АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Контроль за зараженими лабораторними тваринами

Інфікованих тварин розміщують в ізольованому приміщенні віварію. В наступні за ураженням дні ведеться інтенсивне спостереження за тваринами для контролю їх клінічного стану. У випадку розмноження вірусу чутливі до нього клітини звичайно ушкоджуються або гинуть. При значній кількості ушкоджених вірусом клітин порушується функціонування частини або усього відповідного органу, що супроводжується змінами у стані та поведінці тварини. Так, при розмноженні вірусу у клітинах респіраторного тракту спостерігається кашель, хрипи, ускладнення дихання, при реплікації вірусу у клітинах мозку – судоми, парези та параліч.

Постійно спостерігаючи за тваринами, враховують відхилення від норми в їхній поведінці, появу специфічних ознак захворювання, відповідно до інкубаційного періоду, зважують тварин та вимірюють температуру тіла. Строк спостереження за інфікованими тваринами повинен в 2-3 рази перевищувати максимальну тривалість інкубаційного періоду.

Видимі ознаки розмноження вірусу в організмі лабораторних тварин називають клінічними проявами хвороби, а їх появу після експериментального ураження вірусом вважають непрямим доказом розмноження вірусу. При цьому враховують не лише характер викликаних вірусом змін, але й тривалість інкубаційного періоду, яка є характерною для перебігу даного захворювання. Інкубаційний період залежить не лише від властивостей збудника, але і від дози вірусу, яку ввели в організм тварини, і від способу ураження та від стану самого організму. Для подальшої ідентифікації виявленого збудника застосовують серологічні методи.

Нерідко захворювання, спричинене експериментальним ураженням тварини, завершується її загибеллю, що слугує однією з ознак розмноження вірусу. На розмноження вірусу в організмі, окрім клінічних ознак та загибелі тварини, вказують також й видимі зміни самих органів та тканин. Патологоанатомічні ознаки проявляються у зміні кольору, розміру, форми та консистенції органів, а також у появі новоутворень, які не зустрічаються в нормі. Отже загалом, три головні ознаки говорять про наявність вірусу в матеріалі, яким інокулювали лабораторних тварин: симптоми, патологоанатомічні зміни та загибель. Слід мати на увазі, що загибель тварин в перші дні після зараження може бути пов’язаною з травмою чи токсичною дією досліджуваного матеріалу.

Однак при цьому не завжди ці ознаки супроводжують розмноження вірусу в організмі. Наприклад, вірус, виділений з патологічного матеріалу коней, не може легко з клінічними проявами розмножуватися в організмі білих мишей. Протягом першого пасажу лише окремі вірусні частки зможуть знайти для себе чутливі клітини, але їх буде настільки замало по відношенню до цілого органу, що видимих змін усього організму не виникне. Такий пасаж отримав назву сліпого. Уражена тварина, яка не виявила ознак захворювань, піддається евтаназії (умертвінню) через інтервал часу, що відповідає тривалості двох інкубаційних періодів. При цьому відбирається відповідний патологічний матеріал, який, як припускається, містить накопичений вірус. Суспензією з таким чином отриманого матеріалу першого пасажу уражують інших тварин того ж виду. При цьому в організм потрапляє вже більше вірусних часток, здатних викликати продуктивну інфекцію (відбулася часткова адаптація вірусу до нового експериментального господаря). Однак при цьому і при другому пасажі вірусу в організмі тварини також може бути замало для появи видимих змін; тоді і другий пасаж називається сліпим. За тим же принципом здійснюють і третій пасаж, і у випадку появи клінічних ознак хвороби роблять висновок про присутність вірусу у досліджуваному матеріалі.

Аналогічно до цієї схеми проводив дослідження Луї Пастер з вірусом сказу, виділеним від собак. Вірус в нормі викликав швидку загибель собак, оскільки був адаптований до даного господаря. При експериментальному ураженні групи кроликів лише дуже невеликий їх процент гинув після першого пасажу, який, таким чином, вважався сліпим. Після другого і третього пасажів вірус набував здатності ефективно розмножуватися в організмі кроликів, про що свідчив високий відсоток їх загибелі протягом все меншого часу після ураження. При цьому, навпаки, вірус втрачав здатність ефективно реплікуватися в клітинах собак.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 577 | Нарушение авторских прав