із наступним поступовим зниженням її до норми, цій пропасниці властива циклічність таких коливань;

є) порушена пропасниця (іеЬгіз іпVе^5и5) характеризується підвищенням температури тіла в ранкові години і зниженням її у вечірній час;

ж) неправильна пропасниця (іеЬгіз іггедиіагіз) проявляється відсутністю будь-якої
закономірності температурних коливань;

з) криза - різке зниження температури тіла з високих позначок до нормальних або
субнормальних;

и) лізис - поступове зниження температури тіла з високих позначок до нормальних або

субнормальних. Д) Догляд за хворими з пропасницею:

а) хворі з пропасницею виснажуються швидше за інших, тому вони потребують більше уваги;

б) при стабілізації температури на високих позначках у хворих з'являється сухість у роті,
головний біль, серцебиття, спрага; у таких хворих можуть спостерігатися галюцинації, марення,
втрата свідомості, порушення дихання, зміна артеріального тиску тощо;

в) при гіпертермії (39-40°С і вище), крім виконання лікарських призначень, доцільно засто­
совувати холодний компрес на голову або прикладання міхура з льодом на чоло;

г) з появою марення, галюцинацій, психічного і фізичного збудження у хворого, необхідно
терміново запросити лікаря;

д) у хворих із пропасницею важливе значення має постійний контроль за станом серцево-
судинної (пульс, АТ) і дихальної систем (частота і ритм дихання);

є) годування хворих із пропасницею слід проводити малими порціями в той час, коли температура тіла відносно нижча (ранок і день);

є) особливо ретельний нагляд необхідний за хворими в період критичного зниження температури, при якому може спостерігатися падіння судинного тонусу (колапс), зниження артеріального тиску, зменшення кількості сечі, що виділяється (олігурія), розвиток кисневого голодування тканин (гіпоксія), що проявляється ціанозом або акроціанозом;

ж) при розвитку зазначеної ситуації необхідно забезпечити зігрівання хворого, поліпшити
кровопостачання головного мозку (підняти ножний кінець ліжка), при підвищеній пітливості
систематично міняти натільну і постільну білизну;

з) при раптовому погіршенні стану хворого терміново запросити чергового лікаря.

Методи введення лікарських препаратів

Введення лікарських препаратів в організм хворого:

- зовнішній спосіб - введення медпрепаратів через шкірні покриви, слизові оболонки або дихальні
шляхи;

- внутрішній спосіб (ентеральне введення) - введення через рот (рег 05, перорально), під язик
(сублінгвально), через пряму кишку (рег гесіит, ректально);

- ін'єкційний спосіб (парентеральне введення) - введення безпосередньо у кров або тканини
організму шляхом різних видів ін'єкцій.

А) Зовнішнє застосування лікарських речовин може бути виконане у вигляді:

- безпосереднього нанесення на шкіру або слизові оболонки у вигляді мазей;

- закапування лікарських препаратів на слизові оболонки очей, носа або в зовнішній слуховий
прохід;

- застосування компресів, коли лікарським препаратом у вигляді розчину або мазі просочують
серветку необхідного розміру і закривають нею уражену ділянку, поверх серветки
накладається компресний папір, шар вати і все фіксується бинтовою пов'язкою;

- розтирання, для якого невелику кількість теплого лікарського препарату наносять на долоню
і розтирають на шкірі в зоні патологічного процесу доти, поки долоня не стане сухою, а
шкіра гіперемованою;

- інгаляцій, при яких лікарські речовини вводяться у дихальні шляхи через спеціальний апа­
рат (інгалятор у вигляді пари або аерозолю).

Б) Внутрішнє застосування.

Прийом медпрепаратів через рот (перорально) - найпоширеніший і найзручніший спосіб введення лікарських речовин:

а) ліки застосовуються у вигляді таблеток, капсул, порошків, крапель або мікстур:

• перевага даного методу:

- простота, зручність, можливість застосування хворим самостійно;

• недоліки методу:

- тривалий період з моменту прийому препарату до надходження його у кров у достатній
(терапевтичній) концентрації;

- більша ймовірність руйнування лікарського препарату ферментами шлунково-кишкового
тракту;

- можливість подразнюючої дії окремих препаратів на шлунково-кишковий тракт;

- складність у забезпеченні тривалої терапевтичної концентрації препарату в крові;

- труднощі, а іноді й неможливість введення препарату цим шляхом у хворих із
порушеннями ковтання, після операцій на органах шлунково-кишкового тракту;

б) ректальне введення лікарських речовин:

- застосовують найчастіше при захворюваннях прямої кишки (геморой, тріщина прямої кишки,
проктит);

- препарати вводять у вигляді ректальних свічок, мікроклізм або краплинних клізм;

- при цьому методі введення досягається безпосередній контакт лікарського препарату із
слизовою оболонкою прямої кишки;

в) сублінгвальне введення лікарських препаратів:

- забезпечує швидке і повноцінне всмоктування лікарської речовини завдяки активній
всмоктувальній здатності слизової оболонки порожнини рота;

- препарати не руйнуються під дією ферментів шлунково-кишкового тракту;

- фармакологічна активність при сублінгвальному введенні перевищує таку при
ентеральному прийомі препарату;

- цей метод застосовується найчастіше для введення медпрепаратів швидкої дії
(нітрогліцерин, валідол і т.п.).

В) Парентеральне введення - це ін'єкційний метод введення в організм лікарських препаратів, минаючи травний тракт, безпосередньо у кров, лімфатичні судини, порожнини (черевна, плевральна, порожнина суглобів) і тканини організму;

а) парентеральне введення лікарських препаратів проводиться шляхом ін'єкцій (внутрішньо-
шкірних, підшкірних, внутрішньом'язових, внутрішньопорожнинних) або вливань (внутрішньо­
венних, внутрішньоартеріальних, ендолімфатичних, внутрішньокісткових).

Загальні правила виконання ін'єкцій:

• перед проведенням ін'єкції медична сестра повинна вимити руки з милом, а потім
обробити їх марлевим тампоном, змоченим 70° спиртом;

• при проведенні ін'єкції хворий повинен лежати, ця вимога є обов'язковою при проведенні
внутрішньом'язових і внутрішньовенних ін'єкцій, внутрішньовенних вливань;

• перед набиранням ін'єкційного розчину в шприц або перед заповненням системи для
внутрішньовенних вливань необхідно уважно прочитати на ампулі або флаконі назву
лікарського препарату і визначитись в його відповідності лікарському призначенню;

• необхідно також звернути увагу на зовнішній вигляд розчину (він повинен бути прозорим,
без осаду на стінках і дні ампули, без сторонніх домішок), термін придатності, дозу препарату
в ампулі і метод введення;

• при виявленні хоча б однієї невідповідності лікарського препарату зазначеним вимогам
(нечіткий надпис на ампулі або флаконі, нечітка вказівка на дату випуску і термін при­
датності, зміна кольору розчину, поява в ньому сторонніх домішок або осаду) його слід
вважати непридатним до застосування;

• при використанні ампульного розчину вузьку частину ампули протирають ватою, змоченою
етиловим спиртом, спеціальною пилочкою надпилюють і обережно відламують верхівку
ампули, голку на шприці вводять в ампулу таким чином, щоб вона не торкалася зовнішніх
стінок ампули, і через голку набирають розчин

у шприц;

Рис. 1.9. Набирання розчину у шприц

• при використанні розчину із флакона металеву
кришку протирають спиртом, потім стерильним
інструментом знімають центральну частину
кришки, гумову пробку протирають етиловим
спиртом і проколюють її голкою, через яку
набирають розчин у шприц (рис. 1.9);

• у тих випадках, коли лікарський препарат
знаходиться у флаконі в порошкоподібному
вигляді, його попередньо розчиняють сте­
рильним фізрозчином, водою для ін'єкцій або
0,25-0,5% розчином новокаїну;

• після введення розчинника голку від'єднують
від шприца, флакон енергійно струшують і очіку­
ють повного розчинення препарату, на що вказує
повна прозорість розчину;

• при наявності у шприці повітряних бульбашок
їх необхідно видалити, для цього шприц розмі­
щують голкою вгору і повільним рухом поршня в напрямку голки витискають залишки
повітря разом із бульбашками;

б) внутрішньошкірні ін'єкції застосовують із діагностичною (внутрішньошкірні проби) і
профілактичною (введення вакцин) метою.

Техніка внутрішньошкірної ін'єкції (рис. 1.10):

- місце ін'єкції найчастіше - медіальна поверхня передпліччя, рідше - ділянка спини, перикар-
' діальна зона;

- шкіру двічі протирають стерильною кулькою, змоченою спиртом;

- тонкою голкою проколюють шкіру під гострим кутом таким чином, щоб вістря голки
потрапило під її роговий шар;

- повільним натисканням на поршень шприца вводять 0,1-0,2 мл препарату;

- голку витягують і шкіру знову протирають спиртом;

в) підшкірні ін'єкції;

- застосовуються в тих випадках, коли виникає необхідність швидкого надходження
лікарського препарату в організм;

- основні місця для підшкірних ін'єкцій: зовнішня поверхня плеча, передньобокова поверхня
стегна, підлопаткова ділянка.

- для профілактики цього ускладнення після введення голки в підшкірну клітковину або м'яз
необхідно, потягуючи поршень шприца у зворотному напрямку, перевірити, чи не потрапила
голка у кровоносну судину (поява крові в шприці).

Застосування найпростіших лікувальних процедур

Важливе значення в комплексному лікуванні та догляді за хворими мають методи фізичного впливу на патологічний процес. Із цією метою використовують гірчичники, компреси, примочки, грілки, міхурі з льодом.

А) Гірчичник - прямокутний листок щільного паперу розміром 12,5x8 см, на одну зі сторін якого нанесений тонкий шар гірчичного порошку.

Механізм дії гірчичників заснований на подразненні шкірних рецепторів ефірним гірчичним маслом, що призводить до посилення місцевого кровотоку. Показання до застосування гірчичників:

- біль на різних ділянках тіла при міозиті, невралгії, невриті, поліартриті, мігрені;

- гострі та хронічні запальні процеси верхніх дихальних шляхів (трахеїти, бронхіти);

- запалення легенів, плеврит;

- гіпертонічний криз, напад стенокардії.

- Типові місця застосування гірчичників:

- потилична ділянка;

- верхня половина грудної клітки спереду;

- міжлопаткова та підлопаткова ділянки;

- на спині уздовж хребта;

- ділянка серця;

- гомілки, стопи.

Методика застосування (рис. 1,16):

- гірчичник занурюють на 2-3
секунди в досить теплу воду
(45-50°С);

- стороною із шаром гірчиці
щільно прикладають на
відповідну ділянку шкіри;

- при підвищено чутливій шкірі
і у дітей між шкірою та гірчич­
ником можна покласти шар
марлі або цигаркового паперу;

- зверху гірчичник прикривають
пелюшкою і ковдрою;

- середня тривалість процедури

- 10-15 хвилин;

- після зняття гірчичника шкіра

під ним повинна бути гіперемована, що свідчить про ефективність процедури;

- для видалення залишків гірчиці шкіру обережно протирають спочатку вологою, а потім сухою
серветкою і пацієнта вкривають ковдрою.

Б) Компрес - це лікувальна теплова або холодова процедура з використанням багатошарової пов'язки: а) зігрівальний компрес використовується як процедура тривалого теплового впливу на

патологічний осередок. Механізм дії компресу:

- виникає тривале розширення кровоносних судин і посилення кровотоку в зоні
застосування;

- відбувається постійний інтенсивний артеріальний приплив, поліпшується венозний і
лімфатичний відтік;

- це призводить до прискорення розсмоктування запального процесу, зменшення болісних
відчуттів.

Показання до застосування:

- запальні процеси шкіри та підшкірної клітковини;

- артрити, міозити, неврити, плеврити;

- постін'єкційні інфільтрати, посттравматичні крововиливи тощо.
Протипоказання до застосування:

- гнійні процеси (абсцеси);

- гнійничкові та алергійні ураження шкіри в зоні накладення компресу;

- септичний стан, висока пропасниця.
Методика застосування (рис. 1.17):

- компрес складається із трьох шарів (а) і фіксуючої пов'язки (б): перший шар - 4-8 шарів
марлі; другий шар - вощений папір або плівка, розмір яких більший за перший шар для
забезпечення герметичності; третій шар - вата;

- перший шар змочують у водно-спиртовому розчині, віджимають і в розправленому вигляді
накладають на шкіру над патологічним осередком;

- другий шар накладають
таким чином, щоб край
його на 2-3 см виступав
за межі першого шару
для створення гермети­
зуючого ефекту;

- з метою утеплення ком­
пресу поверх другого ша­
ру накладають шар вати
таким чином, щоб вона
також на 2-3 см виходи­
ла за межі другого шару;

- фіксують компрес бинтовою пов'язкою;

- тривалість застосування компресу - 8-10 годин, тому його найчастіше накладають на ніч;

- після зняття компресу необхідно шкіру промити теплою водою, витерти насухо і накласти
на місце компресу суху пов'язку;

б) холодний компрес (примочка) - застосовується при деяких патологічних станах (забиті місця, початкова стадія розвитку інфільтрату, реакція на укуси комах, носова кровотеча і т.п.). Механізм дії: завдяки місцевому охолодженню тканин і зменшенню кровонаповнення виникає

зменшення набряку, зупинка кровотечі та зниження больового синдрому. Методика застосування:

- для холодного компресу (примочки) використовують марлю, складену у кілька шарів,
змочену холодною водою або охолодженим лікувальним розчином (відваром ромашки,
м'яти, водним розчином оцту і т.п.), що накладають на зону ураження;

- при нагріванні компресу під час використання його замінюють на новий, тривалість
застосування процедури не повинна перевищувати однієї години;

- для тривалої підтримки низької температури поверх компресу можна покласти мішечок
із льодом.

В) Грілка - застосовується для прогрівання певних ділянок тіла. Використовують гумові та електричні грілки. Механізм дії грілки:

- місцеве прогрівання призводить до розширення кровоносних судин і посилення кровотоку
в зоні застосування;

- антиспастична дія тепла супроводжується болезаспокійливим ефектом, що викори­
стовується при виразковій хворобі, нирковій шліці, радикуліті і т.п.

Методика застосування (рис. 1.18):

- гумову грілку заповнюють гарячою водою на 3/4 об'єму;

- стискаючи грілку рукою, видаляють із неї залишок повітря і щільно загвинчують пробку;

- перевіряють герметич­
ність грілки, для чого її
перевертають пробкою
вниз;

- для профілактики опіків
необхідно уникати без­
посереднього контакту
грілки зі шкірою, для чого
її обгортають щільною
тканиною (пелюшка,

рушник); ріс 1.18 застосування грілки

- у хворих з порушеною шкірною чутливістю (наприклад, при сирингомієлії) або у
несвідомому стані необхідно періодично перевіряти рукою рівень температури між грілкою
і тілом пацієнта.

Протипоказання до застосування грілки:

- біль у животі нез'ясованого генезу;

- гострі запальні захворювання черевної порожнини (апендицит, холецистит, панкреатит
і т.п.);

- злоякісні новоутворення;

- кровотечі;

- септичний стан хворого;

- гострі гнійно-запальні процеси.

Г) Міхур із льодом використовують для місцевого охолодження (гіпотермії) певних ділянок тіла. Механізм дії: завдяки місцевому охолодженню тканин і зменшенню кровонаповнення виникає зменшення набряку, зупинка кровотечі і зниження больового синдрому. Показання до застосування:

- кровотечі;

- початкова стадія гострих запальних процесів м'яких тканин та органів черевної порожнини
(апендицит, холецистит, панкреатит і т.п.);

- для зменшення набряку тканин при травмах, забитих місцях, після операцій на ділянку
післяопераційної рани.

Методика застосування (рис. 1.19):

- лід дроблять на дрібні шматочки і запов­
нюють ними спеціальний гумовий міхур або
гумову грілку на 1/2 об'єму;

- стискаючи мішок рукою, видаляють із нього
залишки повітря і щільно закручують проб­
ку;

- для профілактики переохолодження шкіри
між міхуром і шкірою необхідно покласти
щільну тканину (пелюшка, рушник);

- у міру танення льоду воду зливають і допов­
нюють новими шматочками льоду;

- тривалість процедури 1,5-2,0 години, при
цьому через кожні 20-30 хвилин необхідно
знімати міхур на 10 хвилин.

Д) Промивання шлунка застосовують для звіль­нення шлунка від вмісту. Показання до застосування:

- отруєння недоброякісними харчовими
продуктами;

- отруєння отрутами рослинного чи синте­
тичного походження (грибами, кислотами, лугами, алкогольними напоями та ін.);

- отруєння медикаментами при суїцидальних спробах;

- підготовка до операцій на шлунку (при стенозі антрального відділу, раку шлунка).
Методика виконання (рис. 1.20):

- необхідне оснащення: товстий шлунковий зонд, з'єднаний з лійкою ємністю 1-2 літри,
фартух, таз;

- промивання проводять водою кімнатної температури, в якій розчиняють харчову соду з
розрахунку 1 чайна ложка на І літр води, аби блідо-рожевим розчином марганцевокислого
калію;

Рис. 1.20. Промивання шлунка

- хворий сидить на стільці із трохи нахиленою вперед головою, у тяжких хворих промивання
можна робити в положенні "лежачи на лівому боці" з опущеною головою;

- зубні протези, що знімаються, перед промиванням необхідно зняти;

- передню поверхню тулуба (груди, живіт) закривають фартухом;

- попередньо вимірюють довжину зонда, на яку його необхідно ввести, щоб він потрапив у
шлунок: відстань від різців до пупка плюс 8-10 см;

- простерилізований шлунковий зонд вводять у шлунок таким чином: просять хворого
відкрити рот і висунути язик, округлений кінець зонда кладуть за корінь язика, після чого
хворий закриває рот і робить кілька ковтальних рухів, під час яких зонд енергійно
просувають у порожнину шлунка;

- для зменшення блювотного рефлексу хворому пропонують глибоко дихати через ніс;

- якщо зонд потрапив у дихальні шляхи, на що вказує поява різкого кашлю і ознак асфіксії,
його необхідно терміново видалити і через кілька хвилин повторити введення;

- при введенні зонда лійку утримують на рівні колін хворого;

- коли зонд введено у шлунок, у лійку наливають підготовлений розчин і поступово піднімають
її трохи вище голови хворого, при цьому рідина повинна швидко надходити в шлунок;

- щоб у шлунок не потрапило повітря, необхідно доливати в лійку нові порції розчину доти,
поки він перестане надходити в шлунок;

- після цього лійку опускають до рівня колін хворого і утримують над тазом, поки вся рідина
зі шлунка не виллється;

- процедуру повторюють доти, поки промивна рідина не буде чистою, нерідко для промивання
необхідно 10-12 літрів розчину;

- після закінчення промивання зонд швидким рухом видаляють;

а) у тих випадках, коли хворому не вдається провести зонд у шлунок, промивання можна виконати беззондовим методом:

- хворому дають випити 1,5-2,0 літра теплої води або слабко-рожевого розчину марган­
цевокислого калію;

- якщо після цього блювота не виникла мимовільно, її можна викликати подразненням кореня
язика (шпателем або ложкою) або шляхом натиснення долонею на епігастральну ділянку.

Е) Газовідвідна трубка - м'яка, товстостінна гумова трубка довжиною 30-50 см і діаметром 0,5-1,0 см; кінець її, який вводять у кишку, навколо центрального отвору закруглений. Показання до застосування:

- затримка відходження газів і метеоризм:

• після операцій на органах черевної порожнини;

• у тяжкохворих при тривалому постільному режимі;

• при органічних ураженнях спинного мозку;

• при запальних захворюваннях тонкої і товстої кишок тощо.
Методика застосування (рис. 1.21):

- положення хворого лежачи на спині або на
боці на підкладному судні;

- процедуру виконують у гумових рукавичках;

- проксимальний кінець стерильної
газовідвідної трубки змазують вазеліном
або маззю;

- лівою рукою розводять сідниці, а правою
рукою вводять трубку в анальний отвір і по­
вільними гвинтоподібними рухами про­
сувають у кишку на глибину 25-40 см;

- зовнішній кінець трубки повинен виступати
з ануса на 8-10 см, його опускають у судно,
тому що із трубки може виходити рідкий
кишковий вміст;

- газовідвідна трубка залишається в ки­
шечнику доти, поки не відійдуть гази і не
зменшиться здуття живота, але не більше
2 годин;

- при недостатній ефективності повторне застосування газовідвідної трубки можливе через
4-6 годин;

- після видалення трубки ділянку заднього проходу обмивають і витирають насухо; при
наявності подразнення - змазують маззю.

Є) Клізма - введення через задньопрохідний отвір у пряму кишку і нижні відділи товстої кишки рідини з очисною, лікувальною або діагностичною метою (розрізняють наступні види клізм: очисна, масляна, гіпертонічна, сифонна, лікувальна): а) очисна клізма - застосовується для розрідження і видалення калових мас із нижніх відділів

товстої кишки за допомогою води.

Механізм дії очисної клізми заснований на розрідженні калових мас, механічному і термічному подразненні рецепторів прямої кишки, що призводить до посилення перистальтики. Показання до застосування:

- запори (затримка випорожнень більше двох діб);

- підготовка хворих до ендоскопічного дослідження нижніх відділів товстої кишки (ректоскопія,
ректороманоскопія);

- підготовка хворих до рентгенологічного дослідження нирок, жовчовивідних шляхів;

- підготовка хворих до планових оперативних втручань на органах черевної порожнини.
Протипоказання до застосування:

- гострі запальні захворювання прямої кишки;

- пухлини прямої кишки;

- кишкові кровотечі, геморой, що кровоточить.
Оснащення:

- кружка Есмарха ємністю до 2 літрів, з'єднана з гумовим шлангом діаметром до 1 см, що
закінчується наконечником (скляним або ебонітовим);

- штатив для фіксації кружки Есмарха;

- вазелін або інша мазева основа,
гумові рукавички;

- клейонка, таз.

Методика виконання (рис. 1.22):

- хворий лежить на лівому боці з на­
півзігнутими ногами, під таз під­
кладають клейонку;

- кружку Есмарха заповнюють водою
з температурою 27-32°С, вида­
ляють із трубки повітря і закрива­
ють кран або зажимають шланг за­
тискачем;

- наконечник змазують вазеліном і
вводять у пряму кишку на глибину
8-10 см, його введення необхід­
но проводити повільно, обережно,
щоб не травмувати слизову прямої
кишки;

- кружку Есмарха піднімають на
0,8-1,0 метр вище хворого, закріп­
люють на штативі і відкривають
кран;

- якщо вода не надходить у пряму

кишку, змінюють положення наконечника: витягають його на 2-3 см і знову вводять, дещо змінивши напрямок;

- необхідно стежити за швидкістю надходження води, тому що швидке наповнення прямої
кишки водою може викликати болісні відчуття і передчасні позиви до дефекації (регулюють
швидкість надходження води зміною висоти положення кружки Есмарха);

- після спорожнення кружки Есмарха закривають кран, наконечник витягують, і хворий
протягом кількох хвилин повинен лежати на спині.

За відсутності очисного ефекту процедуру можна повторити через 1-2 години;

б) масляна клізма - заснована на послабляючій дії в результаті посилення секреторної
функції та перистальтики кишечника (дія масляної клізми на слизову оболонку прямої
кишки значно м'якша, ніж очисної клізми).

Показання до застосування:

- у післяопераційному періоді після операцій на кишечнику;

- при наявності запальних процесів в анальній ділянці (запалення гемороїдальних вузлів,
парапроктит тощо).

Оснащення: рідкий вазелін або рослинне масло в кількості 150-200 мл, гумова груша або шприц Жане з гумовим наконечником (рис. 1.23). Методика виконання:

- підігрітим вазеліном або рослинним маслом заповнюють гумову грушу або шприц Жане;

- гумовий наконечник змазують вазеліном, вводять у пряму кишку на глибину 8-10 см і,
повільно натискаючи на грушу або поршень шприца, вводять вміст у просвіт прямої
кишки;

- після завершення процедури хворий повинен перебувати в горизонтальному положенні
протягом 10-15 хвилин;

- послабляючий ефект масляної клізми проявляється через 8-10 годин;

в) гіпертонічна клізма заснована на введенні в просвіт прямої кишки 150-200 мл гіпертонічного
розчину (10% розчин хлористого натрію або 30% розчин сульфату магнію).

Рис. 1.23. Методика виконання масляної клізми

Механізм дії гіпертонічної клізми заснований на посиленні транссудації рідини в просвіт кишки, що призводить до розрідження калових мас і стимуляції перистальтики. Показання до застосування:

- післяопераційні парези кишечника;

- атонічні коліти, що супроводжуються запорами.

Методика застосування гіпертонічної клізми не відрізняється від масляної, але послабляючий ефект проявляється значно раніше - через 20-30 хвилин після процедури; г) сифонна клізма заснована на принципі сполучених ємностей. Показання до застосування:

- кишкова непрохідність, особливо динамічна;

- неефективність очисної клізми;

- отруєння (з метою швидкого та ефективного випорожнення кишечника).
Протипоказання:

- гнійні та виразкові ураження анальної зони, прямої та сигмоподібної кишок;

- анальна тріщина та випадіння прямої кишки;

- гострий апендицит;

- перитоніт;

- кишкові кровотечі.

Оснащення: лійка ємністю 1,5-2,0 літра, на яку натягнуто гумову трубку діаметром не менше 1 см і довжиною 1,5 метра, кінець якої за допомогою перехідника з'єднаний з кишковою газовідвідною трубкою або шлунковим зондом; клейонка, таз або відро, гумові рукавички. Методика виконання (рис. 1.24):

- хворий лежить на лівому боці з напівзігнутими ногами, під таз підкладена клейонка;

- вільний кінець трубки або зонда змазують вазеліном і повільними обертовими рухами
вводять у кишечник на глибину 20-30 см;

- лійку опускають нижче рівня таза і заповнюють водою з температурою 36-38°С (1):

- лійку піднімають на 1 метр вище хворого, очікують повного виходу води в кишечник (2).
а потім повільно опускають вниз, при цьому відбувається зворотний тік рідини з кишки в лійку (3);

Рис. 1.24. Методика виконання сифонної клізми

- такі дії повторюють кілька разів до появи капового забарвлення води, після чого лійку
опускають у таз і очікують повного виходу води з товстої кишки;

- лійку знову заповнюють чистою водою і процедуру повторюють багаторазово, до появи
в лійці чистої води; нерідко для сифонної клізми витрачають 10-15 літрів води;

д) лікувальна клізма (мікроклізма) застосовується з метою безпосереднього впливу на патологічний процес, локалізований у нижніх відділах товстої кишки (для лікувальної клізми використовують масляні або водні розчини медпрепаратів, екстракти, відвари і т.п.). Показання до застосування:

- коліти, сигмоїдити, проктити;

- неспецифічний виразковий коліт.
Методика виконання:

- лікувальну клізму застосовують після попереднього очищення кишечника за допомогою
очисної клізми;

- кількість лікувального розчину, що вводиться, становить 50-100 мл при температурі його
38-40°С, тому що саме при такій температурі лікарські препарати найефективніше
всмоктуються в кишечнику;

- для введення використовують гумову грушу або шприц Жане з гумовим наконечником;

- змазаний вазеліном гумовий наконечник обертовими рухами вводять через анальний
отвір на глибину 10-12 см і повільно видавлюють лікарський препарат із груші або
шприца в пряму кишку;

- наконечник витягують із прямої кишки, і хворий після процедури повинен перебувати в
горизонтальному положенні протягом 45-60 хвилин.

Ж) Катетеризація сечового міхура застосовується при відсутності ушкодження сечівника. Показання:

- гостра затримка сечі;

- одержання сечі безпосередньо із сечового міхура для лабораторно-діагностичних, бакте­
ріологічних досліджень;

- промивання сечового міхура;

- введення в сечовий міхур медикаментозних препаратів.

Оснащення: набір стерильних сечових катетерів (гумових або з полімерних матеріалів), гумові рукавички, анатомічний пінцет, стерильне вазелінове масло, розчин фурациліну 1: 5000, стерильні марлеві кульки, ємність для збору сечі;

а) катетеризація у чоловіків (рис. 1.25):