АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Забір крові

Взяття крові проводиться з обов’язковим дотриманням правил асептики. Це стосується обробки поверхні шкіри тварини дезінфектантами, використання стерильного посуду та інструментарію, спецодягу експериментатора. Потрібно пам’ятати, що шприц повинен бути сухим, щоб запобігти розчиненню еритроцитів взятої крові (гемоліз).

Спосіб взяття крові залежить від необхідності її кількості: невеликої чи великої. Кров у лабораторних тварин беруть з різних вен, пункцією серця та з сонної шийної артерії шляхом кровопускання.

Невелику кількість крові відбирають з зовнішньої крайової вушної та з хвостової бічної вен у кроликів, пацюків та мурчаків; з кінчиків пальців передньої кінцівки у мишей, пацюків, хом’яків та мурчаків; з гребня та підкрильцевої вени у птахів.

У кроликів, мурчаків, тхорів кров з зовнішньої крайової вушної вени беруть після фіксації тварини. Місце розташування вени змочують спиртом, потім ксилолом, щоб викликати прилив крові у вену. Проте треба слідкувати за тим, щоб залишки ксилолу не попали в кров, яка від цієї речовини гемолізується. Судину здавлюють у основи вуха і роблять надріз або пункцію в залежності від розміру тварини. Голку вводять під гострим кутом майже паралельно вені і обережно просувають у порожнину судини. Якщо кров не витікає, то голку слід повернути навколо поздовжньої вісі і знову просунути вперед чи назад. Місце взяття крові сильно стискати не рекомендується, щоб запобігти попаданню у витікаючу кров тканинної рідини, це може змінити результати досліджень. Також не рекомендується брати повторно кров з однієї й тієї ж судини.

У мишей, пацюків невелику кількість крові беруть з хвостової бічної вени. Операцію виконують під наркозом. Хвіст оброблюють спиртом та ксилолом або занурюють його на 1-3 хв в підігріту до +45°С воду. Потім відрізають кінчик хвоста ножицями чи надрізують судину скальпелем або бритвою. Кров збирають у пробірку або відсмоктують піпеткою Пастера. Після цього рану припікають на вогні або хромовою кислотою з тієї причини, що пацюки гризуть ушкоджений хвіст.

У мавп невелику кількість крові беруть з кінчиків пальців передньої кінцівки шляхом уколу пером Дженнера, скальпелем чи голкою Франка. Скарифікатори для цього не використовуються через їх ускладнену очистку.

У курей кров у незначній кількості беруть з підкрильцевої вени. Для цього птаха фіксують на спині, розпрямляють крило і здавлюють вену. Після обробки шкіри спиртом вену проколюють скальпелем (голку в цю вену важко вводити) і збирають кров. Крім того, кров можна брати також з гребня, проколюючи його або відрізаючи зубець. Для запобігання кровотечі рану після взяття крові припікають або оброблюють хлоридом заліза.

Одержання великої кількості крові здійснюють пункцією серця або беручи з зовнішньої яремної, стегнової, ліктьової, підкрильцевої вен.

Пункцію серця роблять на анестезованих мишах, пацюках, хом’яках, тхорах, мурчаках, кроликах, собаках, мавпах і курях після відповідної підготовки місця пункції як при інтракардіальній ін’єкції.

У мурчаків та кроликів кров беруть з серця у другому та третьому міжребер’ї, відповідно на 1,5 см та 3 см від лівого краю грудини, де відчувається серцевий поштовх. У мишей та пацюків він чутний з лівого краю грудини. Ділянку на грудях депілюють та дезінфікують. Кінчиком пальця знаходять серцевий поштовх. В це місце з лівого краю грудини вколюють голку і спрямовують її перпендикулярно серцю до середньої лінії на глибину 1,5-2 см. Голка повинна подолати опір плеври, перикарду та серцевого м’яза. Якщо голка попала в лівий шлуночок, кров почне поступати в шприц поштовхами. Без загрози для життя тварини у мурчаків можна брати 10-15 мл крові, у кроликів - 25-40 мл, у миші - до 0,5 мл, у пацюка - 2-3 мл. Зразу ж після взяття крові для поповнення кровообігу необхідно ввести інтрамускулярно стерильний підігрітий до +36-38°С фізіологічний розчин (0,85% хлорид натрію) кролику – 20-25 мл, мурчаку – 10-15 мл, миші – 0,5-1 мл, пацюку – 3-5 мл.

Потрібно мати на увазі, що при використанні цього методу взяття крові бувають летальні випадки, особливо у мишей, пацюків, хом’яків та мурчаків.

З зовнішньої яремної вени кров беруть у мурчаків, тхорів, хом’яків, кроликів, овець, собак, кішок та курей. Тварини повинні знаходитися під наркозом (крім курей), вену треба перед взяттям крові оголити. У великих тварин (баран, вівця, кінь, корова) вену не оголюють, а використовують для зупинки кровообігу джгут, над яким і роблять пункцію. Для цього в області нижньої третини шиї в яремному жолобі вистригають шерсть, шкіру дезінфікують. Вище місця уколу накладають гумовий джгут, вводять голку по ходу добре видимої вени. Потім джгут знімають, і кров стікає у підставлену стерильну посудину.

Взяття крові з стегнової вени роблять у мишей, пацюків, тхорів, овець, собак, кішок, мавп при фіксації тварини на спині під наркозом. Після відповідної підготовки операційного поля розрізають шкіру на внутрішньому боці стегна і оголюють судину. У дрібних лабораторних тварин пункція вени неможлива, тому її надрізають, і кров збирають у шкіряний карман. Після тампонади рану закривають.

Кровопускання через шийну артерію можна здійснити у крупних наркотизованих тварин: кроликів, кіз, баранів, тощо. В області шийного судинного пучка вистригають шерсть, дезінфікують шкіру. Збоку від гортані розрізують шкіру, остерігаючись пошкодити яремну вену. Обережно відводять вбік грудинно-ключично-сосковий м’яз, під ним знаходять нервово-судинний пучок, який розділяють і піднімають пінцетом шийну артерію. Стискають її зажимом, надрізають ножицями і вставляють канюлю.

В дослідженнях використовують нерозведену кров, плазму, сироватку, еритроцити, лейкоцити. При необхідності, щоб запобігти зсіданню крові, в абсолютно суху посудину наливають 1/4 частину об’єму 25% розчину сульфату магнію чи 1/2 частину об’єму напівнасиченого розчину сульфату натрію і додають свіжоотриману кров у кількості 3/4 та 1/2 частини відповідно. Використовуються також водні розчини: 20% розчин цитрату натрію чи калію, 10% розчин фториду чи оксалату натрію. З цією ж метою використовують речовини тваринного походження: гепарин, пептон, гірудин, синантрин, тощо. В пробірки, градуйовані на 10 мл, наливають 0,3-0,5 мл одного з вищевказаних антикоагулянтів (консервантів) (табл.2.8) і доливають свіжу кров до мітки. Їх закривають й ретельно перемішують. Треба пам’ятати, що кров з консервантами необхідно досліджувати якнайшвидше.

Одержання сироватки крові

Для одержання сироватки кров збирають в пробірку, не допускаючи її спінювання. Для цього струмок крові, що витікає з судини, слід спрямовувати по стінці пробірки. Зібрану кров залишають на 1 год при кімнатній температурі або в термостаті при +37°С на 20-30 хв. Утворений згусток крові відділяють від стінки пробірки тонкою скляною або металевою паличкою, піпеткою Пастера чи металевим дротиком, обережно обводячи ними по стінці пробірки навколо згустку, і залишають на ніч в холодильнику. Одержану сироватку відсмоктують піпеткою чи шприцом з голкою в стерильний флакон, центрифугують 10-15 хв. при 2000 об/хв, фільтрують через бактеріальні фільтри чи додають антибіотики (по 100-200 ОД пеніциліну та стрептоміцину на 1 мл).

Строки зберігання сироватки визначаються умовами досліду. Звичайно сироватку зберігають на холоді або при температурі від 0 до +4°С в холодильнику, чи заморожуючи (-10-20°С). Для попередження розвитку мікрофлори при тривалому зберіганні сироватки її слід законсервувати, додаючи фторид натрію, тимол (на 10 мл сироватки 5 мг чи 3 мг відповідно), мертиолят натрію, азид натрію, тощо.

Одержання еритроцитів

Для одержання еритроцитів необхідно запобігти зсіданню крові, що здійснюється шляхом використання антикоагулянтів (табл.2.8) або дефібрінуванням з допомогою гладких скляних бус.

Свіжоотриману кров зливають в стерильну колбу з притертою пробкою та скляними бусами, що вкривають дно посудини в два шари. Кількість крові не повинна перебільшувати 1/4 об’єму колби. При взятті крові флакон з бусами необхідно безперервно струшувати з моменту заповнення посудини до повного остигання крові. Приблизно через 20 хв нитки фібрину (білку, що утворюється з білку плазми крові фібриногену під дією ферменту тромбіну) осаджуються на бусинах, а вільну від нього кров переливають в іншу посудину. Остигла дефібринована кров втрачає здатність зсідати. Її фільтрують через стерильну марлю, і еритроцити 3-4 рази відмивають центрифугуванням в ізотонічному розчині хлориду натрію, кожен раз осаджуючи еритроцити по 10-15 хв. при 2000-3000 об/хв. Після останнього відмивання надосадова рідина повинна бути безбарвною і прозорою. З осаду еритроцитів, який приймають за 100%-ну суспензію, готують суспензію відповідної концентрації на 0,85%-му розчині хлориду натрію чи фосфатно-буферному розчині. В такому вигляді еритроцити зберігаються протягом 3-4 днів при +4°С.

Кров у однієї й тієї ж тварини можна брати не частіше двох разів на місяць. Кількість крові, необхідну для приготування 1%-ї суспензії еритроцитів, можна обчислити за формулою:

,

де V₄ - об’єм крові, мл;

V₁ - об’єм потрібної кількості 1%-ї суспензії еритроцитів, мл;

2^х - середній показник вмісту еритроцитів в крові (коефіцієнт);

1 - відсоток потрібної суспензії.

Приклад. Необхідно одержати 250 мл 1%-ї суспензії еритроцитів. За формулою обчислюємо:

Отже, для приготування 250 мл 1%-ї суспензії еритроцитів треба взяти від тварини приблизно 5 мл крові. А для одержання 1%-ї суспензії змішується 1 частина осаду еритроцитів з 99 частинами ізотонічного 0,85%-го розчину хлориду натрію.

Одержання плазми

За звичайних умов рідка частина крові – плазма – швидко зсідає, що обумовлено наявністю в ній білка фібриногену. Запобігти зсіданню крові для одержання плазми можливо за допомогою додавання до неї антикоагулянтів. З цією ж метою поверхню пробірки, в яку в подальшому збиратимуть плазму, покривають шаром парафіну. Для цього в чисті центрифужні пробірки наливають по 0,5 мл розплавленого парафіну, закривають ватними пробками і автоклавують у вертикальному положенні (0,5 атм 20 хв.). Перед використанням пробірки підігрівають і охолоджують при уповільненому обертанні таким чином, щоб парафін не потрапляв на пробки, а рівномірно розподілявся по внутрішній поверхні пробірок.

Для одержання плазми кров у тварин беруть натщесерце під наркозом і поміщають у парафіновані центрифужні пробірки, які центрифугують протягом 15 хв при 2500 об/хв. Надосадова рідина і є плазмою крові.

Таблиця 2.8.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 854 | Нарушение авторских прав